Рішення № 140273534, 02.10.2026, Красилівський районний суд Хмельницької області

Справа № 677/1200/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.10.2026 м.Красилів

Красилівський районний суд Хмельницької області

у складі: головуючого судді Вознюка Р.В.,

за участі секретаря судового засідання Фартушок А.Р.,

справа № 677/1200/26,

сторони у справі:

позивач Приватне підприємство «Строй-Сервіс-999»,

відповідач ОСОБА_1 ,

вимоги позову - стягнення заборгованості,

представник позивача - Хачатрян А.Г.

представник відповідача Ковальчук І.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції справу в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін,

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Представник приватного підприємства «Строй-Сервіс-999» (далі - ПП «Строй-Сервіс-999») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з навчання на курсі «Курс кошторисна справа АВК5» згідно рахунка фактури №001 від 09.02.2026р. у сумі 9100 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.01.2026 відповідача було прийнято на роботу в ПП «Строй-Сервіс-999» на посаду кошторичника.

На прохання ОСОБА_1 між сторонами було укладено усну домовленість про оплату підприємством за надання послуг з навчання на курсі «Курс кошторисна справа АВК5» згідно рахунка фактури №001 від 09.02.2026р. у сумі 9100,00 грн. для підвищення особистої кваліфікації, за умови, що відповідач пропрацює не менше трьох місяців. При звільненні відповідача з роботи раніше 02.05.2026 року, відповідач зобов`язалася повернути кошти, які перераховувались за її навчання.

01.04.2026 року ОСОБА_1 була звільнена згідно з наказом (розпорядження) №2 про припинення трудового договору від 01.04.2026 року, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП.

03.04.2026 року відповідачкою була написана розписка, у якій вона зазначає що зобов`язується повернути кошти у сумі 9100,00 грн до 11.04.2026 року.

26.05.2026 року підприємством була направлена претензія №24 про прострочений строк повернення коштів за навчання.

Станом на 30 червня 2026 року відповідач продовжує ухилятись від повернення зазначеної суми, чим порушує взяті на себе зобов`язання за розпискою.

Відповідач свої зобов`язання добровільно не виконала, грошові кошти не повернула, тому ПП «Строй-Сервіс-999» просить стягнути з відповідача вказані суми неповернутих за навчання коштів.

Представник відповідача адвокат Ковальчук І.М. подала до суду відзив, у якому щодо задоволення позову заперечила, вказала, що ніяких усних домовленостей не було. Позивач, після прийняття на роботу Відповідача 02.02.2026 року, самостійно прийняв рішення про направлення відповідача на навчання. Договір на надання послуг №001 від 09.02.2026 року, копія якого додається, укладений, безпосередньо між роботодавцем і надавачем освітніх послуг. Відомостей ані про особу, яка направляється на навчання, ані посилання, що саме ОСОБА_1 має пройти це навчання, договір не містить. Відповідач не підписувала договір або Акт виконаних робіт. Розписка, в свою чергу, написана під примусом позивача.

Відтак, стверджує, що позивачем не доведено, що освітні послуги за договором від 09.02.2026 № 001 на суму 9100 грн надавались саме відповідачу та те, що сторона відповідача порушила умови договору, звільнившись за згодою сторін. Просила стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав вказав, що відповідачку взяли на роботу економістом, домовились з нею, що якщо вона буде в них працювати тривалий час, не менше 3 років, підприємство забезпечить її навчання та буде виплачувати вищу заробітна плату ніж на попередній роботі. Гроші на навчання видали їй в касі. Перед звільненням відповідач 01.04.2026 сама написала розписку, що поверне кошти, ніхто складати розписку відповідачку не примушував. До 01.04.2026 домовленостей між позивачем та відповідачем про повернення відповідачем коштів за навчання не було. Відповідач з власної волі виявила бажання 01.04.2026 повернути вказані кошти.

