Рішення № 140280495, 17.09.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/9136/26

Номер провадження 2/932/3543/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Леміщенко О.О., за участю секретаря судового засідання Маншиліна Д.С., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Савельєвої Т.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 , 20 липня 2026 року через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про стягнення моральної шкоди.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що з 20.10.2004 року по 24.12.2015 року позивач працював на підприємстві відповідача, працюючи на посаді електрослюсаря підземного з повним робочим днем в шахті. 24 грудня 2015 року позивача звільнено з підприємства відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України за станом здоров`я. Під час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 03 лютого 2016 року, згідно якому зазначений основний діагноз (п.14): Хронічна радикулопатія L5 SI в стадії затухаючого загострення з помірними статико - динамічними порушеннями та больовим компонентом. Захворювання професійне, встановлено вперше М-54.1.7. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху /1 ст. (другого ст.) - за класифікацією ОСОБА_3 та Пономарьової Н.. Захворювання професійне, встановлено вперше Н 90.3 та супутній діагноз : Гіпертонічна хвороба 11 ст., ст. 2 СН 0 ст.ризик 2-3. Висновком МСЕК 02 березня 2016 серії встановлено 50 % втрати професійної працездатності та 3 група інвалідності по професійному захворюванню (діагнози код 54.1 та код 90.3), дана обставина підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0607720, повідомленням закладу охорони здоров`я від 02.03.2016,та індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 775 в яких зазначені код діагнозів професійного захворювання М 54.1 та Н 90.3 та епікризом історії хвороби №7872-913, а висновком МСЕК від 29.03.2018 року встановлено 50 % втрати професійної працездатності та 3 група інвалідності безтерміново (довідки МСЕК серії 12ААБ №050430 та 12ААА №067504). (первинну довідку МСЕК від 2016 року з відсотком втрати працездатності позивачем було втрачено під час евакуації з міста Мирноград Донецької області). Обставинами виникнення професійного захворювання згідно п. 16 Акту за ф. П-4 є тривалий період роботи в шкідливих умовах обумовленим впливом промислового фактора важкість праці, виробничий шум. Внаслідок професійного захворювання позивачу була заподіяна моральна шкода, яка полягає в тому, що він зазнав і продовжує зазнавати фізичного болю, після одержання інвалідності і втрати працездатності на 50% позивач втратив роботу, у нього змінилися умови життя, що тягнуть за собою зниження життєвої активності, систематичне нездужання і послаблення організму. Внаслідок професійного захворювання він втратив нормальні життєві зв`язки і йому доводиться приймати додаткові зусилля для організації свого життя, позивач не може реалізовувати в повній мірі свої повсякденні заняття, звички та бажання. Вищевикладені обставини негативно відбиваються на його душевному стані. Він відчуває душевні страждання та переживання, у нього з`явилося почуття тривоги перед майбутнім, особливо з урахуванням незворотності наслідків захворювань та тяжкого стану його здоров`я. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Внаслідок отримання професійного захворювання позивачу була заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в розмірі 200 000 гривень, і яку просить стягнути на свою користь з відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 липня 2026 року позовну заяву передано в провадження судді Леміщенко О.О.

Ухвалою від 23 липня 2026 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

10 серпня 2026 року представником відповідача Савельєвою Т.Д. надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заявлені позовні вимоги відповідач вважає необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню. По-перше, медична документація, подана позивачем, є внутрішньо суперечливою та не узгоджується між собою. Так, у акті за формою П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання зазначено один перелік діагнозів, тоді як у довідці МСЕК визначено інший код діагнозу. Зазначене унеможливлює однозначне встановлення обсягу професійного захворювання та причинно-наслідкового зв`язку між умовами праці у відповідача і всіма заявленими позивачем патологіями. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач працював у шкідливих умовах праці не лише на підприємстві відповідача, а й в інших роботодавців. За таких обставин неможливо без належних і допустимих доказів покласти відповідальність виключно на відповідача, оскільки вплив шкідливих виробничих факторів міг формуватися протягом усього трудового стажу позивача. По-друге, сума позовних вимог є завищеною та такою, що не відповідає критеріям розумності та справедливості. У своїй позовній заяві Позивач не приділяє належної уваги розрахунку розміру стягуваної моральної шкоди. Водночас, позивач зазначає, що розумним та справедливим має стати відшкодування йому моральної шкоди за рахунок відповідача у розмірі 200000,00 грн. При цьому, з позовної заяви незрозуміло які факти слугують обґрунтуванням саме такої суми завданої моральної шкоди. Слід взяти до уваги, що позивачем не надано висновків лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультаційної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, депресію чи інші негативні прояви психологічного стану, які б начебто виникли у нього в результаті професійного захворювання. У матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують психологічний стан позивача, а тому розмір моральної шкоди, що заявлений до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, що не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості. При вирішенні даного спору необхідно враховувати відсутність протиправної поведінки відповідача, відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та моральною шкодою. З урахуванням наведених аргументів, відповідач вважає, що заявлений розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості, а сама вимога до відповідача про відшкодування моральної шкоди є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 повністю підтримала позовні вимоги та просила їх задовільнити.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином через свого представника, заяв та клопотань про відкладення судового розгляду або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції не надав, в зв`язку з чим визнано можливим розглянути справу по суті без його участі за участю представника..

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позов.

Так, вислухавши осіб, що брали участь у справі, дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено таке.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Встановлено, що позивач ОСОБА_2 20 жовтня 2004 року був прийнятий на роботу до ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська західна №1» на посаду електрослюсаря підземним з повним робочим днем в шахті (наказ №4107п від 02 листопада 2004 року). З 05 серпня 2008 року ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська західна №1» змінило назву на ВАТ «Шахтоуправління «Покровське». З 01 жовтня 2008 року ВАТ «Шахтоуправління «Покровське» змінило назву на ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-західна №1». З 07 вересня 2010 року ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-західна №1» змінило назву на ПАТ «Шахтоуправління «Покровське». 24 грудня 2015 року ОСОБА_2 звільнено за п. 2 ст. 40 КЗоТ України за станом здоров`я (наказ №2278ск від 28 грудня 2015 року). Зазначені факти підтверджуються копією трудової книжки (.с. 14-15).

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 03 лютого 2016 року, складеного комісією ПАТ «»Шахтоуправління «Покровське», підтверджується, що було проведене розслідування причин виникнення у ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , хронічного професійного захворювання: Хронічна радикулопатія L5 S1 праворуч в стадії затухаючого загострення з помірним статико-динамічними порушеннями та больовим компонентом; Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху 11 ст. (другого ст.) за класифікацією ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Захворювання професійне, встановлено вперше Н90.3. В пункті 12 акту зазначено, що ОСОБА_2 працював за професією (на посаді) електрослюсаря підземного (7241), загальний стаж роботи 31 рік 8 місяців, в тому числі зі цією професією та в умовах впливу шкідливих факторів 31 рік 8 місяців. В пункті 16 акту зазначено, що професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, обумовленим впливом промислового фактора важкість праці, виробничий шум. В пункті 17 акту зазначено, що причиною профкесійного захворювання є потужність зовнішньої праці в роботі за участю м`язів ниніх кінцівок і тулуба 1399Вт (ПДР-90Вт), теж саме, при роботі з переважною участю м`язів плечового поясу 51,2Вт (ПДР 45Вт), виробничий шум сягав 83дБА при ГДР 80дБА. Також в пункті 19 акту зазначено, що за час роботи на ПАТ Ш/У «Покровське» не зафіксовано випадків порушення технологічних регламентів виробничого процесу, порушень техніки безпеки, гігієни праці з боку адміністрації підприємства, відсутності або несправності підіймальних і тягових пристроїв, що могло б сприяти виникненню профзахворювання (а.с. 10-11).

Згідно з випискою з акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ 30607720 від 02 березня 2016 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, з 26 лютого 2016 року вперше встановлено третю групу інвалідності, діагноз М54.1, Н9.3 строком до 01 квітня 2018 року (а.с 25).

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №050430 від 29 березня 2018 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, встановлено третю групу інвалідності безтерміново через профзахворювання (а.с 8).

Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №067504 від 29 березня 2018 року підтверджується втрата ОСОБА_2 втрату працездатності на 50% (а.с. 9).

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи позов по суті, суд, звертає увагу на те, що відповідно до положень ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладено на власника або на уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Відповідно до ч. 6 ст. 153 КЗпП України у разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров`я умов праці роботодавець зобов`язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, який може надати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

Згідно зі статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Конституційний Суд України визнав, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 268 ЦК України на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, позовна давність на поширюється.

Враховуючи викладене, суд вважає, для обов`язковою умовою для відшкодування відповідачем позивачу моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, є необхідність доведення того факту, що професійне захворювання пов`язане саме з роботою позивача на підприємстві відповідача з вини відповідача, оскільки на спірні правовідносин не розповсюджується дія ч. 2 ст. 1167 ЦК України.

При розгляді справи достовірно встановлено, що позивач працював на посаді електрослюсаря підземного 3 розряду на Шахті ім. А.Г. Стаханова «ВО Красноармійськвугілля» в період з 13 січня 1982 року по 17 травня 1982 року, на посаді електрослюсаря підземного 3, 4, 5 розрядів на Шахті ім. А.Г. Стаханова «ВО Красноармійськвугілля» в період з 02 липня 1984 року по 20 вересня 2004 року, на посаді електрослюсаря підземного 3, 4, 5 розрядів на ВАТ «Вугільна компанія «Шахта Красноармійська західна №1» яка перейменована в подальшому у ПАТ «Шахтоуправління «Покровське», в період з 20 жовтня 2004 року по 24 грудня 2015 року. Його загальний стаж роботи в шкідливих умовах складає 31 рік 8 місяців, в той же час на підприємстві відповідача лише близько 11 років.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2018 року по справі №335/11779/16-ц, сама лише наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами той факт, що професійне захворювання, в результаті якого йому було завдано моральну шкоду, у нього виникло внаслідок роботи в шкідливих умовах виключно в період роботи на підприємстві відповідача в результаті порушення трудових прав із боку відповідача, враховуючи при цьому, що стаж роботи позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача складає близько 1/3 від усього його стажу роботи в шкідливих мовах, 2/3 від якого припало на роботу на іншому підприємстві, яке не залучено до участі у цій справі.

З огляду на наведене, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому суд, відмовляючи у задоволенні позову, не вирішує питання про стягнення судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 211, 223, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про стягнення моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 25 вересня 2026.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське», ЄДРПОУ 13498562, адреса: 69106, м. Запоріжжя, Північне шосе/вулиця Теплична, буд. 22Б/1, кабінет 6.

Суддя О.О. Леміщенко