Рішення № 140284634, 02.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 року м.Київ №320/50448/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, Міністерства розвитку громад та територій України про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (далі - відповідач 1 та/або Комісія), Міністерства розвитку громад та територій України (далі - відповідач 2 та/або Мінрозвитку), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, оформлене Протоколом від 26 травня 2025 року про (в частині) непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України прийняти рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 на підставі його заяви від 08.01.2025;

- стягнути на користь позивача судові витрати.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Витребувано докази від відповідачів.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, оформлене Протоколом від 26 травня 2025 року про (в частині) непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 відповідач не зазначив, яких саме підтверджуючих документів не було надано позивачем. Крім цього оскаржуване рішення не містить посилань на норми законодавства, якими вимагається надання таких документів, не містить оцінки доказом, що були надані позивачем, та відсутні аргументи недостатності поданих ОСОБА_1 документів тощо. Наведене, на переконання позивача, свідчить про відсутність обґрунтування (мотивів) прийняття Комісією спірного рішення, тому таке рішення не відповідає критеріям, які встановлені частиною другою статті Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач 1 щодо задоволення позовних вимог заперечив, подавши відзив на позовну заяву. Стверджує, що надані позивачем документи не містять жодних підтверджень від МКЧХ, будь яких інших громадських організацій, окупаційних органів влади (наприклад, рішення окупаційного суду про арешт особи, протокол затримання, обвинувальний висновок тощо) чи свідчень громадян про перебування його у місцях позбавлення особистої свободи та/або які перебували разом з ним у місцях позбавлення особистої свободи, що в свою чергу не дає змоги підтвердити встановлення такого факту. Також відповідач 1 наполягає, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 перебував в місцях позбавлення особистої свободи саме через здійснення ним діяльності або вчинення по відношенню до нього дій, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей». Просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Відповідач 2 також щодо задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що з урахуванням створення Комісії при Мінрозвитку варто зауважити про те, що законодавець чітко визначив, що виключно Комісія уповноважена розглядати подані заяви, встановлювати або непідтверджувати факт позбавлення особистої свободи та ухвалювати відповідні рішення. Крім цього, відповідач 2 стверджує, що для встановлення Комісією факту позбавлення особистої свободи відповідно підпункту «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 2010-ІX особою, її представником або членом сім`ї має бути подано на розгляд Комісії заяву та визначений пакет документів, за якими можна встановити/підтвердити факт позбавлення особи особистої свободи. Таким чином, на засіданні Комісії рішення приймається на підставі поданих заявником документів, за якими можливо встановити та підтвердити здійснення заявниками діяльності або дій по відношенню до заявників, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей». На думку відповідача 2 прийняття рішення є дискреційними повноваження Комісії, а у Мінрозвитку відсутні повноваження, щодо зобов`язання Комісії здійснити розгляд заяви, прийняти рішення за такими заявами, що може розцінюватись як втручання в діяльність Комісії та суперечитиме рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80) 2, практиці Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року). Просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Положеннями частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 звернувся до Міністерства національної єдності України (Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) із заявою про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 (далі - Заява).

Заява зареєстрована 08.01.2025 за вх. № С-209.

Листом від 11.06.2025 № 25521/7-14-25 Міністерство розвитку громад та територій України повідомило заявника, що Комісією на своєму засіданні, що відбулося 26 травня 2025 року розглянуто Заяву від 08 січня 2025 року та додані до неї документи. Дослідивши додані документи, Комісією прийнято рішення про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій по відношенню до ОСОБА_1 , передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний та правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» (далі Лист).

У Листі відповідач 2 також повідомив, що у разі наявності додаткових відомостей або документів, що підтверджують факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, заявник може повторно звернутися до Комісії.

Позивач вважає, що відповідачі порушили його права та охоронювані інтереси, що зумовило звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» від 26.01.2022 № 2010-IX (далі Закон

№ 2010-IX).

Відповідно до частини першої статті 1 згаданого закону законодавство про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії, базується на Конституції України і складається з цього Закону, законів України «Про національну безпеку України», «Про оборону України», «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про охорону дитинства», «Про соціальні послуги», міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів.

Згідно з пунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 2010-IX його дія поширюється на осіб, які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:

а) у зв`язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

б) у зв`язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.

Відповідно до частини першої та частини другої статті 3 Закону № 2010-IX прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія).

Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону № 2010-IX завданнями Комісії є:

1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених статтею 4 цього Закону, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

3) аналіз практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Своєю чергою положеннями частини другої статті 4 Закону № 2010-IX регламентовано, що підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями, у зв`язку із здійсненням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 2010-IX підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) документи та/або відомості, що підтверджують факт та обставини позбавлення особи особистої свободи;

3) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України;

4) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

5) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Згідно з вимогами частини шостої та частини сьомої статті 4 Закону № 2010-IX під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:

1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;

2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;

3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;

4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.

У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п`ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.

Рішення про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, приймається, за умови забезпечення права особи на участь в адміністративному провадженні відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру».

Рішення Комісії про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи відмову у визнанні членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може бути оскаржено в судовому порядку (ч. 10 ст. 4 Закону № 2010-IX).

Станом на час розгляду Комісією Заяви позивача діяла постанова Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1281 (у редакції, чинній станом на 16.01.2025), якою затверджено Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі Положення).

Відповідно до пункту 1 Положення Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія) утворюється при Мінрозвитку з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

Згідно з пунктом 3 Положення завданнями Комісії є, зокрема: розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України; прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Підпунктами 1, 2 пункту 4 Положення передбачено, що Комісія для виконання покладених на неї завдань має право: залучати до своєї роботи представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їх згодою; одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів, - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи;

Відповідно до пункту 7 Положення організаційною формою роботи Комісії є засідання.

Засідання Комісії скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.

Комісія правоможна вирішувати питання, якщо на засіданні присутні не менш як дві третини її членів.

Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.

За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Під час прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» Комісія може визначати право на отримання щорічної державної грошової допомоги для особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, на особовий рахунок уповноваженої нею або членом її сім`ї особи у період дії в України або в окремих її місцевостях правового режиму воєнного стану.

Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.

Відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 8 Положення для прийняття рішення, передбаченого підпунктом 2 пункту 3 цього Положення громадянин України, який є цивільною особою, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., якого було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора у зв`язку із провадженням таким громадянином діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями, або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї звертається до Мінрозвитку із заявою за формою, встановленою Мінрозвитку.

До заяви додаються:

документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. стосовно заявника під час його захоплення, незаконного затримання, незаконного арешту, незаконного тримання або іншим чином незаконного позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із провадженням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;

звернення, написане в довільній формі в присутності особи, що надає професійну правничу допомогу, або консула, що підтверджується їх підписами, про уповноваження особою, яку було позбавлено особистої свободи, або членом її сім`ї іншої особи на отримання такої допомоги у період дії в Україні або окремих її місцевостях правового режиму воєнного стану, у разі коли особа, яку було позбавлено особистої свободи, та члени її сім`ї позбавлені можливості отримати щорічну державну грошову допомогу, яка надається особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України під час перебування такої особи в місцях несвободи.

До звернення додається довідка з реквізитами особового рахунка особи, уповноваженої особою, яку було позбавлено особистої свободи, або членом її сім`ї, відкритого в банківській установі;

Громадянин України, який є цивільною особою, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., якого було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора у зв`язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України, або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї звертається до Мінрозвитку із заявою за формою, встановленою Мінрозвитку.

До заяви додаються:

документи та/або відомості, що підтверджують факт та обставини позбавлення особи особистої свободи;

документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. стосовно заявника під час його захоплення, незаконного затримання, незаконного арешту, незаконного тримання або іншим чином незаконного позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України;

витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;

Згідно з пунктом 17 Положення рішення Комісії про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи відмову у визнанні членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може бути оскаржено в судовому порядку.

Комісія забезпечує самопредставництво своїх інтересів в судах через представників Мінрозвитку, уповноважених Комісією діяти від її імені.

Аналіз викладено дає суду підстави дійти до висновку, що Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України утворено при Мінрозвитку з метою виконання завдань, визначених Законом № 2010-IX.

Встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється за наявності підстав, передбачених статті 4 Закону

№ 2010-IX шляхом подання заявником Комісії заяви, за формою встановленою Положенням та долученням до заяви документів, передбачених частиною другою та частиною третьою статті Закону № 2010-IX й положенням підпунктів 2, 3 пункту 8 Положення.

При цьому рішення про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, приймається, за умови забезпечення права особи на участь в адміністративному провадженні відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру».

Отже, рішення про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України має прийматися Комісією, за умови забезпечення права особи на участь в адміністративному провадженні відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX (далі Закон № 2073-IX).

Відповідно до частини першої статті 21 Закону № 2073-IX адміністративний орган розглядає і вирішує справи, віднесені до його відання законом (предметна компетенція).

Особа має право в порядку, встановленому цим Законом, подати до адміністративного органу заяву з вимогою прийняти адміністративний акт з метою забезпечення реалізації її права, свободи або законного інтересу, виконання нею визначеного законом обов`язку, якщо вважає, що розгляд і виконання такої вимоги належить до компетенції адміністративного органу (частина перша статті 38 Закону № 2073-IX).

Згідно з частиною першої статті 39 та частиною другої статті 41 Закону № 2073-IX заява подається в усній чи письмовій формі.

Письмова заява може бути подана в електронній або паперовій формі.

Заява в письмовій формі може бути подана до адміністративного органу шляхом особистого звернення, надіслана поштовим відправленням або подана в електронній формі, у тому числі з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг.

Судом встановлено, що Комісією на своєму засіданні, що відбулося 26.05.2025 розглянуто Заяву позивача від 08.01.2025 та додані до неї документи, дослідивши які, Комісією прийнято рішення про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій стосовно ОСОБА_1 , передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 2010-IX.

Суд зауважує, що як на дату звернення позивача до відповідача 1 із заявою, так і на час прийняття відповідачем 1 спірного рішення відносини органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ врегульовано Законом № 2073-IX.

Згідно з пунктами 1-3 частини першої статті 2 Закону № 2073-IX адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації; адміністративна справа (далі - справа) - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов`язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом; адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб);

Статтею 47 Закону України № 2073-IX встановлено, що під час підготовки справи до розгляду та вирішення, крім невідкладного розгляду та вирішення справи (стаття 60 цього Закону), адміністративний орган встановлює наявність та достатність матеріалів у справі, а також за необхідності: 1) витребовує додатково документи та відомості, що перебувають у володінні органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що належить до сфери його управління; 2) залучає до участі в адміністративному провадженні адресата, повідомляє йому правові підстави початку адміністративного провадження та можливі наслідки прийняття адміністративного акта; 3) повідомляє заінтересованим особам про початок адміністративного провадження та про їхні права на участь в адміністративному провадженні; 4) повідомляє учасникам адміністративного провадження порядок ознайомлення з матеріалами справи, їхні права і обов`язки; 5) надає учасникам адміністративного провадження можливість подати документи, клопотання, пояснення та зауваження, довести обставини, що мають значення для вирішення справи; 6) вирішує питання про необхідність залучення до участі в адміністративному провадженні осіб, які сприяють розгляду справи, призначення експертизи, проведення огляду на місці або огляду речей, проведення слухання у справі; 7) виконує інші передбачені законом обов`язки в рамках адміністративного провадження.

Згідно з статтею 52 Закону № 2073-IX адміністративний орган досліджує обставини, що мають значення для вирішення справи, виходячи з принципів законності та офіційності.

Положеннями статті 53 Закону № 2073-IX регламентовано, що доказами в адміністративному провадженні є будь-які фактичні дані, на підставі яких адміністративний орган у визначеному законодавством порядку встановлює наявність чи відсутність обставини, що має значення для вирішення справи.

Засобами доказування в адміністративному провадженні можуть бути: 1) пояснення учасників адміністративного провадження; 2) документи; 3) дані відповідних національних електронних інформаційних ресурсів; 4) результати обробки (перевірки) даних в автоматичному режимі; 5) речі; 6) пояснення свідків; 7) висновки або пояснення експертів, консультації або роз`яснення спеціалістів.

Належними є докази, які містять інформацію про обставини, що мають значення для вирішення справи.

Якщо законодавством не визначено докази та/або засоби доказування, якими можуть підтверджуватися обставини справи, адміністративний орган на власний розсуд визначає належність, допустимість, достовірність та достатність зібраних ним чи наданих учасниками адміністративного провадження доказів.

Учасник адміністративного провадження має право подати до адміністративного органу клопотання про витребування доказу, що перебуває у володінні органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, що належить до сфери його управління. У такому клопотанні зазначається обставина справи, наявність чи відсутність якої може підтвердити цей доказ.

Згідно з частиною першою статті 69 Закону № 2073-IX за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.

Відповідно до частини першої статті 71 Закону № 2073-IX письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.

Адміністративний акт містить підпис та/або печатку (у тому числі електронні), якщо інше не передбачено законом, та повне ім`я відповідальної посадової особи адміністративного органу.

У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані.

Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону.

У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею.

У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов`язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред`явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.

Крім того, статтею 72 Закону № 2073-IX встановлено вимоги до мотивування (обґрунтування) адміністративного акта.

Зокрема, частиною другою статті 72 Закону № 2073-IX передбачено, що у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом (ч. 5 ст. 72 Закону № 2073-IX).

З огляду на це, зважаючи на вимогу статті 72 Закону № 2073-IX щодо змісту адміністративного акту, суд констатує, що рішення про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України повинно містити всі відомості, визнані законом як обов`язкові, а також відповідне мотивування (обґрунтування) прийняття такого акту.

Разом з цим, як свідчать наявні матеріали справи підставою для непідтвердження позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно позивача є відсутність у долучених ним до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій по відношенню до ОСОБА_1 , передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 2010-IX.

Суд відмічає, що формуючи згадані висновки відповідачем 1 не наведено належного обґрунтування, а зокрема, Комісією не зазначено, які документи досліджувались; які документи враховані, а які не враховані; причини неврахування документів.

Вислів «…у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій по відношенню до ОСОБА_1 , передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний та правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» є неконкретизованим.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність вмотивованості висновків адміністративного акту.

З вказаного, суд вважає, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення не відповідає вимогам частини другої статті 72 Закону № 2073-IX, оскільки не містить змісту документів та всіх відомостей, які були враховані під час розгляду справи, не має належних посилань на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу, а також не надано детальну правову оцінку всіх обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Неналежне викладення змісту мотивувальної частини адміністративного акту трактується як відсутність мотивувальної частини, яка б відповідала вимогам частини другої статті 72 Закону № 2073-IX.

Згідно з частиною третьою статті 85 Закону України № 2073-IX у разі якщо адміністративний акт не містить мотивувальної частини, у випадку, якщо відповідно до цього Закону вона є обов`язковою, такий акт скасовується.

Згідно з підпунктами 1, 3 частини 1 статті 4 Закону № 2073-IX принципами адміністративної процедури є: верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; обґрунтованість.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Резюмуючи викладене, суд висновує, що відповідач 1 приймаючи рішення у формі протоколу від 26.05.2025 не дотримався принципів адміністративної процедури, зокрема верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; обґрунтованість та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення.

Одночасно у наведеній частині суд наголошує, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачі усупереч наведеним нормам процесуального закону не надали належних та достатніх доказів на підтвердження правомірності прийнятого Комісією рішення, та проігнорували виконання вимог ухвали суду від 05.11.2025 стосовно надання запитуваних судом документів.

За таких обставини, суд дійшов до висновку про те, що рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, оформлене Протоколом від 26.05.2025 про (в частині) непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача 1 вчинити певні дії, суд враховує наступне.

Згідно з статтею 6 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не втручається та не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією та законами України, оскільки це не відповідає ані принципу розподілу влади в державі, ані завданню та основним засадам адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Саме з огляду на зазначене, суд виходить з того, що встановлене у цій справі порушення прав позивача не може бути усунуте шляхом суто декларативного визнання неправомірності рішень суб`єкта владних повноважень без забезпечення реального та ефективного відновлення порушеного права.

Водночас за встановлених обставин, у тому числі враховуючи відсутність належного мотивування Комісією прийнятого рішення стосовно позивача, суд вважає, що адміністративний позов в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача 1 вчинити певні дії підлягає до задоволення частково, а саме шляхом зобов`язання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.01.2025 про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з урахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, суд відмовляє.

При цьому, суд наголошує, що позивачем не заявлено жодних вимог до Міністерства розвитку громад та територій України. Наявний в матеріалах справи Лист відповідача 2, за своєю суттю є способом повідомлення позивача про прийняте Комісією рішення.

Отже, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б підтверджували обставини порушення відповідачем 2 прав та охоронюваних законом інтересів позивача Мінрозвитку.

З урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, досліджених судом доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Положеннями частини першої та частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивачем заявлено 1 (одну) позовну вимогу немайнового характеру, адже позовні вимоги про зобов`язання відповідача 1 вчини певні дії є похідними вимог про визнання протиправним та скасування прийнятого ним рішення.

При цьому суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 9901/67/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93218001) та Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі №540/2321/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414456).

Разом з цим позивач, відповідно до квитанції про сплату судового збору, сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

З урахуванням положень Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» позивач за розгляд даного адміністративного позову мав сплатити 1 211,20 грн.

Отже, позивачем надміру сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Резюмуючи викладене, зважаючи на принцип неподільності судового збору при розгляді немайнової вимоги, суд доходить до висновку, що, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.

Стосовно витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, суд зауважує, що у позовній заяві представником позивача наведено посилання на положення процесуального закону, які регулюють питання відшкодування судових витрат, понесених стороною на правничу допомогу.

Разом з цим відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу, у тому числі й тих, надання яких передбачено частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства.

Відтак, відсутні правові підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, оформлене Протоколом від 26.05.2025 про (в частині) непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (01135, м. Київ, пр-т Берестейський, 14, код ЄДРПОУ 37472062) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 08.01.2025 про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з урахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (01135, м. Київ, пр-т Берестейський, 14, код ЄДРПОУ 37472062) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.