Рішення № 140275213, 21.09.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. Справа № 918/787/26

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України"

до Приватного підприємства "Рівне Вечірнє",

Комунального закладу "Будинок ветеранів" Рівненської міської ради

про захист ділової репутації,

у судовому засіданні приймали участь:

від позивача - Козачук Н.Ю., довіреність № 23 від 12.11.2025 р. (в режимі відеоконференції);

від відповідача-1 - Воробйов Є.Л., довіреність від 16.09.2024 р. (в режимі відеоконференції);

від відповідача-2 - Кухарчук О.В., довіреність № 1 від 21.08.2026 р.,

Марчук А.В., довіреність № 2 від 21.08.2026 р.

Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

У судовому засіданні 21 вересня 2026 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2026 року Недержавна некомерційна професійна організація "Національна асоціація адвокатів України" (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Рівне Вечірнє" (далі - відповідач-1), Комунального закладу "Будинок ветеранів" Рівненської міської ради (далі - відповідач-2), в якій просить:

І. Визнати інформацію розміщену на веб-сайті rivnepost.rv.ua "06" травня 2026 року о 16:25 год. в статті "Військовий з Рівненщини заплатив гроші адвокату й опинився у СЗЧ": "У рівненському Будинку ветерана розповіли болючу історію про приватних юристів, які за великі кошти надають "допомогу" військовослужбовцям та лише погіршують ситуацію.

Захисник мав усі законні підстави для звільнення, але через непрофесійні дії адвоката отримав значні проблеми, повідомляє директорка Будинку ветерана ОСОБА_1 .

- Військовослужбовець перебував у відпустці. У нього зібрали повний пакет документів - мама потребує постійного догляду, і це підтверджено офіційно. Чоловік заздалегідь розумів, що не зможе повернутися до частини, адже не має можливості залишити хвору матір саму.

На момент звернення до адвоката у нього залишалося ще 8 днів відпустки. Тобто часу було цілком достатньо, щоб правильно подати рапорті отримати рішення.

Він звернувся до адвоката, щоб той правильно оформив і подав документи. При цьому на момент звернення у нього залишалося ще 8 днів до закінчення відпустки - тобто був реальний шанс, що при правильній подачі документи встигли б надійти і бути розглянуті, - зазначає ОСОБА_1 .

За словами директорки Будинку ветерана, адвокат просто взяв пакет документів і відправив його звичайною поштою через "Укрпошту". Наразі документи досі не надійшли до військової частини. При цьому за свої "послуги" фахівець узяв значну суму грошей.

"Відправка поштою могла бути додатковим варіантом, але паралельно обов`язково потрібно було подавати через СЕДО - це значно швидше, контрольовано і дає можливість командиру оперативно розглянути рапорт та надати відповідь", - наголошує ОСОБА_1 .

Військовий був впевнений, що все зроблено правильно, і не перевіряв хід справи, адже довірився "спеціалісту". Відпустка закінчилася, документи так і не надійшли, а чоловік опинився у СЗЧ (самовільне залишення військової частини).

"Тепер замість законного звільнення - нові проблеми, ризики та наслідки. І це не про "помилку". Це про непрофесійність, яка коштує людям дуже дорого", - підкреслює директорка.

У Будинку ветерана працює фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб ОСОБА_2 ." недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію адвокатури України.

ІІ. Зобов`язати Приватне підприємство "Рівне Вечірнє" (код ЄДРПОУ 33616034) протягом десяти днів від дня набрання рішенням законної сили опублікувати на веб-сайті rivnepost.ry.ua спростування недостовірної інформації наступного змісту: СПРОСТУВАННЯ! Редакція газети "Рівне Вечірнє" спростовує недостовірну інформацію викладену в статті під назвою "Військовий з Рівненщини заплатив гроші адвокату й опинився у СЗЧ" розміщені на веб-сайті rivnepost.rv.ua з повідомленням про ухвалене у справі судове рішення, включаючи його резолютивну частину.

До позовної заяви позивачем долучено платіжну інструкцію в національній валюті від 15 червня 2026 року № 15146 про сплату судового збору в сумі 3 328 грн 00 коп.

Ухвалою суду від 29 червня 2026 року позовну заяву Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - 5 (п`ять) днів з дня вручення даної ухвали та спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів про доплату судового збору за подання даної позовної заяви в розмірі 3 328 грн 00 коп.

6 липня 2026 року від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 29.06.2026 року з додатками, до якої, крім іншого, долучено платіжну інструкцію в національній валюті від 30 червня 2026 року № 15203 про доплату судового збору за подання даної позовної заяви в розмірі 3 328 грн 00 коп.

Ухвалою суду від 13 липня 2026 року, з врахуванням ухвали суду від 13 липня 2026 року, позовну заяву Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено підготовче засідання на 24 серпня 2026 року на 13:20 год.

16 липня 2026 року від відповідача-2 через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема відповідач-2 зазначає, що позивачем не доведено, що інформація, поширення якої оскаржується, стосується саме Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України". Зі змісту спірної публікації вбачається, що вона містить опис конкретної життєвої ситуації військовослужбовця, який звертався за правовою допомогою до адвоката. При цьому в тексті відсутні будь-які згадки про Національну асоціацію адвокатів України, її органи, посадових осіб або конкретного адвоката. Сам по собі факт використання у публікації слова "адвокати" не означає, що поширена інформація стосується Національної асоціації адвокатів України. Адвокатура України об`єднує значну кількість адвокатів, які здійснюють незалежну професійну діяльність, тоді як Національна асоціація адвокатів України є окремою юридичною особою та організацією адвокатського самоврядування. Тому критична оцінка дій невизначеного адвоката не може автоматично ототожнюватися з негативною інформацією про Національну асоціацію адвокатів України як юридичну особу. Таке ототожнення не випливає зі змісту спірної публікації та ґрунтується виключно на припущеннях позивача. Також відповідач-2 зазначає, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу того, що пересічний читач може прямо чи опосередковано сприйняти спірну інформацію як таку, що стосується саме Національної асоціації адвокатів України. Як зазначає відповідач-2, що фактично позивач просить суд визнати, що будь-яка критична згадка про дії окремого адвоката автоматично є інформацією про Національну асоціацію адвокатів України. В той час, як зазначає відповідач-2, такий висновок не ґрунтується ні на змісті спірної публікації, ні на положеннях законодавства.

20 липня 2026 року від відповідача-1 через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та судові витрати стягнути з позивача. Зокрема відповідач-1 зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування сукупності обставин передбачених п. 15 Постанови № 1 від 27.02.2009 року, за яких може бути задоволено його позовну заяву, а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Також відповідач-1 зазначає, що позивачем не доведено один із обов`язкових елементів юридичного складу правопорушення, визначеного пунктом п. 15 Постанови № 1 від 27.02.2009 року, а саме те, що поширена інформація стосується саме позивача, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того відповідач-1 зазначає, що позивач не надав жодного доказу того, що після оприлюднення спірної інформації змінилося ставлення суспільства до позивача, погіршилася ділова активність, знизився рівень довіри до діяльності або настали будь-які інші негативні наслідки, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із оскаржуваною публікацією. Крім того відповідач-1 на виконання вимоги п. 8 ч. 3 ст. 165 ГПК України повідомляє, що під час розгляду цієї справи планує понести витрати на правову допомогу, яка попередньо оцінюється у розмірі 50 000,00 грн., попередній розрахунок наступний: надання консультації по справі - 3 000,00 грн., адвокатський запит (за один) - 3 000,00 грн., складання відзиву - 15 000,00 грн., складання заперечень - 10 000,00 грн., участь в судових засідання в режимі відеоконференції - 4 000,00 грн. за одне судове засідання, складання інших процесуальних документів (заяв, клопотань, пояснень тощо) за один документ - 5 000,00 грн. Відповідач-1 зазначає, що оформлені документи будуть надані після вирішення справи по суті.

24 серпня 2026 року від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання, в якому просив відкласти розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою суду від 24 серпня 2026 року підготовче засідання відкладено на 7 вересня 2026 року на 14:00 год.

Після підготовчого засідання, 24 серпня 2026 року від представника відповідача-1 через систему "Електронний суд" надійшла заява від 24.08.2026 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій просив надати можливість брати участь у судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 25 серпня 2026 року заяву представника Приватного підприємства "Рівне Вечірнє" від 24.08.2026 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 918/787/26 задоволено та постановлено судові засідання у справі № 918/787/26 провести в режимі відеоконференції за участі представника Приватного підприємства "Рівне Вечірнє".

31 серпня 2026 року від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання від 31.08.2026 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому просив надати можливість брати участь у судовому засіданні у даній справі, призначеному на 07.09.2026 року о 14:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 31 серпня 2026 року клопотання представника Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" від 31.08.2026 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 918/787/26 задоволено та постановлено підготовче засідання у справі № 918/787/26, призначене на "07" вересня 2026 року на 14:00 год., провести в режимі відеоконференції за участі представника Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України".

Ухвалою суду від 7 вересня 2026 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 21 вересня 2026 року на 12:00 год.

14 вересня 2026 року від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання від 14.09.2026 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому просив надати можливість брати участь у судовому засіданні у даній справі, призначеному на 21.09.2026 року о 12:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 14 вересня 2026 року клопотання представника Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" від 14.09.2026 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 918/787/26 задоволено та постановлено судове засідання у справі № 918/787/26, призначене на "21" вересня 2026 року на 12:00 год., провести в режимі відеоконференції за участі представника Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України".

Представник позивача у судовому засіданні 21 вересня 2026 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 21 вересня 2026 року позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Щодо витрат на професійну правничу допомогу зазначив, що відповідні докази на підтвердження понесення даних витрат будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення у даній справі.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 21 вересня 2026 року також позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

6 травня 2026 року в мережі Інтернет на веб-сайті rivnepost.rv.ua газети "Рівне вечірнє" було опубліковано статтю під назвою: "Військовий з Рівненщини заплатив гроші адвокату й опинився у СЗЧ" та наступного змісту:

"У рівненському Будинку ветерана розповіли болючу історію про приватних юристів, які за великі кошти надають "допомогу" військовослужбовцям та лише погіршують ситуацію.

Захисник мав усі законні підстави для звільнення, але через непрофесійні дії адвоката отримав значні проблеми, повідомляє директорка Будинку ветерана Вікторія Шинкаренко.

- Військовослужбовець перебував у відпустці. У нього зібрали повний пакет документів - мама потребує постійного догляду, і це підтверджено офіційно. Чоловік заздалегідь розумів, що не зможе повернутися до частини, адже не має можливості залишити хвору матір саму.

На момент звернення до адвоката у нього залишалося ще 8 днів відпустки. Тобто часу було цілком достатньо, щоб правильно подати рапорт і отримати рішення.

Він звернувся до адвоката, щоб той правильно оформив і подав документи. При цьому на момент звернення у нього залишалося ще 8 днів до закінчення відпустки - тобто був реальний шанс, що при правильній подачі документи встигли б надійти і бути розглянуті, - зазначає ОСОБА_1 .

За словами директорки Будинку ветерана, адвокат просто взяв пакет документів і відправив його звичайною поштою через "Укрпошту". Наразі документи досі не надійшли до військової частини. При цьому за свої "послуги" фахівець узяв значну суму грошей.

"Відправка поштою могла бути додатковим варіантом, але паралельно обов`язково потрібно було подавати через СЕДО - це значно швидше, контрольовано і дає можливість командиру оперативно розглянути рапорт та надати відповідь", - наголошує ОСОБА_1 .

Військовий був впевнений, що все зроблено правильно, і не перевіряв хід справи, адже довірився "спеціалісту". Відпустка закінчилася, документи так і не надійшли, а чоловік опинився у СЗЧ (самовільне залишення військової частини).

"Тепер замість законного звільнення - нові проблеми, ризики та наслідки. І це не про "помилку". Це про непрофесійність, яка коштує людям дуже дорого", - підкреслює директорка.

У Будинку ветерана працює фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб ОСОБА_2 .".

Автор статті відсутній, зазначено: admin.

Позивач стверджує, що зазначена у статті інформація являється навмисною медіа-кампанією негативного спрямування відносно адвокатів.

Також позивач стверджує, що поширена інформація викладена в негативній формі, спрямована на те, щоб дискредитувати професію адвоката, адвокатуру України в цілому. В оскаржуваній статті не конкретизується справа, щоб її ідентифікувати та перевірити достовірність зазначеної інформації, не зазначено прізвище конкретного адвоката, який начебто діяв непрофесійно та на шкоду своєму клієнту, "маючи лише мету отримати гонорар". Даний спосіб викладення інформації призводить до узагальненого негативного представлення адвокатів як непрофесійних і нечесних представників, зокрема військових, що надають правничу допомогу.

Відповідачі у відзивах на позовну заяву, заперечили проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію", під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 4 Закону України "Про інформацію" встановлено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Як зазначено у статті 5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною 1 статті 7 України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом.

Згідно частини 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до приписів статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Таким чином, юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації та право на недоторканість ділової репутації.

Згідно з ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес, зокрема, іншим способом, що встановлений договором або законом.

Так, підстави та порядок спростування недостовірної інформації регламентує стаття 277 ЦК України.

Відповідно до частини 4 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Господарським судом встановлено, що відповідачем-1 відбулося поширення інформації (тобто, доведення інформації до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб) шляхом опублікування в мережі Інтернет статті під назвою: "Військовий з Рівненщини заплатив гроші адвокату й опинився у СЗЧ", і даний факт відповідачем-1 не заперечується.

Поширена інформація, як стверджує позивач, стосувалась адвокатів.

Великий тлумачний словник сучасної української мови дає визначення поняттю "недостовірний" як такий, який викликає сумнів щодо правдивості, правильності (Великий тлумачний словник сучасної української мови/Уклад. і голов. ред. В. Т. Брусел. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. - 1440 с.). Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

При цьому, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі № 911/3090/17.

Позивачем не доведено, що поширена відповідачем-1 інформація у статті під назвою: "Військовий з Рівненщини заплатив гроші адвокату й опинився у СЗЧ" порушує особисті немайнові права Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України", а також адвокатів в цілому, тобто, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, з огляду на те, що у вказаному листі не має ідентифікуючі ознаки позивача - коду ЄДРПОУ позивача, адреси та інших відомостей, які б дозволили визначити що це стосується Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України", а також адвокатури України.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Оціночні судження не підлягають спростуванню. Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Таким чином, розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Зокрема, суд приймає до уваги рішення Європейського суду з прав людини від 08.17.1986 у справі Лінгенса (12/1984/84/131), у якому суд зазначив, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Також за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 25.03.2005 року у справі "Українська Прес-Група" проти України", у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (див. наведене вище рішення у справі Lingens v. Austria, стор. 28, § 46).

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" № 1 від 27.02.2009 року зазначено, що згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

З урахуванням вищезазначеного, вимоги позивача про визнання недостовірною та такою, що завдає шкоду діловій репутації адвокатурі України інформацію, поширену Приватним підприємством "Рівне Вечірнє" у статті під назвою: "Військовий з Рівненщини заплатив гроші адвокату й опинився у СЗЧ", є необґрунтованими.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким має керуватися суд при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 року Верховного Суду у справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, судом не встановлено підстав для задоволення позову, а тому у задоволенні позову суд відмовляє.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору, а відтак судові витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, Приватним підприємством "Рівне Вечірнє" не надано докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, а відтак судом не вирішується питання щодо понесених відповідачем-1 вказаних судових витрат при ухваленні рішення.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 1 жовтня 2026 року.

Суддя Політика Н.А.