Рішення № 140272719, 15.09.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/59/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026 Справа № 908/1162/26

м.Запоріжжя

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АЛЬЯНС»

до відповідача: Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації

про стягнення завданих реальних збитків та упущеної вигоди

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Литвинюк А.О.

За участю представників:

від позивача: Лозовий О.А.;

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АЛЬЯНС» про стягнення з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації суми завданих збитків та упущеної вигоди у розмірі 101 745 631,64 грн або в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки (42,266 гривень) 2 407 269,01 доларів США.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 14.05.2026 присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1162/26, здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями та визначено її до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою суду від 19.05.2026 вищевказану позовну заяву на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної зави.

25.05.2026 на виконання ухвали суду від 19.05.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків, з викладеною у ній позовною заявою (після усунення недоліків), згідно з якою позивач просить:

1) Стягнути з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АЛЬЯНС» суму завданих реальних збитків у розмірі 1 582 500,74 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на день подання позову 13.05.2026 року по курсу 43,9709 грн становить 69 583 981,79 грн;

2) Стягнути з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АЛЬЯНС» суму вартості упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у розмірі 824 768,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на день подання позову 13.05.2026 року по курсу 43,9709 грн становить 36 265 803,12 грн.

Ухвалою суду від 29.05.2026 прийнято до розгляду позовну заяву в уточненій редакції, відкрито провадження у справі № 908/1162/26, присвоєно номер провадження справи 9/59/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

30.06.2026 до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить:

1) Стягнути з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АЛЬЯНС» суму завданих реальних збитків у розмірі 1 582 500,74 доларів США, що в гривневому еквіваленті в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки (42,266 гривень) становить 66 885 976,28 грн;

2) Стягнути з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АЛЬЯНС» суму вартості упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у розмірі 824 768,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки (42,266 гривень) становить 34 859 655,70 грн.

Вказана заява про була прийнята судом до розгляду, що відображено в ухвалі від 14.07.2026.

Отже предметом розгляду у даній справі, з урахуванням наведеної вище заяви позивача про уточнення позовних вимог, є вимоги позивача про:

1) стягнення з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АЛЬЯНС» суми завданих реальних збитків у розмірі 1 582 500,74 доларів США, що в гривневому еквіваленті в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки (42,266 гривень) становить 66 885 976,28 грн;

2) стягнення з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АЛЬЯНС» суми вартості упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у розмірі 824 768,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки (42,266 гривень) становить 34 859 655,70 грн.

Також ухвалою суду від 14.07.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.08.2026. У судовому засіданні 18.08.2026 оголошено перерву до 15.09.2026, про що постановлено відповідну ухвалу.

19.08.2026 до суду від позивача надійшли письмові пояснення (документи сформовані в системі «Електронний суд» 19.08.2026; вх. № 18135/08-08/26 від 19.08.2026, вх. 18166/08-08/26 від 20.08.2026), які надані на вимогу суду, з питання, яке виникло при розгляді справи.

У судовому засіданні 15.09.2026 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням наведеної вище заяви про уточнення позовних вимог. В обґрунтування заявлених вимог, зокрема, зазначено, що через те, що 24.02.2022 Російська Федерація розпочала повномасштабний напад на Україну та внаслідок тимчасової окупації с. Копані ТОВ «АГРО АЛЬЯНС» втратило контроль над своїм майновим комплексом, рухомим майном, товарно-матеріальними цінностями, а також можливість отримувати прибуток від ведення господарської діяльності. Позивачеві завдано шкоди у вигляді реальних збитків внаслідок знищення рухомого та нерухомого майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації у розмірі 1 582 500,74 доларів США, а також внаслідок втрати, знищення та (або) пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації позивачеві завдано збитки у вигляді упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у розмірі 824 768,27 доларів США, що підтверджується Звітом ОЦ-3195 про незалежну оцінку розміру реальних збитків, складеного Запорізькою торгово-промисловою палатою 31.03.2026, та Звітом ОЦ-3195/1 про незалежну оцінку (визначення розміру) упущеної вигоди, складеного Запорізькою торгово-промисловою палатою 27.02.2025.

Також у судових засіданнях представник позивача в усній формі зазначив про допущені технічні помилки при зазначенні гривневого еквіваленту сум, що заявлені до стягнення з відповідача. Так, замість правильного 66 885 976,02 грн, помилково зазначено 66 885 976,28 грн; замість правильного 34 859 655,62 грн, помилково зазначено 34859655,70 грн.

Просив позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача завдані реальні збитки та упущену вигоду у вказаних вище розмірах.

Відповідач в судові засідання не з`являвся, про причини неявки суду не повідомляв; своїм правом на подання відзиву не скористався, відзив на позов суду не подав. Заяви/клопотання з процесуальних питань від відповідача до суду не надходили. Про розгляд справи відповідач повідомлений належним чином.

Так, відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено: у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022, яким передбачено: - зупинення у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР; - вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР , та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Відповідно до Закону України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 12 січня 2023 року

№ 2855-IX, який набрав чинності 05.02.2023, Верховна Рада України, керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», постановила вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м.Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII.

Згідно з повідомленням, розміщеним 25.02.2022 на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинила поштове співробітництво з поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

За наведених обставин, відповідача про відкриття провадження у даній справі, а також про дати, час і місце судових засідань було повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, шляхом розміщення текстів відповідних ухвал.

В ч. 1 ст. 202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Зі змісту ч. 9 ст. 165 ГПК України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутністю відповідача, за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО АЛЬЯНС» (код ЄДРПОУ 30887111; позивач у даній справі) згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк.с. 113), є юридичною особою, яка створена та зареєстрована відповідно до законодавства України (дата державної реєстрації 28.03.2000); місцезнаходження юридичної особи: 70562, Запорізька область, Оріхівський район, село Копані, вул. Центральна, буд. 15. Видами діяльності товариства є, зокрема: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); допоміжна діяльність у рослинництві; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування завданої шкоди у зв`язку з позбавленням доступу до належного йому нерухомого та рухомого майна, знищенням/пошкодженням товарно-матеріальних цінностей та, відповідно, втратою такого майна внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, у зв`язку із чим позивачем понесені реальні збитки та збитки у вигляді упущеної вигоди (недотриманого прибутку) через неможливість ведення господарської діяльності.

В матеріалах справи містяться копії Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію 14.03.2022 кримінального провадження №12022080000000133 та постанови Управління Служби безпеки України (Слідчий відділ) від 10.06.2025 про визнання потерпілим та залучення представника потерпілого у кримінальному провадженні, відповідно до змісту якої, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022080000000133 від 14.03.2022 (епізод № 12022082320000655), внесеного до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, встановлено, що з 02.03.2022 невстановлені військовослужбовці Російської Федерації, озброєні автоматичною зброєю, проникли на територію ТОВ «Агро Альянс» за адресами: Запорізька область, Пологівський район, с. Копані, вул. Центральна, 15; Запорізька область, Пологівський район, с. Копані, вул. Шкільна, 2Б та 5, де незаконно оселилися та заволоділи майном, яке належить вказаному підприємству, у зв`язку із чим вказаній юридичній особі завдано матеріальної шкоди. Визнано ТОВ «АГРО АЛЬЯНС» (код ЄДРПОУ 30887111) потерпілою юридичною особою у кримінальному провадженні №12022080000000133 від 14.03.2022 (епізод №12022082320000655); залучено представника потерпілої юридичної особи у кримінальному провадженні.

В обґрунтування заявлених вимог та розміру заявлених до стягнення з відповідача збитків позивачем надані в матеріали справи (додані до позову) в копіях:

1) Звіт ОЦ - 3195 про незалежну оцінку розміру реальних збитків, складений Запорізькою торгово-промисловою палатою 31.03.2026 (далі Звіт-1; арк.с. 57-97), згідно з яким, в результаті проведеної оцінки, наданий Висновок про вартість реальних збитків у вартісному виразі, завданих ТОВ «АГРО АЛЬЯНС» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації. Відповідно до Висновку, розмір реальних збитків у вартісному виразі завданих ТОВ «АГРО АЛЬЯНС» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, станом на 01.12.2025, становить: 66885976,02 грн, або в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки (42,266 гривень) 1582500,74 доларів США (арк.с. 58 з обох боків).

2) Звіт ОЦ - 3195/1 про незалежну оцінку (визначення розміру) упущеної вигоди, складений Запорізькою торгово-промисловою палатою 27.02.2025 (далі Звіт-2; арк.с. 98-107), згідно з яким, в результаті проведеної оцінки, наданий Висновок про вартість упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ТОВ «АГРО АЛЬЯНС» внаслідок втрати, знищення та (або) пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації. Відповідно до Висновку, вартість упущеної вигоди (неотриманого прибутку) в вартісному виразі ТОВ «АГРО АЛЬЯНС», внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, станом на 01.12.2025, складає 824768,27 (вісімсот двадцять дві тисячі сімсот шістдесят вісім $ 27 с), або в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки (42,266 гривень) 34 859 655,62 грн (арк.с. 99 з обох боків).

Зі змісту Звіту-1 слідує, що для проведення ідентифікації об`єкта оцінки у матеріальній формі (нерухоме та рухоме майно) використані дані та документація, що надані замовником ТОВ «АГРО АЛЬЯНС», в тому числі: Договір оренди земельної ділянки від 28.08.2009р., зареєстрований в Оріхівському РВ Запорізької РФ ДП «Центр ДЗК» за №040927500034 від 10.12.2009р.; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №5405 від 14.01.2003р.; Технічний паспорт на комплекс (нерухоме майно майнового комплексу) від 12.05.2014р; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №113338632 від 07.07.2018р.; Технічний паспорт від 31.03.2005р.; Договір оренди земельної ділянки від 02.04.2009р.; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 132829437 від 01.08.2018р.; Договір оренди №55 земельної ділянки від 28.08.2009р., зареєстрований в Оріхівському РВ Запорізької РФ ДП «Центр ДЗК» за № 040927500035 від 10.12.2009р.; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 21081338 від 29.04.2014р.; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 17644009 від 11.02.2014р.; Технічний паспорт на нерухоме майно майнового комплексу від 06.02.2014р.; Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; Свідоцтва про реєстрацію машин; Довідка Головного управління Дерпродспоживслужби в Запорізькій області Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 24.09.2024р.; інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей: № 1 (основні засоби) від 28.02.2022р., № 2 (сировина та матеріали) від 28.02.2022р., № 3 (нафтопродукти) від 28.02.2022р., № 4 (рослинництво) від 28.02.2022р., № 5 (готова продукція) від 28.02.2022р., № 6 (сільськогосподарська продукція) від 28.02.2022р., № 7 (придбані основні засоби) від 28.02.2022р.; Довідка № 01/04-1 від 31.03.2026р.

За змістом Звіту-2, для проведення ідентифікації об`єкта оцінки оцінювач використовував технічну та фінансову документацію замовника, зокрема: Баланс (звіт фінансовий стан) за 2020р., 2021 р.; Фінансові результати (форма № 2) за 2020р., 2021р.; Договір оренди земельної ділянки від 28.08.2009р., зареєстрований в Оріхівському РВ Запорізької РФ ДП «Центр ДЗК» за № 040927500034 від 10.12.2009р.; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 5405 від 14.01.2003р.; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 113338632 від 07.07.2018р.; Договір оренди земельної ділянки від 02.04.2009р.; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 132829437 від 01.08.2018р.; Договір оренди №55 земельної ділянки від 28.08.2009р., зареєстрований в Оріхівському РВ Запорізької РФ ДП «Центр ДЗК» за № 040927500035 від 10.12.2009р.; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 21081338 від 29.04.2014р.; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 17644009 від 11.02.2014р.

Відповідно до наведених документів, які використовувались оцінювачем для проведення оцінки, позивачу на праві власності належить нерухоме майно за адресою: вул. Центральна, 15, вул. Шкільна 2Б, вул. Шкільна, 5 у с. Копані Пологівського району Запорізької області, транспортні засоби, сільськогосподарська техніка та обладнання, а також на праві оренди земельні ділянки за вказаними адресами.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і триває до теперішнього часу.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (стаття 2 Закону).

Відповідно до підпункту 7 частини 1 статті 1-1 вказаного Закону, тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

З положень ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» слідує, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зокрема, установлено, що: перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

До переліку включається тимчасово окупована Російською Федерацією територія України, визначена відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

У переліку визначаються дата початку бойових дій та дата завершення бойових дій, дата виникнення можливості бойових дій та дата припинення можливості бойових дій, дата початку тимчасової окупації та дата звершення тимчасової окупації.

Території, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованими Російською Федерацією.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, на виконання вищезазначеної Постанови кабінету Міністрів України, був затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі Перелік № 309).

Відповідно до Переліку № 309, починаючи з 02.03.2022 село Копані Оріхівської міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області (код населеного пункту UA23100170020076470) увійшла до переліку територій України тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Перелік, затверджений Наказом № 309, втратив чинність 20.03.2025 на підставі Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786. І згідно вказаного Переліку, затвердженого Наказом №376, дані щодо віднесення Копані Оріхівської міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України залишились незмінними до теперішнього часу.

Як вказує позивач, через військову агресію Російської Федерації проти України ТОВ «АГРО АЛЬЯНС» позбавлено можливості здійснювати реалізацію свого права власності на майно, права на ведення господарської діяльності та одержання прибутку, у зв`язку з чим позивачу завдано реальні збитки у вигляді втрати майна та збитки у вигляді упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у зв`язку з неможливістю провадження господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 ГПК України встановлено право юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 цього Кодексу, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ЕСНR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.ч. 1, 2 ст. 11 ГПК України).

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частинами 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З положень ст.ст. 7, 365, 366 ГПК України слідує, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» зокрема визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України (п. 3 частини 1).

Відповідно до частини 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Статтею 5 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 встановлено, що держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.

У рішенні від 23.03.2010 у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v Lithuania.) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, наголосивши на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.

У Постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19 та від 22.06.2022 у справі № 311/498/20, зокрема, вказано, що РФ діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022 визнано акт агресії Російської Федерації проти України порушенням статуту ООН та звернено до Російської Федерації вимогу припинити збройну агресію проти України; негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно-визнаних кордонів.

Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже протиправність діяння держави Російська Федерація, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом.

У частині 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених вище положень Цивільного кодексу України та вказаної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Враховуючи те, що предметом позову у цій справі є відшкодування збитків, завданих збройною агресією Росії проти України, місцем завдання шкоди є територія держави Україна, вчинення актів збройної агресії свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН, суд зазначає, що звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто не забезпечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21, від 12.10.2022 у справі № 463/14366/21.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

З положень ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) слідує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном (постанова Верховного суду від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 та 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає складові елементи: шкоду, протиправність поведінки заподіювача шкоди, причинний зв`язок та вину особи, яка заподіяла шкоду. Для виникнення деліктних зобов`язань необхідний безпосередній причинний зв`язок між цими явищами, тобто протиправні дії повинні породжувати шкідливий результат.

Отже з наведеного слідує, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1)завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому, цивільне законодавство виходить з презумпції вини порушника (боржника), який, у свою чергу, має довести відсутність своєї вини у спричиненні збитків.

Статтею 1192 ЦК України передбачено: якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Визначення поняття господарської діяльності, зокрема, наведено у п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Так, господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становить зокрема право власності. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Європейський суд з прав людини при розгляді справ щодо порушення права власті дотримується позиції, що будь-яке обмеження чи позбавлення правомочностей власника є de fасto позбавленням права власності та відповідно порушенням ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

З положень ч. 1 ст. 177, ч.1 ст. 190, ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України слідує, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Майном, як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Під правомочністю володіння розуміється заснована на законі (тобто юридично забезпечена) можливість мати у себе дане майно, утримувати його в своєму господарстві, фактично володіти ним. Правомочність користування являє собою засновану на законі можливість експлуатації, господарського чи іншого використання майна шляхом вилучення з нього корисних властивостей, його споживання. Воно тісно пов`язане з правомочністю володіння, бо в більшості випадків можна користуватися майном, тільки фактично володіючи ним. Правомочність розпорядження означає аналогічну можливість визначення юридичної долі майна шляхом зміни його приналежності, стану або призначення. У своїй сукупності названі правомочності вичерпують всі надані власнику можливості.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов до висновку, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України позивач фактично позбавлений можливості у доступі до свого нерухомого, рухомого майна та матеріальних цінностей, які знаходяться на тимчасово окупованій території, та у зв`язку із цим правомочностей щодо вільного володіння, користування та розпорядження відповідним майном, що є незаконним втручанням у суб`єктивне право ТОВ «АГРО АЛЬЯНС» на мирне володіння своїм майном, в тому числі отримання прибутку від його використання та здійснення власної господарської діяльності, чим позивачу завдано майнової шкоди.

Отже матеріалами справи підтверджується причинно-наслідковий зв`язок між діями Російської Федерації та завданими позивачу збитками.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то цивільне законодавство виходить з презумпції вини порушника, який, у свою чергу, має довести відсутність своєї вини у спричиненні збитків.

Правові засади здійснення оцінки майна визначені Законом України № 2658-III від 12.07.2001 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі Закон).

У цьому Законі майном, яке може оцінюватися, вважаються об`єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід`ємні частини), об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об`єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Згідно з ч. 1 ст. 3 даного Закону, оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Зі змісту статті 7 Закону слідує, що оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону, Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, а також оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання застосовується Методика, яка затверджена спільним наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна від 08.10.2022 № 3904/1223 на виконання Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року №951).

В п. 9 розділу І «Основні положення» Методики визначено, що за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Як зазначалось судом вище, на підтвердження заявленого до стягнення розміру збитків у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації позивачем надано в матеріали справи копії Звітів Запорізької торгово-промислової палати ОЦ-3195 про незалежно оцінку розміру реальних збитків та ОЦ-3195/1 про незалежну оцінку розміру (визначення розміру) упущеної вигоди ТОВ «АЛЬЯНС АГРО», які виконані сертифікованим оцінювачем Нікітіною Н.М.

Оцінка проводилась, як то слідує зі Звітів, для цілей подання позовів постраждалими до судових інстанцій та подання заяв постраждалими на компенсацію та відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», Національного стандарту № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів», затверджених постановами Кабінету Міністрів України; Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223.

Згідно з висновками оцінювача в результаті проведених незалежних оцінок:

- за Звітом ОЦ-3195 сума реальних збитків у вартісному виразі, завданих ТОВ «АГРО АЛЬЯНС», станом на 01.12.2025: 66 885 976,02 грн або в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки 1 582 500,74 доларів США.

- за Звітом ОЦ - 3195/1 вартість упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ТОВ «АГРО АЛЬЯНС» в вартісному виразі станом на 01.12.2025: 824 768,27 доларів США або в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки 34 859 655,62 грн.

Загальний розмір збитків, який заявлений позивачем до стягнення з відповідача становить 2 407 269,01 доларів США.

Надаючи оцінку розміру збитків, суд дійшов висновку про їх доведення. Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

На підставі викладеного, вимоги позивача про стягнення з держави Російська Федерація збитків (реальних збитків та упущеної вигоди) у вищезазначених розмірах, які документально підтверджені, є законними та обґрунтованими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом саме позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 30.01.2019 у справі №552/6381/17, від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц, від 01.04.2020 у справі №520/13067/17, від 05.05.2020 у справі №554/8004/16-ц).

Позивач визначив відповідачем державу Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації.

Суд враховує, що відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.11.2023 у справі № 910/5699/23 також наведений висновок про те, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава, бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Отже, оскільки держава може виступати у правовідносини лише через свої компетентні органи, необхідним є чітко визначити який саме державний орган цієї країни уповноважений виконувати представницьку функцію в іноземних судах.

Таким чином Генеральна прокуратура Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів Російської Федерації, в т.ч. в межах цього спору.

Водночас зазначення Генеральної прокуратури Російської Федерації чи будь-якого іншого державного органу Російської Федерації не впливає на правильність визначення відповідача у цій справі, оскільки таким належним відповідачем залишається країна-агресор Російська Федерація.

Таким чином позовні вимоги до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, яка є компетентним органом державної влади Російської Федерації та виконує від її імені відповідні функції, в тому числі з представництва інтересів РФ в судах, є обґрунтованими.

На підставі усього вищевикладеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог до держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення на користь позивача збитків у загальному розмірі 2407269,01 доларів США, а саме: 1 582 500,74 доларів США реальних збитків та 824768,27 доларів США упущеної вигоди (неотриманого прибутку).

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

З наведеного слідує, що за подання позовної заяви у даній справі позивач звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

В частині 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З положень частини 1 статті 6 Закону України «Про судовий збір» слідує, що за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати. Тобто, в даному випадку, на день звернення позивача з позовом до суду.

На підставі викладеного, оскільки позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору (подання позову) звільнений, тому у відповідності до положень ч. 2 ст. 129 ГПК України з відповідача - держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1164800,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АЛЬЯНС», код ЄДРПОУ 30887111 (70562, Запорізька область, Пологівський район, с. Копані, вул. Центральна, буд. 15) суму завданих реальних збитків у розмірі 1 582 500,74 доларів США, що в гривневому еквіваленті в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки (42,266 гривень) становить 66885976,02 грн.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АЛЬЯНС», код ЄДРПОУ 30887111 (70562, Запорізька область, Пологівський район, с. Копані, вул. Центральна, буд.15) суму вартості упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у розмірі 824 768,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки (42,266 гривень) становить 34 859 655,62 грн.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а) в дохід Державного бюджету України суму 1 164 800 грн 00 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 01.10.2026.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва