Рішення № 140297355, 02.10.2026, Яремчанський міський суд

Справа № 354/1324/24

Провадження по справі № 2/354/78/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді: Остап`юк М.В.

при секретарі судового засідання Вередюку Т.Ю.

за участі:

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Гуменюк І.Л.

представника третьої особи: Ігнатенка О.Ю.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" в особі філії "ВОРОХТЯНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Івано-Франківська обласна державна адміністрація про скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 Державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ" в особі філії "ВОРОХТЯНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" ДП "ЛІСИ УКРАЇНИ" звернулось до суду з вказаним позовом.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що розпорядженням Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 07.02.1996 року №85 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду» Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству було надано в постійне користування земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів для ведення лісового господарства загальною площею 11 746 га. Відповідно видано Державний акт на право постійного користування землею №002701, на підставі якого Позивачу надано у постійне користування земельну ділянку площею 4350, 5 га з цільовим призначенням для ведення лісового господарства. Однак, Позивач позбавлений права користування вказаною земельною ділянкою в повній мірі, оскільки на ній розташована земельна ділянка площею 0,25 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:2815.

Державна реєстрація вказаної вище земельної ділянки була проведена Відділом у м. Яремчому Міськрайонного управління у Надвірнянському районі та м. Яремчому Головного управління Держтеокадастру в Івано-Франківській області 13.06.2018 року. Державна реєстрація права власності на вищевказану земельну ділянку ОСОБА_2 була проведена 26.03.2024 року приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Кузнєцовою Наталією Миколаївною. Підставою виникнення права власності на вищевказаний об?єкт цивільних права був договір купівлі-продажу земельної ділянки серії та номер: 1361 від 26.03.2024 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна.

Позивач зазначає, що факт віднесення спірної земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_2 до земель лісового фонду, котрі перебувають в постійному користуванні Позивача, підтверджується Державним актом на право постійного користування землею №002701.

Скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, що перебуває у власності Відповідача 1, є первісною позовною вимогою, натомість похідною позовною вимогою є визнання недійсним договору-купівлі продажу земельної ділянки, оскільки наслідком скасування державної реєстрації земельної ділянки є припинення її існування як об?єкта цивільних прав у розумінні статті 791 Земельного кодексу України. Зазначає, що відповідно до статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. За змістом положень статті 132 Земельного кодексу України, угоди про перехід права власності на земельні ділянки повинні містити зокрема і кадастровий номер земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 року у справі № 125/2157/19 зазначила, що вирішуючи питання про недійсність правочину судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено, зокрема, право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Зі змісту ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вбачається, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права. Тому Позивач зазначає, що з огляду на такі законодавчі приписи, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки має наслідком припинення речових прав Відповідача 1 на земельну ділянку, яка є предметом цього договору. У зв`язку з цим, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:2815, зареєстровану 13.06.2018 року структурним підрозділом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області - Відділом у м. Яремчому Міськрайонного управління у Надвірнянському районі та м. Яремчому ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області та визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки серії та номер №1361 від 26.03.2024 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Кузнєцовою Наталією Миколаївною, а також судові витрати покласти на Відповідачів пропорційно.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 20 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху (а.с.58).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 липня 2024 року прийнято до свого провадження справу і призначено до підготовчого судового розгляду суддею Єрмак Н.В. ( а.с.61).

19 липня 2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача 2 Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про невизнання позовних вимог (т.1, а. с. 62-66).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2024 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду (а. с. 82).

Справа перебувала у провадженні судді Єрмак Н.В. до 05 січня 2026.

06.01.2026 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана на розгляд судді Остап`юк М.В. (а.с.125).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2026 року справу прийнято до свого провадження і призначено до підготовчого судового розгляду (а.с.126).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 витребувано у приватного нотаріуса Коломийського міськрайонного нотаріального округу Маркелової Ірини Михайлівни договір купівлі - продажу земельної ділянки (кадастровий номер 2611092001:22:002:2815) №1361 від 26.03.2024 року (а.с.196).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 витребувано у ДСП «Ліси України» в особі Філії «Ворохтянське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» оригінал Державного акту серії ІІ-ІФ № 002701, виданого на підставі рішення Поляницької сільської ради від 11.01.2001 року № 3 для огляду у судовому засіданні (а.с.197).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2026 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Івано-Франківська обласна державна адміністрація (а. с. 198).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2026 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду (а.с. 228).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові. Просив позов задовольнити у повному обсязі та солідарно стягнути з відповідачів судові витрати у справі.

У судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Івано-Франківської ОДА позовні вимоги підтримав. Просив позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача 1 ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області заперечила відносно задоволення позовних вимог з підстав необґрунтованості позовних вимог. Зазначає, що ДСГП «Ліси України» в особі філії «Ворохтянське лісове господарство» ДСП «Ліси України» не надало достатніх доказів, які б підтвержували право користування землями лісового фонду відповідно до доданої копії Державного акту на право постійного користування, виданого Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству. Обставини справи, викладені в позовній заяві ґрунтуються виключно на припущеннях, які не мають доказової сили, адже у відділі № 4 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області відсутні Державний акт серії ІІ-ІФ № 002701 та запис про реєстрацію Державного акту серії ІІ-ІФ № 002701 в Книгах реєстрації державних актів. Також, позивачем не надано матеріалів лісовпорядкування, а саме планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, що містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово- картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у Постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224 цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, висловлених у постановах від 30 січня 2018 року справа №707/2192/15-ц, від 19 вересня 2018 року справа № 362/6014/16-ц. Витяг з картографічної бази даних ДП "Ворохтянський лісгосп" Поляницького лісництва кварталу № 24 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2009 року та викопіювання з Державного акту не є належними та допустимими доказами. Законодавством не передбачено розробку таких документів.

Крім того, відповідно до ст. 1 ЛК України земельна лісова ділянка земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства. Однак, позивачем жодним чином не згадується в позові про наявні межові знаки винесені в натурі земельної ділянки, наданої у постійне користування Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству. Отже, позивачем не надано до суду відповідних документів, що підтверджують право ДСП «Ліси України» в особі Філії «Ворохтянське лісове господарство» ДСП «Ліси України» на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:2815 зокрема, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які б підтверджували належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Виходячи з цього, позивач не надав беззаперечних доказів того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду ДСП «Ліси України» чи Філії «Ворохтянське лісове господарство» ДСП «Ліси України». Щодо визначення, яка вимога є похідною, а яка основною, то представник Відповідача 1 зазначає, що сама по собі реєстраційна дія вчинена Державним кадастровим реєстратором є лише наслідком юридичного факту, який породжує набуття, зміну чи припинення права, і відповідно позовна вимога про скасування реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є похідною, а не основною, як помилково зазначив позивач. В той же час відповідно до ст. 26 Закону України «Про землеустрій» розробниками документації із землеустрою є фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою. Згідно з статті 25 Закону України «Про землеустрій» відповідність документації із землеустрою в електронному вигляді положенням нормативно-технічних документів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується кваліфікованим електронним підписом сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою, з використанням кваліфікованої електронної позначки часу, а в паперовій формі - підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою. Стаття 25 Закону України «Про землеустрій» встановлює, що розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією. Отже, відповідальність за якість робіт із землеустрою та відповідність технічної документації чинному законодавству, на основі якої вносяться відомості до Державного земельного кадастру несе розробник документації із землеустрою. Виходячи з цього, Державний кадастровий реєстратор здійснює реєстрацію на підставі Технічної документації із землеустрою. За нормами законодавства ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). Разом з тим, зазначаємо, що законодавством, котре регулює земельні правовідносини, встановлений порядок скасування реєстрації земельних ділянок, однак механізм виконання такої процедури не розроблений, оскільки у програмному забезпеченні «Національна кадастрова система» (далі НКС), в якій вносяться відомості до Державного земельного кадастру, відсутній необхідний функціонал (розробниками не забезпечено в НКС всі необхідні функції. Таким чином, функціональна можливість програми, якою користується Державний кадастровий реєстратор, не дозволяє скасовувати державну реєстрацію земельних ділянок за іншими підставами, ніж зазначені в законодавстві, зокрема за рішенням суду в інших випадках ніж передбачено в абзацах третьому і четвертому частини десятої статті 24 Закону.

Крім цього, представник Відповідача 1 просила застосувати строки позовної давності, якщо суд прийде до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки реєстрація спірної земельної ділянки, яку позивач просить скасувати відбулася 13.06.2018 року, договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено 26.03.2024 року, а позивач звернувся з позовом до суду 18.06.2024 року. Отже, строк позовної давності для звернення до суду сплив.

Позивачу в силу закону і наданих повноважень повинно було бути відомо про можливе незаконне вилучення земель лісового фонду, однак жодних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки ні з моменту її реєстрації, ні з моменту укладення спірного правочину позивачем не вживалося. Тому, вважає, що позивачем пропущено строки позовної давності для звернення до суду про скасування реєстрації земельної ділянки та визнання недійсним правочину, що є підставою для відмови у позові відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України.

Представник відповідача стверджує, що ДСП «Ліси України» в особі Філії «Ворохтянське лісове господарство» не надало жодних доказів, які б підтверджували, що спірна земельна ділянка знаходиться на території лісового фонду, і мала б перебувати на праві постійного користування у позивача. Просили у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, а судові витрати залишити за Позивачем.

У судові засідання відповідач ОСОБА_2 жодного разу не з`являлася, відзиву на позов чи письмових пояснень не подавала. Про дату та час судових засідань повідомлялася судовими повістками за адресою зареєстрованого місця проживання згідно з відповіді з ЄДДР від 19.06.2024 вих. 650396 а саме: АДРЕСА_1 (а.с.57), а також шляхом опублікування оголошення на сайті Судової влади України (а.с.91, 106, 111, 128, 158, 200, 232, 244).

Однак, повідомлення поверталися не врученими з відміткою: «відсутній адресат за вказаною адресою» (а.с.113, 150, 164, 208, 251).

За загальним правилом щодо вручення судових повісток учасникам справи, визначеним цивільним процесуальним законодавством України, судова повістка надсилається учаснику, зокрема, за адресою його місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України).

У відповідності до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Оскільки матеріали справи свідчать про те, що судові повістки надсилалися за адресою згідно відомостей про адресу місця реєстрації ОСОБА_2 і поверталися до суду з відміткою: «відсутній адресат за вказаною адресою», то в силу положень ст. 128 ЦПК України, судові повістки вважаються врученими, а ОСОБА_2 такою, що повідомлена належним чином.

З огляду на це, Суд вважає, що права відповідача ОСОБА_2 не порушені внаслідок розгляду справи у її відсутності, оскільки Судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення останню про дату та час судових засідань у цій справі.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 167, частиною першою статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною третьою статті 1 Земельного кодексу України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 18 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першої статті 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.

Судом встановлено, що у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства перебували землі для ведення лісового господарства, площею 4358,5 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданого на підставі рішення Поляницької сільської ради № 3 від 11.01.2001 (а.с. 12-15).

Згідно наказу Державного комітету лісового господарства України № 87 від 03.04.2006 Ворохтянський держлісгосп був перейменований в 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Наказом Державного агенства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 906 «Про припинення державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» ДП «Ворохтянське лісове господарство» реорганізовано шляхом приєднання до ДП «ЛІСИ УКРАЇНИ».

Відповідно до Статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" (далі ДП «ЛІСИ УКРАЇНИ»), затвердженого наказом Державного агенства лісових ресурсів України від 24.09.2025 № 206 (нова редакція), ДП «ЛІСИ УКРАЇНИ» є правонаступником Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство».

18.06.2024 року ДП «ЛІСИ УКРАЇНИ» звернулося до суду з даною позовною заявою до ОСОБА_2 , ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області про скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Підставами позову, передусім, зазначено незаконність державної реєстрації та набуття відповідачем ОСОБА_2 право власності на землю державного лісового фонду, посилаючись на розташування спірної ділянки на території земель, що перебувають у постійному користуванні позивача ДП «ЛІСИ УКРАЇНИ» як правонаступника Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство».

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22.05.2024 року № 379763280 (далі Інформаційна довідка) ОСОБА_2 володіє на праві власності земельною ділянкою площею 0, 25 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:2815.

До Державного реєстру запис про право власності внесено приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Кузнєцовою Наталією Миколаївною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 72260296 від 26.03.2024 року.

Зі змісту Інформаційної довідки вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серії та номер 1361, виданого 26.03.2024 року приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Кузнєцовою Наталією Миколаївною (а. с. 43).

Позивач стверджує, що вказана вище земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду і не може перебувати у власності Відповідачки ОСОБА_2 .

Відповідно до статтей 55, 56 ЗК України у редакції чинній на час виникнення права власності у ОСОБА_2 , до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Чинне та той час земельне законодавство дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури.

Так, у відповідності до частини першої, другої статті 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За змістом положень статті 20 ЗК України у діючій на той час редакції, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Судом встановлено, як уже зазначалося вище, що відповідачка ОСОБА_2 набула у приватну власність спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки серії та номер 1361 від 26.03.2024 року, видавник: Кузнєцова Н.М., приватний нотаріус Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області (а.с. 43).

Разом з тим, Суд, не може встановити у якому порядку набув у власність первісний власник спірну земельну ділянку, оскільки позивач не надав суду будь-яких документів, які б свідчили про порядок набуття первісним власником спірної земельної ділянки

Відтак, є неможливим при відсутності таких доказів, з`ясувати на якій підставі отримав у власність спірну земельну ділянку первісний власник: у якому порядку та на підставі якого рішення органу місцевого самоврядування надано у власність спірну земельну ділянку первісному власнику; та чи дотримано порядок, визначений законом, щодо передачі спірної земельної ділянки у власність.

Проте, передумовою надання оцінки на предмет законності набуття у власність первісним власником спірної земельної ділянки є необхідним з`ясувати до якої категорії земель відноситься ця земельна ділянка відповідно до статті 19 ЗК України.

Позивач зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:2815, яка на даний час перебуває у власності відповідачки ОСОБА_2 є землею лісогосподарського призначення, щодо якої встановлений особливий порядок передачі у власність.

На підтвердження цьому, зазначає, що факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, які перебувають в постійному користуванні позивача підтверджується Державним актом на право постійного користування землею № 002701.

Однак, Державний акт на право постійного користування землею є правовстановлюючим документом, який засвідчує право Позивача на постійне користування землями лісогосподарського призначення площею 4350,5 га, і не встановлює факт накладення меж чи територій земельних ділянок.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Лісового кодексу України, у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 54 Лісового кодексу України, основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Ведення обліку лісів забезпечується постійним підтриманням в актуалізованому стані характеристик кожної лісової ділянки, їх змін, спричинених господарською діяльністю, стихійним лихом або іншими причинами.

Однак, Стороною позивача на адресу суду не надано матеріалів лісовпорядкування.

Як одні із доказів, які долучені Позивачем на підтвердження факту накладення спірної земельної ділянки із земельною ділянкою лісгоспу, крім Державного акту, є витяг з картографічної бази даних ДП "Ворохтянський лісгосп" Поляницького лісництва кварталу № 24 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2009 року (т.1, а.с. 191) та викопіювання з Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виготовлене у 2021 році (т.1, а.с. 188).

Однак, наданий витяг із картографічної бази даних не містить підпису розробника, керівника лісогосподарського підприємства, печатки установи чи відмітки про засвідчення копії. Це позбавляє документ статусу офіційного документа.

Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Доказ є належним, якщо він містить інформацію щодо обставин справи і є достовірним (ст.ст. 77-79 ЦПК).

Сама по собі картографічна база даних лісгоспу це внутрішня цифрова інформаційна система (найчастіше ГІС-програма).

Зі змісту вказаного витягу з картографічної бази даних ДП "Ворохтянський лісгосп", вбачається, що він розроблений відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2009 року.

Однак, сторона позивача не надала суду матеріалів лісовпорядкування (оригіналів або завірених копій лісовпорядних планшетів) 2009 року, а також наказу про їх затвердження. Роздруківка електронного зображення матеріалів базового лісовпорядкування без ідентифікації джерела та підтвердження його автентичності не може вважатися достовірним відображенням меж.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що належними та допустимими доказами меж лісових ділянок є виключно затверджені та належним чином посвідчені уповноваженими органами планово-картографічні матеріали. Сама по собі роздруківка з відомчої бази даних, яка не пройшла процедуру офіційного завірення, відхиляється судом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 488/402/16-ц, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 серпня 2024 року у справі № 910/9909/23, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 911/414/18, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 915/1165/21).

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

А тому суд не бере вказаний доказ до уваги.

Щодо викопіювання з Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701 від 19.11.2001 року, то вказаний доказ є одним із первинних документів, який дійсно відображає межі земель Лісгоспу.

Проаналізувавши вказаний доказ, Суд приходить до висновку, що твердження Позивача про накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду є припущенням, до якого Сторона позивача дійшла, дослідивши викопіювання з Державного акту та вищезазначений витяг з картографічної бази даних ДП "Ворохтянський лісгосп" Поляницького лісництва кварталу № 24.

Відповідне експертне дослідження у цій справі не проводилося. І про його проведення Позивач клопотання не заявляв.

Разом з тим, викопіювання з Державного акту не є достатнім для самостійного встановлення факту накладення меж.

У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2022 року у справі №619/2766/19, викладено висновок, що доказами накладення однієї земельної ділянки на іншу повністю чи частково або відсутність такого накладення, у разі розбіжності у правовстановлюючих документах на землю та/або документації із землеустрою, є документи, сформовані кадастровим реєстратором в межах процедури державної реєстрації земельної ділянки за заявою власника або користувача, майбутнього власника або користувача, або висновки експерта у земельно-технічній експертизі. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17 вересня 2024 у справі №686/27476/21.

Отже, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивача на земельну ділянку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі №515/1315/18.

Таким чином, позивачем у порушення вимог процесуального права не виконано свого обов`язку в частині доказування порушеного права держави, не доведено віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. А тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Аналіз, вивчення та/вбо співставлення даних викопіювання Державного акту та Роздруківки електронного зображення матеріалів базового лісовпорядкування не є належним доказом накладення (часткового або повного) або не накладення земельних ділянок.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд звертає увагу, що одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Керуючись зазначеними вище положеннями законодавства, проаналізувавши долучені до справи докази у їх сукупності, логічному взаємозв`язку та в контексті принципу «достатності і належності доказів», Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено належними доказами розташування спірної земельної ділянки у межах земель, що передані у постійне користування Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству на підставі рішення Поляницької сільської ради від 11.01.2001 року № 3, право постійного користування на які підтверджується Державним актом на право постійного користування серії ІІ-ІФ № 002701.

Відтак, на основі повно і всебічно досліджених матеріалів справи, оцінки належності, допустимості, достовірності, а також достатності долучених до неї доказів і їх взаємного зв`язку між собою, Суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, у зв`язку із відсутністю належних та достатніх доказів на обгрунтування позовних вимог, у зв`язку з їх недоведеністю.

Суд не досліджує і не надає оцінку доводам представника відповідача ГУ Держгеокадастру щодо застосування строків давності до позовних вимог, оскільки розгляд такого питання можливий тоді, коли суд приходить до переконання про задоволення позову.

Керуючись статтями 167, 170, 234, 387, 388 ЦК України, статтями 1, 3, 18, 57, 149, 20, 118, 21, 154, 155 ЗК України, статтями 4, 5, 10, 12, 13, 76, 80, 81, 89,128, 259 ЦПК України, Суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" в особі філії "ВОРОХТЯНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Івано-Франківська обласна державна адміністрація, про скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин.

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ", зареєстроване місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, будинок, 9а, ЄДРПОУ 44768034;

Філія "ВОРОХТЯНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ", зареєстроване місцезнаходження: 78595, смт. Ворохта, вул. Данила Галицького, будинок 118, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, ЄДРПОУ 45108310;

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач 2: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, зареєстроване місцезнаходження: 76014, м. Івано-Франківськ, вул. Академіка Сахарова, 34, Івано-Франківська область, ЄДРПОУ 39767437;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Івано-Франківська обласна державна адміністрація, зареєстроване місцезнаходження: 76015, м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 21, ЄДРПОУ 20567921.

Суддя: Марія ОСТАП`ЮК