Рішення № 140286861, 13.08.2024, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/28250/22

Провадження № 2/761/1832/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

13 серпня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Аббасової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сухини А.С.,

учасників справи:

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Варава Роман Сергійович, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання за особами втрати права користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в :

У грудні 2022 року представник АТ «Сенс Банк» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Варава Р.С., про визнання за особами втрати права користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову представник позивача вказував, що 27.07.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», 11.12.2022 р. змінено найменування з АТ «Альфа-Банк» (далі - позивач) та ОСОБА_5 було укладено Договір кредиту №08-038/371 від 27.07.2007 р., відповідно до умов якого Банк надав позичальниці грошові кошти у розмірі 573 000,00 швейцарських франків під 9,85% річних з кінцевим терміном погашення до 27 липня 2022 року.

05 жовтня 2007 року між Банком та позичальницею було укладено ще один кредитний договір №08-038/484 від 05.10.2007 року, відповідно до умов якого кредитор надав ОСОБА_5 кредитні кошти у розмірі 211 006,00 швейцарських франків зі сплатою 10,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 05 жовтня 2027 року.

У якості забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеними кредитними договорами, в іпотеку ПАТ «УКРСОЦБАНК», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передали п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Також у травні 2018 року до Шевченківського районного суду м. Києва подано позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на зазначений вище предмет іпотеки (справа № 761/18088/18).

Крім цього, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснили відчуження предмета іпотеки третій особі - ОСОБА_2 , яка в свою чергу здійснила повторне відчуження квартири. Відчуження предмету іпотеки позивач вважає незаконним.

Шевченківським районним судом м. Києва 19.09.2019 ухвалено рішення у справі № 761/18088/18, яким в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором 08-038/371 від 27.07.2007 року, та за кредитним договором 08-038/484 від 05.10.2007 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру: АДРЕСА_2 , шляхом її продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні, не нижчому звичайній ціні на цей вид майна. Вказане вище судове рішення набрало законної сили.

Наразі на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Київ знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_4, розпочате на підставі виконавчого листа у справі № 761/18088/18, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором 08-038/371 від 27.07.2007 р., а саме: квартиру АДРЕСА_3 шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. В рамках вищевказаного виконавчого провадження було накладено арешт на іпотечну квартиру та проведено опис майна. Відповідно до відповіді приватного виконавця Варави Р.С. в квартирі АДРЕСА_3 зареєстровано наступні особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

Зазначена обставина унеможливлює реалізацію квартири на публічних торгах ДП «СЕТАМ».

Так, позивач вказує, що відповідачами у справі вже було двічі неправомірно відчужено іпотечну квартиру, а також зареєстровано там неповнолітніх з метою унеможливлення її реалізації на прилюдних торгах.

Зокрема, відповідачами порушено положення 2.1.4 та п. 1.6 іпотечного договору та права іпотекодержателя, оскільки без його згоди відповідачі неправомірно зареєстрували місце проживання в обтяженій квартирі, в тому числі і малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 лише з метою уникнення цивільно - правової відповідальності та ухилення сплати заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, як вказує позивач, відповідачі в порушення умов іпотечного договору та прав іпотекодержателя зайняли спірну квартиру, що є предметом іпотеки, самоправно без згоди іпотекодержателя, що є підставою для застосування положень ст. 116 ЖК УРСР.

З урахуванням наведеного позивач звернувся до суду з даним позовом та просить:

- визнати ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_4 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 15.12.2022 вказану цивільну справу передано для розгляду судді Аббасовій Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.01.2023 відкрито загальне позовне провадження у вказаній справі, призначено підготовче засідання.

23.02.2023 надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву, в якому остання просила залишити позов без розгляду.

23.02.2023 надійшов відзив ОСОБА_5 на позовну заяву, яким відповідачка просить відмовити у розгляді позовної заяви у зв`язку із пропуском строку давності та спотворенням фактів, які не підтверджуються оригіналами документів.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.05.2023 залучено до участі у справі якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Службу у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

04.07.2023 на адресу суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.07.2023 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про залишення позову без розгляду.

04.09.2024 на адресу суду надійшла заява відповідачки ОСОБА_2 про відвід головуючого судді Аббасової Н.В. від розгляду справи № 761/28250/22 за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Варава Р.С., про визнання за особами втрати права користування житловим приміщенням, яка ухвалою суду від 05.09.2023 визнана необґрунтованою. Питання про відвід судді Шевченківського районного суду м. Києва Аббасової Н.В. від розгляду цивільної справи №761/28250/22 за заявою відповідачки ОСОБА_2 про відвід головуючого судді Аббасової Н.В. від 04.09.2023 року передано до відділу організаційного забезпечення розгляду цивільних та адміністративних справ суду для визначення іншого судді в порядку проведення автоматизованого розподілу вказаної заяви в системі документообігу суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21.09.2023 у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Шевченківського районного суду м. Києва Аббасової Н.В. у вказаній цивільній справі відмовлено.

Ухвалою суду від 18.09.2023 заяву відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відвід головуючому судді Аббасової Н.В. залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 07.11.2023 заяву відповідачки ОСОБА_2 про відвід головуючому судді Аббасовій Н.В. залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 28.03.2024 заяву відповідачки ОСОБА_2 про відвід головуючому судді Аббасової Н.В. залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 28.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

06.05.2024 на адресу суду надійшли пояснення Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, яким представник Служби просить відмовити у задоволенні позову та прийняти законне та справедливе рішення, яке буде в найкращих інтересах дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судовому засідання 13.08.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі та визнати відповідачів таким, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 .

Відповідачі в судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином про дату та час розгляду справи, клопотань про розгляд справи без їх участі на адресу суду не надходило.

Разом з тим, відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що представник позивача щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, ухвалив про заочний розгляд справи.

Треті особи в судове засідання не з`явились.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, вислухавши думку представника позивача, повно та об`єктивно оцінивши всі обставини справи суду дійшов висновку про відмову у задоволенні позову виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом у судовому засіданні, 27.07.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_5 було укладено Договір кредиту №08-038/371 від 27.07.2007 р., відповідно до умов якого Банк надав позичальниці грошові кошти у розмірі 573 000,00 швейцарських франків під 9,85% річних з кінцевим терміном погашення до 27 липня 2022 року.

05 жовтня 2007 року між банком та позичальницею було укладено ще один кредитний договір № 08-038/484, відповідно до умов якого кредитор надав ОСОБА_5 кредитні кошти у розмірі 211 006,00 швейцарських франків зі сплатою 10% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 05 жовтня 2027 року.

У якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 08/038/371 від 27.07.2007, в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передали п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , про що свідчить договір іпотеки № 02-038/690 від 27.07.2007.

Шевченківським районним судом м. Києва 19.09.2019 ухвалено рішення у справі № 761/18088/18, яким в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором 08-038/371 від 27.07.2007 року, та за кредитним договором 08-038/484 від 05.10.2007 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом її продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні, не нижчому звичайній ціні на цей вид майна. Вказане вище судове рішення набрало законної сили.

Наразі на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_4, розпочате на підставі виконавчого листа у справі № 761/18088/18, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_3 шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. В рамках вищевказаного виконавчого провадження було накладено арешт на іпотечну квартиру та проведено опис майна. Як вбачається із відповіді приватного виконавця Варави Р.С. в квартирі АДРЕСА_3 зареєстровано наступні особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

Позивач посилається на те, що реєстрація вказаних осіб в квартирі, яка належить позивачеві на праві приватної власності, створює перешкоди для останнього в реалізації свого права власності, а відповідачі, на вимогу про добровільне виселення та зняття з реєстрації по вказаній квартирі від 16.12.2019 року вих. № 477783, не відреагували.

Слід зауважити, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Звертаючись з позовом, банк посилався на те, що він як новий власник спірної квартири, право власності на яку набуто на підставі іпотечного договору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, не може належним чином користуватися та розпоряджатися такою квартирою, оскільки у ній зареєстровані відповідачі.

Однак, при розгляді питання про припинення права користування житловим приміщенням необхідно брати до уваги, що позбавлення такого права по суті буде мати наслідком виселення, а тому дослідженню підлягають як формальні підстави позбавлення права користування, передбачені Житловим кодексом України (далі - ЖК України), так і підстави виселення особи з житлового приміщення.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (частина перша, третя статті 47 Конституції України).

Частиною четвертою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК України.

За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 109 ЖК України, громадянам, яких виселяють з житлових приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічні норми містяться в частині третій статті 109 ЖК України.

Отже, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц зроблено висновок про те, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою

статті 109 ЖК України, застосовується в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При зверненні стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виселення мешканців з відповідного об`єкта відбувається за умови дотримання передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій статті 109 ЖК України процедури в разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 зроблено правовий висновок про те, що в разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, неможливо виселити відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

У свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 08/038/371 від 27.07.2007, в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передали п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , про що свідчить договір іпотеки № 02-038/690 від 27.07.2007. Відповідно до п. 1.1.1 Договору іпотеки, предмет іпотеки належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності на підставі Договору купівлі - продажу квартири, укладеного 06.07.2005 року, що свідчить про те, що таке майно придбано не за кредитні кошти, до укладення кредитного договору з банком.

Доказів наявності у відповідачів іншого житла позивачем на надано.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

При цьому, суд зазначає, що визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом буде мати наслідком виселення останніх із спірної квартири.

Отже, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

У даній справі, звернувши стягнення на предмет іпотеки, позивач був обізнаний про проживання в ньому відповідачів, які не мають іншого житла, тому його право на це майно не може бути захищено, шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, які внаслідок цього стануть безхатченками, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автоматичне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на законних підставах проживали у спірній квартирі і зареєстровані там, наявність у них іншого житла позивачем не доведена, тому є підстави стверджувати, що вони мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а спірна квартира є їхнім «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Слід зауважити, що посилання позивача на положення статті 116 ЖК УРСР, відповідно до приписів якої осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення, у даному випадку не може бути застосовано судом, оскільки позивачем не доведено самоправності зайняття відповідачами жилого приміщення, з урахуванням набуття прав на спірну квартиру у 2005 році та реєстрацію до моменту звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року, справа № 755/16152/16, згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Підстава, на якій місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що вона набула права користування цим житлом на законних підставах.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Підсумовуючи викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 , малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

У відповідності до положень ст.. 141 ЦПК України, судовий збір у разі залишення позову без задоволення не стягується з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 280 282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Варава Роман Сергійович, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання за особами втрати права користування житловим приміщенням.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Аббасова