Рішення № 140315810, 05.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/11070/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 1631 грн 49 коп. у день з 29.02.2024 по 29.08.2024 у сумі 296 931 грн 18 коп. (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та був виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення частини з 27.08.2023, проте розрахунок із ним у повному обсязі в день виключення проведено не було. Належні позивачу суми грошового забезпечення виплачено лише 27.03.2026 на виконання рішення суду. Позивач вважає, що внаслідок затримки розрахунку відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час такої затримки на підставі ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, обчислений за Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви копію посвідчення учасника бойових дій, довідку про доходи за формою ОК-5, банківську виписку про зарахування коштів, копію заяви до відповідача та докази її направлення.

Ухвалою суду від 04.05.2026 року про залишення позовної заяви без руху було встановлено таке.

Так, в тексті позовної заяви позивач зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року справа №160/25725/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , зобов`язали нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць за період з 30.11.2020 по 01.01.2023 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної ґрошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими /та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Як вбачається з довідки «ПриватБанк» Відповідач 27.03.2026 виконав здійснив доплату відповідно до рішення суду та виплатив грошові кошти на виконання рішення суду у розмірі - 17 165 грн. 87 коп. Проте, згідно наданих доказів виплата в розмірі 17165,87 грн., на яку посилається позивач, здійснена як компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, а не за індексацію.

Крім того, позивача звільнено 27.08.2023, однак, компенсацію за затримку розрахунків при звільнені просить починаючи з 29.02.2024 і в цій частині позивачем не надано пояснень.

На виконання ухвали позивач надав уточнений адміністративний позов, в якому наполягав, що сума у даному позові виплачена по справі №160/25725/24, та відповідно абзац 7 позовної заяви повторно викладено в такій редакції:

«Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року Справа №160/25725/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3 , зобов`язали зарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць за період з 30.11.2020 по 01.01.2023 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.»

Отже, на розгляді суду є спір про нарахування та виплату середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 1631 грн 49 коп. у день з 29.02.2024 по 29.08.2024 у сумі 296 931 грн 18 коп., суми у зв`язку з розрахунком фактично виплачено на виконання рішення суду у справі №160/25725/24.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову повністю. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах, а проходять військову службу, віднесену до публічної служби, а тому норми ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, на них не поширюються. Відповідач зазначає, що механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні передбачений спеціальним законодавством, зокрема п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, а нормативно-правовими актами з питань грошового забезпечення військовослужбовців поняття середнього заробітку не визначено. Крім того, відповідач посилається на неправильне визначення позивачем розрахункового періоду та середньоденного розміру грошового забезпечення, а також на необхідність застосування принципу співмірності, оскільки заявлена до стягнення сума багатократно перевищує розмір несвоєчасно виплачених коштів.

Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження (ч. 1 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України) без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 30.11.2020 по 27.08.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 27.08.2023 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 27.08.2023. Ця обставина визнається обома сторонами і відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України додаткового доказування не потребує.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/25725/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 позовні вимоги задоволено та на відповідача покладено обов`язок нарахувати і виплатити позивачу відповідні суми грошового забезпечення.

На виконання зазначеного судового рішення, як неодноразово і в позовній заяві так і в уточненому позові наголошував позивач, відповідач 27.03.2026 перерахував на картковий рахунок позивача 17165 грн 87 коп., що підтверджується наданою позивачем банківською випискою. Факт виплати саме цієї суми і саме в цю дату відповідач у відзиві не заперечує.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з наступного дня після виключення зі списків особового складу по день фактичного розрахунку 27.03.2026, проте відповіді на цю заяву не отримав.

Згідно з наданою позивачем довідкою про доходи за формою ОК-5 грошове забезпечення позивача за червень 2023 року становило 62341 грн 14 коп., за липень 2023 року - 37179 грн 85 коп. Виходячи з цих даних позивач визначив середньоденний розмір грошового забезпечення 1631 грн 49 коп. і заявив до стягнення 296 931 грн 18 коп. за 182 календарних дні з 29.02.2024 по 29.08.2024.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», чинній з 19.07.2022) встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить із того, що на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини, тобто на 27.08.2023, розрахунок із ним у повному обсязі проведено не було. Належні позивачу суми грошового забезпечення виплачено лише 27.03.2026, тобто зі значним порушенням строку, визначеного ст. 116 Кодексу законів про працю України. Ця обставина є підставою для настання відповідальності, передбаченої ст. 117 названого Кодексу.

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, суд враховує таке.

Розмір простроченої заборгованості відповідача, невиплата якої у строк стала підставою для звернення позивача з цим позовом, становить 17165 грн 87 коп., і як зазначив позивач за рішенням у справі №160/25725/24 - саме ця сума була перерахована позивачу 27.03.2026.

Слід зазначити, що сума в розмірі 17165 грн 87 коп. сплачена як компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що підтверджується наданим позивачем скриншотом.

Проте, предметом спору у справі №160/25725/24 було нарахування позивачу індексації.

Судом встановлено, що позивач звернувся з позовною заявою (справа №160/5823/26) до Військової частини НОМЕР_1 в якій на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі №160/25725/24 просив нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем повторно подано позовну заяву щодо виплатити середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні сум, що належали до виплат за рішенням у справі №160/25725/24.

При цьому, позивача звільнено з 27.08.2023р, а заявлений позивачем період виплати середнього заробітку - з 29.02.2024 по 29.08.2024, що не узгоджується зі ст.116, 117 КЗПП щодо періоду, за який підлягає така виплата - з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні Позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова