Рішення № 140271400, 28.09.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 вересня 2026 року Справа № 903/698/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Прожоги Людмили Сергіївни, м. Луцьк

до Фізичної особи-підприємця Ростун Людмили Вікторівни, м. Луцьк

про стягнення 389 000,00 грн,

в с т а н о в и в:

22.07.2026 сформовано в системі Електронний суд та зареєстровано в Господарському суді Волинської області позовну заяву Фізичної особи-підприємця Прожоги Людмили Сергіївни до Фізичної особи-підприємця Ростун Людмили Вікторівни про стягнення 389 000,00 грн заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди від 22.01.2025 в частині повної сплати орендних платежів.

Ухвалою суду від 27.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду.

Ухвала суду від 27.07.2026 була надіслана відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , а також за адресою, вказаною в договорі оренди, а саме: АДРЕСА_2 , проте повернулись на адресу суду без вручення.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із безкоштовним запитом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача є: АДРЕСА_1 .

Як передбачено пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Ааналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

У постановах від 14.08.2020 та від 13.01.2020 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

За таких обставин, коли встановлено, що ухвалу суду було надіслано відповідачу за адресою його державної реєстрації, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, слід вважати, що відповідача було повідомлено належним чином, а отримання листа адресатом перебуває поза межами контролю суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Як передбачено ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач відзиву на позов не подав, суми позову не оспорив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач відзиву на позов не подав, справу на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України розглянуто за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступні обставини.

У процесі розгляду справи встановлено, що 22.01.2025 між фізичної особою-підприємцем Пригожою Людмилою Сергіївною як орендодавцем та фізичною особою-підприємцем Ростун Людмилою Вікторівною як орендарем було укладено договір оренди (надалі договір), відповідно до умов якого орендодавець здав в оренду власне приміщення площею 81 м.кв.за адресою: Привокзальна,10а № 47.

Договором передбачено, що орендна плата становить 34 000,00 грн у місяць, початком оплати за оренду є 22 березня 2025, оплата за місяць здійснюється 22 числа поточного місяця.

Окрім цього договором передбачено, що орендар оплачує рахунки за комунальні послуги.

Також сторони у договорі погодили, що кожного року орендна плата збільшується на 10 % від договірної суми. Поточний ремонт орендар проводить сам.

Договір підписаний повноважними представниками сторін без будь-яких зауважень.

Як стверджує позивач у позовній заяві, він як орендодавець належним чином виконав свої зобов`язання за договором та передав орендарю приміщення в користування, проте відповідач порушив умови договору щодо своєчасного та повного внесення орендної плати.

Згідно з розрахунком позивача заборгованість відповідача з орендної плати за період з квітня 2025 року по травень 2026 року становить 389 000,00 грн, виходячи з розрахунку: 476 000,00 грн (34 000,00 грн х 14 місяців) 87 000,00 грн.

У розрахунку позивач зазначає про сплату відповідачем загальної суми коштів у розмірі 87 000,00 грн, а саме: за квітень 2025 року 34 000,00 грн, за травень 2025 року 34 000,00 грн, за червень 2025 року 19 000,00 грн.

У процесі розгляду справи відповідач розрахунків позивача не спростував, суми позову не оспорив, доказів на підтвердження оплати не подав.

Позивач до позовної заяви приєднав розписку відповідача, в якій відповідач станом на лютий 2026 року визнавала заборгованість з орендної плати у розмірі 321 000,00 грн та зобов`язувалась її оплатити.

Разом з цим, розписка не містить відомостей про те, з якого розрахунку виходила відповідач, визнаючи заборгованість у розмірі 321 000 грн, за який період було визначено цю заборгованість, яку оплату враховано.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із Договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ст. 760 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що відповідач не виконав належним взяті за договором оренди зобов`язання, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 389 000,00 грн.

У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання з оплати за оренду приміщення підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 389 000,00 грн заборгованості.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як передбачено ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 названої статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір таких витрат. При цьому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення цих витрат (ч. 5, ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

На підтвердження надання позивачу професійної правничої допомоги адвокат Молчанов Т. Є. подав:

- ордер на надання правничої допомоги серії АС № 1196388 від 07.05.2026;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 579 від 16.11.2011;

- договір про надання правової допомоги адвокатом від 07.09.2026.

З наданих доказів вбачається, що 07.09.2026 року між позивачем та адвокатом Молчановим Т. Є. укладено договір про надання правової допомоги за умовами якого адвокат зобов`язався надати замовнику послуги, пов`язані з реалізацією останнього права на правову допомогу у справі про стягнення заборгованості по орендній платі.

Пунктом 4.3 договору сторони визначили, що фіксована сума гонорару складає 50 000,00 грн.

Подані представником позивача докази підтверджують факт надання позивачу професійної правничої допомоги адвокатом Молчановим Т. Є.

Для включення всієї суми витрат на професійну правничу допомогу, яка узгоджена адвокатом та клієнтом у договорі, та сплачених позивачем адвокату для відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд, не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі ж критерії застосовує й Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п.269).

Оцінка тих чи інших витрат сторін, як судових, здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Матеріали справи свідчать про те, що спір, який виник між позивачем і відповідачем, не є складним, підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості не вимагала від адвоката позивача значного обсягу часу, не потребувала аналізу значної кількості документів, вивчення значної кількості інформації.

Отже, витрати позивача на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, проте їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не повністю є співмірним зі складністю справи, а також із складністю та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З урахуванням позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.07.2022 у справі 910/7765/20, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, враховуючи складність виконаної роботи, її обсяг та витрачений час.

Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно з яким стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З огляду на викладене, враховуючи конкретні обставини цієї справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 50 000,00 грн, наданої у справі № 903/698/26, яка розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, становить надмірний тягар для відповідача, який є фізичною особою підприємцем, суперечить принципу розподілу судових витрат.

Виходячи із засад розумності і справедливості, враховуючи обсяг наданої представником позивача правової допомоги - підготовка позовної заяви на 2 аркушах, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а у решті вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

За змістом підпунктів 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 328,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

За подання до суду позову в електронній формі про стягнення з відповідача 389 000,00 грн позивач - Фізична особа-підприємець Прожога Людмила Сергіївна мала сплатити судовий збір у розмірі 4 668,00 грн, фактично ж сплачено 9 261,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №588 від 11.06.2026.

Отже, позивач зайво сплатив судовий збір у розмір 4 593,00 грн (9261,00 грн 4 668,00 грн).

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Клопотання про повернення зайво сплаченого судового збору у розмірі 4 593,00 грн позивач не заявляла.

З огляду на викладене, у зв`язку із задоволенням позову на відповідача на підставі ст.129 ГПК України слід покласти судові витрати по справі у розмірі 4 668,00 грн сплаченого позивачем судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ростун Людмили Вікторівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Прожоги Людмили Сергіївни ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )

- 389 000 грн 00 коп. заборгованості,

- 4 668 грн 00 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору,

- 2 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 48 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне рішення виготовлено і підписано: 02.10.2026.

Суддя І. О. Якушева