Рішення № 140315832, 05.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/9823/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 06.04.2023 р. по день фактичної виплати додаткової винагороди у повному обсязі - 29 березня 2026 року, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 06.04.2023 р. по день фактичної виплати додаткової винагороди - 29 березня 2026 року, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 і 06.04.2023 під час захисту Батьківщини отримав тяжке поранення, у зв`язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні та потребував відпусток за станом здоров`я. Додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за цей період у повному обсязі своєчасно не виплачено; повне нарахування та виплату здійснено лише 29.03.2026, однак компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати відповідач не нарахував і не виплатив.

Позивач наполягає, що ця винагорода є складовою грошового забезпечення, яке прямо поіменоване частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», і що вона не має разового характеру, оскільки підпункт «а» пункту 1 статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і пункт 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 передбачають її виплату щомісячно (щомісяця) в розрахунку на місяць, а лікування тривало протягом кількох періодів. Позивач посилається також на статті 1, 3 і 4 Закону № 2050-III та пункт 4 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, зазначаючи, що компенсація обчислюється помісячно і виплачується у тому ж місяці, у якому погашено заборгованість, без окремого звернення особи; вказує, що обов`язок надсилання медичних документів до військової частини покладено на заклад охорони здоров`я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, а тому затримка сталася не з його вини; посилається на правові висновки Верховного Суду, наведені у позовній заяві, зокрема на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2025 року у зразковій справі № 280/8933/24, яким аналогічний позов було задоволено. На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви копії довідок військово-лікарської комісії, виписних епікризів, витягу з банківського рахунку та посвідчення учасника бойових дій.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина перша статті 257, частина п`ята статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідач подав відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Позицію відповідача обґрунтовано тим, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення і має разовий характер, на що прямо вказує пункт 15 Особливостей, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2023 № 726, а Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, розмежовують доходи разового і постійного характеру, поширюючись лише на другі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06.04.2023 під час проходження військової служби позивач отримав поранення під час захисту Батьківщини, що підтверджується актом № 794-23 від 26.05.2023.

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії № 2944 від 15.08.2023 травма (поранення) позивача пов`язана із захистом Батьківщини та кваліфікується як тяжка; на підставі статті 81 графи II Розкладу хвороб позивач потребував відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів. Аналогічні висновки викладено у довідках військово-лікарської комісії № 210 від 05.03.2024, № 635 від 05.04.2024 та № 917 від 08.05.2024.

Відповідно до виписного епікризу № 436 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 21.02.2024 по 05.03.2024, відповідно до виписного епікризу № 3587 - з 22.04.2024 по 04.05.2024, відповідно до виписки № 4266 - з 13.05.2024 по 04.06.2024.

Додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за зазначені періоди у повному обсязі позивачу своєчасно не виплачено.

29 березня 2026 року здійснено повне нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначеної додаткової винагороди відповідач позивачу не нарахував і не виплатив, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII). Згідно з абзацом першим частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до частини четвертої цієї статті грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом «а» пункту 1 статті 9-2 Закону № 2011-XII на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Аналогічний поділ грошового забезпечення на посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, щомісячні та одноразові додаткові види закріплено пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Пунктом 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), до одноразових додаткових видів грошового забезпечення прямо віднесено винагороди, а також додаткову винагороду та одноразову винагороду на період дії воєнного стану.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», а також статті 9-2 Закону № 2011-XII Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова № 168). Пунктом 1-1 цієї постанови установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям, зокрема Державної прикордонної служби, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Пунктом 1-2 постанови № 168 передбачено, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), а нарахування та сплата податків, зборів і внесків здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення. До наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1 цієї постанови, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Процедуру виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, визначають Особливості виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядок і умови виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01 вересня 2023 року № 726 (далі - Особливості № 726). Пунктом 13 Особливостей № 726 до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень віднесено, зокрема, військовослужбовців, які у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування, - з дня отримання поранення та за час такого лікування або відпустки. Пунктом 15 Особливостей № 726 встановлено, що зазначені винагороди є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення.

Питання компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати урегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III). Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють таку компенсацію, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

За правилами статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого відтворюють приписи Закону № 2050-III та конкретизують підстави і механізм виплати компенсації. Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам починаючи з 1 січня 2001 року. Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення). Абзацом першим пункту 4 цього Порядку сума компенсації визначена як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін, поділений на 100, а пунктом 5 передбачено її виплату у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Наведене нормативне регулювання свідчить, що компенсація втрати частини доходів провадиться не щодо будь-яких грошових доходів, а виключно щодо тих, які одержуються на території України і не мають разового характеру. Відсутність у доходу разового характеру є самостійною і обов`язковою умовою, без якої приписи Закону №2050-III та Порядку № 159 не застосовуються, незалежно від тривалості затримки виплати.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України). Крім того, за приписами частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Питання про наявність у військовослужбовця права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, встановленої постановою № 168 у зв`язку з пораненням, за час стаціонарного лікування або відпустки для лікування, вирішено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 травня 2026 року у зразковій справі № 280/8933/24.

У пункті 40 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-III, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в розумінні частини другої статті 2 Закону № 2050-III як дохід слід розуміти не будь-які грошові доходи громадян, а ті, які не мають разового характеру, та, установивши, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, вказала, що норми права, які регулюють спірні правовідносини, не викликають сумніву щодо розуміння характеру такої винагороди, як одноразового, а не регулярного, постійного чи періодичного доходу, за критерієм систематичності її виплати.

У пункті 56 постанови від 07 травня 2026 року Велика Палата Верховного Суду провела розмежування, за яким законодавець розрізняє винагороди, які мають постійний характер, тобто такі, що є загальними і не залежать від конкретних обставин об`єктивної дійсності чи особистих характеристик військовослужбовця, та одноразові винагороди, пов`язані з певними особливостями бойових завдань (виконаної військовослужбовцем роботи; територією, на якій такі завдання / робота виконувались, тощо), фізичним станом військовослужбовця. Призначення та виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням відбувається за настання особливого та єдиного юридичного факту - поранення під час захисту Батьківщини, що надалі зумовлює лікування, яке своєю тривалістю може відрізнятися залежно від тяжкості поранення.

У пункті 57 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Водночас та обставина, що лікування може тривати протягом певного періоду часу і за весь цей період військовослужбовець має право отримати додаткову винагороду, не змінює одноразовий характер цієї виплати, яка пов`язана з одним юридичним фактом - пораненням, а здійснення такої виплати декількома платежами протягом кількох місяців поспіль свідчить лише про виплату одного і того ж разового доходу (додаткової винагороди) частинами. Така виплата відбувається до вичерпання юридичного факту поранення військовослужбовця внаслідок закінчення його лікування / звільнення у запас тощо».

У пункті 58 постанови Велика Палата Верховного Суду наголосила, що предметом такого спору є не стягнення самої додаткової винагороди, а винятково корегування такої виплати на індекс інфляції (індекс споживчих цін), що згідно з чинним законодавством допускається лише в частині тих доходів, які не мають разового характеру. Оскільки нормативно чітко визначено, що виплачена військовослужбовцю додаткова грошова винагорода має одноразовий характер, підстав для застосування приписів Закону № 2050-III та стягнення компенсації втрати частини доходів немає.

За узагальненим висновком, викладеним у пункті 59 постанови від 07 травня 2026 року, додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168 на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону № 2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає.

Цією ж постановою Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2025 року у зразковій справі № 280/8933/24 та ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову з такими ж вимогами відмовила. Постанова набрала законної сили 07 травня 2026 року, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Спірні правовідносини у цій справі за предметом, підставами виникнення та нормативним регулюванням є аналогічними тим, що розглядалися у зразковій справі № 280/8933/24: позивач є військовослужбовцем, який отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, додаткову винагороду за час лікування йому виплачено із затримкою, а заявлені вимоги стосуються виключно компенсації втрати частини доходів за Законом № 2050-III на суму цієї винагороди. Тому суд враховує наведені правові висновки Верховного Суду.

Застосовуючи ці висновки до встановлених обставин, суд виходить з того, що додаткова винагорода, виплачена позивачу за час стаціонарного лікування та відпусток для лікування після поранення, отриманого 06.04.2023, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, тобто доходом разового характеру. Отже, приписи Закону № 2050-III та Порядку № 159 на спірні правовідносини не поширюються, обов`язку нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у відповідача не виникло, а його бездіяльність не може бути визнана протиправною.

Довід позивача, що ґрунтується на рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2025 року у зразковій справі № 280/8933/24, яким аналогічний позов було задоволено, перестав існувати. Це рішення скасовано постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2026 року у тій самій справі, якою ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Сформульований у скасованому рішенні висновок про те, що додаткова винагорода за час лікування після поранення не має разового характеру, чинним не є і застосуванню не підлягає, а обов`язковими для врахування є висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2026 року.

Посилання позивача на інші постанови Верховного Суду, наведені у позовній заяві, викладеного не спростовують: вони стосуються загальних питань - компенсаторного призначення відповідних коштів, необхідності існування нарахованого, але не виплаченого доходу як складової обчислення компенсації, а також строків звернення до суду - і не містять висновку щодо правової природи додаткової винагороди за час лікування після поранення. Саме це питання вирішено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 травня 2026 року.

Оскільки вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів є похідною від вимоги про визнання бездіяльності протиправною, а остання задоволенню не підлягає, підстав для задоволення похідної вимоги також немає.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та врахувавши правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що обов`язку нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у відповідача не виникло, а тому його бездіяльність не є протиправною. Позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова