Рішення № 140229428, 30.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2026Справа № 910/7003/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області (24000, Вінницька область, місто Могилів-Подільський, вулиця Покровська, будинок 5, ідентифікаційний код 02909909) в інтересах держави в особі:

Управління освіти Могилів-Подільської міської ради (24000, Вінницька область, місто Могилів-Подільський, вулиця Полтавська, будинок 23, ідентифікаційний код 02141578),

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" (01135, місто Київ, вул. Златоустівська, будинок 23А літ. "М", ідентифікаційний код 42588390)

про визнання правочинів недійсними та стягнення 616 099,79 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Васильчук Д.Ю.

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Нагалка Я.Я.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Управління освіти Могилів-Подільської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс", в якому просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 16.07.2025 до договору № 165 від 20.05.2025 про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради та ТОВ "Енерго Збут Транс";

- визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 12.08.2025 до договору № 165 від 20.05.2025 про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради та ТОВ "Енерго Збут Транс";

- визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 12.09.2025 до договору № 165 від 20.05.2025 про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради та ТОВ "Енерго Збут Транс";-

- визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 16.10.2025 до договору № 165 від 20.05.2025 про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради та ТОВ "Енерго Збут Транс";

- визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 13.11.2025 до договору № 165 від 20.05.2025 про постачання електричної енергії споживачу, укладену міжУправлінням освіти Могилів-Подільської міської ради та ТОВ "Енерго Збут Транс";

- визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 11.12.2025 до договору № 165 від 20.05.2025 про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради та ТОВ "Енерго Збут Транс";

- визнати недійсним п.1.2. Акта приймання передачі № 3752 від 27.11.2025 до договору № 165 від 20.05.2025 про постачання електричної енергії споживачу, укладений між Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради та ТОВ "Енерго Збут Транс";

- визнати недійсним п.1.2. Акта приймання передачі № 3894 від 11.12.2025, до договору №165 від 20.05.2025 про постачання електричної енергії споживачу, укладений між Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради та ТОВ "Енерго Збут Транс";

- визнати недійсним п.1.2. Акта приймання-передачі № 1431 від 26.12.2025 до договору № 165 від 20.05.2025 про постачання електричної енергії споживачу, укладений між Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради та ТОВ "Енерго Збут Транс";

- визнати недійсним п.1.2. Акта приймання передачі № 3154 від 16.10.2025, до договору № 165 від 20.05.2025 про постачання електричної енергії споживачу, укладений між Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради та ТОВ "ЕнергоЗбутТранс";

- визнати недійсним п.1.2. Акта приймання передачі № 3025 від 15.09.2025, до договору № 165 від 20.05.2025 про постачання електричної енергії споживачу, укладений між Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради та ТОВ "Енерго Збут Транс";

- визнати недійсним п.1.2. Акта приймання передачі № 2398 від 12.08.2025, до договору № 165 від 20.05.2025 про постачання електричної енергії споживачу, укладений між Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради та ТОВ "ЕнергоЗбутТранс";

- визнати недійсним п.1.2. Акта приймання передачі № 2025 від 17.07.2025, до договору № 165 від 20.05.2025 про постачання електричної енергії споживачу, укладений між Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради та ТОВ "Енерго Збут Транс";

- стягнути з ТОВ "Енерго Збут Транс" (01135, Україна, місто Київ, вулиця Златоустівська, будинок 23А літ. "М", ЄДРПОУ 42588390) на користь Управління освіти Могилів-Подільської міської ради грошові кошти в сумі 616 099,79 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/7003/26 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі № 910/7003/26 призначено на 15.07.2026.

01.07.2026 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.

09.07.2026 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача подано клопотання про участь у судовому засіданні 15.07.2026 о 12:55 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/7003/26 відмовлено.

15.07.2026 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки обидва представники відповідача з поважних та об`єктивних причин не можуть взяти участь у підготовчому засіданні, призначеному на 15.07.2026 через участь в інших судових засіданнях.

Розглянувши дане клопотання, суд визнав за доцільне задовольнити клопотання представника відповідача щодо відкладення розгляду справи.

Учасники судового процесу участь своїх представників у засідання суду 15.07.2026 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 відкладено підготовче засідання у справі № 910/7003/26 на 19.08.2026.

19.08.2026 через підсистему "Електронний суд" від прокуратури та від відповідача надійшли письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 19.08.2026 представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з поданими прокуратурою письмовими поясненнями.

Суд протокольною ухвалою задовольнив дане клопотання представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 відкладено підготовче засідання у справі № 910/7003/26 на 09.09.2026.

02.09.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на письмові пояснення прокуратури.

07.09.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання щодо проведення судового засідання без участі його представника.

У засіданні суду 09.09.2026 представник відповідача просив залишити без розгляду клопотання щодо проведення судового засідання без його участі.

Суд протокольною ухвалою задовольнив дане клопотання представника відповідача та залишив без розгляду, подане ним клопотання від 07.09.2026.

У засіданні суду 09.09.2026 присутніми учасниками судового процесу надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Позивач участь свого представника у засідання суду 09.09.2026 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 23.09.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2026 відкладено судове засідання на 30.09.2026.

Прокурор у судовому засіданні 30.09.2026 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.09.2026 проти задоволення позовних вимог заперечив та просив відмовити у їх задоволенні.

30.09.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.05.2025 між Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради (далі -споживач, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" (далі - відповідач, постачальник) було укладено договір №165 про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до умов цього договору постачальник зобов`язався продавати споживачу електричну енергію для забезпечення потреб його електроустановок, а споживач приймати та оплачувати поставлений товар. Загальна вартість договору становила 3 496 185,00 грн, у тому числі ПДВ, а строк постачання електричної енергії визначено до 31.12.2025 включно.

Як зазначає прокурор, первісна ціна електричної енергії за результатами процедури закупівлі та відповідно до комерційної пропозиції постачальника становила 6,3567 грн за 1 кВт·год з ПДВ.

Пунктами 5.2, 5.3, 5.3.1 та 5.4 договору сторони передбачили механізм визначення фактичної ціни електричної енергії. Зокрема, фактична ціна за одиницю товару мала визначатися щомісячно після завершення розрахункового періоду, яким є календарний місяць, з урахуванням середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед», тарифу на послуги з передачі електричної енергії та маржі постачальника. Зміна ціни мала оформлюватися у письмовій формі шляхом укладення додаткової угоди або підписання акта приймання-передачі.

Надалі сторони договору послідовно уклали шість додаткових угод, якими змінювали ціну електричної енергії за одиницю товару, а саме:

- додатковою угодою №1 від 16.07.2025 ціну визначено у розмірі 6,562884 грн за 1 кВт·год з ПДВ;

- додатковою угодою №2 від 12.08.2025 - 7,120116 грн за 1 кВт·год з ПДВ;

- додатковою угодою №3 від 12.09.2025 - 7,327296 грн за 1 кВт·год з ПДВ;

- додатковою угодою №4 від 16.10.2025 - 6,249456 грн за 1 кВт·год з ПДВ;

- додатковою угодою №5 від 13.11.2025 - 8,498076 грн за 1 кВт·год з ПДВ;

- додатковою угодою №6 від 11.12.2025 - 9,019824 грн за 1 кВт·год з ПДВ.

Крім того, у пункті 1.2 актів приймання-передачі електричної енергії сторони визначали ціну за одиницю товару, обсяг поставки та суму грошового зобов`язання споживача. На переконання прокурора, такі положення актів не мають виключно бухгалтерського чи технічного характеру, оскільки безпосередньо змінюють істотну умову договору - ціну електричної енергії.

Так, за актом приймання-передачі №2025 від 17.07.2025 споживачеві поставлено 44 435 кВт·год електричної енергії за ціною 6,562884 грн за 1 кВт·год на загальну суму 291 621,76 грн.

За актом №2398 від 12.08.2025 поставлено 21 201 кВт·год електричної енергії за ціною 7,120116 грн за 1 кВт·год на суму 150 953,58 грн.

За актом №3025 від 15.09.2025 поставлено 30 132 кВт·год електричної енергії за ціною 7,327296 грн за 1 кВт·год на суму 220 786,08 грн.

За актом №3154 від 16.10.2025 поставлено 66 886 кВт·год електричної енергії за ціною 6,249456 грн за 1 кВт·год на суму 418 001,11 грн.

За актом №3752 від 27.11.2025 поставлено 101 057 кВт·год електричної енергії за ціною 8,498076 грн за 1 кВт·год на суму 858 790,07 грн.

За актом №3894 від 11.12.2025 поставлено 90 340 кВт·год електричної енергії за ціною 9,019824 грн за 1 кВт·год на суму 814 850,90 грн.

За актом №1431 від 26.12.2025 поставлено 34 294 кВт·год електричної енергії за ціною 9,461544 грн за 1 кВт·год на суму 324 474,19 грн.

Отже, упродовж виконання договору ціна одиниці товару, визначена за результатами закупівлі у розмірі 6,3567 грн за 1 кВт·год, була збільшена до 9,461544 грн за 1 кВт·год, тобто, більш як на 48 відсотків. Загалом Управління освіти оплатило поставлену електричну енергію на суму 3 079 477,69 грн.

Прокурор вважає, що застосування сторонами формульного механізму ціноутворення не звільняло їх від обов`язку дотримуватися імперативних вимог законодавства про публічні закупівлі щодо зміни ціни за одиницю товару.

За твердженням прокурора, підпункт 7 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1178, визначає порядок та спосіб обчислення ціни, проте не встановлює самостійної і необмеженої підстави для її збільшення поза межами, встановленими Законом України «Про публічні закупівлі».

Прокурор також посилається на те, що додаткові угоди та акти приймання-передачі фактично застосовувалися до електричної енергії, яка на момент їх підписання вже була поставлена та спожита. На думку прокурора, зміна ціни після поставки товару суперечить природі договору про закупівлю та не може бути використана як спосіб перегляду вже виконаних зобов`язань.

Окремо прокурор зазначає, що при оформленні акта №1431 від 26.12.2025 сторони використали показник середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед» за 20 днів грудня 2025 року, хоча розрахунковим періодом за договором визначено календарний місяць. На переконання прокурора, акт було підписано до завершення грудня 2025 року та до формування остаточного місячного показника, що не відповідає погодженому сторонами механізму ціноутворення.

Порівнюючи фактично сплачену вартість електричної енергії з її вартістю за первісною ціною договору, прокурор визначив суму надмірно сплачених бюджетних коштів у розмірі 616 099,79 грн та просить стягнути її з ТОВ «Енерго Збут Транс» на користь Управління освіти Могилів-Подільської міської ради.

Прокурор також вказує, що закупівля фінансувалася за рахунок коштів місцевого бюджету, а тому укладення та виконання оспорюваних правочинів, на його думку, порушує інтереси держави і територіальної громади у сфері ефективного та раціонального використання бюджетних коштів.

За наведених обставин прокурор просить визнати недійсними додаткові угоди №1-№6 до договору №165 від 20.05.2025, пункти 1.2 актів приймання-передачі №2025, №2398, №3025, №3154, №3752, №3894 та №1431 у частині визначення ціни електричної енергії, а також стягнути з відповідача 616 099,79 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Суд зазначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяви самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений держави здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносин.

Якщо підстави для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачено абзацами 3-м і 4-м частини четвертої статті 23-ї закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави здійснює або не належним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію з приводу того, що положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави (постанови Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 25.02.2021 у справі №912/9/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Як вже неодноразово зазначав Верховний Суд (для прикладу, постанова від 10.06.2021 у справі за №910/114/19), прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» вимог.

Проведення процедури закупівлі та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.03.2019 в справі №912/989/18). Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог чинного законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави. Таким чином, враховуючи фактичні обставини обізнаності Позивача про наявні порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а також беручи до уваги відсутність будь-якого активного реагування з його сторони щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави впродовж розумного строку, є виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у прокурора не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Аналогічна правова позиція щодо правомірного звернення прокурором з позовом до суду в інтересах держави в особі Офісу Держаудитслужби у разі відсутності відповідного реагування уповноваженим органом викладена також у постановах Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 927/535/22 та від 26.03.2024 у справі № 927/373/22.

Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

У постанові від 23.09.2021 у справі № 910/11608/20 Верховний Суд вказав на ту обставину, що закупівля проводиться не лише для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі, але й для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах.

Велика Палата Верховного Суду у своїй усталеній практиці неодноразово наголошувала, що у спорах, пов`язаних із визнанням недійсними договорів або додаткових угод, укладених у межах публічних закупівель, визначальним є встановлення суб`єкта, який має безпосередній майновий інтерес у захисті бюджетних коштів та належному виконанні договору. Таким суб`єктом є орган або юридична особа публічного права, яка є стороною спірного договору та розпорядником або одержувачем бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалося фінансування закупівлі. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24)

У даному випадку саме Управління освіти Могилів-Подільської міської ради як сторона договору про постачання електричної енергії №165 від 20.05.2025 має безпосередній майновий інтерес у захисті даних фінансових ресурсів та у відновленні законності у сфері публічних закупівель.

Факт здійснення розрахунків споживачем саме за кошти місцевого бюджету підтверджується відповіддю Могилів-Подільського управління Державної казначейської служби України Вінницької області.

Відтак, у розумінні частини п`ятої статті 53 ГПК України, у разі звернення прокурора до суду в інтересах держави, зазначений орган набуває процесуального статусу саме позивача, а сторони договору - відповідачів.

Отже, звернення прокурора до суду здійснюється в інтересах держави в особі Управління освіти Могилів- Подільської міської ради як належного позивача, оскільки саме цей орган є стороною спірного договору, розпорядником коштів місцевого бюджету, за рахунок яких здійснювалося фінансування закупівлі, та суб`єктом, майнові інтереси якого були безпосередньо порушені внаслідок укладення й виконання оспорюваних додаткових угод.

Факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18)

Так, з метою з`ясування позиції безпосередньо учасника спірного договору, прокуратурою було направлено запит від 02.01.2026 на адресу Управління освіти Могилів-Подільської міської ради, в якому, зокрема, з`ясовувалась позиція пзивача щодо наявності або відсутності порушень законодавства при укладанні та виконанні договору про постачання електричної енергії №165 від 20.05.2025 та додаткових угод до нього, а також пропонувалося повідомити про вжиті заходи, спрямовані на поновлення порушених прав та інтересів.

Разом з тим, у відповіді від 08.01.2026 Управління освіти Могилів-Подільської міської ради повідомило про відсутність, на їх думку, будь-яких порушень законодавства при укладанні та виконанні зазначеного договору та додаткових угод до нього.

Також, 02.03.2026 направлявся запит №02.53-1251 ВИХ-26 на адресу Могилів-подільської міської ради, в якому висловлювалось прохання повідомити інформацію щодо наміру самостійно вживати заходів для відновлення порушених прав та інтересів.

У своїй відповіді від 09.03.2026 №02-22/747 орган МС повідомив про відсутність намірів та заперечив саму необхідність у вчиненні таких дій.

За таких обставин, суб`єкт, на який покладено обов`язок щодо ефективного, цільового та законного використання бюджетних коштів, фактично самоусунувся від захисту інтересів держави та територіальної громади, що свідчить про неналежне здійснення відповідних повноважень.

Така позиція позивача фактично унеможливила самостійне відновлення порушених інтересів та обумовила необхідність звернення прокурора до суду з даним позовом у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на вищевикладене, Управління освіти є стороною спірного договору, розпорядником коштів місцевого бюджету, за рахунок яких здійснювалася закупівля, та особою, майнові інтереси якої безпосередньо порушені у разі надмірної оплати вартості електричної енергії. Водночас Управління освіти та Могилів-Подільська міська рада, будучи поінформованими прокуратурою про обставини можливого порушення, самостійних заходів судового захисту не вжили.

Отже, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Управління освіти Могилів-Подільської міської ради.

За змістом статей 11, 202, 203, 215 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його зміст не суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання стороною під час його вчинення вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Ціна є істотною умовою договору про закупівлю. Особливий порядок зміни ціни після проведення конкурентної процедури закупівлі спрямований на недопущення нівелювання результатів торгів, забезпечення економії та ефективності використання бюджетних коштів, а також на збереження балансу інтересів замовника та постачальника.

Так, відповідно до пункту 5.1 договору його загальна ціна визначена у сумі 3 496 185,00 грн з ПДВ, у тому числі 2 913 487,50 грн без ПДВ та 582 697,50 грн ПДВ.

При цьому, сторони погодили, що протягом виконання договору його загальна ціна залежить від кількості переданої електричної енергії та її ціни, яка визначається згідно з актами приймання-передачі, а відповідні зміни можуть оформлюватися шляхом підписання акта приймання-передачі із зазначенням зміненої ціни або шляхом укладення додаткової угоди.

Пунктом 5.2 договору сторони встановили, що фактична ціна за одиницю товару визначається щомісяця після завершення місяця постачання та змінюється порівняно з ціною за одиницю товару, встановленою на момент укладення договору або за попередній місяць постачання, шляхом внесення змін до договору в письмовій формі - підписання сторонами актів приймання-передачі згідно з пунктом 5.4 договору або шляхом укладення додаткових угод.

Таким чином, судом встановлено, що договором сторони передбачили можливість та порядок щомісячної зміни фактичної ціни електричної енергії.

Більше того, пунктом 5.2.1 договору визначено конкретні складові фактичної ціни за одиницю товару: середньозважена ціна на ринку «на добу наперед» (Цсз), відповідний тариф на послуги з передачі електричної енергії (Тпер) та фіксована маржа постачальника (М).

При цьому, сторони окремо погодили, що маржа постачальника, визначена у додатку №2 до договору за результатами подання пропозиції постачальником, є незмінною протягом усього строку дії договору.

Згідно з пунктом 5.3 договору фактична ціна поставки за одиницю товару без ПДВ за відповідний розрахунковий період визначається за формулою:

Цф = Цсз + Тпер + М,

де Цсз - середньозважена ціна РДН за відповідний календарний місяць; Тпер - тариф на послуги з передачі електричної енергії, який діє у відповідному розрахунковому періоді; М - фіксована маржа постачальника.

Пунктом 5.3.1 договору також установлено, що середньозважена ціна на РДН визначається за даними АТ «Оператор ринку» за результатами відповідного розрахункового періоду.

Отже, ціна електричної енергії за договором №165 не була визначена сторонами як незмінна величина протягом усього строку його дії. Навпаки, сторони безпосередньо в договорі погодили формульний механізм її щомісячного визначення залежно від об`єктивного ринкового показника середньозваженої ціни електричної енергії на РДН.

Більше того, відповідно до 5.4 договору зміна ціни за одиницю товару згідно з пунктом 5.3 договору здійснюється у письмовій формі шляхом підписання сторонами акта приймання-передачі товару за відповідний розрахунковий період. Такий порядок сторони визначили належним, допустимим та прийнятним способом внесення змін до договору, який не потребує обов`язкового укладення окремої додаткової угоди.

Разом з цим, сторони залишили за собою право оформити відповідну зміну ціни і шляхом укладення додаткової угоди.

За пунктом 5.4.1 договору акт приймання-передачі за відповідний період повинен містити, серед іншого, розрахунок ціни одиниці товару згідно з умовами договору, розмір середньозваженої ціни закупівлі електроенергії на РДН, відомості щодо тарифу на передачу, остаточну змінену ціну договору та посилання на відповідний пункт Особливостей, згідно з яким здійснюється перегляд ціни.

Відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, установлених законом.

Водночас, при оцінці доводів прокурора щодо порушення законодавства про публічні закупівлі суд враховує спеціальне правове регулювання, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 19 Особливостей здійснення публічних закупівель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1178, передбачено декілька самостійних випадків допустимої зміни істотних умов договору про закупівлю. Підпункт 2 стосується зміни ціни одиниці товару у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку. Натомість підпункт 7 окремо передбачає зміну, зокрема, середньозважених цін на електроенергію на РДН, які застосовуються в договорі, за умови встановлення договором порядку зміни ціни.

Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 22.07.2026 у справі №922/3937/25 суд здійснив розмежування наведених правових підстав, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у даній справі.

У справі №922/3937/25 предметом спору також були вимоги прокурора про визнання недійсними додаткових угод до договору закупівлі електричної енергії та стягнення грошових коштів. Сторони договору в тій справі погодили формульний розрахунок ціни електроенергії та щомісячне визначення її фактичного розміру залежно від середньозваженої ціни на РДН.

Так, Верховний Суд у постанові від 22.07.2026 наголосив на необхідності розмежування зміни ціни через звичайне ринкове коливання та формування ціни залежно від середньозваженої ціни на РДН. За наявності в договорі заздалегідь погодженого формульного механізму щомісячного визначення ціни суд відніс такі правовідносини до підпункту 7 пункту 19 Особливостей №1178.

При цьому Верховний Суд зазначив, що правовою підставою для внесення змін до договору є саме підпункт 7 пункту 19 Особливостей.

Такий механізм, як встановив Верховний Суд, не передбачає 10-відсоткового обмеження, властивого іншій правовій підставі зміни ціни.

Верховний Суд також визнав помилковим застосування до таких правовідносин загального підходу щодо 10-відсоткового обмеження без розмежування зміни ціни через ринкове коливання та зміни ціни у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на РДН. У результаті рішення попередніх інстанцій про задоволення позову були скасовані, а Верховний Суд ухвалив у відповідній частині нове рішення про відмову в позові.

Аналогічний підхід раніше викладено Верховним Судом у постанові від 12.02.2025 у справі №914/619/24, у якій договір також передбачав формулу фактичної ціни електроенергії, що включала середньозважену ціну РДН, тариф передачі та незмінну торговельну надбавку постачальника. Верховний Суд виходив із того, що коли такий порядок визначення ціни погоджений сторонами безпосередньо при укладенні договору, щомісячне визначення фактичної ціни здійснюється відповідно до цього механізму.

При цьому, судом враховано, що умови договору №165 від 20.05.2025 є деталізованими щодо порядку зміни ціни, оскільки пунктом 5.3 установлена конкретна формула Цф = Цсз + Тпер + М, пунктом 5.3.1 визначене джерело отримання показника РДН, пунктом 5.4 установлений порядок письмового оформлення зміни, а пунктом 5.4.1 визначено обов`язковий зміст акта приймання-передачі.

З огляду на викладене, суд не погоджується з доводами прокурора про те, що саме факт збільшення фактичної ціни електричної енергії порівняно з первісним її значенням та перевищення відповідного процентного співвідношення свідчить про протиправність спірних правочинів.

У спірних правовідносинах сторони не погоджували кожного місяця довільне збільшення первісної ціни товару внаслідок коливання ціни на ринку за правилами підпункту 2 пункту 19 Особливостей.

Натомість, сторони ще при укладенні договору встановили порядок, за яким фактична ціна кожного розрахункового місяця повинна визначатися на підставі середньозваженої ціни РДН відповідного періоду із застосуванням визначеної договором формули.

Суд також враховує висновок Верховного Суду про нерелевантність до таких відносин правових позицій, сформованих щодо 10-відсоткового обмеження у спорах, де договором не було погоджено застосування середньозважених цін на РДН та порядок зміни ціни залежно від такого показника.

Отже, саме посилання прокурора на судову практику щодо обмеження підвищення ціни за одиницю товару у зв`язку з коливанням ціни на ринку не спростовує правомірності дій сторін за договором №165, оскільки така практика стосується іншої правової підстави внесення змін до договору.

Щодо спірних пунктів 1.2 актів приймання-передачі суд також не вбачає самостійних підстав для визнання їх недійсними.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.4 та 5.4.1 договору акт приймання-передачі прямо визначений сторонами як документ, яким може оформлюватися фактична ціна товару за відповідний розрахунковий місяць. Тому зазначення у таких актах ціни, визначеної на підставі договору та середньозваженого показника РДН, саме по собі не є зміною умов договору всупереч закону, а становить реалізацію погодженого сторонами механізму.

Судом також не встановлено, а прокурором не доведено, що при визначенні спірної ціни сторони змінили закріплену в пункті 5.3 договору формулу, застосували показник, не передбачений договором, або змінили встановлену договором фіксовану маржу постачальника.

За таких обставин, сам лише факт відмінності щомісячної фактичної ціни від ціни, визначеної на дату укладення договору, не свідчить про недодержання вимог статті 203 ЦК України та не утворює передбачених статтею 215 ЦК України підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними додаткових угод №1 від 16.07.2025, №2 від 12.08.2025, №3 від 12.09.2025, №4 від 16.10.2025, №5 від 13.11.2025 та №6 від 11.12.2025 до договору №165 від 20.05.2025, а також пунктів 1.2 спірних актів приймання-передачі.

Щодо вимоги прокурора про стягнення з ТОВ «Енерго Збут Транс» 616 099,79 грн, суд зазначає таке.

Заявлена майнова вимога ґрунтується на твердженні про неправомірність визначення та сплати вартості електричної енергії відповідно до спірних додаткових угод та актів приймання-передачі.

Однак, оскільки судом не встановлено недійсності відповідних правочинів та порушення сторонами погодженого договором порядку визначення щомісячної фактичної ціни електричної енергії, кошти, сплачені на виконання договору №165 відповідно до визначеної ним формули ціноутворення, отримані відповідачем за наявності належної договірної правової підстави.

Відтак правові підстави для повернення 616 099,79 грн як коштів, сплачених у зв`язку з нібито неправомірним збільшенням ціни, відсутні.

З огляду на наведене, враховуючи встановлені судом умови договору №165 від 20.05.2025, характер погодженого сторонами формульного механізму визначення ціни електричної енергії та правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.02.2025 у справі №914/619/24 та, насамперед, від 22.07.2026 у справі №922/3937/25, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено наявності передбачених законом підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, а відтак відсутні й підстави для задоволення похідної майнової вимоги про стягнення 616 099,79 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені прокурором вимоги задоволенню не підлягають.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Позивач - Керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області (24000, Вінницька область, місто Могилів-Подільський, вулиця Покровська, будинок 5, ідентифікаційний код 02909909) в інтересах держави в особі Управління освіти Могилів-Подільської міської ради (24000, Вінницька область, місто Могилів-Подільський, вулиця Полтавська, будинок 23, ідентифікаційний код 02141578)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" (01135, місто Київ, вул. Златоустівська, будинок 23А літ. "М", ідентифікаційний код 42588390)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 30.09.2026

Суддя І.О. Андреїшина