Визнав, що доказів проходження навчання відповідачкою у нього нема. Докази виплати коштів відповідачу через касу у нього є, але суду він такі докази не подав. Тристоронній договір не укладався, оскільки не вважали за потрібне.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позову не визнала, з підстав його недоведеності. Вказала, що позивачем не доведено виникнення у відповідачки зобов`язання, згідно ст. 34 Закону України «Про зайнятість населення» щодо повернення витрат роботодавцю, пов`язаних з оплатою навчання, оскільки відповідний договір з відповідачем не укладався, ОСОБА_1 кошти не отримувала, навчання не проходила, розписку написала під психологічним тиском, а тому вона є неналежним доказом.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи

20.07.2026 представник відповідача подала до суду заяву про вступ у справу як представника.

24.07.2026 представник відповідача подала до суду відзив на позов.

01.09.2026 представник позивача подав заяву про виклик свідка.

02.09.2026 представник відповідача подала заперечення на заяву про виклик свідка.

07.09.2026 представник позивача подав відповідь на заперечення проти задоволення клопотання про виклик свідка.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

14.07.2026 відкрито провадження у справі, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

24.09.2026 судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомлено, що рішення буде ухвалено та проголошено 02.10.2026.

IV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Згідно з наказом ПП «Строй-Сервіс-999» №1 від 30.01.2026 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду «кошторисника» з 02.02.2026 року.

09.02.2026 між ПП «СТРОЙ-СЕРВІС-999» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір надання послуг № 001 (надалі Договір).

Відповідно до умов договору Виконавець приймає зобов`язання надати послуги з навчання на курсі «Курс кошторисна справа: АВК 5», з кількістю аудиторних занять в обсязі 32 академічні години, а Замовник зобов`язується прийняти їх та оплатити.

Вартість навчання за весь курс на одну особу становить: 9 100 грн (п.3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.2. оплата наданих Виконавцем послуг здійснюється Замовником на підставі рахунку-фактури, виставленого Виконавцем, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 5 робочих днів з дати отримання рахунку-фактури.

Вказаний договір не містить відомостей про особу (слухача), яка безпосередньо залучається до процесу навчання та за навчання якої ПП «СТРОЙ-СЕРВІС-999» зобов`язався здійснити оплату.

Відповідно до платіжної інструкції №39 ПП «Строй-Сервіс-999» перерахувало ФОП ОСОБА_2 9100 грн, призначення платежу за надання послуги з навчання на курсі «Курс кошторисна справа АВК5» згідно рахунка фактури №001 від 09.02.2026 р. без ПДВ.

Згідно з наказом ПП «Строй-Сервіс-999» №2 від 01.04.2026 ОСОБА_1 звільнено з 01.04.2026 з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП за угодою сторін.

03.04.2026 ОСОБА_1 складено розписку, згідно з якою вона доводить до відома, що кошти за навчання в сумі 9100 грн поверне 11.04.2026 року.

Суду надані роздруківки переписки в месенджері «Viber» з користувачем « ОСОБА_1 » зі змісту яких вбачається, що вказаному користувачу періодично надсилалися повідомлення з вимогою повернути сплачені кошти навчання. Інформації про відправника повідомлень надані суду роздруківки не містять.

28.05.2026 ПП «Строй-Сервіс-999» направило на адресу відповідача ОСОБА_1 претензію, згідно з якою вимагало повернути кошти за навчання в сумі 9100 грн. У разі невиконання цих вимог підприємство повідомило про намір звернутися до Красилівського районного суду Хмельницької області з позовною заявою про стягнення заборгованості.

V. Оцінка суду

Як передбачено п.2 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст.6 та ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 справа № 753/25081/21.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.06.2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, під час вирішення спору суд у межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, керуючись фактами, установленими під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».

Проте застосування принципу «jura novit curia» не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19, від 20.06.2023 року у справі № 633/408/18).

За змістом ч.ч.1-2 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Позивач стверджує, що ОСОБА_1 має зобов`язання щодо повернення коштів, сплачених за її навчання, оскільки після його проходження вона звільнилася до закінчення погодженого сторонами строку обов`язкового відпрацювання.

Відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавець має право укладати з працівниками або іншими особами, які не перебувають з ним у трудових відносинах, за їх згодою договори про направлення їх до закладів освіти для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Зазначеним договором на працівника або іншу особу, яка направляється на навчання, може бути покладено обов`язок відпрацювати на посаді відповідно до отриманої кваліфікації в такого роботодавця після закінчення навчання протягом погодженого сторонами строку, який повинен бути порівнянний з обов`язками, що взяв на себе роботодавець щодо оплати та строку навчання, але не більше ніж три роки.

Разом з тим, матеріалами справи не підтверджується, що між сторонами була укладена угода про надання відповідачці освітніх послуг за рахунок роботодавця, та що у неї виник обов`язок, як одержувача послуги, після закінчення відповідного навчання відпрацювати три місяці, або інший, погоджений договором строк, або у разі розірвання договору - відшкодувати підприємству кошти, витрачені на її навчання.

Договір надання послуг № 001 від 09.02.2026 не містить відомостей про те, що за цим договором одержувачем освітніх послуг є саме ОСОБА_1 . Крім того, будь-яких доказів проходження ОСОБА_1 навчання (диплом, сертифікат про проходження курсу, тощо) стороною позивача суду не надано.

Посилання представника відповідача на те, що надана позивачем розписка на ім`я ОСОБА_1 є неналежним доказом, оскільки написана під психологічним примусом, є голослівними та відхиляються судом, як такі що не підтверджені будь-якими доказами.

Разом з тим, сама по собі розписка, за встановлених у справі обставин, не може вважатися достатнім доказом виникнення у відповідача зобов`язання згідно з ч. 4 ст. 34 Закону України «Про зайнятість населення» щодо повернення коштів роботодавцю за навчання.

При цьому суд приймає до уваги пояснення представника позивача, надані у судовому засіданні, у яких він вказав, що обов`язку у відповідача з повернення коштів сплачених позивачем за навчання не було. Відповідач з власної волі зголосилась у день звільнення повернути кошти.

З огляду на вказане, суд доходить висновку, що обов`язок з повернення коштів у відповідача не виник в силу договору чи закону.

Зважаючи на вказане, відсутні підстави для задоволення позову. В позові слід відмовити, за недоведеністю позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010).

VI. Розподіл судових витрат між сторонами

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В задоволенні позову відмовлено, а тому судові витрати слід покласти на позивача.

Представник відповідача просив стягнути з позивача на користь відповідача 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 22.05.2024 року у справі № 205/5969/15-ц також зауважено, що подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 року у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 року у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 року у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 дійшла висновку про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката за відсутності заперечень іншої сторони, наголосивши, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Враховуючи приписи ч. 8 ст. 141 ЦПК України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Такий висновок суду узгоджується з усталеною позицією Верховного суду, наприклад, у постановах від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 12.12.2020 у справі № 648/1102/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

На підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Ковальчук І.М. надано суду: копію договору про надання правничої допомоги від 20.07.2026, відповідно до п.3.1 якого, сторони погодили, що за правову допомогу, передбачену п.1.2. замовник сплачує адвокату попередньо обумовлену винагороду в сумі 5000 грн під час підписання в повному обсязі, додатковий розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу до Договору про надання правничої допомоги від 20.07.2026 від 24.07.2026, згідно з яким загальний розмір гонорару становить 5000 грн, клієнтом фактично сплачено 2500 грн, квитанцію про сплату ОСОБА_1 на користь адвоката Ковальчук І.М. 2500 грн.

Позивач з клопотаннями про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не звертався.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що заявлений представником відповідача розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю даної справи та обсягом виконаних робіт, витраченим на виконання таких часом, обсягом наданих послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони, а тому з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-81, 131, 141, 264-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з приватного підприємства «Строй-Сервіс-999» на користь ОСОБА_1 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Красилівського районного суду Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги позивачем заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - Приватне підприємство «Строй-Сервіс-999», місцезнаходження: 31134, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Сахнівці, Автодорога Об`їздна М. Старокостянтинів 10 Км+400; код ЄДРПОУ: 36397204.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Суддя Р. В. Вознюк