Рішення № 140272902, 01.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2026Справа № 910/6442/26За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕКСОН»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОБУД МП»

про стягнення 133 173, 63 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕКСОН» (надалі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОБУД МП» (надалі відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 133 173, 63 грн, з яких: 83 458, 78 грн основний борг, 29 443, 52 грн пеня, 4 163, 79 грн 3% річних та 16 107, 54 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 15-16, 525-526, 549, 611-612, 625-626, 628-629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки №6/02 від 31.07.2024, у частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

05.06.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 10.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/6442/26. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

18.06.2026 від представника позивача, на виконання вимог ухвали, надійшла виписка банку про рух коштів, разом із клопотанням про закриття провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 83 458, 78 грн, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 29 443, 52 грн пені, 4 163, 79 грн 3% річних та 16 107, 54 грн інфляційних втрат.

03.07.2026 від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

06.07.2026 від представника відповідача надійшов відзив, разом із клопотанням про закриття провадження, у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки останнім сплачено заборгованість за поставлений товар у повному обсязі. Заперечуючи проти позову в частині стягнення пені, відповідач зазначає, що позивачем безпідставно нараховано пеню за період з 28.08.2025 по 21.05.2026, оскільки з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин та початку прострочення, нарахування пені за відповідним зобов`язанням припинилося 28.02.2025, тобто після спливу шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Також відповідач зазначає, що втрата чинності Господарського кодексу України 28.08.2025 не відновлює можливості нарахування пені за вже минулий період, а умовами договору сторони не передбачили іншого строку її нарахування. Крім цього, відповідач зазначає про пропуск позивачем спеціальної позовної давності в один рік, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для вимог про стягнення пені, оскільки строк для звернення до суду з відповідною вимогою сплив 28.02.2026, тоді як позов подано 28.05.2026. У зв`язку з цим відповідач просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні вимоги про стягнення пені.

06.07.2026 від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

10.07.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає про правомірність нарахування пені за період з 28.08.2025 по 21.05.2026, посилаючись на втрату чинності Господарським кодексом України та, відповідно, припинення дії передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячного обмеження строку нарахування пені.

Що стосується клопотань сторін про закриття провадження в справі, в зв`язку зі сплатою суми основного боргу, суд зазначає таке.

Так, позивач звернувся до суду з позовом з майновими вимогами до відповідача про стягнення 83 458, 78 грн основного боргу, 29 443, 52 грн пені, 4 163, 79 грн 3% річних та 16 107, 54 грн інфляційних втрат.

Як зазначають сторони та вбачається з матеріалів справи після звернення позивача до суду з даним позовом, відповідачем сплачено позивачу суму основного боргу в загальному розмірі 83 458, 78 грн, що підтверджується випискою банку АТ «УКРСИББАНК» від 11.06.2026.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частиною 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Враховуючи зазначене вище, оскільки відповідачем сплачено заборгованість в розмірі 83 458, 78 грн після звернення позивача до суду (28.05.2026), суд закриває провадження в справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 83 458, 78 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.07.2024 між позивачем (надалі постачальник) та відповідачем (надалі покупець) укладено договір поставки №6/02 (надалі договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити «Теплообмінники ТПР-КИЙ» (надалі-товар), а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, в обсягах і кількості, зазначених в узгодженій і належним чином підписаній сторонами специфікації, яка є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п.2.1. договору, його ціна становить 115 915, 65 (сто п`ятнадцять тисяч дев`ятсот п`ятнадцять) грн 65 коп., окрім того ПДВ, що еквівалентно 23 183, 13 (двадцять три тисячі сто вісімдесят три) грн 00 коп.

Згідно з п.2.2. договору, оплата виконується покупцем шляхом безготівкового банківського переказу грошей на поточний рахунок постачальника в наступному порядку:

- передплата в розмірі 40% від вартості товару, зазначеної в п. 2.1., протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання цього договору (п.п. 2.2.1. договору);

- оплата в розмірі 60 % від вартості товару, зазначеної в п.2.1, протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з дня отримання товару та підписання видаткової накладної сторонами (п.п. 2.2.2. договору).

Пунктом 3.1. договору визначено, що постачальник зобов`язується поставити покупцеві товари, зазначені в специфікації до договору, в строк не пізніше 10 календарних днів з моменту надходження передоплати на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 5.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором винна сторона несе відповідальність, визначену договором та чинним законодавством України.

Згідно з п.5.3. договору, у разі порушення строків оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка нараховується на суму простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Пунктом 8.2. договору визначено, що він діє протягом одного року або до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань.

Специфікацією (додаток №1 до договору) сторони погодили товар, що поставляється, а саме: теплообмінник ТПР-19-PN16/1-45-TKTM47 кількістю 1 шт., ціною з ПДВ 86 098, 10 грн, сумою без ПДВ 86 098, 10 грн та теплообмінник ТПР-14-PN16/1-15-TKTL 85 кількістю 1 шт., ціною з ПДВ 29 817, 55 грн, сумою без ПДВ 29 817, 55 грн.

Відповідно до п. 1. специфікації (додаток №1 до договору), загальна вартість товару становить 139 098, 78 (сто тридцять дев`ять тисяч дев`яносто вісім) грн 78 коп., у т.ч. ПДВ.

Згідно з п. 2. специфікації (додаток №1 до договору), оплата по договору проводиться в наступному порядку:

- передплата в розмірі 40% від вартості товару, зазначеної в п. 2.1., протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання цього договору (п.п. 2.2.1. договору);

- оплата в розмірі 60 % від вартості товару, зазначеної в п.2.1, протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з дня отримання товару та підписання видаткової накладної сторонами (п.п. 2.2.2. договору).

Пунктом 3 специфікації (додаток №1 до договору) визначено, що термін поставки товару становить 10 (десять) календарних днів з моменту отримання передоплати.

Так, на виконання умов договору, у серпні 2024 року, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 139 098, 78 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 463 від 12.08.2024 на суму 139 098, 78 грн з ПДВ.

Вказана видаткова накладна підписана та скріплена печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

Відповідач, у свою чергу, здійснив оплату за поставлений товар на загальну суму 139 098,78 грн з ПДВ, а саме: 55 640,00 грн - 12.08.2024 та 83 458,78 грн - 05.06.2026, що підтверджується виписками банку АТ «УКРСИББАНК» від 11.06.2026.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором, у частині своєчасної оплати товару, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 29 443, 52 грн пені, 4 163, 79 грн 3% річних та 16 107, 54 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з 31.08.2024 по 21.05.2026.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір укладений між позивачем та відповідачем, за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Так, на виконання умов договору, за загальний період серпня 2024 року, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 139 098, 78 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 463 від 12.08.2024 на суму 139 098, 78 грн з ПДВ.

Вказана видаткова накладна підписана та скріплена печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 2.2. договору, оплата виконується покупцем шляхом безготівкового банківського переказу грошей на поточний рахунок постачальника в наступному порядку:

- передплата в розмірі 40% від вартості товару, зазначеної в п. 2.1., протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання цього договору (п.п. 2.2.1. договору);

- оплата в розмірі 60 % від вартості товару, зазначеної в п.2.1, протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з дня отримання товару та підписання видаткової накладної сторонами (п.п. 2.2.2. договору).

Як установлено судом вище, відповідач отримав товар та підписав видаткову накладну № 463 від 12.08.2024.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач у повному обсязі здійснив оплату за поставлений товар на загальну суму 139 098,78 грн з ПДВ, а саме: 55 640,00 грн - 12.08.2024 та 83 458,78 грн - 05.06.2026, що підтверджується виписками банку АТ «УКРСИББАНК» від 11.06.2026.

Відтак перебіг визначеного договором чотирнадцятиденного строку для здійснення оплати в розмірі 60 % від вартості товару розпочався 13.08.2024, а строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару настав 30.08.2024 (12.08.2024 + 14 днів).

Виходячи із зазначеного, суд дійшов висновку про те, що строк для оплати товару є таким, що настав.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором, у частині своєчасної оплати товару, позивачем заявлено до стягнення 29 443, 52 грн пені за загальний період з 31.08.2024 по 21.05.2026.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов?язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов?язання (основного зобов?язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов?язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.5.3. договору, у разі порушення строків оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка нараховується на суму простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Заперечуючи проти позову в частині стягнення пені, відповідач зазначає, що позивачем безпідставно нараховано пеню за період з 28.08.2025 по 21.05.2026, оскільки з урахуванням положень ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин та початку прострочення, нарахування пені за відповідним зобов`язанням припинилося 28.02.2025, тобто після спливу шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, позивач нарахував пеню за 2 періоди: з 31.08.2024 по 28.02.2025 у розмірі 10 913, 56 грн та з 28.08.2025 по 21.05.2026 у розмірі 18 529, 96 грн.

Щодо нарахування пені за період з 31.08.2024 по 28.02.2025 у розмірі 10 913, 56 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначають саме строк нарахування штрафних санкцій, а не строк позовної давності. За загальним правилом такий строк не може перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором. Перебіг зазначеного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19 та від 27.02.2024 у справі № 911/858/22.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 розмежувала механізм обчислення пені та строк її нарахування, передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Зокрема, формулювання договору про нарахування пені «за кожен день прострочення» характеризує механізм її обчислення та саме по собі не свідчить про встановлення сторонами іншого строку нарахування пені.

Згідно з п.5.3. договору, у разі порушення строків оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка нараховується на суму простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Разом із тим, умовами договору не передбачено нарахування пені до моменту повного виконання грошового зобов`язання, до повного погашення заборгованості, протягом усього часу прострочення чи іншого строку, який би свідчив про погодження сторонами іншого, ніж установлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку нарахування пені.

Отже, передбачене пунктом 5.3. договору формулювання «за кожен день прострочення» визначає порядок обчислення пені, однак не змінює встановленого законом шестимісячного періоду її нарахування.

Як установлено судом, з урахуванням положень п. 2.2.2 договору, остаточна оплата отриманого відповідачем товару мала бути здійснена не пізніше 30.08.2024, у зв`язку з цим, починаючи з 31.08.2024, відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, шестимісячний строк нарахування пені розпочався 31.08.2024 та закінчився 28.02.2025 включно, що відповідає першому періоду нарахування, визначеному позивачем у розмірі 10 913, 56 грн.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем у розмірі 10 913,56 грн за період з 31.08.2024 по 28.02.2025, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо другого періоду нарахування пені з 28.08.2025 по 21.05.2026 у розмірі 18 529, 96 грн, суд зазначає наступне.

Так, Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв`язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" №4196-IX від 09.01.2025.

Отже в період нарахування пені діяла норма ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Водночас, визначений позивачем період нарахування пені перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Визначаючись відносно застосування норми ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до ст.5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема зобов`язання відповідача оплатити надані послуги) виникли до втрати чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов`язання слід застосовувати положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, сторони умовами договору не обумовили більш тривалий строк для нарахування штрафних санкцій

Як установлено судом, відповідач мав виконати грошове зобов`язання до 30.08.2024, у зв`язку з чим прострочення виконання зобов`язання розпочалося 31.08.2024.

Таким чином, як вже зазначалось судом вище, шестимісячний строк нарахування пені, передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тривав з 31.08.2024 по 28.02.2025 включно.

Отже, станом на 28.08.2025, тобто на день втрати чинності Господарським кодексом України, встановлений ч. 6 ст. 232 цього Кодексу шестимісячний строк нарахування пені вже сплив.

Відтак втрата чинності Господарським кодексом України 28.08.2025 не створює правових підстав для відновлення або продовження строку нарахування пені, який закінчився 28.02.2025.

Визначений позивачем період нарахування пені з 28.08.2025 по 21.05.2026 виходить за межі встановленого законом шестимісячного строку її нарахування, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для її стягнення в розмірі 18 529, 96 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині стягнення пені в розмірі 18 529, 96 грн за період з 28.08.2025 по 21.05.2026 задоволенню не підлягає.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем спеціальної позовної давності в один рік, встановленої пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України для вимог про стягнення пені, суд зазначає таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Редакцією п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (набрала чинності 30.01.2024) передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України виключено на підставі Закону України № 4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набув чинності 04.09.2025.

Таким чином, починаючи з 04.09.2025 законодавче продовження строків позовної давності, пов`язане з дією воєнного стану, припинилося, а перебіг позовної давності був поновлений.

Як установлено судом, обґрунтованою є вимога позивача про стягнення пені, нарахованої за період з 31.08.2024 по 28.02.2025.

Отже, право позивача на стягнення відповідних сум пені виникало у період, коли пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був чинним, а визначений пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України однорічний строк позовної давності був продовжений у силу прямої вказівки закону.

Станом на 04.09.2025, тобто на дату набрання чинності Законом України № 4434-IX від 14.05.2025 та поновлення перебігу позовної давності, спеціальна позовна давність щодо заявленої позивачем пені не спливла.

При цьому з 04.09.2025 до дня звернення позивача до суду (28.05.2026) один рік не минув.

Таким чином, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 10 913,56 грн пені, нарахованої за період з 31.08.2024 по 28.02.2025, у межах спеціальної позовної давності, встановленої пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, а тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до зазначеної вимоги задоволенню не підлягає.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 4 163, 79 грн за загальний період з 31.08.2024 по 21.05.2026 та 16 107, 54 грн інфляційних втрат за загальний період з вересня 2024 року по квітень 2026 року.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, наданий позивачем у розмірі 4 163, 79 грн за загальний період з 31.08.2024 по 21.05.2026, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за загальний період з вересня 2024 року по квітень 2026 року в розмірі 16 107, 54 грн, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду за період грудня 2025 року розмір інфляційних втрат складає 166, 92 грн (83458,78 х 1.00200000 83458,78), а не 333, 84 грн, як визначено позивачем. Отже, за розрахунком суду розмір інфляційних втрат за загальний період з вересня 2024 року по квітень 2026 року складає 15 940, 63 грн, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом 15 940, 63 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 10 913, 56 грн пені, 15 940, 63 грн інфляційних втрат та 4 163, 79 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 13 000, 00 грн.

Згідно із ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 7/02 від 14.05.2026, копію довіреності №05/01 від 14.05.2026, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6160 від 09.08.2018 на ім`я адвоката Мохонько О.А., копію акту приймання-передачі наданої правової/правничої допомоги за договором про надання правової (правничої) допомоги №7/02 від 14.05.2026 на суму 13 000, 00 грн та платіжну інструкцію № 216 від 20.05.2026 на суму 6 500, 00 грн.

Відповідно до п. 4.3 договору про надання правової (правничої) допомоги № 7/02 від 14.05.2026, загальна вартість послуг адвоката за цим договором становить 13 000, 00 грн.

Згідно із визначення, наведеного у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд враховує, що у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис».

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Судом враховано, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі.

На підставі викладеного, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу в розмірі 13 000, 00 грн є обґрунтованими.

Водночас, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню частково, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 11 174, 86 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір».

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 328,00 грн.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 133 173,63 грн, з яких: 83 458,78 грн основного боргу, 29 443,52 грн пені, 4 163,79 грн 3 % річних та 16 107,54 грн інфляційних втрат.

При цьому 1,5 % від ціни позову в розмірі 133 173,63 грн становить 1 997,60 грн, що є меншим за встановлений законом мінімальний розмір судового збору 3 328,00 грн.

Отже, за подання даної позовної заяви в електронній формі підлягав сплаті судовий збір у мінімальному розмірі - 2 662,40 грн (3 328,00 грн х 0,8).

Як убачається з матеріалів справи, позивачем за подання даної позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, тобто саме в мінімальному розмірі, встановленому законом.

Судом закривається провадження у справі в частині стягнення з відповідача 83 458,78 грн основного боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині.

Таким чином, після закриття провадження у справі в частині основного боргу на розгляді суду залишились позовні вимоги майнового характеру на загальну суму 49 714,85 грн, з яких: 29 443,52 грн пені, 4 163,79 грн 3 % річних та 16 107,54 грн інфляційних втрат.

При цьому 1,5 % від ціни позовних вимог, які залишились на розгляді суду, в розмірі 49 714,85 грн становить 745,72 грн, що також є меншим за встановлений законом мінімальний розмір судового збору 3 328,00 грн.

Відтак розмір судового збору, що підлягає сплаті за розгляд майнових вимог у сумі 49 714,85 грн, з урахуванням установленого законом мінімального розміру ставки та коефіцієнта 0,8, становить 2 662,40 грн.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв?язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);

5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв?язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Разом із тим, у даному випадку закриття провадження у справі в частині стягнення 83 458,78 грн основного боргу не призвело до утворення надмірно сплаченої суми судового збору, оскільки позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у мінімальному розмірі 2 662,40 грн.

Отже, розмір належного до сплати судового збору внаслідок закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу не зменшився.

За таких обставин правові підстави для повернення позивачу з Державного бюджету України частини сплаченого судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 83 458,78 грн основного боргу відсутні.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237-238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження в справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОБУД МП» суми основного боргу в розмірі 83 458, 78 грн.

2. У іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОБУД МП» (03028, місто Київ, проект Науки, будинок 3, ідентифікаційний код 39182454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕКСОН» (04212, місто Київ, вулиця Богатирська, будинок 3-Г, ідентифікаційний код 24744461) 10 913 (десять тисяч дев`ятсот тринадцять) грн 56 коп. пені, 4 163 (чотири тисячі сто шістдесят три) грн 79 коп. 3% річних, 15 940 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот сорок) грн 63 коп. інфляційних втрат, 11 174 (одинадцять тисяч сто сімдесят чотири) грн 86 коп. витрат на правничу допомогу та 2 288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) грн 61 коп. судового збору.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань