YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди Полтавська область

/

Господарський суд Полтавської області

Рішення № 140275194, 23.04.2026, Господарський суд Полтавської області

Дата ухвалення

23.04.2026

Номер справи

917/2359/24

Номер документу

140275194

Форма судочинства

Господарське

Компанії, зазначені в тексті судового документа

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2026 Справа № 917/2359/24

м. Полтава

За позовом Полтавської міської ради в особі Департаменту земельних і водних ресурсів та земельного кадастру вул. Соборності, 36, м. Полтава, Полтавська область, 36000

до Приватного підприємства "Екопол-Полтава" шосе Харківське, 8, м. Полтава, Полтавська область, 36000

про стягнення 925 180,99 грн.

Суддя Солодюк О.В.

Секретар судового засідання Олефір О.І.

Учасники справи згідно протоколу судового засідання

Розглядається позовна заява Полтавської міської ради в особі Департаменту земельних і водних ресурсів та земельного кадастру до Приватного підприємства "Екопол-Полтава" про стягнення 925 180,99 грн безпідставно збережених коштів.

Ухвалою від 27.12.2024 суд прийняв позовну заяву та постановив справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

09.01.2025(вхід. № 221) від представника відповідача до матеріалів справи надійшло клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 17.01.2025 суд здійснив перехід у справі № 917/2359/23 від спрощеного позовного провадження до розгляду зазначеної справи за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні 18.02.2025 на 10:40 год.

10.02.2025 (вхід. № 1819) від представника відповідача до матеріалів справи надійшов відзив на позовну заяву. В відзиві представник відповідача зазначає, що фактична площа земельної ділянки, якою користується ПП «Екопол-Полтава», становить 0,3000 га. На момент укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі у правовстановлюючих документах була зазначена площа земельної ділянки 0,2522 га.

Після набуття права власності на нежитлову будівлю підприємство почало користуватися земельною ділянкою у межах існуючого огородження, на якій були встановлені тверді межові знаки. Встановлені межі ділянки фактично визначають її площу у розмірі 0,3000 га.

29 березня 2023 року ПП «Екопол-Полтава», маючи намір взяти вищезазначену земельну ділянку в оренду, звернулося із заявою до Полтавської міської ради з проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,30 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будівель торгівлі в межах населеного пункту в адміністративних межах Полтавської міської ради.

Згідно графічних матеріалів, які були виконані ФОП та архітектором Дроздовим С.О. на замовлення відповідача, земельна ділянка для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (магазин будівельних матеріалів), що знаходиться у власності ПП "Екопол - Полтава", за адресою Харківське шосе,8, загальною площею - 0,300 га, відповідає нормативним вимогам та затвердженій містобудівній документації, при умові отримання спеціального погодження - відповідного рішення міської ради.

До цього часу, з моменту подання останньої заяви Відповідача пройшло вже більше 20 місяців, однак будь-яка інформація з приводу того, чи розглядалося дане питання на засіданнях постійних депутатських комісій, чи виносилося воно на розгляд пленарного засідання ради у Ш1 «Екопол-Полтава» відсутня. Більше того, договір оренди земельної ділянки між Полтавською міською радою та ПП «Екопол- Полтава» на день подання відзиву так і не було укладено з причин, що не залежать від Відповідача. Відтак подання Позивачем позовної заяви про стягнення безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою в сумі 925180,99 грн. за відсутності належного договірного врегулювання земельних відносин є юридично необгрунтованим.

Земельна ділянка, за яку Позивач хоче стягнути з Відповідача нібито безпідставно збережені кошти у виді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, була сформована лише 30.09.2024 року, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3201145302024 від 30.09.2024 року, який був доданий до матеріалів позовної заяви самим Позивачем. Відповідно до зазначеного Витягу, площа сформованої земельної ділянки становить 0,2522 га.

Чому саме така площа була визначена ТОВ НВІ «ЗЕМРЕСУРС», залишається незрозумілим, оскільки вона не відповідає фактичній площі земельної ділянки, якою користується ПП «Екопол-Полтава». Крім того, під час реєстрації зазначеної земельної ділянки сертифіковані інженери-землевпорядники для встановлення її меж і проведення обмірів на місцевість не виїжджали, що свідчить про можливу неповноту чи неточність сформованих даних.

Тому твердження позивача, стосовно того, що "Відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади, не оформив та не зареєстрував право землекористування на період 2016-2024 років, не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе грошові кошти в розмірі орендної плати", необгрунтоване та не відповідає дійсності.

Відповідач зазначає, що довідка про нормативну грошову оцінку від 02.10.2024 не може бути підставою для визначення вартості земельної ділянки у період із 2016 по 2024 рік.

Відповідно, розрахунки Позивача щодо суми нібито недоотриманих коштів на підставі цієї довідки не мають правового обгрунтування.

На підтвердження витрат на правничу допомогу Позивачем не було надано належних доказів здійснення фактичної оплати гонорару адвокату Дашко М.В., зокрема відсутні квитанції до прибуткових касових і ордерів, платіжні доручення з відмітками банку, касові чеки чи інші банківські документи, які свідчили б про реальне здійснення таких витрат.

Крім того, первинно між адвокатом і Позивачем був укладений договір про надання послуг з юридичного консультування та представництва від 10.06.2024 року, однак акт наданих послуг і розрахунок гонорару складено до договору про надання професійної правничої! допомоги від 10.06.2024 року. Така розбіжність у змісті укладення документів також ставить під сумнів фактичний обсяг і реальність наданих послуг у заявленому розрахунку.

Пункти, наведені в розрахунку витрат на правничу допомогу, фактично повторюють один одного або є надмірно деталізованими. Наприклад, такі роботи, як «попереднє опрацювання матеріалів», «підготовка правової позиції», «обговорення позовної заяви з Замовником» та «підготовка позовної заяви», є складовими одного комплексного етапу роботи й не можуть обгрунтовано розглядатися як окремі послуги з нарахуванням окремих гонорарів.

Крім того, витрати на «підготовку до ведення справи в суді першої інстанції (копіювання, сканування та направлення документів)» за одну годину роботи з оплатою 2000 грн є сумнівними з точки зору їх необхідності та співмірності і що фактично також входять до пункту «підготовка позовної заяви».

Таким чином, зазначений у розрахунку обсяг правничої допомоги та вартість послуг адвоката є необгрунтовано завищеними, а заявлений розмір витрат не відповідає критеріям розумності, необхідності та співмірності зі складністю справи. Зважаючи на відсутність доказів фактичної оплати послуг та очевидну деталізацію і дублювання окремих видів робіт, заявлена сума витрат на правничу допомогу не має братися судом до уваги.

Відповідач також зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності, проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Судове засідання, призначене на 18.02.2025 на 10:40 год., не відбулося у зв`язку з перебуванням судді у відпустці. Ухвалою від 24.02.2025 суд призначив розгляд справи на 29.04.2025 на 11:00 год.

18.03.2025 (вхід. № 3632) від представника позивача до матеріалів справи надійшли письмові пояснення по справі, в яких останній зазначає, що спірна земельна ділянка має кадастровий номер 5310137000:19:006:0007, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що належить відповідачу. При внесенні інформації до ДЗК допущено помилку та зазначено кадастровий номер земельної ділянки 5310137000:19:006:0037.

Отже, позивач вважає правомірними вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою саме з дати набуття відповідачем права власності на нерухоме майно відповідно до договору купівлі - продажу від 14.09.2016 року.

Щодо доводів відповідача про те, що довідка про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 02.10.2024 не може бути підставою для визначення вартості земельної ділянки у період із 2016 року до 2024 року позивач зазначає, що розрахунок безпідставно збережених коштів проведено у 2024 році, а отже, на час проведення розрахунку отримати інформацію щодо нормативної грошової оцінки за попередні роки у формі витягу з технічної документації є неможливим. Позивач також вважає, що позовна давність ним не пропущена, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

21.04.2025 (вхід. № 5223) від представника відповідача до матеріалів справи надійшли заперечення на відповідь на відзив.

29.04.2025 (вхід. № 5642) від представника позивача до матеріалів справи надійшла заява, в якій представник просить суд судовий розгляд справи проводити без участі позивача та його представника.

Ухвалою від 29.04.20525 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.07.2025 на 10:00 год.

30.06.2025 (вхід. № 8633) від представника відповідача до матеріалів справи надійшло клопотання про приєднання доказів на підтвердження понесених відповідачем судових витрат.

04.07.2025(вхід. № 8813) від представника позивача до матеріалів справи надійшла заява про проведення розгляду справи без участі представника позивача.

04.07.2025 (вхід. № 8814) від представника позивача до матеріалів справи надійшло клопотання, в якому останній просить суд зменшити розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу до 1000, 00 грн, посилаючись на їх не співмірність з часом та обсягом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт у даній справі.

Ухвалою від 07.07.2025 суд призначив дату засідання у справі на 14.10.2025 на 11:00 год.

Судове засідання, призначене на 14.10.2025 на 11:00 год., не відбулося у зв`язку з перебуванням судді у відпустці. Ухвалою від 22.10.2025 суд призначив розгляд справи на 18.12.2025 на 13:30 год.

18.12.2025 (вхід. № 16434) від представника відповідача до матеріалів справи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та час.

Ухвалою від 18.12.2025 суд відклав розгляд справи по суті на 12.02.2026 на 15:00 год.

В судовому засіданні 12.02.2026 представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечує. Суд оголосив перерву до 19.03.2026 до 12:00 год.

19.03.2026 (вхід. № 3659) від представника позивача до матеріалів справи надійшло клопотання, що стосується пропущення строків позовної давності з клопотанням про поновлення строків для подання до суду копії Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку за адресою: м. Полтава, шосе Харківське, 8.

19.03.2026 р. від представника позивача надійшла заява (вх.№ 3667) про долучення до матеріалів справи технічної документації на сформовану земельну ділянку.

Ухвалою від 19.03.2026 суд призначив розгляд справи на 23.04.2026 на 10:30 год., оскільки судове засідання 19.03.2026 не відбулось через повітряну тривогу.

31.03.2026 (вхід. № 4153) від представника позивача до матеріалів справи надійшло клопотання, в якому останній просить суд розгляд справи проводити без представника позивача.

31.03.2026 (вхід. № 4157) від представника відповідача до матеріалів справи надійшло клопотання про приєднання доказів (копії адвокатського запиту № 80 від 25.03.2026 р.; копії відповіді № 29-16-0.161-668/15-26 від 30.03.2026 р.; скріншот з веб-сайту Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру) з клопотанням про поновлення строку для подання доказів.

В судовому засіданні 23.04.2026 суд задовольнив клопотання представника позивача від 19.03.2026 (вх.№ 3659) про поновлення строків для подання та приєднання до матеріалів справи копії Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку за адресою: м. Полтава, шосе Харківське, 8 (протокольна ухвала), відмовив у задоволенні заяви представника позивача про долучення до матеріалів справи технічної документації на сформовану земельну ділянку (вх.№ 3667 від 19.03.2026 р.) у зв`язку з відсутністю клопотання про поновлення строків на подання доказів (протокольна ухвала), задовольнив клопотання представника відповідача (протокольна ухвала) про поновлення строку для подання та приєднання до матеріалів справи доказів (вх.№ 4157 від 31.03.2026 р.)

В судовому засіданні 23.04.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Приватне підприємство "Екопол - Полтава" з 14.09.2016 є власником майна - нежитлової будівлі (магазин будівельних матеріалів), загальною площею 2363.1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 708382653101 за адресою: м. Полтава, шосе Харківське, будинок 8.

Вказана обставина підтверджується інформаційною довідкою 393546331 від 04.09.2024.

Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,2522 гектарів з кадастровим номером 5310137000:19:006:0007.

Власником земельної ділянки площею 0,2522 гектарів з кадастровим номером 5310137000:19:006:0007 є територіальна громада в особі Полтавської міської ради.

Вказана обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав 400710241 від 24.10.2024 р. та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-3201145302024 від 30.09.2024.

Позивач вважає, що відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади, не оформив та не зареєстрував право землекористування на період 2016 - 2024 років, не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе грошові кошти в розмірі орендної плати, що змусило позивача звернутись з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд виходив з наступного.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з статями 122, 123 та 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Як убачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також права постійного користування та оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно із частиною першою статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Матеріали справи свідчать, що Відповідач є власником нерухомого майна за адресою: м. Полтава, шосе Харківське, 8.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру від 30.09.2024, номер витягу НВ-3201145302024 за вищезазначеною адресою розташована земельна ділянка площею 0,2522 гектарів з кадастровим номером 5310137000:19:006:0007.

При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Полтавською міською радою та державної реєстрації такого права. Таким чином, Відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості не отриманої орендної плати в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Таке право позивача підтверджено висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 09 листопада 2021 року по справі № 905/1680/20 (Провадження №12-48гс21).

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) для визначення розміру податку та орендної плати використовуються нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Статтею 12 Закону України Про оцінку земель у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України Про оцінку земель).

Відповідно до статті 20 Закону України Про оцінку земель за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Частиною другою статті 20 Закону України Про оцінку земель передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону в редакції на час розгляду спору судом витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначається Порядком № 489 (зі змінами та доповненнями). В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 489).

Нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається за формулою: Цн = (В * Нп) : Нк * Кф * Км, де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6 %); Нк - норма капіталізації (3 %); Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки. Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 ПК України (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 489). Крім того, зазначений Порядок передбачає можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко - планувальними зонами, вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, які визначаються за іншими формулами та не пов`язані з нормативною грошовою оцінкою, яка застосовується для визначення розміру орендних платежів (пункти 7, 9, 10 Порядку № 489).

Грошова оцінка загальної площі земельної ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (зі змінами). За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (пункт 1 розділу III Порядку № 489). Порядком затверджена форма заяви (додаток 8) на витяг та сама форма витягу (додаток 9), у якій, зокрема, вказано: Витяг сформовано із зазначенням дати його формування.

Отже, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Видача витягу є адміністративною послугою, яка надається відповідним управлінням Держгеокадастру на виконання приписів Закону України від 06 вересня 2012 року № 5203-VI Про адміністративні послуги та постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року № 835 Деякі питання надання Державною службою геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг, що не позбавляє його надати власнику (органу місцевого самоврядування) більш повну інформацію про зміни в нормативній грошовій оцінці конкретної земельної ділянки за попередній період, виходячи з технічної документації на таку земельну ділянку, яка зберігається в даних Державного земельного кадастру, оформивши відповідну довідку.

Так, згідно з підпунктами 8, 14, 15 пункту 24 Порядку № 1051 до Державного земельного кадастру вносяться, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку (значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель), а також інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку (назва та дата розроблення документації із землеустрою, відомості про її розробників; назва, дата та номер

рішення про затвердження документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв, електронні копії відповідних документів), інформація про документи, на підставі яких встановлено нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входить земельна ділянка, згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку. Отже, за наявності збережених попередніх відомостей у системі Державного земельного кадастру про проведену нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначеної конкретним кадастровим номером, власник такої ділянки не може бути обмеженим у праві на отримання такої інформації, якщо вона необхідна йому для захисту своїх земельних прав.

Пунктом 162 Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть надаватися державними кадастровими реєстраторами у такій формі:

1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру;

2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41;

3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);

4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України Про електронні документи та електронний документообіг мають однакову юридичну силу.

Технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України Про оцінку земель, також є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

Отже, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

Згідно з пунктом 286.2 статті 286 та підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельної ділянки; платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку; при поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

Відповідно до довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 02.10.2024 нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5310137000:19:006:0007 становить 3726381,10 грн, а отже вартість 1 кв. м становить 1477,55 грн (3726381,10 грн/2522 кв.м).

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Позивач стверджує, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно нежитлової будівлі (магазин будівельних матеріалів), загальною площею 2363,1кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 708382653101 за адресою: м. Полтава , шосе Харківське, будинок 8, а саме з 14.09.2016, ПП Екопол - Полтава не звернулось до власника земельної ділянки для оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомості та кошти за користування земельною ділянкою не сплачувало, а тому такі кошти є безпідставно збереженими.

Згідно з пунктом 288.5 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Отже, позивач посилається на те, що територіальна громада в особі Полтавської міської ради внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою без оформлення права користування (договору оренди) недоотримала кошти в сумі 925180,99 грн за період з 14.09.2016 по 23.12.2024.

Щодо тверджень Позивача, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, тобто з 14.09.2016, Відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у Відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно, суд зазначає наступне.

Згідно даних графічних матеріалів, які були виконані Фізичною особою-підприємцем та архітектором Дроздовим Сергієм Олександровичем на замовлення ПП «Екопол-Полтава» № 01-23-03 від 01.05.2023 року, в межах ділянки проектування за адресою: Харківське шосе, 8, знаходиться об`єкт майна: нежитлова будівля (магазин будівельних матеріалів) літ. «А-2», загальною площею 2363,10 кв.м, ворота № 1, огорожа № 2, огорожа № 32 у відповідності до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 14.09.2016 року, розташовані на земельній ділянці площею 2522 кв.м, кадастровий номер 5310137000:19:006:0037. Наразі дана земельна ділянка не була сформована та зареєстрована, а також не внесена до Публічної кадастрової карти України і кадастровий номер втратив свою чинність.

Отже, земельна ділянка, з кадастровим номером 5310137000:19:006:0007, за яку Позивач хоче стягнути з Відповідача безпідставно збережені кошти у виді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, була сформована лише 30.09.2024 року, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3201145302024 від 30.09.2024 року. Відповідно до Витягу, площа сформованої земельної ділянки становить 0,2522 га. До цього моменту земельна ділянка як об`єкт цивільних прав не існувала, що унеможливлює стягнення будь - яких коштів за її використання, оскільки компенсація за користування сформованою земельною ділянкою можлива лише після її формування.

Отже, з урахуванням того, що земельна ділянка була офіційно сформована лише 30 вересня 2024 року, відсутні будь - які правові підстави для стягнення орендної плати (безпідставно збережених коштів) за період до цієї дати.

Проте суд критично оцінює посилання відповідача на те, що 17 січня 2025 року від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на запит представника відповідача надійшла відповідь № 27/1/15-25Е, в якій повідомлено, що документація із землеустрою, на підставі якої було внесено відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5310137000:19:006:0007 до місцевого фонду документації із землеустрою її розробником не передавалася. Інформація щодо документу, на підставі якого було розроблено документацію із землеустрою щодо формування земельної ділянки з кадастровим номером 5310137000:19:006:0007 у Відділі відсутня.

Суд в даному випадку не розглядає вимоги щодо неправомірності внесення вищезазначеної інформації до Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Предметом позову у даній справі є стягнення на користь позивача безпідставно збережених коштів за користування відповідачем спірною земельною ділянкою, як об`єктом цивільних прав, на підставі офіційних даних з Державного земельного кадастру.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, оцінивши надані докази, зазначає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 925 180,99 грн. за період з 14.09.2016 по 23.12.2024 (включно) підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 25 962,40 грн за період з 30.09.2024 по 23.12.2024 (включно). В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Подані позивачем до матеріалів справи докази (технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку м. Полтава вул. Автобазівська, 2/9 (Харківське шосе, 8) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест» (Товариства з обмеженою відповідальністю «Валіант») 2005 р. не є належним доказом формування спірної земельної ділянки. Технічна документація виготовлена щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5310137000:19:006:0037, матеріали справи не містять доказів затвердження даної технічної документації. Проте, позивач в обгрунтування позовних вимог посилається на Витяг з Державного земельного кадастру НВ-3201145302024 від 30.09.2024 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5310137000:19:006:0007 площею 0,2522 га, згідно якого дата державної реєстрації земельної ділянки 30.09.2024 р., інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 10.12.2010 р.; ТОВ НВІ «Земресурс», ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять також договорів оренди земельної ділянки, укладених між Полтавською міською радою та попередніми власниками нерухомого майна.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 19 000,00 грн правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

За приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (у п. 3.2 рішення) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ч.5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах відомості щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформації щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та, навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто за нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (зокрема, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5- 7, 9 ст. 129 ГПК України (зокрема, пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Суд зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Позивачем у якості доказів понесення судових витрат надано наступні докази: договір №10 про надання послуг з юридичного консультування та юридичного представництва від 10.06.2024 року; розрахунок суми гонорару за договором про надання професійної правничої допомоги №10 від 10.06.2024 року; акт про надані послуги до договору про надання професійної правничої допомоги №10 від 10.06.2024 року; ордер від 12.12.2024 року серія ВІ № 1090008.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 червня 2024 року адвокат Дашко Максим Володимирович (далі - адвокат) та Департамент земельних і водних ресурсів та земельного кадастру Полтавської міської ради (далі - клієнт) уклали договір №10 про надання послуг з юридичного консультування та юридичного представництва (далі - договір).

Загальна вартість всіх послуг, що надаються Виконавцем відповідно до умов цього Договору, складається із сум винагороди Виконавця за надані послуги та становить 49 000,00 грн. без ПДВ (п.4.2 договору).

Розмір винагороди Виконавця за надані, Клієнтові адвокатські послуги є фіксованою (п.4.3 договору).

Відповідно до акту про надані послуги до договору вартість виконаних робіт складає 19 000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що правову допомогу позивачу у справі надає адвокат Дашко Максим Володимирович на підставі договору №10 про надання професійної правничої допомоги від 10.06.2024 року та ордеру серія ВІ №1090008 від 12.12.2024 р.

Правомірне очікування стороною відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

При цьому, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського від 02.02.2024 року по справі № 910/9714/22 зазначено, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

В силу приписів ст. 126 ГПК України, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Відповідно до положень частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених вище положень статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Заперечуючи проти задоволення адвокатських відповідач вказав, зокрема, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем не було надано належних доказів здійснення фактичної оплати гонорару адвокату Дашко М.В., зокрема відсутні квитанції до прибуткових касових ордерів, платіжні доручення з відмітками банку, касові чеки чи інші банківські документи, які свідчили б про реальне здійснення таких витрат.

Суд критично відноситься до вищезазначеного посилання відповідача, адже особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.

При цьому Велика Палата Верховного Cуду у постанові від 20.05.2026 року у справі №911/969/24 висновує, "що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

7.12. Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої шостої статті 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

7.14. За принципом змагальності саме на іншу сторону покладено обов`язок надати обґрунтування щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок довести їх неспівмірність. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19)."

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Дослідивши надані адвокатом докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді, суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 19 000,00 грн є розумним з урахуванням складності справи, предмета спору та ціни позову, виходячи зі змісту наданих адвокатами послуг. Розрахунок суми гонорару не суперечить умовам договору № 10 про надання послуг з юридичного консультування та юридичного представництва від 10.06.2024 року та відображає реальні витрати позивача на професійну правничу допомогу.

Отже, керуючись приписами ст.129 ГПК України та враховуючи, що позивачем підтверджено правовий статус представника - адвоката, оцінивши заявлені до стягнення витрати, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, з урахуванням всіх аспектів цієї справи суд встановив, що сума витрат на професійну правничу допомогу, яка заявлена до стягнення, погоджена позивачем та адвокатом, узгоджена з предметом позову та обсягом наданих адвокатом послуг.

При розподілі судових витрат суд враховує те, що частина позовних вимог судом визнана безпідставною, а тому у відповідності з п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, витрати на оплату послуг адвоката підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі наведеного вище, господарський суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають частковому покладенню на відповідача у розмірі 533,18 грн.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідача 20 000,00 грн правничої допомоги, суд зазначає наступне.