Рішення № 140275217, 29.09.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" вересня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/799/26

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В.Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради

до відповідача - 1 Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м. Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради

до відповідача - 2 Фізичної особи-підприємця Калигіна Віктора Віталійовича

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення в сумі 137 648 грн. 41 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: не з`явився;

Від прокуратури: Першко Анатолій Анатолійович (в залі суду);

Від відповідача - 1: не з`явився.

Від відповідача - 2: Жуковський Олег Васильович (в залі суду).

ВСТАНОВИВ:

24 червня 2026 року керівник Здолбунівської окружної прокуратури (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради (далі - позивача) звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача - 1 Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м. Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради (далі - відповідач - 1) до відповідача - 2 Фізичної особи-підприємця Калигіна Віктора Віталійовича (далі - відповідач - 2) про визнання недійсними додаткових угод та стягнення в сумі 137 648 грн. 41 коп.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до оголошеної 06 січня 2025 року Обласним ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою в м. Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради закупівлі, між фізичною особою-підприємцем Калигіним Віктором Віталійовичем та Обласним ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою в м. Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради укладено договір про постачання продуктів харчування № 3 від 10 січня 2025 року.

Згодом сторони підписали ряд додаткових угод, якими збільшено ціну за одиницю товару, зокрема: додаткову угоду № 1 від 07 березня 2025 року; додаткову угоду № 2 від 05 травня 2025 року відповідно до якої збільшено ціну за 1 кг товару; додаткову угоду № 3 від 25 серпня 2025 року.

Прокурор вказує, що вищевказані додаткові угоди № 1 від 07 березня 2025 року, № 2 від 05 травня 2025 року, № 3 від 25 серпня 2025 року до договору укладені всупереч положенням Закону України "Про публічні закупівлі" та ст. 652 ЦК України, а тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти - стягненню з фізичної особи - підприємця Калигіна В.В. на користь місцевого бюджету.

Позивач, Рівненська обласна рада до суду пояснень не подала.

Відповідач - 1 Обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою в м. Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву на позовну заяву чи будь-яких письмових заперечень.

Відповідач - 2 у свою чергу позовні вимоги заперечив та подав до суду відзиві на позов, в якому останній зазначає, що твердження прокурора про те, що відповідач - 2 не мав права піднімати ціну за одиницю товару без вичікування визначеного строку (зокрема, 90 днів з моменту підписання попередньої угоди чи договору), базується на помилковому тлумаченні норм матеріального права та ігноруванні спеціального законодавства у сфері публічних закупівель та підпункту 2 пункту 19 Особливостей № 1178 у редакції Постанови КМУ № 653. Окрім того, відповідач - 2 стверджує, що перегляд вартості товару відбувався за чітко визначеною законом процедурою на підставі письмових повідомлень, довідки про коливання цін № 56.03/351 від 21 серпня 2025 року, в бік збільшення до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності умов, встановлених п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у разі коливання ціни такого товару на ринку; якщо така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю).

Зазначає, що підписання кожної з додаткових угод здійснювалось у відповідності до п.п. 2 п. 19 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1178, які не містять обмежень щодо відсоткового збільшення ціни за одиницю товару. Обґрунтуванням зміни ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку за умови документального підтвердження такого коливання. При цьому загальна сума договору не збільшувалася, а коригувався виключно об`єм товару, що повністю узгоджується з нормами Особливостей № 1178.

Також, відповідач - 2 зазначає про відсутність шкоди державним інтересам та реальності постачання, оскільки укладення додаткових угод дозволило безперебійно забезпечити ліцеїстів якісним раціоном, м`ясо прийняте за видатковими накладними без жодних претензій, тому, позовні вимоги є безпідставними.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/799/26 за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради до відповідача - 1 Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м. Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради до відповідача - 2 Фізичної особи-підприємця Калигіна Віктора Віталійовича про визнання недійсними додаткових угод та стягнення в сумі 137 648 грн. 41 коп., розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі, підготовче судове засідання призначено на 14 липня 2026 року.

07 липня 2026 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача - 2 надійшов в порядку ст. 165 ГПК України відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує позовні вимоги у повному обсязі.

14 липня 2026 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд здійснити розгляд справи без його представника.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14 липня 2026 року відкладено розгляд справи на 28 липня 2026 року.

28 липня 2026 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача - 2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28 липня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця Калигіна Віктора Віталійович про зупинення провадження у справі № 918/799/26 та відкладено підготовче засідання на 18 серпня 2026 року.

07 серпня 2026 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури в порядку ст. 166 ГПК України надійшла відповідь на відзив, в якій остання спростовує доводи наведені у відзиві та просить суд задоволити позову у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року закрито підготовче провадження по розгляду позовної заяви у справі № 918/799/26 за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради до відповідача - 1 Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м. Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради до відповідача - 2 Фізичної особи-підприємця Калигіна Віктора Віталійовича про визнання недійсними додаткових угод та стягнення в сумі 137 648 грн. 41 коп. та призначено розгляд справи № 918/799/26 до судового розгляду по суті на 01 вересня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01 вересня 2026 року відкладено розгляд справи по суті в межах встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку на 29 вересня 2026 року з метою задоволення клопотання представника відповідача - 2 про відкладення розгляду справи для надання можливості добровільно сплатити кошти.

Представником відповідача - 2 у судовому засіданні 29 вересня 2026 року заявлено усно про відвід судді від розгляду справи № 918/799/26. Судом у задоволенні вказаної заяви відмовлено.

В судовому засіданні 29 вересня 2026 року представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач - 2 у свою чергу своїм процесуальним правом на виступ у судових дебатах не скористався, проти позовних вимог не заперечив та у судовому засіданні 01 вересня 2026 року фактично визнав обґрунтованість заявлених позовних вимог із зверненням до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи з метою надання часу для добровільної сплати коштів. Суд зазначає, що згідно положень процесуального законодавства, визнання позову (як повне, так і часткове чи фактичне через відсутність заперечень та спроби врегулювання шляхом добровільної сплати) є самостійною підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідач - 1 та позивач в судове засідання не з`явилися, хоча про час, місце та дату проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Крім того, суд в судовому засіданні 29 вересня 2026 року ухвалив відмовити представнику відповідача - 2 у задоволенні усного клопотання про оголошення перерви та відкладення розгляду справи. При цьому, суд керувався наступним.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частинами 14 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За приписами пункту 2 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи або оголошення перерви є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У той же час повторне відкладення розгляду справи призведе до виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Необхідно зазначити, що у судовому засіданні 01 вересня 2026 року представник відповідача - 2 просив суд відкласти розгляд справи, оскільки відповідач - 2 має намір добровільно сплати майновий предмет спору, однак після відкладення розгляду справи (ухвала суду від 01 вересня 2026 року) майже на місяць, будь-яких дій щодо оплати останній не вчинив, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Суд розцінює вказані дії представника відповідача - 2 щодо відкладення розгляду справи без належного на те обґрунтування та аргументації, як зловживання своїми процесуальними права з метою затягування розгляду справи.

Отже, проаналізувавши оголошенні представником відповідача - 2 усні клопотання, суд не встановив обґрунтованих підстав з урахуванням норм Господарського процесуального кодексу України для відкладення розгляду справи або оголошення перерви, адже, учасники справи належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, усі процесуальні строки на подання заяв по суті та доказів сплили, суд не вбачає неможливості вирішити спір у даному судовому засіданні, тому, дійшов висновку про відмову у задоволенні усного клопотання про відкладення розгляду справи та оголошення перерви.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським суд установив наступне.

06 січня 2025 року на веб-сайті електронної системи публічних закупівель "ProZorro" замовником - Обласним ліцеєм з посиленою військово- фізичною підготовкою в м. Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради (далі - Ліцей) опубліковано оголошення UА-2025-01-06-002899-а про проведення закупівлі м`яса (ДК 021:2015:15110000-2 - М`ясо) з очікуваною вартістю 828 000 гривень.

