Рішення № 140299578, 05.10.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6496/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої-судді Гедз Б.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Представника позивача ТОВ «Юніт Капітал» Кукса К.О. через систему «Електронний суд» звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 185612011 від 05.07.2025 у розмірі 21 874,32 грн. та понесені судові витрати.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 05.07.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено договір кредитної лінії № 185612011, за умовами якого відповідач отримав кредит на суму 1 900,00 грн. та зобов`язався його повернути в порядку та строки, визначені договором. Крім цього, у подальшому між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 неодноразово було укладено додаткові угоди щодо продовження строку користування кредитними коштами, у яких відповідач збільшив суму кредиту, а загальна сума збільшилась до 7 600,00 грн. Первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував відповідачу грошові кошти в узгодженій сумі на банківську карту, яку відповідач вказав у заявці при укладенні кредитного договору. 19.08.2025 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТП/49, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» отримав право вимоги до боржників, зокрема й до ОСОБА_2 . Крім цього, 27.02.2026 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 27/0226-01, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідач за договором кредитної лінії № 185612011 від 05.07.2025 у розмірі 25 674,32 грн. Відповідач не виконав свої зобов`язання з повернення коштів, а після відступлення права вимоги не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у загальному розмірі 25 674,32 грн., з яких: 7 600,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 13 818,32 грн заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 456,00 грн заборгованість за комісією; 3 800 грн заборгованість за штрафними санкціями. У зв`язку з наведеним, просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 23.07.2016 цивільну справу залишено без руху та вказано, які недоліки слід усунути. На виконання вищезгаданої ухвали 28.07.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд» позивач подав заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 30.07.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Судом вживались заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд вказаної справи у порядку спрощеного провадження, зокрема судом за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача скеровувалась рекомендованою поштовою кореспонденцією ухвала про відкриття провадження у справі, в якій відповідачу роз`яснено право, порядок та строк подання відзиву на позовну заяву, однак як вбачається із конверта, яким скеровувалась судова кореспонденція, такий повернуто на адресу суду неврученим адресату із зазначенням причин невручення, згідно довідки АТ «Укрпошта» - «за закінченням терміну зберігання».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до п. 31, 32 рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2021 у справі «Сидоренко Світлана Василівна проти України», заява № 73193, хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, ст. 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів.

З наведеного вище випливає, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, направлено ухвалу про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та додатками рекомендованою поштовою кореспонденцією.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (вилику) сторін за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку із тим, що відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 11.01.2024 року у справі № 916/1247/23.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 05.07.2025 відповідач подав до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заявку на отримання грошових коштів в кредит (а.с. 17).

Заповненням вказаної анкети-заяви відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту та уклав з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договір кредитної лінії №185612011 від 05.07.2025 у формі електронного документа (а.с. зворот 19-зворот 31).

Відповідно до п. 2.1 Договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 1 900,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів у кредит.

Перший транш надається позичальнику 05.07.2026 шляхом перерахування коштів на реквізити платіжної картки 444111хххххх5020.

Кінцевою датою повернення кредиту є 04.08.2030.

Пунктом 8.3. договору передбачено, що базова процентна ставка дорівнює 0,98 % в день від суми залишку кредиту.

Пунктом 8.5. визначено комісію за надання кредиту у розмірі 114,00 грн.

Окрім цього, 05.07.2025 було укладено декілька додаткових угод:

Додаткову угоду №1 про надання додаткових коштів у розмірі 1000,00 грн (а.с. 32-33).

Додаткову угоду №2 про надання додаткових коштів у розмірі 1000,00 грн (а.с. зворот 33-34).

Додаткову угоду №3 про надання додаткових коштів у розмірі 1000,00 грн (а.с. зворот 35-36).

Додаткову угоду №4 про надання додаткових коштів у розмірі 1000,00 грн (а.с. зворот 36-37).

Додаткову угоду №5 про надання додаткових коштів у розмірі 1060,00 грн (а.с. зворот 38-39).

Додаткову угоду №6 про надання додаткових коштів у розмірі 640,00 грн (а.с. зворот 39-40).

Згідно з платіжними дорученнями ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» здійснено переказ коштів відповідачу ОСОБА_2 на загальну суму 7 600,00 грн. відповідно до договору №185612011 від 05.07.2025 (а.с. 65-71).

Окрім цього, виконання таких траншів підтверджується довідками про ініціювання платіжної операції (а.с. 113-116).

Також позивач разом із позовною заявою подав клопотання про витребування доказів.

На виконання ухвали суду від 30.07.2026 на адресу суду 14.08.2026 надійшла відповідь від АТ «Універсал Банк», в якій значиться, що позикодавець надав в користування зазначену суму кредиту, а позичальник, в свою чергу, активно користувався такими коштами (а.с. 136-140).

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.

При цьому, суд бере до уваги правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010, відповідно до якої ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

За змістом ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, від 07.10.2020 року №127/33824/19; від 16.12.2020 року у справі №561/77/19 та від 22.11.2021 року у справі №234/7719/20.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).

Статтею 3 Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ч.3, 4, 6 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч.12 ст.11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається із матеріалів справи Кредитний договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронних документів, створеного згідно із вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також із урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Вказаний договір підписаний відповідачем 05.07.2025 о 06:04:19 шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором CSUH, що підтверджується довідкою щодо дій позичальника в інформаційер-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. зворот 31, 111).

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором №185612011 від 05.07.2025, станом на 01.05.2026 заборгованість ОСОБА_2 перед ТОВ «Юніт Капітал» складає 25 674,32 грн., з яких: 7 600,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 13 818,32 грн заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 456,00 грн заборгованість за комісією; 3 800 грн заборгованість за штрафними санкціями (а.с. 100).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

19.08.2015 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТП/49. Крім цього, 27.02.2025 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 27/0226-01 (а.с 80 - 96).

Так, відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 27/0226-01 від 27.02.2025, до позивача ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором 185612011 від 05.07.2025 у розмірі 21 874,32 грн (а.с 93-94).

Першою та третьою частинами статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі наведених положень, а також враховуючи досліджені судом докази на підтвердження відступлення права вимоги, суд зазначає, що відступлення права грошової вимоги до відповідача за Договором відбулося відповідно до норм чинного законодавства та договірних умов.

За умовами договору сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підставі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.01.2022 року у справі № 910/17048/17 зазначила, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів. Крім того, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Відповідач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду розрахунку на спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем. При цьому, відповідачем наведений розрахунок не заперечено, власного не проведено, доказів його неправильності не надано. Також відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним кредиту та спростування доводів представника позивача про наявність заборгованості саме у такому розмірі.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19 у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 року № 913/618/21, справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Щодо стягнення з відповідача заявленої суми заборгованості за комісією за надання кредиту.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частину 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правова позиція про те, що умова кредитного договору в частині встановлення платежу за дії, які банківська установа вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами - є нікчемною та не потребує визнанню недійсною, викладена у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 708/195/19 (провадження № 61-1789св19) та 01 квітня 2020 р. у справі №583/3343/19 ( провадження №61-22778св 19), а у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19.

Згідно з постановою Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі (а) за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи (б) за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи (в) за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Встановлення судом нікчемності наведених умов Договору є підставою для відмови у стягненні нарахованої позивачем комісії.

Аналіз умов договору про відкриття кредитної лінії № 185612011 від 05.07.2025 свідчить про те, що комісія за надання кредиту, встановлена в договорі, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Згідно із п. 8.5. договору передбачено комісію, пов?язану з наданням Кредиту (надалі «Комісія», економічна сутність - плата за надання кредиту) 456,00 грн.

При цьому, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Аналогічного змісту правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

Така ж позиція наведена і постановах Львівського апеляційного суду, зокрема у справі

№ 463/1989/25 від 20.10.2025, № 465/1967/25 від 16.10.2025, № 459/231/24 від 29.09.2025,

№ 459/1113/24 від 17.04.2025.

Відтак, із врахуванням викладеного вище, оскільки положення кредитного договору

№ 185612011 від 05.07.2025 щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі на загальну суму 456,00 грн суперечить положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є нікчемним з моменту укладення договору, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з боржника заборгованості за комісією за надання, так як така за своєю правової природою не відноситься до кредитних послуг, а тому безпідставно включена позивачем до загальної суми заборгованості відповідача за кредитним договором.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ТОВ «Юніт капітал» щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 185612011 від 05.07.2025 підлягають частковому задоволенню у розмірі 21 418,32 грн, внаслідок порушення останнім умов взятих на себе кредитних зобов`язань.

Щодо стягнення з відповідача та користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери» укладено договір про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026 та додаткова угода № 25771544568 від 20.04.2026 (а.с. 101-103)

Факт надання правничої допомоги і розмір витрат на таку підтверджується актом прийом-передачі наданих послуг 0/01/26-02 від 20.01.2026, згідно з яким загальна вартість наданих послуг правничої допомоги становить 7000 грн (а.с. 104).

Відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.11.2022 року у справі №757/24445/21-ц.

Згідно з п.2 ч.3 ст.141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Зважаючи на наведені норми процесуального закону, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», «Данілов проти України»).

Аналогічні висновки містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17.

Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 року у справі № 910/15357/17, додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17 зазначив, що суд може зменшити суму судових витрат не тільки за клопотанням іншої сторони судового провадження, а і самостійно з посиланням на приписи процесуального законодавства та практику Європейського суду з прав людини.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини (постанова ВС від 16.02.2023 у справі № 824/9/22 (провадження № 61-11644ав22).

Враховуючи складність справи, характер спірних правовідносин, предмет позову, те, що розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, виходячи з конкретних обставин справи, віднесення справи до категорії малозначних, а також обсяг наданих адвокатом послуг та долучених до матеріалів справи доказів, суд вважає, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу стороною позивача завищено та такий неспівмірний із заявленим позовом.

Виходячи із наведеного, враховуючи очевидну неспівмірність заявленого розміру витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 6000 грн., що відповідатиме критерію реальності витрат та розумності їх розміру.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено 2662,40 грн. судового збору.

Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 21 418,32 грн., а тому судовий збір у пропорційному розмірі 2 606,89 грн. слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 19, 81, 141, 263-265, 279 ЦПК України, суд-

у х в а л и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь овариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 185612011 від 05.07.2025 у розмірі 21 418 (двадцять одна тисяча чотириста вісімнадцять) гривень 32 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь овариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 606 (дві тисячі шістсот шість) гривень 89 копійок та 6000,00 (шість тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», юридична адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333, ЄДРПОУ 43541163.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено 05.10.2026.

Суддя: (підпис) Б.М.Гедз

З оригіналом згідно. Оригінал рішення знаходиться у справі № 462/6496/26

Суддя: Б.М.Гедз