Рішення № 140272052, 28.09.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/7574/26

Провадження 2-о/465/322/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28.09.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Гулієвої М.І.,

за участі секретаря судових засідань Паньковецької Ю.В.

заявниці ОСОБА_1

заінтересованих осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, -

встановив:

заявниця звернулася у Франківський районний суд м. Львова із заявою про встановлення факту належності ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на квартиру. Заяву обґрунтовує тим, що вона звернулася до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради щодо реєстрації належної їй квартири за адресою АДРЕСА_1 , однак державним реєстратором відмовлено у проведенні реєстраційних дій у зв"язку з наявними розбіжностями в написанні по батькові заявниці, зокрема в свідоцтві зазначено по батькові - ОСОБА_4 . Наявні помилки в написанні по батькові позбавляють її права належним чином зареєструвати своє майно, відтак вона змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21.08.2026 відкрито провадження, цивільну справу призначено до судового розгляду.

У судовому засідання заявниця надала аналогічні пояснення, викладеним у поданій заяві, просить заяву задоволити.

Представник заінтересованої особи Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради в судовому засіданні у вирішенні заяви поклалася на розсуд суду.

Заінтересована особа ОСОБА_2 просив заяву задоволити.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного.

Згідно копії паспорта серії НОМЕР_1 заявниця ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Львові.

Заявницею до матеріалів справи долучена також копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 10.10.2001, видана на ім"я - ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_2 , виданого 14 червня 2001 року Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради, квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 дійсно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З копії паспорту серії НОМЕР_1 вбачається, що заявниця з 18 червня 1984 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , що також підтверджується відповіддю №3184549 від 17.08.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру.

Рішенням державного реєстратора №85595147 від 30 червня 2026 року відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою заявниці у зв"язку з наявними розбіжностями щодо ПІБ, а саме у по батькові, в поданих заявником документах - у свідоцтві про право власності на квартиру від 14.06.2001 року вказано по батькові " ОСОБА_5 ", а у поданій заяві про державну реєстрацію прав у заявника вказано по батькові ОСОБА_4 ".

Зважаючи на досліджені в судовому засіданні документи, суд вважає встановленим, що ОСОБА_1 належить відповідне свідоцтво на право власності на квартиру.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України, в порядку окремого провадження розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За змістом частини 3 статті 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заявники й залучені до участі у справі заінтересовані особи вправі відповідно подавати докази на підтвердження обґрунтованості чи необґрунтованості заяви про встановлення факту, що розглядається судом, брати участь у дослідженні обставин справи, оскаржувати рішення і ухвали, вчиняти інші процесуальні дії.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» коли громадяни не можуть використати правовстановлюючі документи, оскільки зазначені в них дані не відповідають записам вихідних документів, а установи, які видали ці документи не можуть виправити допущені в них помилки, то відповідно до п.6 ч.1ст. 256 ЦПК України (стара редакція ЦПК), громадяни мають право на звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму при розгляді справи про встановлення відповідно до п. 6 ст. 273 ЦПК факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Встановлення даних фактів має юридичне значення для заявниці, напряму впливає на її право володіння, користування та розпорядження майном, яке їй належить.

У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про необґрунтованість заяви про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та спростовували б доводи, викладені заявницею .

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначено у ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зроблено визначення, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 81, 258, 259, 263-265, 293, 294, 315 ЦПК України, суд,-

постановив:

заяву задоволити.

Встановити факт належності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) свідоцтва № НОМЕР_2 про право власності на квартиру, виданого 14 червня 2001 року Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради, згідно якого "квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 дійсно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ".

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Заінтересована особа 1: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, юридична адреса: м. Львів, вул. Городоцька, буд.299, код ЄДРПОУ 26526811;

Заінтересована особа 2: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлено 02.10.2026.

Суддя М. І. Гулієва