Ухвала суду № 140273135, 02.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

02.10.2026Справа № 910/11156/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є., розглянувши заяву Фермерського господарства «Павленко Т.М.» про забезпечення позову у справі №910/11156/26,

за позовом Фермерського господарства «Павленко Т.М.» (22830, Вінницький р-н, Вінницька обл., с. Ковалівка, вул. Центральна, буд. 60; код ЄДРПОУ: 41089441)

до відповідача Акціонерне товариство «ОТП БАНК» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43; код ЄДРПОУ: 21685166)

про визнання недійсним правочину,

без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Фермерського господарства «Павленко Т.М.» з позовом до Акціонерне товариство «ОТП БАНК» про визнання недійсним договору поруки № SR 23-375/28-2 від 30 червня 2023 між Акціонерним товариством "ОТП Банк" як кредитодавцем та Фермерським господарством "Павленко Т.М.".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2026 позовну заяву Фермерського господарства «Павленко Т.М.» залишено без руху. Позивачу надано строк на усунення недоліків.

13.09.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача Фермерського господарства «Павленко Т.М.» надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справа розглядатиметься за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.10.2026.

01.10.2026 через систему «Електронний суд» від Фермерського господарства «Павленко Т.М.» надійшла заява про забезпечення позову.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.10.2026 заяву про забезпечення позову передано судді Блажівській О.Є.

Заяву про забезпечення позову було передано та отримано (сектором) суддею Блажівською О.Є. 02.10.2026 відповідно до реєстру передачі документів/справ.

Розглянувши заяву про забезпечення позову та додані матеріали, проаналізувавши положення чинного законодавства України, суд зазначає наступне.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва 01.10.2026 до канцелярії суду від Фермерського господарства «Павленко Т.М.» надійшла заява про забезпечення позову. В поданій заяві, заявник просить суд:

- Забезпечити позов Фермерського господарства «Павленко Т.М.» (Вінницька обл., село Ковалівка) до Акціонерного товариства ОТП Банк (м. Київ) про визнання недійсним договору поруки шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 81211519, відкритому 08.06.2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Целіною Яною Ігорівною на підставі наказу Господарського суду Вінницької області № 902/1128/25 від 04.05.2026.

У заяві про забезпечення позову заявником (представником позивача) в обґрунтуванні необхідності забезпечення позову зазначено, що: «Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані тим, що договір поруки був укладений під впливом обману з боку Відповідача, а отже, є недійсним з моменту його укладення.

Якщо судове рішення у цій справі буде винесено на користь Позивача, договір поруки буде визнано недійсним, що анулює будь-які зобов`язання Позивача перед Відповідачем. Проте, якщо на час розгляду справи виконавець повністю або частково стягне кошти чи реалізує майно Позивача в межах ВП № 81211519, це призведе до безпідставного позбавлення Позивача його власності.

У такому разі Позивач буде змушений ініціювати нові судові процеси (про повернення безпідставно набутого майна чи поворот виконання рішення), що значно утруднить та ускладнить захист його прав, а також покладе на нього додатковий фінансовий тягар.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Вжиття заходу забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення є тимчасовим, співмірним із позовними вимогами, не порушує прав Відповідача (оскільки у разі відмови в позові стягнення буде відновлено), але ефективно запобігає настанню негативних та незворотних наслідків для Позивача».

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, яка подана у справі №910/11156/26, заявника (представника позивача) про забезпечення позову та додані матеріали, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства України, висновки Верховного Суду, суд зазначає наступне.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 916/938/24, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною першою статті 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;

2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Згідно ч. 1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;

6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;

7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до заяви про забезпечення позову, всупереч приписам п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову Фермерського господарства «Павленко Т.М.» не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

В порушення вищезазначених імперативних приписів Кодексу заявником в заяві про забезпечення позову не наведено жодних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, як це прямо передбачено вказаною нормою.

Судом враховано викладені у постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 серпня 2019 року у справі № 910/3802/19, від 14.08.2019 у справі №910/3802/19 висновки про те, що застосування зустрічного забезпечення є правом суду, проте обов`язок позивача щодо зазначення пропозиції по зустрічному забезпеченню, яке має містити заява про забезпечення позову, встановлено ГПК України.

Частиною сьомою ст. 140 ГПК України передбачено, що суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 139 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Враховуючи викладене, заява про забезпечення позову Фермерського господарства «Павленко Т.М.» підлягає поверненню.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. (Рішення ЄСПЛ у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008).

Суд звертає увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд зазначає, що згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Надмірний формалізм є порушенням права на справедливий судовий захист.

Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки", "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява №48778/99).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Наразі, суд зазначає, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що важливим елементом верховенства права є гарантії справедливого судочинства. Так, у справі «Bellet v. France» Європейським судом з прав людини вказано, що ст.6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу до суду, в тому розумінні, що особі забезпечується можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави відсутні правові чи практичні перешкоди для реалізації цього права.

При цьому, право на доступ до правосуддя не є абсолютним з точки зору його практичного забезпечення. У справі «Golder проти Сполученого Королівства» Європейським судом з прав людини зазначено, що вказане право в силу своєї природи вимагає державного регулювання (яке може змінюватися залежно від місця та часу, з урахуванням потреб і ресурсів як суспільства, так і конкретних осіб). Разом з тим, таке врегулювання не повинно завдавати шкоди змісту цього права та конкурувати з іншими правами, встановленими Конвенцією.

У даному випадку суд зазначає, що повернення заява про забезпечення позову ніяким чином не призводить до порушення права на доступ до правосуддя, а є відтворенням державного регулювання правил здійснення господарського судочинства.

Керуючись ст. ст. 136, 138, 139, 140, 174, 232, 233, 234, 235, 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Фермерського господарства «Павленко Т.М.» про забезпечення позову повернути заявнику.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена окремо від рішення суду в порядку та строки відповідно до приписів статей 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА