Рішення № 140229381, 29.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.09.2026Справа № 910/5963/26

За позовом Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі

Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України

до Державного агентства лісових ресурсів України

про визнання незаконними та скасування наказів

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

за участю представників сторін:

від прокуратури Скляр Д.Ю., прокурор

від позивача не з`явився

від відповідача Чернишенко А.М., самопредставництво

СУТЬ СПОРУ:

20.05.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України до Державного агентства лісових ресурсів України про

- визнання незаконним та скасування наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 850 від 24.12.2021 «Щодо втрати чинності наказу Держлісагентства від 21.10.2021 № 672»;

- визнання незаконним та скасування наказу Держлісагентства № 193 від 27.01.2022 «Про ліквідацію державного підприємства «Іршавське лісове господарство».

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем безпідставно скасовано наказ № 672 про реорганізацію ДП «Іршавське лісове господарство» шляхом приєднання до ДП «Довжанське лісомисливське господарство» та всупереч вимогам закону ухвалено рішення про ліквідацію прибуткового підприємства без правонаступництва, що підтверджується звітами про його фінансовий стан та фактичним переведенням працівників до ДП «Довжанське ЛМГ». При цьому ліквідатором та відповідачем було проігноровано результати ревізій та вироки судів щодо посадових осіб підприємства, якими встановлено завдання державі шкоди від незаконних рубок на загальну суму 50,8 млн грн. Прокурор вказує, що така процедура ліквідації має ознаки удаваної та спрямована на уникнення цивільно-правової відповідальності за порушення лісового законодавства, оскільки ліквідація без правонаступництва унеможливила стягнення завданих довкіллю збитків у судових справах № 907/930/23 та № 907/899/23. У зв`язку з викладеним, прокурор вважає спірні накази незаконними та такими, що підлягають скасуванню з метою захисту майнових інтересів держави та відновлення процедури реорганізації підприємства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/5963/26 від 26.05.2026 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено прокуратурі десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

03.06.2026 та 09.06.2026 від прокуратури до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» та засобами поштового зв`язку надійшли документи на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 відкрито провадження у справі № 910/5963/26; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 14.07.2026.

23.06.2026 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому Державне агентство лісових ресурсів України заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що діяв виключно в межах повноважень, визначених ст.ст. 110, 111 ЦК України, ст. 59 ГК України та Законом України «Про управління об`єктами державної власності», а прийняття рішень щодо припинення підприємства належить до його дискреційних повноважень як органу управління. Відповідач наголошує, що на момент звернення до суду ДП «Іршавське ЛГ» є офіційно ліквідованим суб`єктом, запис про що внесено до ЄДР ще 02.06.2022, процедури відновлення ліквідованої особи законом не передбачено, у зв`язку з чим позовні вимоги мають штучний характер та не призведуть до реального захисту прав. Крім того, Держлісагентство вказує на відсутність прямого причинно-наслідкового зв`язку між його діями та збитками від злочинів на суму 50,8 млн грн, а переведення працівників відбувалося у повній відповідності до норм КЗпП України.

30.06.2026 від прокуратури до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» та 06.07.2026 засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив, у якій прокурор відхиляє заперечення відповідача і наголошує, що зміна способу припинення підприємства з реорганізації на ліквідацію була здійснена безпідставно за відсутності ознак його нерентабельності. Прокурор підкреслює, що така процедура ліквідації має характер удаваної, оскільки проведена без передачі прав і обов`язків після виявлення незаконних рубок та спрямована на ухилення від обов`язку відшкодування заподіяної довкіллю шкоди, розмір якої не був відображений ліквідатором у ліквідаційному балансі. Також прокурор звертає увагу, що визнання оскаржуваних наказів незаконними та їх скасування є ефективним способом захисту, оскільки дасть змогу в подальшому скасувати реєстраційний запис про припинення юридичної особи та відновити чинність наказу № 672 про приєднання підприємства до ДП «Довжанське ЛМГ», що забезпечить підтвердження правонаступництва та реальне відшкодування збитків державі.

Позивач та відповідач у підготовче засідання 14.07.2026 не з`явились.

14.07.2026 у підготовчому засіданні, відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 04.08.2026.

Позивач у підготовче засідання 04.08.2026 не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/5963/26 від 04.08.2026 закрито підготовче провадження у справі № 910/5963/26 та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.08.2026.

Прокуратура у судовому засіданні 18.08.2026 позовні вимоги підтримала повністю.

Позивач у судове засідання 18.08.2026 не з`явився.

Відповідач у судовому засіданні 18.08.2026 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

18.08.2026 у судовому засіданні, відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 29.09.2026.

29.09.2026 у судовому засіданні, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення учасників справи, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 672 від 21.10.2021 «Про припинення Державного підприємства «Іршавське лісове господарство» та затвердження складу комісії з припинення» вирішено припинити Державне підприємство «Іршавське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 37720800) шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного підприємства «Довжанське лісомисливське господарство» (код ЄДРПОУ 22114572), призначено комісію з припинення та визначено, що ДП «Довжанське ЛМГ» є правонаступником усіх прав та обов`язків ДП «Іршавське ЛГ».

У межах процедури реорганізації комісією на виконання розпорядження голови комісії № 5/40 від 15.11.2021 та наказу № 56 від 19.11.2021 проведено ревізію лісових обходів ДП «Іршавське ЛГ», за результатами якої згідно зі зведеними даними та актами контрольних ревізій № 1, № 2, № 3 від 25.11.2021 зафіксовано факти незаконних рубок дерев на загальну суму шкоди 30.202.205,21 грн.

Листом Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства № 06-14/2237 від 14.12.2021 із долученим листом голови комісії з припинення № 137 від 06.12.2021 ініційовано перед Держлісагентством питання щодо скасування наказу про припинення та прийняття рішення про відновлення господарської діяльності підприємства.

24.12.2021 Державним агентством лісових ресурсів України прийнято наказ № 850 «Щодо втрати чинності наказу Держлісагентства від 21.10.2021 № 672», яким попередній наказ про реорганізацію підприємства визнано таким, що втратив чинність.

У подальшому Закарпатське ОУЛМГ листом № 06-14/78 від 19.01.2022 звернулося до відповідача з проханням прийняти рішення про припинення діяльності ДП «Іршавське ЛГ» шляхом його ліквідації та призначення ліквідатором Вовканич М.В., мотивуючи це незначною площею лісового фонду підприємства, незначною кількістю основних засобів, відсутністю речових прав на нерухоме майно та клопотанням т.в.о. директора ДП «Довжанське ЛМГ» № 316 від 16.12.2021 до голови Закарпатської ОДА про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, які перебували в користуванні лісгоспу.

27.01.2022 відповідачем прийнято наказ № 193 «Про ліквідацію державного підприємства «Іршавське лісове господарство»», яким вирішено припинити підприємство шляхом ліквідації та призначено ліквідатора Вовканич М.В..

Наказом ДП «Довжанське ЛМГ» № 29-к/тр від 01.04.2022 працівників ДП «Іршавське ЛГ» прийнято на роботу у порядку переведення за їхньою згодою.

Наказом Держлісагентства затверджено ліквідаційний баланс ДП «Іршавське ЛГ» станом на 31.05.2022.

02.06.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 1003131110010001037 про проведення державної реєстрації припинення ДП «Іршавське ЛГ» в результаті ліквідації.

Крім того, вироками Іршавського районного суду Закарпатської області від 29.06.2023 у справі № 301/1979/23 (щодо ОСОБА_1 ) та від 10.07.2023 у справі № 301/1986/23 (щодо ОСОБА_2 ), які набрали законної сили, колишніх посадових осіб ДП «Іршавське ЛГ» засуджено за ч. 2 ст. 367 КК України за неналежне виконання службових обов`язків щодо охорони лісу, чим, згідно з вироками, спричинено шкоду на загальну суму 50,8 млн грн (5.230.138,01 грн та 45.633.774,60 грн відповідно).

Спір виник у зв`язку з тим, що прокурор вважає оскаржувані накази Держлісагентства № 850 від 24.12.2021 та № 193 від 27.01.2022 незаконними, а процедуру ліквідації без правонаступництва - удаваною та спрямованою на ухилення від цивільно-правової відповідальності за заподіяну довкіллю шкоду на суму 50,8 млн грн, що створило перешкоди для її стягнення з правонаступника (ДСГП «Ліси України») у справах № 907/930/23 та № 907/899/23, тоді як відповідач стверджує, що діяв у межах наданих дискреційних повноважень органу управління, процедуру ліквідації підприємства завершено ще 02.06.2022 із внесенням запису до ЄДР про його припинення, що виключає можливість відновлення ліквідованої юридичної особи чи трансформації процедури ліквідації в реорганізацію, свідчить про штучний характер вимог і неефективність обраного способу захисту прав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави.

Судом встановлено, що з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави прокуратурою в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України запит від 22.10.2024 за вихідним номером № 12-904вих-24, у якому вказано на виявлені прокурором порушення інтересів держави, що виникли внаслідок прийняття наказів Державного агентства лісових ресурсів України № 850 від 24.12.2021 та № 193 від 27.01.2022 щодо ліквідації ДП «Іршавське лісове господарство» без правонаступництва за наявності заподіяної довкіллю шкоди на загальну суму 50,8 млн грн, із проханням повідомити про вжиті заходи або намір самостійного звернення до суду щодо захисту порушених прав.

Зі змісту отриманої відповіді Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 39760-24 від 05.11.2024 вбачається, що ним опрацьовується питання щодо законності видання зазначених наказів та підстав для їх скасування, при цьому Міністерством зазначено, що у випадку пред`явлення такого позову прокурором воно висловить свою правову позицію відповідно до процесуального законодавства.

В подальшому, на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором направлено повідомлення № 12-1030-26 від 11.05.2026 про представництво інтересів держави у суді правонаступнику Міндовкілля - Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства України.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

В рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 Конституційний суд України зазначив, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 ГПК України»).

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення статті 53 ГПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (п. 40); від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (п. 8.37); від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (п. 8.54); від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (п. 8.16), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (п. 71).

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Зважаючи на докази, подані прокурором щодо підстав звернення з позовом в інтересах держави в особі визначеного прокурором позивача, суд вважає обґрунтованими підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України (як правонаступника Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України) у цій справі.

Разом з тим, щодо суті позовних вимог та доводів сторін суд вказує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів.

Статтею 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності є здійсненням Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно зі статтею 4 та статтею 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктами управління об`єктами державної власності є міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які відповідно до покладених завдань приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності.

Відповідно до частини першої та абзацу четвертого частини другої статті 17 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» у разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, центральний орган виконавчої влади утворюється як агентство.

Згідно з пунктами 1, 4 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 521 від 08.10.2014, Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, а також здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Пунктами 7.1, 7.2, 10.1 Статуту Державного підприємства «Іршавське лісове господарство» визначено, що підприємство належить до сфери управління Держлісагентства, яке здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна та приймає рішення про припинення підприємства шляхом його ліквідації або реорганізації.

Згідно зі ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа може бути ліквідована за рішенням уповноваженого органу, зокрема за рішенням суб`єкта управління державної власності у випадках, передбачених установчими документами та законом, у зв`язку з чим прийняття Державним агентством лісових ресурсів України оскаржуваного наказу про ліквідацію ДП «Іршавське ЛГ» здійснено уповноваженим органом управління в межах наданих йому законодавством повноважень.

Стаття 111 Цивільного кодексу України визначає порядок ліквідації юридичної особи, зокрема обов`язки ліквідатора щодо проведення інвентаризації майна, закриття рахунків, здійснення звільнення працівників, складання та подання на затвердження ліквідаційного балансу після завершення розрахунків з кредиторами, а також забезпечення подання державному реєстраторові документів для державної реєстрації припинення юридичної особи, вимог якого було дотримано у процесі ліквідації ДП «Іршавське лісове господарство».

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з пунктом 27 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» відомості про державну реєстрацію припинення юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі поданих ліквідатором документів після завершення ліквідаційної процедури.

Статтею 106 Цивільного кодексу України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення регламентовано ст. 107 Цивільного кодексу України, за приписами якої кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Отже, законодавець визначив дві форми припинення юридичної особи - в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначив наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов`язків до правонаступників.

Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника.

Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а всієї їх сукупності. Тобто при універсальному правонаступництві до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акту. Наведені обставини передують внесенню запису до Реєстру про припинення юридичної особи, яка припиняється в результаті реорганізації.

Разом з тим, за встановленими судом обставинами даної справи процедуру реорганізації Державного підприємства «Іршавське лісове господарство» шляхом приєднання до ДП «Довжанське лісомисливське господарство» за наказом Держлісагентства № 672 від 21.10.2021 завершено не було, передавальний акт щодо прав та обов`язків підприємства не складався та не затверджувався, а саме підприємство в подальшому припинено шляхом ліквідації за наказом № 193 від 27.01.2022 із внесенням 02.06.2022 запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про його припинення без правонаступництва, що виключає виникнення факту універсального правонаступництва у спірних правовідносинах.

Твердження прокурора про «удаваність» ліквідаційної процедури є безпідставними, оскільки реалізація працівниками права на працю шляхом переведення до іншого державного лісогосподарського підприємства у порядку статті 32 КЗпП України відповідає трудовому законодавству і не може свідчити про недійсність рішення про ліквідацію, а невідображення ліквідатором у ліквідаційному балансі суми збитків за актами ревізій обумовлене відсутністю на той час безспірного або встановленого судом цивільно-правового грошового зобов`язання підприємства перед конкретним кредитором.

Суд відхиляє доводи прокурора про недобросовісність та протиправність дій органу управління в розумінні статті 92 Цивільного кодексу України, оскільки наявність у ДП «Іршавське лісове господарство» позитивних фінансових результатів на момент прийняття спірних наказів не позбавляє суб`єкта управління державної власності законодавчо закріпленого права самостійно оцінювати доцільність функціонування унітарного державного підприємства та визначати структуру управління галуззю з урахуванням обсягу закріплених за підприємством ресурсів.

Судом встановлено, що приймаючи наказ № 850 від 24.12.2021 «Щодо втрати чинності наказу Держлісагентства від 21.10.2021 № 672» та наказ № 193 від 27.01.2022 «Про ліквідацію державного підприємства «Іршавське лісове господарство»», Державне агентство лісових ресурсів України діяло на реалізацію передбачених статтями 110, 111 Цивільного кодексу України та Законом України «Про управління об`єктами державної власності» повноважень органу управління державним майном. Вибір конкретної організаційно-правової форми припинення державного підприємства (реорганізація чи ліквідація) належить до управлінської дискреції уповноваженого органу управління.

Крім того, як свідчать матеріали справи, процедура припинення ДП «Іршавське лісове господарство» в результаті ліквідації є повністю завершеною, а до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.06.2022 внесено відповідний запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи № 1003131110010001037.

Чинне законодавство України не передбачає механізму відновлення або поновлення правоздатності вже ліквідованої юридичної особи.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що за відсутності встановленого законодавством порядку повернення юридичної особи зі статусу ліквідованої до попереднього стану, скасування наказів органу управління не зумовлює правових наслідків у вигляді поновлення цивільної правоздатності припиненого ДП «Іршавське лісове господарство» чи продовження його реорганізації, а позовні вимоги в цій частині спрямовані на штучне створення умов для процесуального правонаступництва в інших справах.

За таких обставин визнання незаконними та скасування спірних наказів органу управління, дія яких уже була повністю вичерпана завершенням процедури припинення суб`єкта господарювання та державною реєстрацією його ліквідації, не тягне за собою автоматичного виникнення правонаступництва за процедурою приєднання, не поновлює існування ДП «Іршавське ЛГ» і не відновлює передавальних обов`язків, а відтак обраний прокурором спосіб захисту є неналежним та неефективним, оскільки не призводить до реального відновлення стверджуваних порушених прав та інтересів держави.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 01.10.2026.

СуддяВ.В.Сівакова