Ухвала суду № 140230159, 01.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41

_______________

УХВАЛА

01 жовтня 2026 року м. ХарківСправа № 922/3445/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

без виклику представників сторін

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТЕКСТИЛЬ ПЛЮС» про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою (вх.№3445/26 від 30.09.2026), у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТЕКСТИЛЬ ПЛЮС» (27500, Кіровоградська обл., Олександрійський р-н, м. Світловодськ, вул. Віктора Соколова, буд. 8В) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ФРУКТ Україна 1»(61020, м. Харків, вул. Китаєнка, буд. 1) про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТЕКСТИЛЬ ПЛЮС» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ФРУКТ Україна 1», в якій просить суд:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ФРУКТ Україна 1» (61020, м. Харків, вул. Китаєнка, буд. 1, код ЄДРПОУ 45929581) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТЕКСТИЛЬ ПЛЮС» (27500, Кіровоградська обл., Олександрійський р-н, м. Світловодськ, вул. Віктора Соколова, буд. 8В, код ЄДРПОУ 37130205, IBAN НОМЕР_1 ) заборгованість за Договором поставки № 2543 від 01.01.2026 року в загальному розмірі 141 093,03 грн (сто сорок одна тисяча дев`яносто три гривні 03 копійки), з яких: 121 103,72 грн основний борг, 16 655,81 грн пеня, 1 641,86 грн 3% річних, 1 691,64 грн інфляційні втрати.

3. Стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати понесені по справі.

Разом з позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТЕКСТИЛЬ ПЛЮС» подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ФРУКТ Україна 1» (61020, м. Харків, вул. Китаєнка, буд. 1, код ЄДРПОУ 45929581) та знаходяться на рахунку в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» IBAN: НОМЕР_2 та інших рахунках наявних у всіх банківських та інших фінансово-кредитних установах України, в межах суми позовних вимог у розмірі 141 093,03 грн (сто сорок одна тисяча дев`яносто три гривні 03 копійки).

В обґрунтування заяви заявник вказує на ухилення відповідача від діалогу та ігнорування претензій, оскільки позивач неодноразово намагався врегулювати спір у досудовому порядку, зокрема направляв на адресу відповідача претензії, акти взаєморозрахунків, проте відповідач повністю проігнорував зазначені вимоги, не надав жодної відповіді, не здійснив дій щодо погашення заборгованості та свідомо уникає будь-якого телефонного чи електронного діалогу з позивачем, що, на переконання заявника, свідчить про його умисний намір ухилитися від виконання грошового зобов`язання.

Крім того, заявник посилається на ознаки фіктивності та створення підприємства-«двійника» з метою виведення активів. Заявник зауважує, що директором та одноосібним засновником відповідача (ТОВ «ЕКО-ФРУКТ Україна 1», код ЄДРПОУ 45929581) є ОСОБА_1 . Проведеним юридичним аналізом встановлено, що зазначена особа також є керівником іншого підприємства з майже тотожною назвою ТОВ «ЕКО-ФРУКТ Україна» (код ЄДРПОУ 37191006). Останнє підприємство функціонує тривалий час, проте ОСОБА_1 є там виключно найманим керівником, а засновниками виступають треті особи. Як зазначає заявник, відповідач був зареєстрований в жовтні 2025 року, тобто за дуже короткий проміжок часу до моменту укладення Договору поставки № 2543 від 01.01.2026 року з позивачем. Створення нової юридичної особи з аналогічною назвою (з приставкою цифрового індексу «1»), копіювання ділової репутації первинного підприємства, швидке накопичення боргу перед позивачем за видатковою накладною № Тех-193 від 01.05.2026 та подальша повна відмова від комунікації, за твердженням заявника, вказують на очевидні ознаки створення відповідача як фіктивного інструменту для безпідставного одержання товарно-матеріальних цінностей без наміру їх повної оплати, з метою подальшого залишення цього підприємства без активів та переведення діяльності назад на первинну компанію, що свідчить про високу ймовірність приховування, розтрати або виведення залишків грошових коштів з рахунків ТОВ «ЕКО ФРУКТ Україна 1» та унеможливить примусове стягнення за виконавчим документом у майбутньому.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТЕКСТИЛЬ ПЛЮС» про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою (вх.№3445/26 від 30.09.2026), суд встановив наступне.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами частин 1, 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Забезпечення позову - це по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (відповідачів) з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Відповідно до усталених висновків Верховного Суду при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання/невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

При цьому важливим є те, що обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Крім того, що суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об`єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.02.2019 у справі №924/790/18, від 11.10.2019 у справі №910/4762/19, від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 21.05.2020 у справі № 906/20/20, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі №910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 13.05.2021 у справі №916/2761/20).

Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.

Предметом позову у справі є вимоги позивача стягнути з відповідача заборгованість за Договором поставки № 2543 від 01.01.2026 року в загальному розмірі 141 093,03 грн, з яких: 121 103,72 грн основний борг, 16 655,81 грн пеня, 1 641,86 грн 3% річних, 1 691,64 грн інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 183 403,72 грн з ПДВ, відповідач прийняв товар у повному обсязі, проте зобов`язання з оплати виконав лише частково, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, для забезпечення позову необхідною є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. При цьому в ухвалі про вжиття заходів забезпечення позову має бути мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення господарського суду, істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд наголошує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не повинен надавати оцінку доказам в обґрунтування вимог чи заперечень проти позову, робити висновки про існування або відсутність підстав для задоволення позову. В першу чергу суд повинен оцінити доводи заявника на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Оцінюючи доводи заявника, суд констатує, що сам по собі майновий характер спору не свідчать про існування загрози невиконання рішення суду без наведення конкретних обставин, які б указували на відповідні ризики.

Суд критично оцінює наведені доводи позивача про ухилення відповідача від діалогу та ігнорування претензій, оскільки факт порушення строків оплати за Договором поставки, з урахуванням часткової оплати товару, та залишення претензій без відповіді свідчить про наявність спору між сторонами, який є предметом судового розгляду, однак не є беззаперечним доказом того, що відповідач вчиняє або має намір вчинити дії щодо відчуження майна чи виведення коштів з метою уникнення виконання рішення суду.

Щодо доводів позивача про ознаки фіктивності та створення підприємства-"двійника", суд вважає їх виключно суб`єктивними припущеннями заявника. Суд зазначає, що створення юридичних осіб, обрання їх найменування та призначення керівників є реалізацією гарантованого законом права на підприємницьку діяльність.

Відповідно до положень цивільного законодавства грошові кошти є універсальним платіжним засобом, а їх власник наділений правом вільно володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Разом з тим, сама по собі наявність у особи можливості вільного розпорядження грошовими коштами, з урахуванням їх правової природи, не свідчить про існування реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання судового рішення.

Фактично, наведені у заяві доводи зводяться до припущення про потенційну недобросовісність відповідача, що не може розцінюватися як самостійна і достатня підстава для застосування заходів забезпечення позову. Інакше застосування такого підходу призвело б до автоматичного накладення арешту на майно відповідача у кожній справі про стягнення грошових коштів, що суперечить правовій природі інституту забезпечення позову та вимогам процесуального закону.

Суд зазначає, що обґрунтоване припущення у розумінні статті 136 ГПК України має ґрунтуватися на конкретних фактичних обставинах та підтверджуватися належними доказами, які свідчать про реальність відповідного ризику. Такими обставинами можуть бути, зокрема, вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна, зменшення активів, припинення діяльності, наявність ознак неплатоспроможності або інші дії, які об`єктивно ускладнюють виконання рішення суду.

Натомість у даному випадку позивач не навів та не підтвердив жодних конкретних обставин, які б свідчили про наявність у відповідача наміру чи фактичних дій щодо виведення грошових коштів, продаж майна або ухилення від виконання можливого рішення суду.

Так, застосування такого заходу забезпечення як накладення арешту на грошові кошти без доведення обґрунтованої необхідності та без застосування зустрічного забезпечення суттєво порушить баланс інтересів сторін.

Враховуючи викладене, заявником не доведено необхідності застосування заходів забезпечення позову, не обґрунтовано співмірності таких заходів та не надано доказів того, що невжиття заявлених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову та про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТЕКСТИЛЬ ПЛЮС» про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою.

Відповідно до частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Оскільки судом в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено, судові витрати покладаються на заявника в повному обсязі.

Керуючись статтями 73, 74, 86, 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТЕКСТИЛЬ ПЛЮС» про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою (вх.№3445/26 від 30.09.2026), відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складання повного тексту ухвали відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Ухвалу підписано 01 жовтня 2026 року.

СуддяО.О. Присяжнюк