Рішення № 140273013, 01.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2026Справа № 910/8607/26За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РСК-ГРУП»

про стягнення 348 042, 06 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд» (надалі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РСК-ГРУП» (надалі відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 348 385, 54 грн, з яких: 324 561, 40 грн основний борг, 4 908, 44 грн 3% річних та 18 915, 70 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 202, 205, 207, 509, 525-526, 530, 536, 538, 610, 625-629, 639, 692-693, 712 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором поставки №27/12/25/2072 від 27.12.2025, у частині повної та своєчасної поставки товару.

Разом з позовом, позивачем було подано заяву про забезпечення позову, у якій останній просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в розмірі позовних вимог 348 385, 54 грн, які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2026 відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, з підстав зазначених в ухвалі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

23.07.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Також разом із заявою про усунення недоліків позовної заяви позивач подав заяву від 23.07.2026 про зменшення розміру позовних вимог, з урахуванням якої просить суд стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 348 042, 06 грн, з яких: 324 561, 40 грн основний борг, 4 908, 44 грн 3% річних та 18 572, 22 грн інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/8607/26. Справу визнано малозначною та постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд» від 23.07.2026 про зменшення розміру позовних вимог та постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням вимог, викладених у заяві від 23.07.2026 про зменшення розміру позовних вимог.

25.08.2026 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшла виписка банку про рух коштів та письмове підтвердження, що ціна позову не змінилась.

30.09.2026 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, у якій останній просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в розмірі позовних вимог 348 042, 06 грн, які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2026 відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, з підстав зазначених в ухвалі.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01133, місто Київ, вулиця Мечнікова, будинок 2, офіс 1049.

Однак, конверт із ухвалою про відкриття провадження у справі від 28.07.2026 був повернутий з відміткою: «одержувач відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до вимог частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання у суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/8607/26 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Крім цього, суд зазначає, що згідно ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, відповідач зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет у системі «Електронний суд», чого останнім зроблено не було.

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.12.2025 між позивачем (надалі-покупець) та відповідачем (надалі-постачальник) було укладено договір поставки №27/12/25/2072 (надалі-договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця зернові, олійні культури та похідні від них (надалі-товар), а покупець приймає товар і оплачує його згідно умов, передбачених даним договором і відповідними специфікаціями товару, які є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 1.3. договору, кількість, асортимент, ціна, строк, умови та місце поставки товару узгоджуються у додатках (специфікаціях товару), що укладаються сторонами на кожну окрему партію товару та становлять невід`ємну частину даного договору.

Пунктом 2.1. договору визначено, що умови, порядок та строки поставки кожної партії товару або її частини визначаються в специфікаціях товару до цього договору з урахуванням умов цього договору.

Відповідно до п. 2.3. договору, товар приймається згідно кількості, зазначеної у товарно-транспортній накладній на товар.

Згідно з п.2.5. договору, поставка кожної партії товару повинна супроводжуватись оригіналами наступних документів:

- рахунок-фактура на товар;

- товарно-транспортні накладні на відповідну кількість товару;

- видаткові накладні на відповідну кількість товару.

Пунктом 2.5.1. договору визначено, що постачальник зобов`язаний надати покупцю наступні документи, що стосуються поставленої партії товару:

- договір між посередником та виробником;

- специфікація між посередником та виробником;

- видаткові накладні між посередником та виробником;

- копії звітів форм 4-СГ, 29-СГ, 37-СГ з квитанціями від виробника;

- рахунок між посередником і виробником;

- податкові накладні з квитанціями між посередником та виробником;

Відповідно до п. 2.5.2. договору, постачальник зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та/або розрахунок коригування до податкової накладної, складених в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку та в терміни, визначенні чинним законодавством, з електронним підписом уповноваженої особи, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 2.7. договору, обов`язок постачальника щодо поставки товару є виконаним у повному обсязі з моменту отримання покупцем товару та документів, визначених в п. 2.5. договору.

Пунктом 2.8. договору визначено, що датою поставки товару є дата фактичного отримання товару покупцем у місці поставки відповідно до умов даного договору, що зазначається в товаро-транспортній накладній.

Відповідно до п. 3.1. договору, оплата вартості товару проводиться покупцем самостійно, безготівково в національній валюті України на підставі рахунку-фактури на оплату товару шляхом банківського переказу грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Згідно з п. 4.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.

Пунктом 4.2. договору визначено, що у разі невиконання, неналежного виконання своїх зобов`язань з поставки товару, або поставки не в повному обсязі, заявленому покупцем, постачальник на письмову вимогу покупця повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару чи його партії, за кожен день порушення виконання зобов`язань за договором.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 31.12.2025 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п.8.1. договору).

Специфікацією № 1 від 27.12.2025 (додаток №1 до договору), сторони погодили, зокрема, найменування, кількість та вартість товару, що поставляється, а саме: кукурудза кількістю 200 000 кг, ціною 7, 40 грн з ПДВ, на загальну суму 1 480 000, 00 грн з ПДВ.

Пунктом 2 специфікації (додаток №1 до договору) сторони погодили умови поставки товару, а саме: базис поставки FCA та адресу поставки м. Чорноморськ.

Пунктом 3 специфікації (додаток №1 до договору) сторони погодили термін поставки товару до 31.12.2025.

Пунктом 4 специфікації (додаток №1 до договору) сторони погодили умови оплати, згідно з якими розрахунок за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку: оплата в розмірі 86% від вартості поставленого товару після визначення якості поставленого товару, в день завантаження товару, остаточний розрахунок не пізніше наступного дня за днем отримання покупцем в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової (-их) накладної (-них) на поставлений товар в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вказана специфікація підписана та скріплена печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

02.01.2026 відповідачем виставлено рахунок № 747 від 02.01.2026 на суму 324 561, 40 грн, 45 438, 60 грн ПДВ, а всього на суму 370 000 грн за товар, а саме кукурудзу, кількістю 50 тон, ціною за одиницю 7 400, 34 грн з ПДВ.

У свою чергу, 02.01.2026 позивачем, на виконання умов договору та специфікації, було перераховано на рахунок відповідача суму грошових коштів у загальному розмірі 324 561, 40 грн, що підтверджується:

- платіжною інструкцією №114803 від 02.01.2026 на суму 150 000, 00 грн з призначенням платежу: «За кукурудзу згідно договору №27/12/25/2072 від 27.12.2025 у сумі 131 578, 95 грн, ПДВ 14% 18 421, 05 грн»;

- платіжною інструкцією №114804 від 02.01.2026 на суму 174 561, 40 грн з призначенням платежу: «За кукурудзу згідно договору №27/12/25/2072 від 27.12.2025 у сумі 153 124, 04 грн, ПДВ 14% 21 437, 36 грн»;

Однак, як зазначає позивач, товар за рахунком №747 від 02.01.2026 відповідачем поставлено не було.

02.01.2026 позивачем на електронну адресу відповідача (rskgrup@ukr.net) направлено лист за вих. № 02/01/2026/1 від 02.01.2026, щодо повернення суми грошових коштів у розмірі 324 561, 40 грн, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти позивача.

Відповіді на зазначений вище лист матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язання за договором поставки у частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 324 561, 40 грн основного боргу, 4 908, 44 грн 3% річних та 18 572, 22 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми попередньої оплати за товар в розмірі 324 561, 40 грн, а саме платіжною інструкцією №114803 від 02.01.2026 на суму 150 000, 00 грн, платіжною інструкцією №114804 від 02.01.2026 на суму 174 561, 40 грн та випискою банку АТ КБ «ПриватБанк» від 08.07.2026.

Статтею 663 Цивільного кодексу Україні передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Пунктом 3 специфікації (додаток №1 до договору) сторони погодили термін поставки товару до 31.12.2025.

Отже, грошові кошти в розмірі 324 561,40 грн були перераховані відповідачу вже після закінчення встановленого сторонами строку поставки товару 02.01.2026.

Доказів поставки відповідачем товару на суму 324 561,40 грн матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 692 Цивільного кодексу України законодавцем було унормовано загальні положення, якими врегульовано загальні питання оплати товару, порядку виконання такого обов`язку та наслідків його порушення, одночасно з цим закріпивши в приписах ст. 693 - 695 цього Кодексу спеціальні норми якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу у випадках коли розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати або ж продаж здійснюється з відстрочкою (у кредит) чи розстрочкою.

Визначаючи в таких положеннях наслідки порушення своїх обов`язків учасниками правовідносин купівлі-продажу законодавцем, зокрема, було встановлено, що:

- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавцем, зокрема, було визначено такі рівнозначні правові наслідки порушення зобов`язань з оплати чи поставки, а саме: якщо продавець не передав оплачений товар у встановлений строк, то покупець набуває право вимагати повернення суми попередньої оплати; і навпаки: якщо покупець прострочив оплату переданого товару, то продавець має право вимагати його повернення.

Однак, якщо питання моменту виникнення у продавця/покупця відповідних прав вимог є зрозумілим (з моменту порушення строків оплати/поставки), то встановлюючи такі наслідки законодавцем не було визначено чіткого моменту настання кореспондуючих таким правам обов`язків продавця/покупця з повернення передоплати чи повернення товару.

Тому, визначаючи такий момент слід керуватися загальними нормами, під правове регулювання яких підпадають питання виконання зобов`язань.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, вирішуючи питання настання строку виконання обов`язку з повернення суми попередньої оплати, в порядку ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вказала, що «вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки».

Разом із тим, у справі №918/631/19 попередня оплата була отримана продавцем до закінчення встановленого сторонами строку поставки, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду пов`язала виникнення обов`язку з її повернення з наступним днем після спливу строку поставки.

Як установлено судом вище, станом на момент закінчення строку поставки (31.12.2025), відповідач спірних грошових коштів не отримував, оскільки кошти в розмірі 324 561,40 грн були перераховані лише 02.01.2026. Відтак обов`язок відповідача щодо повернення зазначених коштів не міг виникнути з наступного дня після закінчення строку поставки.

Як убачається з матеріалів справи, 02.01.2026 позивачем на електронну адресу відповідача (rskgrup@ukr.net) направлено лист за вих. № 02/01/2026/1 від 02.01.2026, щодо повернення суми грошових коштів у розмірі 324 561, 40 грн, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти позивача.

Відповіді на зазначений вище лист матеріали справи не містять.

Оскільки 02.01.2026 позивач пред`явив відповідачу вимогу про повернення 324 561,40 грн та тим самим реалізував передбачене частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України право на повернення сплачених коштів, а строк виконання такого обов`язку договором та законом не встановлений, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Отже, з урахуванням пред`явлення позивачем 02.01.2026 вимоги про повернення грошових коштів у розмірі 324 561,40 грн відповідач мав виконати відповідний обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, тобто до 09.01.2026 (02.01.2026 (дата пред`явлення вимоги) + 7 днів) включно.

Доказів повернення відповідачем позивачу сплачених грошових коштів у розмірі 324 561, 40 грн матеріали справи не містять.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача суми грошових коштів у розмірі 324 561, 40 грн, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення в порядку передбаченого Господарським процесуальним кодексом України суду не надано, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача 324 561, 40 грн попередньої оплати.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 4 908, 44 грн за загальний період з 05.01.2026 по 07.07.2026 та інфляційних втрат у розмірі 18 572, 22 грн за загальний період з січня 2026 року по червень 2026 року.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, наданий позивачем у розмірі 4 908,44 грн за загальний період з 05.01.2026 по 07.07.2026, суд встановив, що він є невірним, оскільки при його здійсненні позивачем не враховано семиденний строк, передбачений частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України, для виконання пред`явленої 02.01.2026 вимоги про повернення грошових коштів, який спливає 09.01.2026 включно, у зв`язку з чим 3 % річних підлягають нарахуванню з 10.01.2026, а не з 05.01.2026, як визначено позивачем. Судом здійснено власний розрахунок за період з 10.01.2026 по 07.07.2026, при цьому, обмежуючись сумами та періодами, визначеними позивачем, за результатами якого встановлено, що розмір 3 % річних становить 4 775, 05 грн, у зв`язку з чим вимога про стягнення 3 % річних підлягає частковому задоволенню в розмірі, визначеному судом.

Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат у розмірі 18 572, 22 грн за період з січня по червень 2026 року, суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 18 572, 22 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 324 561, 40 грн основного боргу, 4 775, 05 грн 3% річних та 18 572, 22 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237-238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РСК-ГРУП» (01033, місто Київ, вулиця Мечнікова, будинок 2, офіс 1049, ідентифікаційний код 46111345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд» (45725, Волинська область, Луцький район, село Звиняче, вулиця Привокзальна, будинок 17, ідентифікаційний код 39137820) 324 561 (триста двадцять чотири тисячі п`ятсот шістдесят одну) грн 40 коп. основного боргу, 4 775 (чотири тисячі сімсот сімдесят п`ять) грн 05 коп. 3% річних, 18 572 (вісімнадцять тисяч п`ятсот сімдесят дві) грн 22 коп. інфляційних втрат та 5 218 (п`ять тисяч двісті вісімнадцять) грн 63 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань