Рішення № 140229926, 28.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3359/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.

розглянувши справу №916/3359/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код 40121452)

До відповідача: Фермерського господарства Юкос і К (74300, Херсонська обл., м.Берислав, вул. Центральна, 115; код ЄДРПОУ 34174889)

про стягнення 28311,87 грн.

Представники:

Від позивача: Піун С.П., довіреність

Від відповідачів: не з`явились

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства Юкос і К про стягнення 28311,87 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.08.2024р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3359/24. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Зупинено провадження у справі №916/3359/24 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.11.2025р. поновлено провадження у справі №916/3359/24. Зупинено провадження у справі №916/3359/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.04.2026р. поновлено провадження у справі №916/3390/24. Підготовче засідання у справі призначено на "29" квітня 2026 р. о 13:30. Запропоновано позивачу та відповідачу надати письмові пояснення, станом на момент розгляду справи, з урахуванням позиції, що викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025р. у справі №908/1162/23. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 29.04.2026р. о 13:30.

29.04.2026р. судом, без оформлення окремого документа, було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06 травня 2026р. о 14:00, із викликом учасників справи у судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.04.2026р. повідомлено Фермерське господарство Юкос і К про судове засідання по розгляду справи по суті, яке відбудеться "06" травня 2026 р. о 14:00. Викликано представників учасників справи у судове засідання, призначене на 06.05.2026р. о 14:00.

05.05.2026р. до суду позивачем надано пояснення.

У зв`язку з відсутністю відомостей щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи по суті, 06.05.2026р. судом було оголошено перерву по розгляду справи по суті до 01.06.2026р. о 12:00, із викликом учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.05.2026р. повідомлено учасників справи про судове засідання, яке відбудеться "01" червня 2026 р. о 12:00.

29.05.2026р. до суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України до суду надано клопотання, відповідно до якого позивач просив суд повернутись до стадії підготовчого провадження у справі №916/3359/24 після його закриття та зупинити провадження у справі №916/3359/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №916/1218/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення.

01.06.2026р. судове засідання не відбулося, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.06.2026р. судове засідання у справі №916/3359/24 призначено на "10" червня 2026 р. о 09:50. Викликано представників учасників справи у засідання, призначене на 10.06.2026р. о 09:50.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.06.2026р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України від 29.05.2026р. вх. № ГСОО 18850/26 задоволено. Повернуто до стадії підготовчого провадження у справі №916/3359/24. Зупинено провадження у справі №916/3359/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №916/1218/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.06.2026р. поновлено провадження у справі №916/3359/24. Підготовче засідання у справі призначено на "18" червня 2026 р. о 13:20. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 18.06.2026р. о 13:20.

18.06.2026р. судом, без оформлення окремого документа, було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 серпня 2026р. о 10:20, із викликом учасників справи у судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.06.2026р. повідомлено учасників справи про судове засідання по розгляду справи по суті, яке відбудеться (з урахуванням перебування судді у відпустці з 29.06.2026р. по 31.07.2026р.) "10" серпня 2026 р. о 10:20. Викликано представників учасників справи у судове засідання, призначене на 10.08.2026р. о 10:20.

07.08.2026р. до суду позивачем надано пояснення.

10.08.2026р. судом було оголошено перерву по розгляду справи по суті до 28.09.2026р. о 10:30, із викликом учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.08.2026р. повідомлено Фермерське господарство Юкос і К про судове засідання, яке відбудеться "28" вересня 2026 р. о 10:30.

У судовому засіданні 28.09.2026 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 01.10.2026 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

В обґрунтування поданого позову, позивачем було зазначено суду, що між сторонами укладено Договір №-101/ПГ-1612-К постачання природного газу (далі Договір).

За поясненнями позивач, ним на виконання умов Договору, передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 100857,42 грн, що підтверджується актами приймання передачі природного газу та рахунками на оплату.

Відповідно до пункту 3.9 Договору, остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі акту (актів) приймання-передачі природного газу.

Як вказує позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 3.9 Договору.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за Договором з січня 2021р. по травень 2022р. складає 18388,23 грн.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що у разі порушення Споживачем порядку та строків оплати поставленого Постачальником газу/інших платежів Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла протягом періоду, за який оплачується пеня, за кожний день прострочення.

Позивачем було зазначено суду, що з урахуванням сум та строку прострочення сплати основного боргу відповідачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання умов Договору складає 4137,19 грн.

Також позивачем було зазначено суду, що сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 4552,18 грн. та загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 1234,27 грн.

Позивачем були надані пояснення та зазначено суду, що в межах справи №908/1162/23 розглядалось питання правовідносин з постачання електричної енергії протягом листопада-грудня 2022р., отже в цей період діяв Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», в редакції змін, що внесені на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» від 21 квітня 2022 року № 2217-IX (набрав чинності 07.05.2022р.).

За доводами позивача, в межах даної справи, вирішується питання стягнення заборгованості за спожитий природний газ за Договором постачання природного газу №-101/ ПГ-1612-К від 28.12.2020р. у період з січня 2021р. по травень 2022р.

Тобто, як зазначає позивач, періоди постачання та, відповідно, споживання енергетичного ресурсу, які є предметом розгляду судами у справі №916/3359/24 та справі №908/1162/23, перегляд якої здійснювався в касаційному порядку Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, є відмінними.

За поясненнями позивача, враховуючи відмінність у часових межах виникнення та перебігу спірних правовідносин, правові висновки, викладені у справі №908/1162/23, не можуть бути застосовані у справі №916/3359/24 без урахування особливостей нормативно-правового регулювання, чинного у відповідний спірний період. Зокрема, при розгляді справи №908/1162/23 суд касаційної інстанції здійснював правову оцінку спірних відносин, із застосуванням положень Закону України про ТОТ у редакції Закону №2217-IX від 21.04.2022, тоді як у межах справи №916/3359/24 підлягають застосуванню приписи цього Закону в редакції Законів України від 01.07.2021 № 1618-IX та № 2138-IX від 15.03.2022, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, включно до 06.05.2022.

За твердженнями позивача, правові висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 сформовані на підставі аналізу норм Закону про ТОТ у редакції Закону № 2217-IX від 21.04.2022 (чинній з 07.05.2022), тобто, за умов іншого нормативно-правового регулювання, ніж те, яке діяло з січня по 06.05.2022 року, та підлягає застосуванню у межах справи №916/3359/24.

Суд, розглянувши усі подані під час розгляду справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як з`ясовано судом, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України та Фермерським господарством Юкос і К виникли на підставі укладеного між ними Договору №-101/ПГ-1612-К постачання природного газу від 28.12.202р.

Як встановлено судом, та не спростовано відповідачем, відповідачем за період з січня 2021р. по травень 2022р. було прострочено виконання зобов`язання з оплати вартості отриманого від позивача природного газу.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму основного боргу у розмірі 18388,23 грн., а саме: 1211,28 грн. лютий 2022р., 14609,27 грн. березень 2022р., квітень 2022р. 1917,32 грн., травень 2022р. 650,36 грн.

Також, за заявлений період, а саме з січня 2021р. по травень 2022р., де мало місце прострочення виконання зобов`язання, позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в межах розгляду справи №908/1162/23 досліджувала питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1364 від 06.12.2022 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (№1207-VII), для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, зокрема, виснувала, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану" №2764-ІХ від 16.11.2022 частину третю статті 1 вказаного Закону №1207-VII було викладено у редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Чинна редакція цієї норми (відповідно до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

З 07.05.2022 ні пункт 7 частини першої статті 11, ні пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до регулювання, запровадженого Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" №2217-ІХ від 21.04.2022, правовий статус тимчасово окупованої території РФ у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема, і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

З огляду на викладене, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, про поширення положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Відтак, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову у задоволенні позову, зазначила про те, що підставою для такої відмови, враховуючи положення статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі енергоносіїв відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у відповідному судовому провадженні.

Суд, в силу положень частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, враховує зазначені вище висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, оскільки правовідносини у даній справі та у справі №908/1162/23 є подібними за змістовим критерієм.

Згідно до Згідно з наказом Міністерства з реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», Бериславська міська територіальна громада з 09.03.2022 року по 11.11.2022р. перебувала в тимчасовій окупації.

Згідно зі статтею 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Отже, з урахуванням наведеного, суд зазначає, що позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу на тимчасово окуповану територію після 09.03.2022р. по 11.11.2022р.

Правові висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, свідчать про необхідність урахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період.

З наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що відповідачем у лютому 2022р. спожито 1211,28 грн. та з 01.03.2022р. по 08.03.2022р. 4228,02 грн. (3510,85+12,50=3523,35+20%).

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 5439,30 грн. за період лютий 2022р. та з 01.03.2022р. по 08.03.2022р. - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Щодо пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що у разі порушення Споживачем порядку та строків оплати поставленого Постачальником газу/інших платежів Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла протягом періоду, за який оплачується пеня, за кожний день прострочення.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Приймаючи до уваги, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за період з 09 березня 2022р. по 31 березня 2022р., за квітень 2022р. та травень 2022р., нараховані позивачем пеня, 3% річних та інфляційні втрати також не підлягають задоволенню.

Судом враховується, що позивачем нарахування 3% річних за лютий 2022р. було здійснено з 22.03.2022р. по 30.06.2024р., інфляційні втрати з 01.04.2022р. по 30.06.2024р., пеню 22.03.2022р. по 21.09.2022р.

Також, позивачем нарахування 3% річних за березень 2022р. було здійснено з 21.04.2022р. по 30.06.2024р., інфляційні втрати з 01.05.2022р. по 30.06.2024р., пеню 21.04.2022р. по 20.10.2022р.

Відтак, строк виконання зобов`язань з оплати вартості природного газу, поставленого у лютому та березні місяці 2022 року, припав на період, під час якого банківські установи не мали можливості здійснювати розрахункові операції внаслідок тимчасової окупації відповідної території, що, у свою чергу, об`єктивно унеможливлювало своєчасне виконання відповідачем вказаних грошових зобов`язань.

Суд виходить з того, що тимчасова окупація відповідної території та встановлені державою обмеження господарської діяльності є обставинами публічно-правового характеру, які безпосередньо впливають на можливість належного виконання зобов`язання. Обмеження, встановлені законом щодо переміщення товарів та здійснення господарських операцій на тимчасово окупованій території, мають імперативний характер і спрямовані на захист національної безпеки.

Правові висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, свідчать про необхідність урахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період.

Незважаючи на те, що стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних незалежно від вини боржника, її застосування не може відбуватися ізольовано від інших норм законодавства та принципу системності правового регулювання. У випадку, коли спеціальним законом встановлено обмеження на здійснення відповідної господарської діяльності у зв`язку з тимчасовою окупацією, суд зобов`язаний оцінити, чи не суперечитиме автоматичне застосування наслідків, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, публічно-правовим приписам і меті спеціального регулювання.

Невиконання грошового зобов`язання у спірний період було зумовлене об`єктивними обставинами, пов`язаними з окупацією території та фактичним припиненням належного функціонування банківської та казначейської системи. За таких умов прострочення виконання не може розцінюватися як наслідок недобросовісної поведінки або неправомірного користування чужими грошовими коштами.

Застосування компенсаційних механізмів статті 625 Цивільного кодексу України у ситуації, коли боржник був об`єктивно позбавлений можливості здійснити платіж, призвело б до перекладення на нього надмірного тягаря відповідальності, що суперечить принципам справедливості та розумності, закріпленим у статті 3 цього Кодексу.

Суд враховує, що компенсаційна природа інфляційних втрат та трьох процентів річних спрямована на відновлення майнової сфери кредитора у разі неправомірного користування його коштами. Водночас у період дії правового режиму тимчасової окупації відсутні підстави вважати, що боржник здійснював таке користування з власної волі або у спосіб, який порушує баланс інтересів сторін.

Відповідальність не може ґрунтуватися виключно на формальному факті прострочення без урахування об`єктивної неможливості виконання зобов`язання.

Суд виходить із необхідності застосування не формального, а змістовного підходу до оцінки правовідносин. Механічне нарахування пені за кожен день прострочення без урахування реального правового режиму відповідної території суперечило б завданню господарського судочинства справедливому, неупередженому та ефективному вирішенню спорів. Саме тому суд при вирішенні спору враховує не лише текст договору, який, звісно, містить, у тому числі умови щодо застосування пені, а й об`єктивний контекст його виконання.

Стабільність правозастосування передбачає, що суб`єкти господарювання повинні мати можливість прогнозувати правові наслідки своєї поведінки. Умови воєнного стану та тимчасової окупації сформували особливий правовий режим, який об`єктивно змінює звичайну модель господарської відповідальності. Свобода договору не є абсолютною та реалізується в межах імперативних приписів закону. У період дії спеціального правового режиму тимчасово окупованої території воля сторін не могла реалізовуватися поза межами встановлених державою обмежень. Отже, покладення на боржника відповідальності за невиконання зобов`язання в період, коли виконання суперечило або фактично унеможливлювалося імперативними заборонами, означало б ігнорування пріоритету публічно-правового регулювання та принципу верховенства права.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені, які позивачем було нараховано за період тимчасвої окупації з 09.03.2022р. по 11.11.2022р.

За перерахунком суду, до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 294,60 грн. ( січень 2021р. 8,77 грн., лютий 2021р. - 0,00 грн., березень 2021р. 18,83 грн., квітень 2021р. 0,19 грн., травень 2021р. - 0,00 грн., червень 2021р. 0,13 грн., липень 2021р. 0,00 грн., серпень 2021р. 0,00 грн., вересень 2021р. 0,00 грн., жовтень 2021р. 0,00 грн., листопад 2021р. 0,00 грн., грудень 2021р. 0,00 грн., січень 2022р. 0,00 грн., лютий 2022р. 59,39 грн., що були перераховані судом за період з 12.11.2022р. (дата деокупації) по 30.06.2022р., березень 2022р. 207,29 грн., що були перераховані судом за період з 12.11.2022р. (дата деокупації) по 30.06.2022р.

За перерахунком суду до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 603,72 грн. за періодами в лютому 2022р. що були перераховані судом за період з 12.11.2022р. (дата деокупації) по 30.06.2022р., та за періодами березня 2022р. - що були перераховані судом за період з 12.11.2022р. (дата деокупації) по 30.06.2022р.

Також суд зазначає, що при здійсненні перерахунку інфляційних втрат, судом прийнято до уваги методику нарахування позивача, із застосуванням суми боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів.

Також, до стягнення підлягає пеня у розмірі 132,73 грн. за періодами січень 2021р., березень 2021р. та квітень 2021р. та червень 2021р.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, зі стягненням з відповідача основного боргу у розмірі 5439,30 грн., 3% річних 294,60 грн., інфляційних втрат 603,72 грн. та пені 132,73 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 553,61 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України задовольнити частково.

2.Стягнути з Фермерського господарства Юкос і К (74300, Херсонська обл., м.Берислав, вул. Центральна, 115; код ЄДРПОУ 34174889) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України (04116, м.Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код 40121452) основний борг у розмірі 5439 (п`ять тисяч чотириста тридцять дев`ять) грн. 30 коп., 3% річних у розмірі 294 (двісті дев`яносто чотири) грн. 60 коп., інфляційні втрати у розмірі 603 (шістсот три) грн. 72 коп., пеню у розмірі 132 (сто тридцять дві) грн. 73 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 553 (п`ятсот п`ятдесят три) грн. 61 коп.

3.В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 01 жовтня 2026 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко