Рішення № 140237991, 01.10.2026, Старосинявський районний суд Хмельницької області

СТАРОСИНЯВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 684/112/26

Провадження № 2/684/199/2026

01 жовтня 2026 року селище Стара Синява

Старосинявський районний суд Хмельницької області у складі:

головуючого судді Волошина Р.Р.,

за участі секретаря судового засідання Басок В.В.,

позивача ОСОБА_1 в режимі ВКЗ,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Думітращук В.А. в режимі ВКЗ,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Талалай А.С. в режимі ВКЗ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у селищі Стара Синява Хмельницького району Хмельницької області в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Старосинявської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним правочину, визнання недійсним договору дарування та витребування майна із чужого незаконного володіння,

встановив:

У березні 2026 року ОСОБА_1 через представника адвоката Думітращук Вікторію Анатоліївну звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Старосинявської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним правочину, визнання недійсним договору дарування та витребування майна із чужого незаконного володіння. В позові просить: 1) визнати недійсним правочин, укладений у формі Акта від 02 квітня 2024 року, яким комісія по розподілу майна колишнього КСП селянська спілка (СТОВ) імені Матросова село Заставці Старосинявського району Хмельницької області в складі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в рахунок погашення майнового сертифікату ХМСС №002773 передали пайовику ОСОБА_3 приміщення складу вартістю 3373 гривень, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) визнати недійсним договір дарування будівлі зерносховища літера Б, загальною площею 405,9кв.м., а також земельної ділянки, загальною площею 0,8537 га, кадастровий номер земельної ділянки 6824482000:04:007:0012, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 01 квітня 2025 року між дарувальником ОСОБА_3 та обдарованим ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Старосинявської державної нотаріальної контори Гоменюк О.О., реєстровий №500; 3) витребувати із чужого незаконного володіння на користь позивача ОСОБА_1 будівлю зерносховища літера Б, загальною площею 405,9кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2914409468040), а також земельну ділянку, загальною площею 0,8537 га, кадастровий номер земельної ділянки 6824482000:04:007:0012, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3106873168244).

В обґрунтування підстав позову позивач вказував, що він у 2015 році придбав майнові паї колишніх членів КСП селянська спілка імені Матросова, один майновий пай був йому подарований. 02 вересня 2016 року на підставі укладених договорів позивачу було видано Свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП (майновий сертифікат) серії ХМСС №004415, відповідно до якого частка позивача у пайовому фонді майні КСП селянська спілка імені Матросова становить 8,690%, вартістю 393119 гривень. Загальна вартість майна пайового фонду станом на 01.03.2001 становила 4524000 гривень.

06 вересня 2016 року за актом приймання-передачі майна комісією, яка виконувала рішення зборів власників майнових паїв КСП селянська спілка імені Матросова від 18 червня 2015 року, оформленого протоколом зборів №1, позивачу виділено в натурі нежитлові приміщення, які розташовані у селі Щербані Старосинявського (тепер - Хмельницького району Хмельницької області, а саме: зерносклад площею 366,9кв.м. та спірне приміщення насіннєвого складу 401,2 кв.м. Відмітка Старосинявської селищної ради про передачу у власність нерухомого майна містись на звороті Свідоцтва серії ХМСС №004415. Отже, позивач є одним із співвласників майна паїв та власником спірного нерухомого майна, що передане йому у власність (зерносховище, а відповідно до протоколу №1 приміщення комори).

В грудні 2024 року позивачу стало відомо, що без проведення зборів співвласників майнових паїв, без сплати пайовикам вартості майнового паю, відповідач ОСОБА_3 незаконно заволоділа спірним приміщенням, та не будучи власником відчужила його на користь свого онука ОСОБА_2 . Тому позивач як співвласник майнового паю оспорює підставу набуття ОСОБА_3 спірного нерухомого майна та подальше відчуження на користь онука. З іншого боку, позивач як власник майна, заявляє вимогу про витребування будівлі зерносховища з чужого незаконного володіння.

Позивач вважає, що відсутність державної реєстрації з 2016 року на нерухоме майно не припиняє його право власності на спірне приміщення.

Позивач звертався у травні 2024 року до Старосинявської селищної ради із заявою щодо присвоєння адреси спірному насіннєвому складу. Рішенням головного спеціаліста від 21 травня 2024 року йому відмовлено.

21 грудня 2024 року позивач звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою від 20.12.2024 на рішення приватного нотаріуса Кот М.О., яка діяла як суб`єкт державної реєстрації, яким проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на спірну будівлю. Наказом Міністерства юстиції України №430/7 від 05 березня 2025 року скаргу позивача залишено без розгляду по суті. Позивач оскаржив наказ до суду, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі №560/5201/25 визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №430/7 від 05 березня 2025 року, зобов`язано повторно розглянути по суті скаргу. На виконання рішення суду Міністерство юстиції України наказом від 24 лютого 2026 року №448/5 державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 на спірну будівлю була визнана неправомірною з анулюванням рішення нотаріуса, яке слугувало для проведення такої державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 .

Неправомірна державна реєстрація за ОСОБА_3 була проведена на підставі належного їй свідоцтва про право власності на майновий пай від 31.03.2001 року, а також акту від 02.04.2024 року, яким комісія по розподілу майна колишнього КСП селянська спілка імені Матросова в складі відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в рахунок погашення майнового сертифікату ХМСС №002773 передали пайовику ОСОБА_3 приміщення складу вартістю 3373 гривень, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вказує, що збори пайовиків з питань передачі у власність ОСОБА_3 спірної будівлі ніколи не проводились. Комісія у складі відповідачів не мала повноважень передавати спірне приміщення у власність ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_3 не мала права відчужувати спірне нерухоме майно за договором дарування на користь ОСОБА_2 , оскільки фактично ніколи не була власником будівлі.

05 березня 2026 року позивач отримав лист від Офісу протидії рейдерства про те, що Офіс не може виконати наказ Міністерства юстиції України від 24 лютого 2026 року №448/5, оскільки у Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень були проведені наступні реєстраційні дії на користь обдарованого ОСОБА_2 за договором дарування від 01.04.2025.

Позивач також вказує, що відповідач ОСОБА_3 не могла набути розпайоване майно СТОВ імені Матросова, оскільки останнє не було правонаступником КСП селянська спілка імені Матросова, та було припинено 07.01.2014.

Окрім цього, відповідач ОСОБА_3 , будучи обізнаною про процедуру оскарження державної реєстрації права власності, 01.04.2025 відчужила за договором дарування на користь ОСОБА_7 будівлю зерносховища, договір дарування посвідчений державним нотаріусом Старосинявської державної нотаріальної контори. Реєстрація права власності на спірну будівлю за відповідачем ОСОБА_7 порушує встановлений державою публічний порядок та процедуру офіційного визнання державною права власності та позбавляє Офіс протидії рейдерства виконати наказ Міністерства юстиції України від 24 лютого 2026 року №448/5.

Позивач вважає, що ефективними способами захисту його прав є визнання недійсним правочину (акту приймання-передачі) та договору дарування, як правочинів, що порушують права позивача як співвласника майнового паю, а також захист права позивача як власника майна, шляхом витребування майна у останнього набувача.

Ухвалою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 09.03.2026 у справі №684/112/26 (провадження № 2-з/684/1/2026) в порядку забезпечення позову до подання позовної заяви, накладено арешт на нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_2 , а саме: на будівлю зерносховище, загальною площею 405,9 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2914409468040, заборонено її відчуження.

24.03.2026 ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

06.04.2026 від Старосинявської селищної ради надійшов відзив на позовну заяву у якій рада просить відмовити у позові в повному обсязі, оскільки ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки та зерносховища, доказів зловживань з його боку не надано.

17.04.2026 та 20.04.2026 ухвалами суду вирішено питання про участь учасників справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

22.04.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Талалай Андрія Славомировича надійшов відзив на позовну заяву у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що позивач не набув право власності на нерухоме майно, а тому відсутність у нього порушеного права є підставою для відмови у позові в частині віндикаційної позовної вимоги. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування вказує, що договір не є таким, що порушує публічний порядок, тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Щодо вимоги про визнання недійсним правочину у формі акту від 02.04.2024 вказав, що позивач не довів порушення його прав, а відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Повідомив суд про наявність у відповідача ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 20000 гривень.

19.05.2026 ухвалою суду вирішено питання про участь учасника справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

25.05.2026 ухвалами суду витребувано докази.

10.06.2026 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Думітращук В.А. в судовому засіданні просили задовольнити позовні вимоги з підстав, що викладені у позовній заяві. Позивач ОСОБА_1 пояснив, що він дозволив чоловіку ОСОБА_3 як брату користуватись складом, передав ключі, а вони оформили склад на себе. Представник позивача просила стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22000 гривень та витраті по сплаті судового збору.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Талалай А.С. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову на викладених у відзиві підставах та просив стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 35000 гривень.

21.04.2026, 25.06.2026 та 07.07.2026 від Старосинявської селищної ради надійшли заяви про розгляд справи без участі її представника.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась повторно, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, відзиву і клопотань не подавала, подала заяву від 23.06.2026 якою повідомила суд про неможливість виконання ухвали суду про витребування доказів, тому справа розглянута у її відсутність.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні 07.07.2026 повідомила, що позовні вимоги не визнає, пояснила, що на той час складом користувалась ОСОБА_3 , ремонтувала його. ОСОБА_3 зверталась з проханням надати документи для оформлення права власності. Тому вона та члени комісії видали їй акт від 02.04.2024. Вважає, що ОСОБА_3 набула майно у власність правомірно, хоча підтвердила, що загальні збори щодо передачі майна у власність ОСОБА_3 не проводились.

Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні 07.07.2026 повідомив, що він був у комісії по розпаюванню, однак не підписував акт від 02.04.2026. По суті справи пояснив, що при розпаюванні були проведені загальноколгоспні збори майно розподілили по селах, тобто у якому селі майно знаходиться, за тими пайовиками (мешканцями села) воно закріплене, які і мають право ним розпоряджатись. Йому невідомо про те, що були збори з приводу передачі майна ОСОБА_3 . Але коли проводились збори, то люди голосували про те, щоб передати позивачу два склади зерносклад і насіннєвий склад, бо він обіцяв, що відкриє сироварню. На зборах було 60-70 людей, протокол таких зборів він підписував. Але подальших зборів з питання передачі майна позивачу не було.

Від відповідача ОСОБА_4 до суду надійшла заява від 22.07.2026 про розгляд справи без його участі.

Вислухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП (майновий сертифікат) серії ХМСС №004415 від 02.09.2016, виданого Старосинявською селищною радою, є власником майнових паїв в пайовому фонді колективного сільськогосподарського підприємства селянська спілка імені Матросова с.Заставці Старосинявського району Хмельницької області на суму 393119 гривень від загальної вартості майна пайового фонду підприємства на 01.03.2001, яка становила 4524000 гривень (т.1 а.18).

На підтвердження набуття майнових паїв ОСОБА_1 надав копії договорів дарування та купівлі-продажу майнових паїв разом із свідоцтвами про право власності на майновий пай (майновий сертифікат) (т.1 а.16,17, 90-146).

Вказуючи на набуття права власності на нерухоме майно, позивач посилається на протокол №1 зборів власників майнових паїв с.Щербані від 18.06.2015, яким вирішено до закінчення передачі майна передати його під охорону ОСОБА_1 , та на акт приймання-передачі від 06.09.2016, згідно якого ОСОБА_1 прийняв у власність майно, що до цієї передачі входило до пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства селянська спілка імені Матросова село Заставці Старосинявського району та розташоване в селі Щербані Старосинявського району, а саме нежитлові приміщення: зерносклад площею 366,9кв.м., насіннєвий склад площею 401,2кв.м.(т.1 а.19, 20).

Згідно Акту від 02.04.2024, комісія по розподілу майна колишнього колективного сільськогосподарського підприємства селянська спілка імені Матросова село Заставці Старосинявського району Хмельницької області передала, а пайовик ОСОБА_3 прийняла у власність нерухоме майно: приміщення складу вартістю 3373 гривні, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Акт містить підписи членів комісії ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та пайовика ОСОБА_3 (т.1 а.21). Право ОСОБА_3 на майновий пай підтверджується Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена КСП (майновий сертифікат) серії ХМСС №002773 від 27.06.2001, виданого Заставецькою сільською радою, її частка становить 3370 гривні або 0,074 відсотка від загальної вартості пайового фонду підприємства на 01.03.2001, яка становила 4524000 гривень (т.1 а.28).

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі №560/5201/25, що набрало законної сили 13.10.2025, задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №430/7 від 05.03.2025, зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути по суті скаргу ОСОБА_1 від 20.12.2024, з урахуванням встановлених обставин у цій справі (т.1 а.50-61). Зі змісту рішення вбачається, що матеріалами справи, також підтверджено, що об`єкт нерухомого майна: будівля зерносховища площею 405,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 і насіннєвий склад площею 401,2 кв. м, переданий ОСОБА_1 згідно з Актом приймання-передачі майна від 06.09.2016 є одним об`єктом, що не спростовує різна площа об`єкту, а саме 405, 9 кв. м та 401,2 кв. м. та назви об`єкту, враховуючи вищевказане. Більше цього, цю обставину навіть не заперечує представник третьої особи адвокат Сітніков Андрій Володимирович, який представляє інтереси ОСОБА_3 , яка 08.04.2024 зареєструвала право власності нерухомого майна: будівля зерносховища площею 405,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (пояснення від 28.04.2024) і підтверджує перший заступник селищного голови Старосинявської селищної ради листом за №778 від 01.04.2025.

На виконання вказаного рішення суду Міністерство юстиції України наказом від 24.02.2026 №448/5 скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анульовано рішення приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О. від 10.04.2024 №72521121 (т.1 а.45-48). Тобто, державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 на будівлю по АДРЕСА_1 вказаним наказом анульована.

Листом від 25.02.2026 ОСОБА_1 повідомлено про неможливість виконання наказу Міністерства юстиції України від 24.02.2026 №448/5 в частині анулювання оскаржуваного рішення у зв`язку з проведенням наступних реєстраційних дій, на підставі договору дарування від 01.04.2025, посвідченого державним нотаріусом Старосинявської державної нотаріальної контори Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Гоменюк О.О. та зареєстрованого в реєстрі за №500, відбувся перехід права власності на будівлю зерносховища до ОСОБА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.04.2025 №78141798) (т.1 а.49).

Згідно договору дарування від 01.04.2025, що посвідчений державним нотаріусом Старосинявської державної нотаріальної контори Гоменюк О.О., реєстровий №500, ОСОБА_3 дарує ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,8537 га, кадастровий номер земельної ділянки 6824482000:04:007:0012, та розташовану на ній будівлю зерносховища літера Б, загальною площею 405,9кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.31-32).

Рішенням Старосинявської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області №43-78/2025 від 07.03.2025 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 площею 0,8537 га, кадастровий номер земельної ділянки 6824482000:04:007:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.33).

Свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пояснили, що дійсно у 2015 році проводились збори на яких було вирішено передати ОСОБА_1 будівлі складів, оскільки він викупляв майнові паї, голосували всі одноголосно, головою зборів був ОСОБА_8 ..

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Згідно зі статтею 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358 ЦК України).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992 №2114-XII (далі Закон №2114-XII) об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Згідно зі статтею 9 Закону №2114-XII до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. Уразі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі. Спори, що виникають при здійсненні цього права, розглядаються судом.

Указом Президента України від 29 січня 2001 року «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» передбачено розробку та здійснення комплексу організаційних заходів щодо: уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, з урахуванням майна, що призначалося, але не використано для погашення заборгованості зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів у зв`язку зі списанням цієї заборгованості відповідно до законодавства; визначення розмірів паїв колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств, що не були ними одержані в натурі, грішми або цінними паперами при припиненні членства (далі паї), а також встановлення осіб, які є їх власниками; запровадження документального посвідчення права власності на паї шляхом видачі свідоцтв про право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майнові сертифікати); забезпечення вільного здійснення права власності на паї, зокрема передачі паїв в оренду з виплатою орендної плати в розмірі не менше одного відсотка вартості паю, купівлі-продажу, дарування, міни, передачі у спадщину; виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об`єктів зі складу майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств чи їх правонаступників стосовно майна. У зв`язку з цим, забезпечено утворення комісій з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року №177 затверджено Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки, згідно з яким комісія з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки (далі комісія), створена з метою забезпечення захисту прав на пайовий фонд майна членів колективних сільськогосподарських підприємств (далі підприємства), в тому числі реорганізованих, де не завершено процес паювання майна і не здійснено належного оформлення та реалізації цих прав відповідно до законодавства (п. 1).

Рішення загальних зборів підприємства, а у разі реорганізації підприємства рішення загальних зборів колишніх членів підприємства, що є співвласниками цього майна, обов`язкове для виконання комісією. Комісія підзвітна у своїй діяльності зборам співвласників (п. 2).

Комісія відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: проводить уточнення складу активів і пасивів та їх вартості у підприємстві, де відбулася фактична передача майна; визначає структуру пайового фонду майна; визначає розміри паїв колишніх членів підприємства, що не були ними одержані в натурі, грошима або цінними паперами під час припинення членства, а також виявляє осіб, які є їх власниками; розглядає заяви осіб щодо визнання за ними права на майновий пай та правильності розрахунку вартості паїв; вносить пропозиції щодо виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об`єктів із складу майна реорганізованого підприємства та передачі їх у спільну власність (п. 4).

Рішення комісії оформляються протоколом, що підписується головою і секретарем комісії, а затверджується зборами співвласників у порядку, встановленому співвласниками (п. 15).

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що співвласники майна колективного сільськогосподарського підприємства мають право отримати свій майновий пай в натурі з виділенням конкретного майна лише на підставі рішення загальних зборів співвласників.

Комісія з врегулювання майнових відносин готує для розгляду на загальних зборах переліки майна для виділення в натурі, однак сама комісія рішення про виділення майна в натурі та передачу його будь-кому у власність не приймає, вирішення такого питання поза межами компетенції цієї комісії.

Наведене відповідає висновку, висловленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №612/579/16-ц.

При цьому, згідно з пунктами 2.4, 2.5 Рекомендацій щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 20.05.2008 року №315, управління майном, що перебуває у спільній частковій власності відповідно до укладеного договору про порядок володіння та користування майном, здійснюється загальними зборами співвласників. Рішення загальних зборів співвласників приймається за згодою не менш як 2/3 співвласників, крім рішень щодо відчуження майна та виділення в натурі частки з майна, які приймаються одностайно.

Таким чином, оскільки майно колективних сільськогосподарських підприємств належить на праві спільної часткової власності його членам, його співвласники здійснюють свої права за спільною згодою і жоден зі співвласників самостійно або за згодою декількох власників не вправі вирішувати долю спільного майна без згоди всіх співвласників, рішення щодо виділення в натурі частки з майна повинно прийматися на загальних зборах співвласників одностайно.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 08.04.2019 у справі №132/2483/16-ц та від 18.12.2019 у справі №131/475/16-ц.

Судом встановлено, що загальні зборів співвласників майнових паїв з приводу передачі майна як позивачу ОСОБА_1 так і відповідачу ОСОБА_3 не проводились та відповідні рішення про передачу їм спірного майна не приймались.

Отже, і позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_3 не набули права власності на спірне майно будівлю зерносховища (приміщення складу), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

А тому станом на день звернення до суду та розгляду справи судом спірне нерухоме майно належить на праві спільної часткової власності колишнім членам колективного сільськогосподарського підприємства, так як за рахунок майнових паїв учасників та майнових паїв членів реформованого господарства на базі майнового реформованого колективного сільськогосподарського підприємства селянська спілка імені Матросова було створено товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське ТзОВ «ЗЛАГОДА» (т.1 а.62-64, 65), що було ліквідоване згідно ухвали Господарського суду Хмельницької області від 27.03.2006, справа №3/102-Б (т.1 а.66-67).

З огляду на викладене суд вважає недоведеним наявність порушеного права позивача як власника спірного нерухомого майна, так як такого права позивач не набув.

Разом із цим позивач вказує на порушення його прав як співвласника майнових паїв колишнього КСП селянська спілка імені Матросова.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

З огляду на наявність наказу Міністерства юстиції України від 24.02.2026 №448/5, яким анульована державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 на спірну будівлю по АДРЕСА_1 , та наявність державної реєстрації договору дарування від 01.04.2025, за яким відбувся перехід права власності на спірну будівлю зерносховища до ОСОБА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.04.2025 №78141798), суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту у виді визнання недійсним правочину, укладеного у формі Акту від 02.04.2024, є неефективним, оскільки не відновить його порушене право.

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови в позові, а тому у задоволенні цієї позовної вимоги необхідно відмовити.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі№ 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53-54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19)).

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом(див. пункти 69-70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина перша та друга статті 228 ЦК України).

Як на підставу заявленої позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування, окрім посилання на частину першу та другу статті 228 ЦК України, позивач посилався на частину третю статті 228 ЦК України, згідно з якою, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Результат аналізу статті 228 ЦК України дає підстави для висновку, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та за умови визнання судом недійсним такого правочину можливо застосувати наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України.

Суд враховує, що за обставинами цієї справи власником спірного нерухомого майна не є держава. Тобто позивач не довів факту незаконного заволодіння майном держави, що давало б можливість кваліфікувати правочин щодо спірного майна за статтею 228 ЦК України, а тому відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування від 01.04.2025 на підставі статті 228 ЦК України.

Статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Позивач не надав суду доказів набуття права власності на спірного нерухомого майна та земельної ділянки, про витребування яких із чужого незаконного володіння на свою користь він заявляє.

З урахуванням того, що позивач не набув та не є власником спірного нерухомого майна та земельної ділянки, про витребування яких із чужого незаконного володіння на свою користь він заявляє, така позовна вимога не є обґрунтованою та не підлягає до задоволення.

Висновки суду.

У задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача становлять витрати по сплаті судового збору у розмірі 3994 гривні, що підтверджується платіжною інструкцією від 15.03.2026 (т.1 а.10) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22000 гривень, що підтверджується договором від 14.05.2024, актом від 14.09.2026, додатковим договором від 05.03.2026, платіжною інструкцією від 06.03.2026.

На підставі статті 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати позивача покладаються на позивача.

Судові витрати відповідача ОСОБА_2 становлять витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35000 гривень, що підтверджується договором від 14.04.2026, актом від 13.08.2026.

Із матеріалів справи вбачається, що вказана позовна заява подана через систему «Електронний суд», та відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачено із застосуванням понижуючого коефіцієнту відповідного розміру ставки судового збору - 0,8, що становить 2662 гривні 40 копійок, згідно платіжної інструкції в національній валюті від 24.04.2026 №47748, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Представник позивача у заяві від 21.09.2026 заявила про неспіврозмірність судових витрат відповідача із складністю справи та витраченим адвокатом часу, просила відмовити у їх стягненні.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.

Поняття "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично друге поняття відповідає викладеному в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 висновку про те, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 у справі № 754/8750/19).

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що обґрунтованим є судові витрати відповідача ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 гривень, які підлягають відшкодуванню шляхом стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 ..

Застосовані ухвалою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 09.03.2026 у справі №684/112/26 (провадження № 2-з/684/1/2026) заходи забезпечення позову підлягають скасуванню на підставі частини 9 статті 158 ЦПК України.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Старосинявської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним правочину, визнання недійсним договору дарування та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Судові витрати позивача ОСОБА_1 покласти на позивача ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 10000 гривень в рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Скасувати заходи забезпечення позову, що застосовані ухвалою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 09.03.2026 у справі №684/112/26 (провадження № 2-з/684/1/2026), а саме, накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_2 , на будівлю зерносховище, загальною площею 405,9 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2914409468040, заборону відчуження.

Рішення суду може бути оскаржене до Хмельницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Думітращук Вікторія Анатоліївна, м.Хмельницький, вул.Подільська, 81, РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник відповідача ОСОБА_2 : адвокат Талалай Андрій Славомирович, м.Хмельницький, вул.Героїв Маріуполя, 5, офіс 308, 29005, РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 .

Відповідач: Старосинявська селищна рада Хмельницького району Хмельницької області, місце знаходження: вул. Івана Франка, 8, селище Стара Синява, Хмельницький район Хмельницька область, 31400, код ЄДРПОУ 04402824.

Відповідач: ОСОБА_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 .

Відповідач: ОСОБА_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 .

Повний текст судового рішення складено 01 жовтня 2026 року.

Суддя Роман ВОЛОШИН