Рішення № 140273153, 15.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2026 р. м. Київ Справа № 911/72/26

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс Констракшн»

до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

про розірвання договору будівельного підряду

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

Від позивача: Саліхов О.О.;

Від відповідача: Юрченко Н.П.

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс Констракшн» до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про розірвання договору будівельного підряду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.02.2026 відкрито провадження у справі № 911/72/26 за правилами загального позовного провадження. Сторони належним чином повідомлені про дане судове провадження.

В ході підготовчого провадження у справі № 911/72/26 судові засідання відкладались з метою з`ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем у ході підготовчого провадження у справі № 911/72/26 подано заяву про зміну предмету позову, яка прийнята судом.

За наслідками підготовчого провадження у справі позивач позовні вимоги підтримав із врахуванням заяви про зміну предмету позову, відповідач заперечував проти позову. Сторони зазначили і про те, що ними повідомлено про всі обставини справи, які їм відомі, та надані суду всі наявні у них докази.

На виконання вимог ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України судом під час підготовчого провадження у справі № 911/72/26 вирішено питання та вчинено усі дії, необхідні для підготовки справи до розгляду по суті.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.06.2026.

У судовому засіданні 15.06.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги в остаточній редакції та просив їх задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 15.06.2026судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтіс Констракшн» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про розірвання Договору № 37-14.3/5-2 «Реконструкція перону для повітряних суден термінального комплексу «D» в ДП МА «Бориспіль» (інв. № 47729) (будівельні роботи)» від 13.02.2018 (далі - Договір) у зв`язку з істотною зміною обставин.

Позов обґрунтовано тим, що 13.02.2018 між сторонами укладено Договір будівельного підряду № 37-14.3/5-2, за умовами якого позивач, як Підрядник, зобов`язався виконати роботи з реконструкції перону для повітряних суден термінального комплексу «D» в ДП МА «Бориспіль», а відповідач, як Замовник, - прийняти та оплатити виконані роботи. Договірна ціна становила 1 048 900 000,00 грн. з ПДВ.

Позивач зазначає, що строк дії Договору та строки виконання робіт неодноразово продовжувалися сторонами. Додатковою угодою № 17 від 29.12.2022 строк дії Договору продовжено до 30.07.2023. За твердженням позивача, необхідність перенесення строків була зумовлена обставинами, які сторони не могли передбачити під час укладення Договору: карантинними обмеженнями у зв`язку з поширенням COVID-19 та повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

На підтвердження впливу воєнних обставин позивач посилається, зокрема, на сертифікати Київської торгово-промислової палати № 3000-22-0705, № 3000-22-1824 та № 3000-23-3412, листування сторін і додаткові угоди до Договору. Позивач стверджує, що воєнні ризики, мобілізація працівників і техніки, обмеження доступу до об`єкта, логістичні перешкоди та залучення підприємства до невідкладних робіт в інтересах оборони, унеможливили виконання робіт у погоджені строки.

Позивач також посилається на істотне зростання вартості ресурсів, зокрема заробітної плати, будівельних матеріалів, електроенергії та валютного курсу, а також на коригування проєктної документації, унаслідок якого змінилися склад і обсяги робіт. На думку позивача, виконання Договору на первісних умовах стало економічно невигідним, а його подальше виконання неможливим.

У первісній редакції позову позивач просив розірвати Договір на підставі статті 652 Цивільного кодексу України у зв`язку з істотною зміною обставин.

Однак, як свідчать обставини спору, Договір №37-14.3/5-2 «Реконструкція перону для повітряних суден термінального комплексу «D» в ДП МА «Бориспіль» (інв. № 47729) (будівельні роботи)» від 13.02.2018 було пролонговано за взаємною згодою Сторін до 30.07.2023 (Додаткова угода № 17 від 29.12.2022 до Договору № 37-14.3./5-2 від 13.02.2018).

Таким чином, на момент подачі позовної заяви, строк вказаного Договору підряду закінчився ще з 30.07.2023.

У заяві про зміну предмета позову позивач указав, що на час звернення до суду строк дії Договору вже закінчився, а тому вимога про його розірвання не є належним та ефективним способом захисту. Посилаючись на статті 15, 16, 598, 607 Цивільного кодексу України, позивач просив розглядати вимогу про визнання відсутніми прав вимоги та обов`язків сторін за Договором № 37-14.3/5-2 від 13.02.2018 у зв`язку з неможливістю виконання зобов`язань через обставини, за які жодна зі сторін не відповідає.

У зв`язку з чим, позивач з тих же підстав, які викладені у позовній заяві, подав заяву про зміну предмету позову з вимоги про розірвання Договору, оскільки не підлягає розірванню договір, дія якого закінчилась, на визнання відсутніми права вимоги та обов`язків позивача (Підрядника) і відповідача (Замовника) за Договором № 37-14.3/5-2 Реконструкція перону для повітряних суден термінального комплексу «D» в ДП МА «Бориспіль» (інв. № 47729) (будівельні роботи) від 13.02.2018 у зв`язку з неможливістю виконання зобов`язань через з обставини, за які жодна із сторін не відповідає, крім обов`язків позивача (Підрядника):

- із забезпечення виконання ним, як Підрядником, гарантійних зобов`язань, визначених п. 7.3.16. Договору;

- із повернення будівельного майданчику відповідачу в термін 30 календарних днів з дати визнання відсутніми прав вимоги та обов`язків позивача і відповідача за Договором № 37-14.3/5-2 Реконструкція перону для повітряних суден термінального комплексу «D» в ДП МА «Бориспіль» (інв. № 47729) (будівельні роботи) від 13.02.2018;

- повернення проектної документації в 2-х екземплярах за Актом прийому-передачі документів стадії «РД», «П» та стадії «П» (коригування) в термін 30 календарних днів з дати визнання відсутніми прав вимоги та обов`язків позивача і відповідача за Договором № 37-14.3/5-2 Реконструкція перону для повітряних суден термінального комплексу «D» в ДП МА «Бориспіль» (інв. № 47729) (будівельні роботи) від 13.02.2018;

та обов`язків відповідача (Замовника):

- з оплати виконаних позивачем, як Підрядником, за Договором № 37-14.3/5-2 Реконструкція перону для повітряних суден термінального комплексу «D» в ДП МА «Бориспіль» (інв. № 47729) (будівельні роботи) від 13.02.2018 робіт в сумі 1 206 221,37 грн.

В обґрунтування зміненої вимоги позивач зазначає, що між сторонами зберігається юридична невизначеність щодо невиконаної частини Договору. Позивач стверджує, що окремі зобов`язання сторін за Договором не виконані, однак подальше їх виконання стало неможливим через обставини, за які жодна зі сторін не відповідає. На думку позивача, належним способом усунення такої невизначеності є визнання відсутніми відповідних прав вимоги та обов`язків.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Відповідач зазначав, що Договір було укладено за результатами відкритих торгів, а виконання робіт розпочалося ще 18.04.2018. Додатковими угодами сторони змінювали строки виконання робіт і дії Договору, а з 24.02.2022 виконання робіт було призупинено у зв`язку з введенням воєнного стану. Додатковою угодою № 17 від 29.12.2022 строк дії Договору було продовжено до 30.07.2023.

За твердженням відповідача, після закінчення строку дії Договору позивач листом від 31.07.2023 просив продовжити строк дії Договору та строк виконання робіт на період воєнного стану. Листом від 16.08.2023 відповідач повідомив про відсутність підстав для внесення змін до Договору, оскільки документ, на який посилався позивач, було надано після закінчення строку дії Договору.

Відповідач указував, що позивачем виконано роботи на загальну суму 560 605 522,01 грн. з ПДВ, тоді як оплата за Договором становила 559 399 300,64 грн. з ПДВ. Різниця між цими сумами 1 206 221,37 грн. є сумою, яку позивач просить залишити поза вимогою про визнання відсутніми прав та обов`язків сторін.

Також відповідач зазначав, що на підставі завдання на проєктування № 58-25/1-10 від 24.06.2020 позивач скоригував проєктну документацію. За результатами експертизи скоригованого проєкту складено експертний звіт № 00-0231/01-22/ПБ від 08.06.2023, проєктну документацію затверджено наказом ДП МА «Бориспіль» № 01-07-35 від 27.06.2023, а її затвердження погоджено листом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 20.07.2023 № 11659/27/10-23.

За доводами відповідача, коригування проєкту змінило черговість реконструкції, розташування місць стоянки повітряних суден, параметри перону, інженерні рішення та інші технічні показники, а також передбачило додаткові роботи, які не були відображені в первісній проєктній документації та кошторисах до Договору.

Відповідач зазначав, що листом від 03.10.2024 позивач повідомив про суперечності між предметом договору та скоригованою проєктною документацією, а також про відсутність можливості переглянути склад і обсяг робіт у передбачений договором спосіб. У відповіді від 31.12.2024 відповідач повідомив позивача про право звернутися до суду для захисту прав та інтересів.

Відповідач вважає, що самого посилання на карантин, воєнний стан, зростання вартості ресурсів та видачу сертифікатів ТПП недостатньо для висновку про припинення зобов`язань за статтею 607 Цивільного кодексу України. На думку відповідача, для застосування цієї норми необхідно встановити об`єктивну неможливість виконання конкретного зобов`язання, яка виникла після укладення договору та за яку не відповідає жодна зі сторін. Відповідач наполягав на дослідженні умов договору та скоригованої проєктної документації для з`ясування того, чи унеможливлюють зміни проєкту подальше виконання робіт за договором.

У ході розгляду спору судом досліджено матеріали справи та встановлено наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, припинення правовідношення, а також інші способи, встановлені договором або законом.

За частинами першою та другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси осіб у спосіб, визначений законом або договором. Якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу, суд може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування способу захисту має бути спрямоване на поновлення порушеного права або усунення правової невизначеності, а обраний спосіб повинен бути ефективним з огляду на зміст права, характер його порушення та наслідки такого порушення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 звернула увагу на необхідність обирати спосіб захисту, який забезпечує реальне поновлення права без повторного звернення до суду. Водночас саме по собі посилання на передбачений законом спосіб захисту не звільняє позивача від обов`язку довести наявність права чи інтересу, що потребує захисту, та обставин, які обґрунтовують застосування цього способу.

За змістом статей 11, 202, 509, 526 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів; договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зобов`язанням є правовідношення, в якому боржник зобов`язаний учинити на користь кредитора певну дію або утриматися від її вчинення, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

За частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Стаття 607 Цивільного кодексу України передбачає припинення зобов`язання неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

Отже, для застосування статті 607 Цивільного кодексу України необхідно встановити не лише настання зовнішньої обставини, що ускладнює виконання договору, а об`єктивну неможливість виконання конкретного зобов`язання; виникнення цієї неможливості після виникнення зобов`язання; відсутність відповідальності сторін за обставину, що спричинила таку неможливість; а також причинний зв`язок між цією обставиною та неможливістю виконати саме відповідне зобов`язання.

Неможливість виконання у розумінні статті 607 Цивільного кодексу України слід відрізняти від ускладнення виконання, збільшення його вартості, зменшення економічної доцільності або зміни бажаних для сторони умов виконання. Такі обставини можуть бути підставою для застосування інших правових механізмів, зокрема статті 652 Цивільного кодексу України, але самі по собі не припиняють зобов`язання на підставі статті 607 цього Кодексу.

Цей підхід узгоджується з висновками Верховного Суду щодо необхідності встановлювати конкретну об`єктивну неможливість виконання, а не лише наявність обставин, що ускладнюють виконання договору. Зокрема, в огляді практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування статей 530 і 607 Цивільного кодексу України наголошено на необхідності окремо з`ясовувати зміст погодженого зобов`язання, строк його виконання та те, чи припинилося воно саме внаслідок об`єктивної неможливості виконання. Верховний Суд також зазначав, що посилання на обставини непереборної сили не доводить автоматично неможливість виконання конкретного договору: має бути підтверджено вплив таких обставин саме на конкретне зобов`язання (постанова ОП КГС ВС від 06.02.2026 у справі № 910/881/24).

Наявні у матеріалах справи дані підтверджують тривалість договірних відносин, їх часткове виконання, запровадження карантинних обмежень і воєнного стану, призупинення робіт, коригування проєктної документації, а також розбіжності сторін щодо подальшого виконання договору. Проте ці обставини у своїй сукупності не доводять передбаченої статтею 607 ЦК України об`єктивної неможливості виконання кожного зобов`язання, права вимоги чи обов`язку за договором, щодо яких заявлено вимогу.

Суд установив, що між сторонами 13.02.2018 укладено Договір будівельного підряду № 37-14.3/5-2 щодо реконструкції перону для повітряних суден термінального комплексу «D» в ДП МА «Бориспіль». Строк виконання робіт та строк дії Договору неодноразово змінювалися, зокрема додатковою угодою № 17 від 29.12.2022 строк дії Договору було продовжено до 30.07.2023.

Щодо посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, судом встановлено, що за Договором закінчився як строк Договору, так і визначений ним строк виконання робіт, інших строків виконання зобов`язання сторонами не погоджено та не заявлено.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 910/21315/21, на яку посилається відповідач, не встановлював універсального правила, що підрядник за будь-яких обставин мусить завершити весь невиконаний обсяг робіт після завершення строку договору, а замовник - прийняти й оплатити їх. Тож, відповідна постанова у справі № 910/21315/21 не є релевантною для даного спору, оскільки лише вказує на можливість існування зобов`язань за договором після закінчення строку його дії, але питання про існування зобов`язання по суті не вирішувалось і постанова не містить вказівок про які саме обов`язки йде мова.

Аналогічно, і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 розглядалось питання повернення авансу і Верховний Суд лише визначив, що сплив строку договору сам собою не унеможливлює виконання підрядником робіт і їх прийняття замовником в контексті продовження існування правової підстави отримання авансу. Верховний Суд чітко та однозначно не визначав, що зобов`язання продовжують діяти після закінчення строку договору. В той же час, можливість виконати роботи й обов`язок їх виконати це різні поняття.

В будь-якому випадку, ст. 631 Цивільного кодексу України передбачає, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Таким чином, з огляду на наведену норму статті 631 Цивільного кодексу України, невиконання робіт у визначений у Договорі строк є підставою для відповідальності підрядника, яка не звільняє від обов`язку виконання зобов`язання в натурі протягом дії Договору, після закінчення строку Договору обумовлені таким Договором права та обов`язки сторін припиняються і залишаються діяти тільки наслідки невиконання зобов`язань.

Інакше тлумачення норми статті 631 Цивільного кодексу України, яка не допускає зміни встановлених у ній правил за погодженням сторін у договорі і не відсилає до інших норм, породжує правову невизначеність взаємовідносин сторін після закінчення строку дії договору всупереч наявному правовому регулюванню.

У ч. 1 наведеної норми ст. 631 Цивільного кодексу України мова йде саме про чинність взаємних прав та обов`язків сторін за договором.

За статтею 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується виконати будівельні роботи відповідно до проєктно-кошторисної документації, а замовник - надати будівельний майданчик, передати необхідну документацію, прийняти закінчені роботи та оплатити їх. Отже, договір породжує низку взаємопов`язаних, але самостійних за змістом зобов`язань, кожне з яких може мати власний предмет, строк і порядок виконання.

Частина 4 статті 631 Цивільного кодексу України чітко визначає наслідок спливу строку договору - закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Правові наслідки порушення зобов`язання та відповідальність за порушення зобов`язання врегульовані главою 51 Цивільного кодексу України, тому наслідки припинення Договору підлягають застосуванню та розгляду по суті в межах пред`явлених вимог зацікавленою стороною (замовником чи/та підрядником). Визначення ж відповідних прав та обов`язків поза межами договірних відносин свідчить лише про намагання отримати судове підтвердження дій сторін, встановити правовідносини, однак за відсутності факту порушення права, відповідно, поза межами його захисту.

В той же час, з огляду на зміст викладених у позові обставин, позивачем не обґрунтовано яке його право порушено і в чому полягають порушення права позивача, про захист якого подано позов.

За практикою Великої Палати Верховного Суду позов про визнання права або його відсутності може бути належним способом захисту, коли між сторонами існує реальний спір щодо прав та обов`язків, а рішення усуне невизначеність. Але суд не має давати абстрактне тлумачення договору чи наперед вирішувати, як сторони діятимуть у можливому майбутньому спорі.

Однак позивачем не обґрунтовано та не доведено, що наведена ним юридична невизначеність є достатньою для судового захисту. Позивачем не доведено що невизначеність вже існує, а не лише може виникнути у майбутньому.

Позивачем не надано доказів і відповідачем у відзиві не наведено реального наміру вимагати виконання та завершення робіт, навпаки, відповідач відмовився продовжувати дію Договору підряду. Тобто з обставин спору не вбачається конкретного негативного наслідку чи загрози інтересу позивача у частині основного зобов`язання, щодо відповідальності за порушення умов договору зобов`язання не підлягають припиненню. Без обґрунтування факту порушення права чи інтересу задоволення позовної вимоги буде зведено до надання судом абстрактної консультації, що суперечить завданням судочинства.

Відповідач у відзиві лише абстрактно заявляє, що зобов`язання за Договором зберігаються, але протягом тривалого часу не вчиняв дій, спрямованих на спонукання позивача до виконання невиконаних робіт: не заявляв конкретних вимог про їх завершення, не визначав строків виконання, не вимагав погодження нового графіка та не вживав інших заходів, які б свідчили про його реальний інтерес у продовженні виконання договору.

Тому, саме по собі заперечення відповідача не є достатнім доказом реальності спору, оскільки воно не підтверджене конкретною поведінкою чи вимогами щодо виконання договору і може свідчити, що позов спрямований на одержання консультативного або наперед захисного рішення.

Прохання відповідача продовжити банківську гарантію стосувалося забезпечення виконання зобов`язання, а не основного зобов`язання у правовідносинах підряду - вимоги завершити роботи. Відзив містить позицію про можливе збереження зобов`язань, але не конкретну вимогу до підрядника їх виконати.

За таких обставин загальне заперечення відповідача про збереження договірних обов`язків не підтверджує саме по собі наявності практичної потреби у виконанні робіт і не усуває питання, чи становить така позиція реальний спір про право, а не формальне заперечення проти позову.

Крім того, і вимоги позивача є суперечливими та необґрунтованими, оскільки позивач не конкретизував, які саме інші права вимоги та зобов`язання кожної сторони просить визнати відсутніми, який їхній зміст, строк виконання та в чому полягає об`єктивна неможливість виконання кожного з них.

З огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, позов має усувати реальну, а не абстрактну невизначеність, а не давати наперед загальну відповідь щодо можливих майбутніх вимог.

За наслідками розгляду спору судом не встановлено ознак реальності правової невизначеності, яка містить реальну загрозу правам та інтересам позивача, вирішення даного спору має наслідком не усунення невизначеності та припинення правовідношення, яке за Договором і так припинено, а фактично спонукає суд абстрактно визначити, чи збереглися після спливу строку державного контракту права й обов`язки сторін, хоча відповідач не заявив конкретної вимоги виконати визначений обсяг робіт у певний строк, а позивач не показав конкретного порушення свого права, яке потребує судового захисту зараз.

Тобто суд не має «легалізувати» можливі порушення сторін загальним висновком про припинення або збереження всіх договірних обов`язків. Підстави відповідальності за вже допущені порушення, розрахунки за фактично виконані роботи та наслідки невиконання мають оцінюватися в межах конкретних вимог і встановлених обставин.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та не доведеними, тому задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 01.10.2026.

Суддя Т.П. Карпечкін