Рішення № 140251875, 30.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуСправа №160/19118/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо поновлення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , виплати соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг з 01 травня 2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом б частини першої статті 6 Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером органів внутрішніх справ України, з 2013 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач звільнена зі служби наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області від 15.10.2013 року №267 о/с дск за віком, зі спеціального звання підполковника міліції. Позивач зазначає, що має статус ветерана органів внутрішніх справ, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 , виданим 30.10.2010 року, та у зв`язку із наявністю відповідного статусу була включена до Єдиного державного реєстру осіб, які мають право на пільги. На цій підставі їй надавалися передбачені Законом України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» пільги, зокрема 50-відсоткова знижка плати за користування житлом та житлово-комунальними послугами, яка фактично надавалася у грошовій формі. Разом з тим, як стверджує позивач, у період з березня по грудень 2025 року вона з сімейних обставин не мала можливості користуватися особистим електронним кабінетом на вебпорталі Пенсійного фонду України, у зв`язку з чим про припинення виплати пільги своєчасно не дізналася. Після відновлення 21.12.2025 року доступу до електронного кабінету позивач встановила, що починаючи з травня 2025 року відповідач припинив нарахування та виплату їй компенсації пільг на оплату житлово-комунальних послуг, при цьому остання виплата була здійснена 07.05.2025 року в сумі 1047,00 грн. У зв`язку з цим позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення з 01.05.2025 року виплати відповідної пільги. Листом від 19.01.2026 року №5765-658559/З-01/8-0400/26, отриманим позивачем 24.01.2026 року, відповідач повідомив про відмову у наданні пільг на оплату житлово-комунальних послуг у зв`язку з тим, що середньомісячний сукупний дохід за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на отримання відповідної пільги у 2025 році. Водночас, за твердженням позивача, у зазначеному листі відповідач помилково визначив її як ветерана служби цивільного захисту, хоча фактично вона має статус ветерана органів внутрішніх справ. Позивач вважає припинення виплати пільги та відмову в її поновленні протиправними, посилаючись на те, що пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР ветеранам органів внутрішніх справ передбачено 50-відсоткову знижку плати за користування житлом та комунальними послугами. Обґрунтовуючи свою правову позицію, позивач також зазначає, що встановлення залежності права на зазначену пільгу від середньомісячного сукупного доходу сім`ї фактично звужує обсяг соціальної гарантії, передбаченої спеціальним Законом №203/98-ВР. На переконання позивача, зміна порядку реалізації відповідної соціальної гарантії підзаконними нормативно-правовими актами або законом про Державний бюджет України без внесення відповідних змін до спеціального закону не може бути підставою для припинення належної їй пільги. У позові наголошено, що пріоритет у спірних правовідносинах мають положення спеціального Закону №203/98-ВР. Таким чином, позивач вважає, що застосування до неї обмеження щодо рівня середньомісячного сукупного доходу призвело до неправомірного обмеження гарантованого законом права на соціальний захист, а зміна правового регулювання соціального забезпечення ветеранів органів внутрішніх справ може здійснюватися лише шляхом внесення відповідних змін безпосередньо до Закону №203/98-ВР. Саме невідновлення відповідачем виплати пільги на оплату житлово-комунальних послуг з 01.05.2025 року стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 07.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

13.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24.07.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що 21.12.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питання надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, а листом від 19.01.2026 року №5765-65859/З-01/8-0400/26 їй було надано відповідь щодо підстав відмови у виплаті таких пільг. Відповідач указав, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України від 09.04.1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 має статус ветерана органів внутрішніх справ України. При цьому пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» для ветеранів органів внутрішніх справ передбачена 50-відсоткова знижка плати за користування житлом та комунальними послугами. Разом з тим, за позицією відповідача, у 2025 році реалізація зазначеного права здійснювалася з урахуванням положень Закону України від 19.11.2024 року №4059-IX, якими передбачено застосування пункту 6 частини першої статті 6 та статті 7 Закону №203/98-ВР у частині відповідних пільг у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Зокрема, надання таких пільг поставлено в залежність від того, чи не перевищує розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців величини доходу, яка дає право на податкову соціальну пільгу. Відповідач послався на Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року №389, зазначивши, що його дія поширюється, зокрема, на ветеранів органів внутрішніх справ, які користуються пільгами відповідно до пункту 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР. За змістом цього Порядку право на відповідні пільги залежить від розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї пільговика. Також відповідач зазначив, що з 01.01.2025 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 року №1553, якою внесено зміни до Порядку №389. Згідно з наведеними у відзиві положеннями, для осіб, які отримували пільги до 31.12.2024 року включно, відповідні правила щодо врахування доходу застосовуються після закінчення опалювального сезону 2024/2025 року. При цьому пунктом 3 Порядку №389 передбачено надання пільг за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Відповідач наголосив, що відповідно до пункту 5 Порядку №389 до сукупного доходу сім`ї пільговика включаються, серед іншого, пенсія, заробітна плата, грошове забезпечення, стипендія, окремі види соціальної допомоги, доходи від підприємницької діяльності, допомога по безробіттю та інші передбачені цим Порядком виплати. Органи Пенсійного фонду України на підставі отриманої інформації визначають середньомісячний сукупний дохід у розрахунку на одну особу сім`ї пільговика за попередні шість місяців. У разі перевищення встановленої величини доходу пільговик інформується про відсутність права на пільги та можливість звернення за житловою субсидією. За твердженням відповідача, у 2025 році величина доходу, яка давала право на податкову соціальну пільгу, становила 4240,00 грн. За даними Централізованої підсистеми «Призначення та виплата деяких соціальних виплат» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України після автоматичного визначення права позивача на пільги з 01.05.2025 року встановлено перевищення зазначеної величини доходу. При проведенні розрахунку відповідно до пункту 5 Порядку №389 були враховані доходи ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_2 . Середньомісячний дохід на одного члена сім`ї визначено в розмірі 44 381,72 грн, що перевищує встановлений для 2025 року граничний показник 4240,00 грн. Саме з цієї підстави позивачу з 01.05.2025 року відмовлено у наданні пільг на оплату житлово-комунальних послуг. Відповідач зауважив, що до травня 2025 року позивач отримувала пільгу на оплату комунальних послуг саме як ветеран органів внутрішніх справ. Водночас після автоматичного обрахунку середньомісячного сукупного доходу сім`ї відповідно до Порядку №389 встановлено відсутність у неї з 01.05.2025 року права на користування пільговою знижкою через перевищення доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. При цьому відповідач наголосив, що позивач фактично не спростовує розміру визначеного середньомісячного сукупного доходу сім`ї, натомість обґрунтовує позов тим, що право на відповідну пільгу має існувати незалежно від такого доходу. Окремо відповідач заперечив проти доводів позивача щодо моменту, коли їй стало відомо про припинення виплати пільги. На думку Головного управління, про припинення нарахування та виплати пільги з 01.05.2025 року позивач повинна була дізнатися безпосередньо у травні 2025 року внаслідок неотримання відповідної виплати. Посилання на відсутність можливості користуватися електронним кабінетом Пенсійного фонду України з березня по грудень 2025 року відповідач вважає непідтвердженим належними доказами. Зокрема, до матеріалів справи, за твердженням відповідача, не подано доказів обставин, які об`єктивно унеможливлювали доступ позивача до електронного кабінету, а також доказів щодо особи, яка за дорученням позивача здійснювала оплату комунальних послуг із її пенсійної картки. Посилаючись на статті 121 та 122 КАС України, відповідач зазначив, що поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути лише обставини, які мають об`єктивний і непереборний характер, не залежать від волевиявлення особи та підтверджені належними і допустимими доказами. Оскільки таких доказів позивачем, на переконання відповідача, не надано, наведені нею обставини не свідчать про наявність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вважає, що при визначенні права позивача на пільги діяло відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин нормативного регулювання, а припинення з 01.05.2025 року надання пільги було обумовлено перевищенням середньомісячного сукупного доходу сім`ї встановленої граничної величини, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні позовних вимог.