За результатами проведеної процедури закупівлі переможцем визнано фізичну особу-підприємця Калигіна Віктора Віталійовича з ціновою пропозицією 667 544 грн., з яким 10 січня 2025 року укладено договір № 3 про постачання продуктів харчування (далі - Договір).

Згідно Додатку № 1 до Договору "Специфікація", ціна за 1 кг окісту свинного без кістки охолодженого складає 147,89 грн. без ПДВ, за 1 кг окісту свинного без кістки замороженого - 147,89 грн. без ПДВ, за 1 кг яловичини тазостегнової без кістки першого сорту охолодженої - 232,70 грн. без ПДВ, за 1 кг яловичини тазостегнової без кістки першого сорту замороженої - 232,70 грн. без ПДВ, за 1 кг філе курячого охолодженого - 148,13 грн. без ПДВ, за 1 кг філе курячого замороженого - 148,13 грн. без ПДВ.

Надалі між сторонами підписано ряд додаткових угод, якими збільшено ціну за одиницю товару: додатковою угодою № 1 від 07 березня 2025 року збільшено ціну за 1 кг окісту свинного без кістки охолодженого до 158,07 грн. без ПДВ, за 1 кг окісту свинного без кістки замороженого до 158,07 грн. без ПДВ, за 1 кг яловичини тазостегнової без кістки першого сорту охолодженої до 249,90 грн. без ПДВ, за 1 кг яловичини тазостегнової без кістки першого сорту замороженої до 249,90 грн. без ПДВ, за 1 кг філе курячого охолодженого до 160,12 грн. без ПДВ, за 1 кг філе курячого замороженого до 160,12 грн. без ПДВ. Згідно з п. 6 вказаної додаткової угоди, зміни набирають чинності з моменту підписання сторонами цієї додаткової угоди; додатковою угодою № 2 від 05 травня 2025 року збільшено ціну за 1 кг окісту свинного без кістки охолодженого до 193,79 грн. без ПДВ (на 31 %), за 1 кг окісту свинного без кістки замороженого до 193,79 грн. без ПДВ (на 31 %), за 1 кг філе курячого охолодженого до 177,89 грн. без ПДВ (на 20,1 %), за 1 кг філе курячого замороженого до 177,89 грн. без ПДВ (на 20,1 %). Згідно з п. 6 вказаної додаткової угоди, зміни набирають чинності з моменту підписання сторонами цієї додаткової угоди; додатковою угодою № 3 від 25 серпня 2025 року збільшено ціну за 1 кг окісту свинного без кістки охолодженого до 234,09 грн. без ПДВ (на 58,3 %), за 1 кг окісту свинного без кістки замороженого до 234,09 грн. без ПДВ (на 58,3 %), за 1 кг яловичини тазостегнової без кістки першого сорту охолодженої до 285,64 грн. без ПДВ (на 22,8 %), за 1 кг яловичини тазостегнової без кістки першого сорту замороженої до 285,64 грн. без ПДВ (на 22,8 %), за 1 кг філе курячого охолодженого до 217,03 грн. без ПДВ (на 46,5 %), за 1 кг філе курячого замороженого до 217,03 грн. без ПДВ (на 46,5 %). Згідно з п. 6 вказаної додаткової угоди, зміни набирають чинності з моменту підписання сторонами цієї додаткової угоди.

Як стверджує прокурор, вищевказані додаткові угоди № 1 від 07 березня 2025 року, № 2 від 05 травня 2025 року, № 3 від 25 серпня 2025 року до Договору укладені всупереч положенням Закону України "Про публічні закупівлі" та ст. 652 ЦК України, а тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти стягненню на користь місцевого бюджету.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.

З наведених обставин справи судом встановлено, що спірні правовідносини є за своїм змістом є майновими, договірними та стосуються поставки товару. Спірний характер правовідносин базується на тому, що прокурор вважає порушеними інтереси держави з огляду на недотримання вимог Закону України "Про публічні закупівлі" при укладенні додаткових договорів, якими внесено зміни до вартості товару що закуповувався.

Щодо представництва прокурором інтересів держави.

Судом встановлено, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами третьою та п`ятою статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом частин першої, третьої, четвертої та сьомої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року зі справи № 806/1000/17).

У даному випадку загроза порушення інтересів держави полягає у порушенні чинного законодавства про публічні закупівлі.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 викладено таку правову позицію:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов`язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом пункту 2 частини четвертої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 червня 2026 року у справі № 910/403/26 викладено:

"У вирішенні доводів скаржника Суд враховує сталі та послідовні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 7.18), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 10.19), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 81) та наголошує, що суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (на яку посилається скаржник) сформульовано висновок, зокрема, про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Обставини щодо бездіяльності компетентного органу повинні бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Верховний Суд у вирішенні доводів касаційної скарги прокурора враховує, як резолютивну частину рішення Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025), так і його мотивувальну частину.

Суд зауважує та відзначає, що згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року №6-р(ІІ)/2025), до 01 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.

Водночас, слід враховувати, що розв`язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03 грудня 2025 року №6-р (ІІ)/2025) розкриваючи зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням своїх юридичних позицій щодо визначення понять „інтереси держави" та „представництво інтересів держави в суді", наведених, зокрема, у рішеннях від 08.04.1999 № 3-рп/99 та від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, зазначив, що:

"…представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави".

У пунктах 4.2, 4.3 цього рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

Унаслідок унесення Законом № 1401 змін до Конституції України відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, порівняно з тією, яка була визначена в пункті 2 частини першої статті 121 Конституції України до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України також указував, що: " ...стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом". Це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання" (перше, третє, четверте речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

У цьому аспекті колегія суддів враховує сталі та послідовні висновки Верховного Суду, зокрема, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва".

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору, і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).

У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред`явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов`язань відповідно до положень Закону № 922-VIII (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 924/524/24).

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20, від 25 червня 2024 року у справі № 918/760/23, від 01 жовтня 2024 року у справі № 918/778/23, від 20 лютого 2025 року у справі № 910/16372/21).

У справі, яка розглядається, прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, зазначив, що згідно плану закупівлі UA-2023-12-08-011500-а, джерелом її фінансування є кошти місцевого бюджету, оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету.

За твердженням прокурора, укладення додаткових угод до договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Виконання зобов`язань за додатковими угодами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в ст. 3 даного Закону. Окрім того, укладенням додаткових угоди до договору поставки електричної енергії порушені матеріальні інтереси, оскільки з урахуванням додаткових угод отримано менший обсяг електричної енергії у порівнянні первісним договором за вищою ціною. Недотримання в даному випадку законодавства в сфері публічних закупівель сприяло виникненню особливих негативних економічних соціальних наслідків.

Водночас суд встановив, що прокурор звертався до Рівненської обласної ради з повідомленням про те, що оспорювані додаткові угоди були укладенні з порушенням вимог Закону № 922-VIII, та проінформував листом від 12 березня 2026 року № 54/2-262ВИХ-26 про необхідність усунення виявлених порушень.

Однак обласна рада не вжила заходів щодо усунення виявлених прокуратурою порушень, а натомість листом від 19 червня 2026 року № 09-906/01 повідомила прокуратуру, що заходи з оскарження додаткових угоди не вживалися.

Тобто підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка ради щодо захисту інтересів держави, яке є розпорядником бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася закупівля електричної енергії за договором, та зобов`язане ефективно і раціонально використовувати бюджетні кошти, в тому числі реагувати на порушення вимог законодавства, що впливають на інтереси територіальної громади.

Ураховуючи наведене, суду вважає, що прокурор у цій справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та цілком правильно визначив позивача за пред`явленим ним до суду позовом, оскільки останній є розпорядником бюджетних коштів. Такий висновок цілком узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 927/188/22, від 28 серпня 2024 року у справі № 918/694/23.

Щодо суті позовних вимог суд відзначає наступне.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом № 922-VIII (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 922-VIII відносини, пов`язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону № 922-VIII, частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 652 ЦК України разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною четвертою статті 41 Закону № 922-VIII визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону № 922-VIII). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

У спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ІХ.

Щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ)

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

24 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

У пунктах 88-90 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Такий правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 922/433/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 918/779/23, від 06 лютого 2025 року у справі № 910/5182/24, від 18 лютого 2025 року у справі № 925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

Отже, згідно з положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов: -збільшення ціни за одиницю товару до 10 %; збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку; така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю; обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція "не частіше ніж один раз на 90 днів" фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 %.

Законом № 1530-ІХ внесено зміни до Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено пункт 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону в такій редакції: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії".

Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII слова "підписання договору про закупівлю" замінені словами "підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", а друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного". Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.

Так, на відміну від норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIIIу редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.

Додатково на підтвердження зазначеного свідчить зміст пояснювальної записки до проєкту Закону № 1530-IX (див. https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/pubFile/634356), згідно з якою метою його прийняття було завершити реформу органу оскарження у сфері публічних закупівель, що відповідно дозволяє стверджувати, що подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

Іншими словами, зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Проте пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII як у редакції, викладеній Законом № 114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом № 1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Водночас положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.

Філологічне тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже, норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.

Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII.

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, у своїй постанові від 21 листопада 2025 року у справі № 920/19/24 вказала, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 листопада 2025 року у справі № 920/19/24 вказала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Суд ураховує, що пунктом 3-7 розділу Х Перехідних положень Закону України "Про публічні закупівлі" установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених цим Законом (далі - Особливості), визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз та з дотриманням вимог, встановлених пунктом 3-8 цього розділу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 затверджені Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (надалі "Особливості".

В даному спорі до застосування не підлягає редакція підпункту 2 пункту 19 Особливостей в редакції Постанови КМ № 1067 від 01 вересня 2025 року, оскільки як договір, так і спірні додаткові угоди укладені до прийняття вказаної постанови, яка не має ретроспективної дії на правовідносини, які виникли до її прийняття.

Пунктом 19 Особливостей передбачено, що істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення;

3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку з зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку із зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку "на добу наперед", що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої статті 41 Закону;

9) зменшення обсягів закупівлі та/або ціни згідно з договорами про закупівлю робіт з будівництва об`єктів нерухомого майна відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 382 "Про реалізацію експериментального проекту щодо відновлення населених пунктів, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації" (Офіційний вісник України, 2023 року, № 46, ст. 2466), якщо розроблення проектної документації покладено на підрядника, після проведення експертизи та затвердження проектної документації в установленому законодавством порядку.

У разі внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, передбачених цим пунктом, замовник обов`язково оприлюднює повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю та зміни до договору про закупівлю відповідно до вимог Закону з урахуванням цих особливостей.

Як на підставу для укладення додаткових угод та зміни істотних умов у своїх листах, та укладених угодах сторони послалися на п. 13.6.2., 13.6.7., 13.7, підпункт 2 пункту 19 Особливостей.

Таким чином, твердження відповідача - 2 про те, що спірні додаткові угоди укладені на підставі підпункту 7 пункту 19 Особливостей спростовані матеріалами справи, а отже не заслуговують на увагу, адже всі докази, що слугували підставою для укладення спірних правочинів, а також самі правочини посилаються як на підставу для їх укладення на частину 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та підпункту 2 пункту 19 Особливостей.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом № 922-VIII не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 у справі № 916/747/24).

Спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель також не визначено і певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім суд у порядку ст. 86 ГПК України досліджує та оцінює їх за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2023 у справі №926/3244/22).

Так, підставами укладення додаткових угод слугувала інформація Рівненської торгової промислової палати від 04 березня 2025 року, 25 квітня 2025 року та 21 серпня 2025 року, яка не може бути належним та документальним підтвердженням коливання ціни на ринку, оскільки збільшення цін на м`ясо згідно додаткових угод не було пропорційно цьому коливанню.

Згідно інформації Рівненської торгової промислової палати від 04 березня 2025 року № 56.03/80, 25 квітня 2025 року № 56.03/167, 21 серпня 2025 року № 56.03/351 ціна на окіст свинний без кісти на січень 2025 року становила орієнтовно 140-150 грн/кг, на березень 145 165 грн/кг, на квітень - 220-235 грн/кг, на серпень - 270-280 грн/кг. При цьому, згідно додатку № 1 до договору № 3 від 10 січня 2025 року "Специфікація" ціна на окіст свинний без кісти (охолоджений та заморожений) на момент укладення основного договору вже складала 177, 47 грн/кг (147, 89 грн без ПДВ). А додатковою угодою № 1 ціну збільшено до 189, 68 грн/кг (158,07 грн без ПДВ) , додатковою угодо № 2 до 232, 55 грн/кг (193,79 грн без ПДВ), додатковою угодою № 3 до 280, 91 грн/кг (234,09 грн без ПДВ). Додатковою угодою № 3 збільшено ціну за 1 кг окісту свинного без кістки (охолоджений та заморожений) до 280,91 грн/кг (234,09 грн. без ПДВ) або на 58,3 % у порівнянні з первинною ціною.

Згідно інформації Рівненської торгової промислової палати від 04 березня 2025 року № 56.03/80, 25 квітня 2025 року № 56.03/167, 21 серпня 2025 року № 56.03/351 ціна на яловичину тазостегнової без кістки на січень 2025 року становила орієнтовно 265-285 грн/кг, на березень 280-310 грн/кг, на квітень - 270-290 грн/кг, на серпень - 310-330 грн/кг. При цьому, згідно додатку № 1 до договору № 3 від 10 січня 2025 року "Специфікація" ціна за 1 кг яловичини тазостегнової без кістки першого сорту (охолодженої та замороженої) на момент укладення основного договору вже складала 279, 24 грн/кг (232,70 грн без ПДВ). А додатковою угодою № 1 ціну збільшено до 299, 88 грн/кг (249, 9 грн без ПДВ), додатковою угодою № 3 до 342, 76 грн/кг (285,64 грн без ПДВ). Додатковою угодою № 3 збільшено ціну за 1 кг яловичини тазостегнової без кістки (охолодженої та замороженої) до 342,76 грн/кг (285,64 грн без ПДВ) або на 22, 8 % у порівнянні з первинною ціною.

Згідно інформації Рівненської торгової промислової палати від 04 березня 2025 року № 56.03/80, 25 квітня 2025 року № 56.03/167, 21 серпня 2025 року № 56.03/351 ціна філе курячого на січень 2025 року становила орієнтовно 146-150 грн/кг, на березень 150 170 грн/кг, на квітень 160-190 грн/кг, на серпень - 195-220 грн/кг. При цьому, згідно додатку № 1 до договору № 3 від 10 січня 2025 року "Специфікація" ціна за 1 кг ціна філе курячого (охолодженого та замороженого) на момент укладення основного договору вже складала 177,76 (148,13 грн без ПДВ). А додатковою угодою № 1 ціну збільшено до 192,14 грн/кг (160,12 грн без ПДВ), додатковою угодою № 2 до 213,46 грн/кг (177, 89 грн без ПДВ), додатковою угодою № 3 до 260,43 грн/кг (217,03 грн без ПДВ). Додатковою угодою № 3 збільшено ціну за 1 кг філе курячого до 260, 43 грн/кг (217,03 грн без ПДВ) або на 46,5 % у порівнянні з первинною ціною.

Водночас суд зазначає, що надані відповідачем - 2 документи не містять відомостей щодо динаміки ціни на товар, пропорційності їх зростання, у них відсутній аналіз вартості ціни товару на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни, у зв`язку із чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII.

Суд зазначає, що надані довідки торгово-промислової палати не є належними доказами ринкового коливання цін, не підтверджують коливання ціни на товар за період з моменту укладення договору і по дату укладення додаткових угод до нього (на період внесення змін), а також показують лише ціни, що склалися у торгових точках, магазинах та на продуктових ринках по м. Рівне та Рівненській області.

У свою чергу згідно інформації Головного управління статистики у Рівненській області від 03 березня 2026 року № 09-16/1968-26 ціна на свинину у січні 2025 року становила орієнтовно 182, 24 грн/кг, а у березні 2025 року зросла лише на 1,5 % (до 185,11 грн/ кг), у квітні - на 9 % (до 201, 53 грн/кг), у серпні - на 23% порівняно з ціною у січні 2025 року (до 225, 69 грн/кг). Однак, після укладення додаткових угод № 1-3 ціна на окіст свинний зросла на 58,3 % у порівнянні з первинною ціною.

Ціна на яловичину у січні 2025 року становила орієнтовно 301,4 грн/кг, а у березні 2025 року зросла на 0,6% (до 303, 19 грн/кг), у серпні - на 13, 7 % (до 342, 75 грн/кг). Однак, після укладення додаткових угод № 1, 3 ціну на яловичину збільшено на 22,8 % у порівнянні з первинною ціною.

Ціна на філе куряче у січні 2025 року становила орієнтовно 160,22 грн/кг, а у березні 2025 року зросла на 4,6% (до 167,67 грн/кг), у квітні - на 10% (до 176, 42 грн/ кг), у серпні - на 30% (до 208,76 грн/кг). Однак, після укладення додаткових угод №№ 1-3 ціна на філе куряче зросла на 46,5 % у порівнянні з первинною ціною.

У листах відповідача - 2 адресованим відповідачу - 1, про необхідність збільшення ціни на м`ясо, не обґрунтовано неможливість виконання умов договору по першопочатковим цінам.

Зважаючи на викладені обставини, суд зазначає, що постачальник не обґрунтував, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, не навів причини та документально не підтвердив, що виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним.

Водночас суд звертає увагу сторін, що посилання відповідача - 1 на підпункт 2, підпункт 7 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 не свідчить про зміну законодавства у відповідній категорії спору, оскільки: 1) постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом; 2) їх зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою (правова позиція ВС викладена у постанові від 28 серпня 2024 року у cправі № 918/694/23).

Підсумувавши наведене, відповідність спірних додаткових угод вимогам закону слід розглядати в контексті застосування розділу 13 договору та комерційної пропозиції через призму положень підпункту 2 частини 5 Закону України "Про публічні закупівлі" та підпункту 2 пункту 19 Особливостей, щодо наявності обставин пропорційного збільшення ціни товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Оцінюючи обґрунтованість укладення спірних додаткових угод суд зауважує, що зміна ціни, що мала місце за наслідками укладення спірних додаткових угод, не була належним чином обґрунтована.

Суд враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21, постанова ВП ВС від 21 листопада 2025 року у справі № 920/19/24).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом № 922-VIII не передбачено форму, вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24).

Параграфом 1 глави 5 розділу І ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 926/3244/22).

За результатами розгляду спору суд встановив, що обґрунтування підстав для укладення спірних додаткових угод не містять окремого документального підтвердження про зміну ціни (коливання ринку), обґрунтування, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, причин, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним, обґрунтування, що підвищення ціни було непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції), а також доказів того, що таке коливання відбулося саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

При цьому, додатковими угодами № 1, 2, 3 ціну збільшено на 58,3 % у порівнянні з ціною, яка була встановлена на час укладення договору, а отже вказані додаткові угоди суперечать положеннями статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а також підпункту 2 пункту 19 Особливостей (у редакції на момент їх укладення).

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З урахуванням наведеного суд робить висновок щодо наявності підстав для визнання оспорюваних додаткових угод № 5, 6, 11 недійсними, оскільки укладені не у відповідності до вимог статі 41 Закону № 922-VIII, підпункту 2 пункту 19 Особливостей (у редакції на момент їх укладення) оскільки вказані угоди збільшують ціну за одиницю товару понад 10 % та не містять належного обґрунтування для їх укладення.

Оскільки зазначені додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, то підстава для оплати електричної енергії за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти, на підставі норм статей 216, 1212 ЦК України, у заявленому розмірі фізична особа підприємець Калигін В.В. має повернути (див. пункти 71, 72, 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22).

Відповідно до встановлених обставин справи, внаслідок неправомірного збільшення ціни за товар шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 137 648 грн. 41 коп. Таким чином, вказані грошові кошти є такими, що були безпідставно одержані відповідачем - 1, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач - 2 зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Крім того, після розгляду спору по суті, також слід зазначити про наявність самостійної підстави для задоволення позовних вимог, а саме як фактичне визнання відповідачем - 2 позовних вимог.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатом розгляду спору суд встановив, що додаткові угоди до договору, які були предметом розгляду, укладені з порушенням Закону України "Про публічні закупівлі" та Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178, а тому вказані додаткові угоди суд визнав недійсними.

Надмірно сплачені кошти в сумі необхідно стягнути з фізичної особи-підприємця Калигіна В.В. на користь Рівненської обласної ради.

Розподіл судових витрат.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальний розмір судового збору за даним позовом складає 10 649 грн. 60 коп., в тому числі 7 987 грн. 20 коп. (немайнові вимоги) та 2 662 грн. 40 коп. (майнові вимоги).

Судовий збір за немайновими вимогами суд покладає на відповідачів порівну, оскільки хоч додаткові угоди і були укладені з ініціативи постачальника, проте їх укладення в даному випадку здійснено з порушенням, а отже споживач не був позбавлений можливості відмовитися від їх укладення. За майновою вимогою (стягнення) судові витрати у вигляді судового збору суд покладає на відповідача - 2, як на особу яка без відповідної правової підстави отримала у свої розпорядження кошти.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 07 березня 2025 року до договору про закупівлю № 3 від 10 січня 2025 року, укладену між Обласним ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою в м. Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради (35800, м. Острог, проспект Незалежності, 62, код 26062852) та фізичною особою підприємцем Калигіним Віктором Віталійовичем ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 05 травня 2025 року до договору про закупівлю № 3 від 10 січня 2025 року , укладену між Обласним ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою в м. Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради (35800, м. Острог, проспект Незалежності, 62, код 26062852) та фізичною особою підприємцем Калигіним Віктором Віталійовичем ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 25 серпня 2025 року до договору про закупівлю № 3 від 10 січня 2025 року, укладену між Обласним ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою в м. Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради (35800, м. Острог, проспект Незалежності, 62, код 26062852) та фізичною особою підприємцем Калигіним Віктором Віталійовичем ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця Калигіна Віктора Віталійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) кошти в сумі 137 648 (сто тридцять сім тисяч шістсот сорок вісім) грн. 41 коп. на користь Рівненської обласної ради (33013, м. Рівне, майдан Просвіти, 1, код. 21085816, розрахунковий рахунок: UА388999980314080544000017001, отримувач: ГУК у Рівн. обл/Рівнен. обл./24060300; ЄДРПОУ: 38012494; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.)).

6. Стягнути з Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м. Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради (35800, м. Острог, проспект Незалежності, 62, код 26062852) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, код. 02910077) 3 993 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто) грн. 60 коп. судового збору.

7. Стягнути з фізичної особи-підприємця Калигіна Віктора Віталійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, код. 02910077) 6 656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість) грн. 00 коп. судового збору.

8. Видати накази після набранням рішення законної сили.

Позивач (Стягувач): Рівненська обласна рада (33013, м. Рівне, майдан Просвіти, 1, код. 21085816).

Позивач (Стягувач за судовим збором): Рівненська обласна прокуратура (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, код. 02910077).

Відповідач (Боржник): Фізична особа-підприємець Калигін Віктор Віталійович ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).

Відповідач (Боржник): Обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою в м. Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради (35800, м. Острог, проспект Незалежності, 62, код 26062852).

Повний текст рішення складено та підписано 02 жовтня 2026 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя Вадим Торчинюк