Рішення № 140263835, 01.10.2026, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/4988/26

Провадження № 2/159/2880/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Денисюк Т.В.,

з участю секретаря судового засідання Пустової А.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») через систему «Електронний суд» звернулося до суду із зазначеним позовом мотивуючи тим, що 30.03.2024 відповідач ОСОБА_1 уклала із ТОВ «Мілоан» у формі електронного документа з використання електронного підпису договір позики №104187989, за умовами якого відповідачу наданий кредит в розмірі 5000 грн, строком на 345 днів до 10.03.2025, з процентною ставкою 912,5 річних (2,5% в день), зі сплатою комісії за надання кредиту.

ТОВ «Мілоан» зобов`язання за договором виконало, 30.03.2024 кошти в сумі 5000 грн перерахувало на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 .

На підставі договору відступлення права вимоги №111-МЛ/Т від 29.08.2024 ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», включивши відповідача в реєстр боржників.

Оскільки станом на дату укладення вказаного договору №111-МЛ/Тстрок дії договору позики №104187989 від 30.03.2024 не закінчився, тому в межах строку дії договору, укладеного між Первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» продовжило здійснювати нарахування відсотків.

На час пред`явлення позову ОСОБА_1 кредит вчасно не повернула, претензію позивача від 01.07.2026 залишила без реагування.

Розмір облікованої заборгованості склав 49275 грн, з них 5000 грн основного боргу, 41730 грн заборгованість за процентами, 1150 грн комісія, 1395 грн неустойка.

Позивач просить стягнути заявлену суму заборгованості, 2662,40 грн судового збору, та 8000 грн витрат на правничу допомогу.

07.08.2026 суд відкрив провадження у справі, на підставі п.1 ч.6 ст.19, ч.1 ст.274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідач ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , у відзиві на позов проти задоволення позову заперечила, вважає позовні вимоги необґрунтованими, вказує на відсутність підстав для нарахування позивачем відсотків після укладення договору про відступлення права вимоги. Суму нарахованих відсотків вважає такою що не відповідає положенням статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023, яким визначений максимальний розмір денної процентної ставки не більше 1%. Просить відмовити у стягненні неправомірно нарахованої неустойки. Не погоджується із заявленими витратами на правничу допомогу. З урахуванням викладеного у задоволенні позову просить відмовити.

19.08.2026 представник позивача через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, в якій вказав, що відсоткова ставка в розмірі 2,5 правомірно застосована відповідно до п.17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо підвищених ставок процентів у перехідний період 240 днів (перші 120 днів - 2,5 %; наступні 120 днів - 1,5 %). Також відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» правомірно нарахована неустойка. Представник позовні вимоги підтримав в повному об`ємі та просив їх задовольнити.

Сторони та їх представники в судове засідання не прибули, клопотали про розгляд справи у їх відсутності.

Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося у зв`язку з неявкою всіх учасників справи (частина друга статті 247 ЦПК).

Керуючись положеннями статті 280 ЦПК України, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України) 01.10.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

30.03.2024 відповідач ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи на вебсайті miloan.ua створила Особистий кабінет позичальника, подала Заяву на отримання кредиту №104187989, в якій вказала свої персональні дані, паспорт громадянина України, пройшла перевірку у системі BankID Національного банку, замовила суму кредиту 5000 грн на строк 345 днів з відсотковою ставкою 912,50 % річних, зі сплатою комісії за надання кредиту.

Того ж дня 30.03.2024 ОСОБА_1 використовуючи персональний одноразовий ідентифікатор 237778 уклала з ТОВ «Мілоан» електронний кредитний договір № 104187989.

У договорі сторони погодили усі істотні умови кредитування:

- кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 5000 гривень (п.1.2) шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок за номером електронного платіжного засобу (банківської картки № НОМЕР_1 ) (п.2.1), на строк 345 днів з 30.03.2024 (п.1.3) до 10.03.2025 (1.4).

- проценти за користування кредитом становлять 912,50 % річних (2,5% в день) (п.1.5.2, п.1.5.3).

- комісія за надання кредиту 1150 гривень (23% від суми кредиту) (п.1.5.1).

- пролонгація не передбачена (п.2.3).

- повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом має здійснюватись позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до графіку платежів (п.1.4).

Детальна інформація про умови кредитування відображена також у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором 512311.

ТОВ «Мілоан» виконало зобов`язання за договором, 30.03.2024 перерахувало на відкриту на ім`я відповідача платіжну картку № НОМЕР_2 кошти у розмірі 5000 грн (платіжне доручення №85927257 від 30.03.2024).

З наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що відповідач платежів на погашення кредитної заборгованості не вносила.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Мілоан», первісний кредитор у період з 31.03.2024 до 29.08.2024 проводив нарахування відсотків за ставкою 912,50 % річних (2,5% в день), що становить 125 грн в день (5000х2,5%). За ОСОБА_1 перед ТОВ «Мілоан» на 29.08.2024 обліковувалась заборгованість в розмірі 25150 грн, з них 5000 грн - основного боргу, 17605 грн - заборгованість за відсотками, 1150 грн комісія, 1395 грн неустойка.

29.08.2024 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали Договір про відступлення права вимоги № 111-МЛ/Т, відповідно до пункту 1.2 даного договору внаслідок передачі портфеля заборгованості новий кредитор заміняє первісного кредитора у кредитних договорах, що включені у Реєстр боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до позивача перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №104187989 від 30.03.2024 на загальну суму 25150 грн.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості після відступлення права вимоги позивач з 30.08.2024 до закінчення дії строку кредитного договору продовжував нараховувати відповідачу відсотки за процентною ставкою 2,5% в день (125 грн).

Остаточно за відповідачем обліковується заборгованість за кредитним договором в сумі 49275 гривень, з яких 5000 гривень тіло кредиту; 41730 грн відсотки, нараховані первісним кредитором до відступлення права вимоги та нараховані позивачем після відступлення права вимоги до закінчення строку дії договору, 1150 грн комісія, 1395 грн неустойка.

Вимогу позивача від 01.07.2026 щодо повернення кредитної заборгованості відповідач залишила поза увагою.

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

Позов підлягає до задоволення частково з таких мотивів.

Згідно зі ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України та статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі(стаття 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони (ст.207 ЦК України).

В силу статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

У постанові від 07.04.2021 у справі № 623/2936/19 Верховний Суд сформував висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора.

Суд встановив, що кредитний договір, про який йдеться у справі, за формою відповідає вимогам законодавства, підписаний відповідачем одноразовими ідентифікаторами (237778), який є аналогом власноручного підпису. ОСОБА_1 при укладенні договору пройшла ідентифікацію, погодилася на запропоновані умови кредитування і скористалася кредитом, який був перерахований на її банківську картку.

Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Предметом даного позову є стягнення фактором заборгованості за кредитним договором.

У відповідності до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна осіб у зобов`язанні пов`язана з тим, що попередні учасники зобов`язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов`язки переходять до суб`єктів, які їх замінюють.

Відповідно до статей 1077,1078 ЦК України за договором факторингу (в редакції закону чинного на час виникнення правовідносин) фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Позивачем на підтвердження права вимоги до відповідача надані копія договору відступлення прав вимоги №111-МЛ/Т від 29.08.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», акт приймання-передачі реєстру боржників, витяг з реєстру боржників, платіжна інструкція.

Відповідач не надала суду доказів сплати заборгованості первісному кредитору, тому, враховуючи доведеність позивачем переходу до нього права вимоги, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»має право вимагати стягнення з відповідача заборгованість за вказаним кредитним договором, а враховуючи, що строк дії договору на момент відступлення права вимоги не закінчився, новий кредитор, що набув всіх прав та обов`язків в зобов`язанні на підставі договору відступлення прав вимоги №111-МЛ/Т, мав право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом до 10.03.2025 (закінчення строку кредитування).

Відтак доводи представника відповідача з приводу того, що позивач не мав права вимагати виконання зобов`язань за період після відступлення права вимоги первісним кредитором є помилковими.

При вирішенні питання розміру заборгованості суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з наданими первісним кредитором та позивачем розрахунками за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за Договором про споживчий кредит №104187989 від 30.03.2024 в загальному розмірі 49275 гривень.

Позивач довів суду використання та неповернення відповідачем кредитних коштів в розмірі 5000 гривень. Відповідач розмір заборгованості не спростувала, а тому позовні вимоги в цій частині є підставними.

В силу частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина перша четверта статті 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

При вирішенні вимог щодо стягнення процентів має значення строк виконання відповідного зобов`язання і природа нарахованих процентів.

У постановах від 05.03.2023 у справі № 910/4518/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів за користування коштами може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Окрім тіла кредиту позивачем до стягнення заявлені проценти в розмірі 41730 грн, нараховані первісним кредитором за 152 дні до дати відступлення права вимоги (29.08.2024) та нараховані позивачем за 193 дні з 30.08.2024 до 10.03.2025 (дати закінчення строку дії кредитного договору). Відсотки нараховані в межах строку кредитування за відсотковою ставкою 2,5%.

Однак такі розрахунки не повною мірою відповідають вимогам законодавства.

У ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Зазначені зміни введені в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 498-IX та набула чинності з 24.12.2023.

Договір про споживчий кредит з відповідачем укладені у 2024 році, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умови договору щодо встановлення денної процентної ставки вище 1% є нікчемними в силу положень частини п`ятої статті 8 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

До спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи п.17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо підвищених ставок процентів у перехідний період 240 днів (120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %), оскільки відповідно до частини 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» умови перехідного періоду поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Кредитний договір №104187989 укладений 30.03.2024, тобто після набрання чинності Законом № 498-IX, відповідно дозволена процентна ставка не може перевищувати 1%.

У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19, Верховний Суд зазначив, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Таким чином заявлену до стягнення заборгованість за відсотками необхідно перерахувати.

За розрахунком суду за період з 30.03.2024 по 10.03.2025 (345 днів) сума відсотків складає 17250 грн (345 днів х (5000х1%).

Щодо нарахування комісії.

Первісний кредитор правомірно нарахував відповідачу комісію в розмірі 1150 грн (5000х23%) з огляду на таке.

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості. Така форма витрат як комісія існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Наведене узгоджується з правовим висновком, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Встановлення обов`язку по сплаті комісії за надання та обслуговування кредиту у кредитному договорі відповідає принципу свободи договору.

Сплата комісії за надання та обслуговування кредиту передбачена умовами Договору, є складовою загальних витрат за кредитом.

Щодо вимог про стягнення неустойки (пені) суд зазначає таке.

Позивач заявив до стягнення 1395 грн неустойки (пені).

Відповідно до ч.4 ст.14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України введений воєнний стан. В подальшому він неодноразово продовжувався та діяв як на час укладення спірного договору позику, так і на час розгляду цієї справи.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії на території України воєнного стану, то на підставі ч.4 ст. 14 ЦК України, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільняється від сплати неустойки.

Підсумовуючи розрахунки загальний розмір задоволених позовних вимог складає 23400 грн, з них 5000 грн основного кредиту, 17250 грн заборгованість за відсотками, 1150 грн заборгованість за комісією.

Відповідач контррозрахунок заборгованості чи докази сплати заборгованості не надав.

Щодо судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Позовні вимоги суд задовольнив на 47,5% (23400х100:49275), тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати в розмірі 1264,64 гривень (2662,40х47,5%).

До судових витрат також відносяться витрати на правничу допомогу (ст.133 ЦПК України).

Позивачем заявлено до стягнення 8000 грн витрат на правничу допомогу. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025 з адвокатським об`єднанням «Апологет», де вартість послуги за одну кредитну справу складає 8000 грн, акт наданих послуг №Д/28856 від 15.07.2026 у справі щодо ОСОБА_1 з погодженим переліком послуг.

Фактично послуги адвоката позивачем на час ухвалення судового рішення не оплачені.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 137 ЦПК України зазначені витрати на професійну правничу допомогу несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами (ст.133, ст. 141 ЦПК України)

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 227/2301/21 містяться правові висновки, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Обсяг і розмір витрат на правничу допомогу входить в предмет доказування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Однак для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18)

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

- чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

- поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

- дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Крім того, відповідно до статті 137 ЦПК України суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони за критерієм співмірності із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі визначених у статтях 137, 141 ЦПК України критеріїв.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10.01.2020, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).

Перевіривши зміст поданих позивачем документів,суд вважає, що включені позивачем до відшкодування послуги з усної консультації та погодження позиції, відносяться до робіт по складанню позовної заяви. Крім того, незначний обсяг матеріалів справи, стала судова практика у спірних правовідносинах і використання стандартних форм позову не вимагали значних затрат часу для подання позову.

Тому враховуючи характер спірних правовідносин, малозначність справи, розмір заявленої кредитної заборгованості, часткове задоволення позову, обсяг правничої допомоги, яка реально та фактично була необхідною для захисту інтересів позивача, суд вважає необхідним застосувати приписи частини другої статті 141 ЦПК України та стягнути з відповідача 2000 гривень витрат на правничу допомогу, що відповідає принципам розумності та справедливості.

Керуючись статтями 12, 13, 19, 76-81, 133, 137, 141, 247, 265, 268, 274 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 3, 6, 207, 256, 257, 267, 263, 512-514, 516, 530, 536, 626-628, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1, 1077 Цивільного кодексу України, Законом України «Про споживче кредитування», суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором про споживчий кредит №104187989 від 30.03.2024 в розмірі 23400 (двадцять три тисячі чотириста) гривень, з них: 5000 гривень - тіло кредиту, 17250 гривень - заборгованість за відсотками, 1150 гривень - комісії.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 1264 (одну тисячу двісті шістдесят чотири) гривні 64 копійки сплаченого судового зборута 2000 (три тисячі) гривень витрат на правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, адреса: м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, будинок №1, корпус №28.

Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 01.10.2026.

ГоловуючийТ. В. ДЕНИСЮК