28.07.2026 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначила, що не погоджується з доводами Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо правомірності припинення з 01.05.2025 року надання їй пільг на оплату житлово-комунальних послуг з огляду на перевищення середньомісячного сукупного доходу сім`ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Позивач зауважила, що відповідач обґрунтовує свою позицію положеннями статті 7 Закону України №203/98-ВР, відповідно до яких пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Водночас, на переконання позивача, відповідач не врахував історію законодавчого регулювання цієї норми та відповідні рішення Конституційного Суду України. Зокрема, позивач вказала, що відповідна умова щодо залежності права на пільгу від сукупного доходу сім`ї була запроваджена шляхом доповнення статті 7 Закону №203/98-ВР частиною четвертою Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VI. Проте Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 відповідні положення Закону №107-VI, якими вносилися зміни до інших законодавчих актів, були визнані такими, що не відповідають Конституції України. У зв`язку із цим позивач наголосила, що частина четверта статті 7 Закону №203/98-ВР втратила чинність 22.05.2008 року. При цьому позивач зазначила, що подальші зміни до Закону №203/98-ВР, у тому числі внесені Законом України від 28.01.2021 року №1150-IX, не передбачали відновлення частини четвертої статті 7 Закону №203/98-ВР, яка була визнана неконституційною. На думку позивача, сама наявність у тексті статті 7 положення про залежність пільг від середньомісячного сукупного доходу сім`ї не змінює тієї обставини, що відповідне нормативне положення було визнано неконституційним та втратило чинність. Щодо посилань відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 року №1553, якою внесено зміни до Порядку №389, та Закон України від 19.11.2024 року №4059-IX позивач зазначила, що, на її переконання, встановлення Кабінетом Міністрів України додаткової умови для отримання пільги у вигляді не перевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї відповідної граничної величини фактично змінює обсяг соціальної гарантії, встановленої пунктом 6 частини першої статті 6 спеціального Закону №203/98-ВР. Позивач наголосила, що закон про Державний бюджет України не може вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію або встановлювати інше правове регулювання відносин, які є предметом спеціального закону. На підтвердження своєї позиції позивач послалася на правові висновки Конституційного Суду України щодо предмета закону про Державний бюджет України та недопустимості зміни таким законом установлених іншими законами прав, пільг, компенсацій і гарантій. Виходячи з цього, позивач вважає, що зміна правового регулювання соціального захисту осіб, на яких поширюється Закон №203/98-ВР, могла здійснюватися лише шляхом внесення змін безпосередньо до цього спеціального Закону, чого, за її твердженням, здійснено не було. У зв`язку із цим позивач вважає безпідставним застосування до неї положень Порядку №389 у частині залежності права на 50-відсоткову знижку плати за житлово-комунальні послуги від розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї та наполягає на тому, що як ветеран органів внутрішніх справ має право на передбачений пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР соціальний захист без установленого відповідачем обмеження за доходом. Стосовно доводів відповідача про пропуск строку звернення до адміністративного суду позивач зазначила, що питання дотримання такого строку вже було вирішено судом під час прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі, про що зазначено в ухвалі суду від 13.07.2026 року. Крім того, позивач вказала, що виплата спірної пільги не має характеру одноразової виплати, а повинна здійснюватися щомісячно, у зв`язку із чим невиплата пільги, на її переконання, становить триваюче порушення її права. На підтвердження цих доводів позивач послалася, зокрема, на постанову Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі №646/6250/17. З огляду на викладене позивач просила суд відхилити доводи відзиву Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а саме визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо поновлення їй виплати соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг та зобов`язати відповідача поновити таку виплату з 01.05.2025 року.

30.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером органів внутрішніх справ та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, де отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України від 09.04.1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З матеріалів справи також убачається, що позивач має статус ветерана органів внутрішніх справ України, що підтверджується відповідним посвідченням № НОМЕР_2 . Вказані обставини щодо статусу позивача відповідачем не заперечуються.

Матеріалами справи підтверджено, що у зв`язку з набуттям зазначеного статусу відомості про позивача були внесені до Єдиного державного реєстру осіб, які мають право на пільги, та оформлено відповідну особову справу. Позивачу фактично надавалася передбачена пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» пільга у вигляді 50-відсоткової знижки плати за користування житлом та комунальними послугами. Пільга реалізовувалася шляхом перерахування відповідних грошових коштів на картковий рахунок позивача. Згідно з наявними матеріалами особова справа позивача щодо пільг має №0777.

Надані до матеріалів справи документи також містять заяви щодо надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, персональну облікову картку пільговика, копії документів, що посвідчують особу та підтверджують відповідний статус, а також документи щодо житлово-комунальних послуг.

Судом встановлено, що до травня 2025 року позивач фактично користувалася пільгою на оплату житлово-комунальних послуг саме як ветеран органів внутрішніх справ, що прямо визнається Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву.

Як убачається з матеріалів справи, останню виплату відповідної пільги здійснено 07.05.2025 року в розмірі 1047,00 грн. Надалі грошова компенсація пільги на оплату житлово-комунальних послуг позивачу не виплачувалася. За наведеними позивачем відомостями, станом на 01.05.2025 року її сім`я складалася із двох осіб.

При цьому з березня 2025 року по грудень 2025 року позивач, за її твердженням, через сімейні обставини не користувалася особистим електронним кабінетом на вебпорталі Пенсійного фонду України, а оплатою комунальних послуг із її пенсійної картки займалася інша особа за дорученням. 21.12.2025 року, після відновлення доступу до особистого електронного кабінету, позивач встановила, що з травня 2025 року нарахування компенсації за пільгами припинено, а останнім зарахуванням була виплата від 07.05.2025 року в сумі 1047,00 грн. Зазначені обставини щодо моменту виявлення припинення виплати викладені позивачем у позовній заяві; відповідач, своєю чергою, заперечує поважність наведених причин несвоєчасного виявлення припинення виплати.

У цей же день, 21.12.2025 року о 19:17, позивач через вебпортал Пенсійного фонду України звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою (клопотанням), зареєстрованою за №ВЕБ-04001-Ф-0-25-341416, щодо поновлення виплати компенсації пільг на оплату житлово-комунальних послуг з 01.05.2025 року. У зверненні позивач посилалася на наявність статусу ветерана органів внутрішніх справ та право на 50-відсоткову знижку плати за житло і комунальні послуги.

За результатами розгляду цього звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 19.01.2026 року №5765-65859/З-01/8-0400/26 повідомило позивача про відсутність підстав для надання їй пільг на оплату житлово-комунальних послуг. Вказаний лист, як зазначено у позовній заяві, отримано позивачем 24.01.2026 року. Факт звернення позивача 21.12.2025 року та направлення відповідачем відповіді від 19.01.2026 року також підтверджено змістом відзиву.

Підставою для припинення надання пільги відповідач визначив перевищення середньомісячного сукупного доходу сім`ї позивача над величиною доходу, яка у 2025 році давала право на податкову соціальну пільгу.

Так, згідно з даними Централізованої підсистеми «Призначення та виплата деяких соціальних виплат» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України після проведення автоматичного визначення права на отримання пільг з 01.05.2025 року органом Пенсійного фонду встановлено відсутність у позивача права на подальше отримання пільги на оплату житлово-комунальних послуг. При здійсненні відповідного розрахунку органом Пенсійного фонду враховано доходи ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_2 .

За розрахунком відповідача, середньомісячний сукупний дохід у розрахунку на одного члена сім`ї позивача становив 44 381,72 грн, тоді як величина доходу, яка у 2025 році давала право на податкову соціальну пільгу та була застосована відповідачем при визначенні права позивача на пільгу, становила 4240,00 грн. Таким чином, визначений відповідачем середньомісячний дохід на одного члена сім`ї перевищував застосований ним граничний показник на 40 141,72 грн, або приблизно у 10,47 раза. Саме цю обставину відповідач визначив фактичною підставою для відмови у подальшому наданні позивачу пільги з 01.05.2025 року.

Водночас судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо самого статусу позивача як ветерана органів внутрішніх справ та щодо факту отримання нею відповідної пільги до травня 2025 року. Відповідач у відзиві прямо зазначає, що позивач має статус ветерана органів внутрішніх справ та до травня 2025 року отримувала пільгу на оплату комунальних послуг саме на цій підставі.

Разом із цим у листі від 19.01.2026 року, за змістом матеріалів позову, при викладенні підстав відмови позивача було названо ветераном служби цивільного захисту. Позивач звернула увагу на помилковість такого зазначення, оскільки фактично має статус ветерана органів внутрішніх справ. Разом з тим із відзиву та наведених відповідачем відомостей інформаційної системи вбачається, що при автоматичному визначенні права на пільгу з 01.05.2025 року позивача враховано саме як ветерана органів внутрішніх справ.

Таким чином, фактичною причиною виникнення спору є не заперечення відповідачем належності позивача до пільгової категорії, а різне розуміння сторонами умов реалізації з 01.05.2025 року права ветерана органів внутрішніх справ на 50-відсоткову знижку плати за житлово-комунальні послуги. Відповідач вважає, що з указаної дати таке право залежить від середньомісячного сукупного доходу сім`ї пільговика, та у зв`язку з визначенням доходу позивача на рівні 44 381,72 грн на одну особу припинив надання пільги. Позивач, навпаки, вважає встановлення такої залежності неправомірним та наполягає на збереженні права на пільгу незалежно від розміру доходу сім`ї. Сам відповідач у відзиві також зазначає, що позивач не заперечує факту перевищення визначеним органом Пенсійного фонду середньомісячним доходом установленого ним граничного показника, а спір стосується саме правомірності застосування цієї умови.

Не погоджуючись із припиненням з 01.05.2025 року виплати соціальної пільги у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг та вважаючи, що відповідачем порушено її право на соціальний захист, гарантований Законом №203/98-ВР, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист у випадках та на умовах, визначених законом.

Правові засади державної політики щодо соціального захисту ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ та інших визначених законом категорій осіб встановлені Законом України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (далі - Закон №203/98-ВР).

Пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР передбачено для ветеранів органів внутрішніх справ, зокрема, 50-відсоткову знижку плати за користування житлом та плати за комунальні послуги в межах норм, передбачених законодавством.

Як установлено судом, позивач має статус ветерана органів внутрішніх справ та до травня 2025 року фактично користувалася зазначеною пільгою. Остання виплата здійснена 07.05.2025 року у сумі 1047,00 грн. Відтак належність позивача до суб`єктного складу осіб, на яких поширюється дія пункту 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, між сторонами не є спірною.

Спір виник виключно щодо правомірності встановлення для позивача з 01.05.2025 року додаткової умови реалізації такого права - не перевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу величини доходу, яка дає право на податкову соціальну пільгу.

Щодо правового регулювання, застосованого відповідачем.

Обґрунтовуючи правомірність припинення пільги, відповідач посилається на Закон України від 19.11.2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а також Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року №389, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 року №1553.

Пунктом 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-IX у 2025 році надання низки соціальних пільг, у тому числі передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, поставлено в залежність від розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

На виконання зазначених положень постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 року №1553 внесено зміни до Порядку №389, якими встановлено, що відповідна умова застосовується з 01.01.2025 року до осіб, які звернулися за пільгами починаючи з цієї дати, а щодо осіб, які отримували пільги до 31.12.2024 року включно, після закінчення опалювального сезону 2024/2025 року.

Саме на підставі цього регулювання відповідач здійснив автоматичне визначення права позивача на подальше отримання пільги та встановив, що середньомісячний сукупний дохід у розрахунку на одного члена її сім`ї становить 44 381,72 грн, що перевищує застосований відповідачем граничний показник 4240,00 грн. Внаслідок цього з 01.05.2025 року надання позивачу пільги припинено.

Водночас під час вирішення цієї справи суд враховує правовий висновок, сформульований Верховним Судом саме щодо наведеного нормативного регулювання та тотожних за своїм змістом правовідносин.

Щодо висновків Верховного Суду у зразковій справі №440/11441/25.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2026 року у зразковій справі №440/11441/25 (Пз/990/15/25) розглянуто спір ветерана органів внутрішніх справ із територіальним органом Пенсійного фонду України щодо припинення з 01.05.2025 року пільги на оплату житлово-комунальних послуг саме внаслідок перевищення середньомісячного сукупного доходу сім`ї величини, що дає право на податкову соціальну пільгу. Верховний Суд визнав таку відмову протиправною.

Верховний Суд у зразковій справі виходив із того, що пункт 6 частини першої статті 6 спеціального Закону №203/98-ВР установлює відповідну соціальну гарантію та не передбачає як умови її отримання не перевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї певної граничної величини. Натомість така додаткова умова була запроваджена Законом №4059-IX про Державний бюджет України на 2025 рік та Порядком №389 у редакції постанови №1553.

При цьому Верховний Суд звернув увагу на історію нормативного регулювання статті 7 Закону №203/98-ВР. Законом України від 28.12.2007 року №107-VI статтю 7 Закону №203/98-ВР було доповнено частиною четвертою, якою право на пільги за пунктами 6 та 11 статті 6 поставлено в залежність від середньомісячного сукупного доходу сім`ї. Однак відповідну зміну було визнано неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008.

Отже, запровадження у 2025 році фактично аналогічної додаткової умови не шляхом внесення змін безпосередньо до спеціального Закону №203/98-ВР, а положеннями закону про Державний бюджет України та прийнятого на його виконання підзаконного нормативно-правового акта не змінює змісту права, безпосередньо встановленого пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР.

Верховний Суд у справі №440/11441/25 сформулював правовий висновок про те, що, оскільки зміни порядку призначення пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, які фактично встановили додаткову умову щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї, запроваджені не у спеціальному Законі №203/98-ВР, а через Закон про Державний бюджет України та підзаконний нормативно-правовий акт, застосуванню підлягає саме спеціальний Закон №203/98-ВР.

Верховний Суд окремо наголосив на принципах пріоритетності спеціальної норми над загальною та закону над підзаконним нормативно-правовим актом. Встановлення додаткових обмежень реалізації соціальної гарантії підзаконним актом, якщо таких обмежень не передбачає спеціальний закон, не може змінювати обсяг установленого законом права.

Суд також ураховує, що Верховний Суд визначив ознаки типових справ, до яких віднесено справи, у яких: позивач має статус ветерана відповідно до Закону №203/98-ВР і право на пільгу з оплати житлово-комунальних послуг; відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач; спір стосується припинення з 01.05.2025 року виплати пільги у зв`язку із застосуванням пункту 7 Прикінцевих положень Закону №4059-IX та перевищенням середньомісячного сукупного доходу сім`ї встановленої граничної величини.

Наведені ознаки повністю відповідають фактичним обставинам цієї справи.

ОСОБА_1 має статус ветерана органів внутрішніх справ; перебуває на обліку у територіальному органі Пенсійного фонду України; до травня 2025 року отримувала пільгу, передбачену пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР; з 01.05.2025 року її виплату припинено саме через застосування доходного критерію; підставою такого рішення стали положення Закону №4059-IX та Порядку №389 у редакції постанови №1553.

За приписами частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, висновки Верховного Суду у зразковій справі №440/11441/25 є безпосередньо релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Щодо співвідношення Закону №203/98-ВР, Закону №4059-IX та Порядку №389.

Суд зазначає, що Закон №203/98-ВР є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає статус відповідної категорії ветеранів та встановлює належні їм соціальні гарантії.

Натомість Закон №4059-IX регулює бюджетні відносини на відповідний бюджетний період. Встановлення його Прикінцевими положеннями додаткових умов реалізації права, передбаченого спеціальним законом, без внесення змін безпосередньо до такого спеціального закону фактично змінює механізм та обсяг реалізації відповідної соціальної гарантії.

Порядок №389 є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому його положення не можуть мати пріоритет перед положеннями Закону №203/98-ВР.

Тому у випадку суперечності між положеннями пункту 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР та нормами Порядку №389 щодо необхідності дотримання додаткової умови про розмір доходу застосуванню підлягають положення Закону №203/98-ВР як нормативно-правового акта вищої юридичної сили та спеціального закону, який безпосередньо регулює спірні правовідносини.

Такий підхід прямо підтверджено Верховним Судом у зразковій справі №440/11441/25.

При цьому обставина, що розрахований відповідачем середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім`ї позивача - 44 381,72 грн - перевищує величину 4240,00 грн, сама по собі не може бути правовою підставою для припинення встановленої Законом №203/98-ВР пільги, оскільки саме застосування такого критерію у спірних правовідносинах суперечить правовому висновку Верховного Суду щодо пріоритету спеціального Закону.

Тому суд не вбачає необхідності надавати оцінку правильності математичного визначення відповідачем суми 44 381,72 грн, оскільки навіть за умови правильності відповідного розрахунку він не впливає на вирішення спору по суті.

Щодо конституційного аспекту спірного регулювання.

Додатково суд враховує, що постановою Пленуму Верховного Суду від 15.05.2026 року №12 Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України, зокрема, пункту 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-IX у частині надання пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР.

Водночас сам факт такого звернення не змінює обов`язку адміністративного суду вирішити конкретний публічно-правовий спір на підставі чинного законодавства з урахуванням висновків Верховного Суду у зразковій справі.

При цьому у справі, яка розглядається, відсутня необхідність самостійно вирішувати питання конституційності Закону №4059-IX. Для вирішення спору достатнім є застосування сформульованого Верховним Судом правила щодо пріоритетності спеціального Закону №203/98-ВР та закону над підзаконним нормативно-правовим актом.

Щодо доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач зазначає про виявлення припинення виплати 21.12.2025 року після відновлення доступу до електронного кабінету Пенсійного фонду України. У цей же день вона звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати. За результатами її розгляду листом від 19.01.2026 року відповідач повідомив про відмову, яку, за твердженням позивача, вона отримала 24.01.2026 року.

Крім того, спір стосується не разової виплати, а реалізації права на соціальну пільгу, яка надається періодично у зв`язку з оплатою житлово-комунальних послуг.

Суд ураховує правові підходи Верховного Суду щодо судового захисту триваючих соціальних прав, зокрема викладені у постанові від 24.04.2018 року у справі №646/6250/17 та інших рішеннях, у яких наголошено на необхідності враховувати специфіку правовідносин щодо періодичних соціальних виплат та характер поведінки суб`єкта владних повноважень.

За таких обставин наведені відповідачем аргументи щодо строку звернення до суду не становлять підстави для відмови у захисті порушеного права позивача.

Щодо належного способу захисту.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

За правилами частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача - суб`єкта владних повноважень - покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

У цій справі відповідач не довів існування передбаченої спеціальним Законом №203/98-ВР правової підстави для припинення з 01.05.2025 року виплати позивачу належної їй пільги.

Навпаки, матеріалами справи підтверджено, що позивач має статус ветерана органів внутрішніх справ; право на відповідну пільгу відповідачем не заперечується; до травня 2025 року така пільга фактично надавалася; єдиною причиною її припинення стало перевищення доходом сім`ї позивача граничної величини, тобто застосування умови, яка не передбачена пунктом 6 частини першої статті 6 спеціального Закону №203/98-ВР.

Верховний Суд у зразковій справі №440/11441/25 за аналогічних правовідносин дійшов висновку, що відмова територіального органу Пенсійного фонду України у поновленні з 01.05.2025 року виплати такої соціальної пільги є протиправною.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо поновлення ОСОБА_1 з 01.05.2025 року виплати соціальної пільги у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг є протиправною.

Ефективне поновлення порушеного права вимагає не лише констатації протиправності поведінки відповідача, але й усунення її наслідків. Тому належним способом захисту є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 з 01.05.2025 року виплату соціальної пільги у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР.

Отже, з урахуванням встановлених у справі обставин, положень Конституції України, Закону №203/98-ВР, принципу пріоритетності спеціального закону над загальним нормативним регулюванням, закону над підзаконним нормативно-правовим актом, а також правового висновку Верховного Суду, викладеного у зразковій справі №440/11441/25, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1332 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1332 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо поновлення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , виплати соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг з 01 травня 2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом б частини першої статті 6 Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1332 грн. (одна тисяча триста тридцять дві гривні).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник