Рішення № 140229323, 01.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2026Справа № 910/8855/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

до Фізичної особи-підприємця Блінова Ігоря Юрійовича

про стягнення 149 666,56 грн.,

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" (далі - позивач, Банк) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Блінова Ігоря Юрійовича (далі - відповідач, Підприємець) про стягнення 149 666,56 грн. заборгованості за кредитним договором "Кредит "всеБІЗНЕС" від 28.03.2024 року № 713809222072 (далі - Кредитний договір), з яких: 137 500,00 грн. - основний борг, 12 166,56 грн. - комісія.

Ухвалою від 21.07.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/8855/26 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

03.08.2026 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Підприємця від 02.08.2026 року, в якому останній заперечив проти задоволення вимог Банку з огляду, зокрема, на не доведення позивачем виникнення в нього права вимоги щодо дострокового повернення кредиту (як простроченої заборгованості, так і строкової суми кредиту), оскільки таке право виникає лише після належного направлення та отримання позичальником відповідної вимоги.

Крім того, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо істотних умов укладеного сторонами Кредитного договору, наданий позивачем розрахунок заборгованості достовірно не вказує на розмір невиконаного відповідачем зобов`язання та є неналежним доказом.

Відповідач звернув увагу й на те, що положення Договору про нарахування комісії за обслуговування кредиту без зазначення, за які саме послуги Банку позичальник зобов`язаний сплачувати комісію, є нікчемним, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено абзацом 3 частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, які були чинними на момент укладення Кредитного договору.

04.08.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Банку від 04.08.2026 року на відзив на позовну заяву, в якій останній зазначив, що за правовими висновками, зокрема, Великої Палати Верховного Суду дія Закону України "Про захист прав споживачів" та норми щодо споживчого кредитування не поширюються на суб`єктів господарювання (у тому числі фізичних осіб-підприємців), які укладають кредитні договори для забезпечення своєї господарської/підприємницької діяльності. Разом із тим, сплата комісії за обслуговування кредиту прямо передбачена пунктом 1.1.4.2 Кредитного договору та Графіком платежів, узгодженим сторонами при підписанні Кредитного договору.

Банк також вказав, що Кредитний договір підписаний КЕП Підприємця, містить усі істотні умови, у тому числі: суму кредиту (500 000,00 грн.), процентну ставку, розмір та тариф комісії, строк, а також розписаний покроковий Графік платежів (пункт 1.4 Договору). Більше того, відповідач частково виконував умови даного правочину, сплачуючи тіло кредиту та комісію згідно з графіком протягом 2024-2026 років, чим визнавав чинність Кредитного договору.

Позивач також звернув увагу на те, що згідно з пунктами 4.1, 4.2 Типових умов, у разі настання Несприятливої події (прострочення сплати платежів), Банк набуває право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту. Так, з урахуванням наведених приписів, Банк направив письмову вимогу про погашення заборгованості на офіційну адресу відповідача, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи належні докази відправлення (копію чека, опису вкладення та роздруківки з сайту "Укрпошта" про вручення/доставку).

Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28.03.2024 року між Банком та Підприємцем (позичальник) був укладений Кредитний договір, за змістом якого Банк надав позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені договором та Типовими умовами.

У пунктах 1.1.1, 1.1.3, 1.1.4.1, 1.1.4.2, 1.1.4.3, 1.1.4.4, 1.1.7 Кредитного договору його сторони погодили наступні умови кредитування:

- сума кредиту - 500 000,00 грн.;

- строк кредитування - до 28.03.2027 року включно;

- тариф комісійної винагороди за надання кредиту - 1 %. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту. Комісійна винагорода сплачується одноразово за рахунок кредитних коштів відповідно до пункту 6.3.1 Типових умов;

- тариф комісійної винагороди за обслуговування кредиту - 1,6 % за один місяць користування кредитом. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту відповідно до пункту 6.3.2 Типових умов та сплачується щомісячно згідно Графіку платежів, наведеного в пункті 1.4 договору;

- процентна ставка за користування кредитом складає 0,00001 % річних, проценти нараховуються відповідно до пункту 6.2 Типових умов та сплачується згідно Графіку платежів, наведеного в пункті 1.4 договору;

- процентна ставка на прострочену суму кредиту складає 0,00001 % річних, проценти нараховуються та сплачуються відповідно до пункту 6.2 Типових умов;

- цільове використання кредиту: на придбання основних засобів та/або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності позичальника, на здійснення яких позичальник має право відповідно до законодавства України і кредитування яких не заборонено законодавством України та договором, а також на сплату комісійної винагороди, передбаченої пунктом 1.1.4.1 договору (у разі наявності такої комісійної винагороди) в сумі, що визначається згідно пунктом 1.1.4.1 договору.

Згідно з пунктом 1.4 Кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити плату за кредит в розмірах та строки, зазначені в Графіку платежів, а саме: до 28 числа кожного місяця, починаючи з 28.04.2024 року по 28.03.2027 року по 21 888,89 грн. (останній платіж - 21 888,85 грн.), з яких: 13 888,89 грн. - платіж за основною сумою кредиту (останній платіж - 13 888,85 грн.) та 8 000,00 грн. - комісійна винагорода за обслуговування кредиту.

За умовами пункту 2.1 Кредитного договору підписанням договору позичальник звертається до Банку за наданням кредиту в сумі, зазначеній в пункті 1.1.1 договору, та підтверджує, що кредитні кошти будуть використані за цільовим призначенням відповідно до договору. Умови цього пункту договору є заявою (клопотанням) позичальника про надання кредиту.

Цей договір складається з даного документа та Типових умов. З моменту укладення договору Типові умови стають його невід`ємною частиною. Банк має право в будь-який час вносити зміни до Типових умов, повідомляючи про це позичальника як передбачено Типовими умовами. Підписанням договору позичальник підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну і остаточну згоду з договором та Типовими умовами, умови договору та Типових умов позичальнику відомі та зрозумілі. Укладаючи договір, позичальник приймає на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно позичальника, рівно як і Банк бере на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно Банку (пункт 5.1 Кредитного договору).

Пунктом 5.2 Кредитного договору передбачено, що у всіх випадках, не передбачених договором, сторони керуються положеннями Типових умов та законодавством. В разі наявності будь-яких протиріч та/або невідповідностей між Типовими умовами та положеннями договору, такі положення договору мають пріоритет.

У пункті 5.3 Кредитного договору його сторони домовились, що договір укладається сторонами в формі електронного документа за допомогою Системи "Інтернет-Банкінг". Договір є оригіналом електронного документу після його підписання сторонами шляхом накладення КЕП Уповноваженого представника Банку та КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника).

Договір набуває чинності з моменту його підписання Банком та позичальником шляхом накладення КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника) та КЕП уповноваженого представника Банку (з моменту накладення останнього електронного підпису) та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов`язань згідно договору в повному обсязі (пункт 5.4 Кредитного договору).

У пункті 5.5 Кредитного договору сторони визначили, що до підписання договору позичальник ознайомився з Типовими умовами завантаживши їх за посиланням, що доступне під час укладення договору в Кабінеті Digital. Сторони домовились, що розміщення Типових умов за посиланням в Кабінеті Digital є належним способом надання Типових умов позичальнику. Датою надання Типових умов позичальнику та датою приєднання позичальника до типових умов є дата підписання договору позичальником. Після підписання договору зі свого боку Банк направляє позичальнику підписаний обома сторонами договір на адресу електронної пошти позичальника, зазначену в реквізитах договору.

Позичальник підписанням договору підтверджує свою згоду на отримання на зазначену в розділі "Реквізити та підписи Сторін" договору адресу електронної пошти позичальника підписаного сторонами договору, а також будь-яких інших документів та інформації, пов`язаних з виконанням та/або обслуговуванням договору (пункт 5.6 Кредитного договору).

Згідно з пунктом 4.1 Типових умов кожна з перелічених нижче подій повинна тлумачитись як Несприятлива подія: (1) несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь Банку згідно з договором/Типовими умовами, у передбачений ними строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов`язків за договором та/або за іншими договорами, укладеними між сторонами.

Відповідно до пункту 4.2 Типових умов у випадку виникнення будь-якої Несприятливої події, Банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов`язаний, незважаючи на положення пунктів 1.1.3, 1.4 договору, 5.1.1 Типових умов, виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь Банку згідно з договором, в строк не пізніше 7 (семи) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

В обґрунтування пред`явлених у даній справі вимог позивач посилався на те, що на виконання умов Кредитного договору останній перерахував Підприємцю (позичальнику) кредитні кошти за платіжними інструкціями від 28.03.2024 року № TR.78212274.76550.29514 на суму 5 000,00 грн. з призначенням платежу "Оплата комісії за рахунок кредитних коштів за договором № 713809222072 від 28/03/2024 за позикою Фізична особа-підприємець Блінов Ігор Юрійович", а також від 28.03.2024 року № TR.78212274.76551.29514 на суму 495 000,00 грн. з призначенням платежу "Зарахування на поточний рахунок кредитних коштів за договором № 713809222072 від 28/03/2024 за позикою Фізична особа-підприємець Блінов Ігор Юрійович".

Банк вказував на те, що Підприємець допустив порушення умов Кредитного договору, прострочивши повернення чергової частини кредитних коштів, а також сплату комісії.

У той же час, вимогу Банку від 31.03.2026 року вих. № 170 про погашення простроченої заборгованості позичальник не задовольнив, у зв`язку із чим позивач для захисту своїх прав та законних інтересів звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 137 500,00 грн. основного боргу (з яких: 123 750,00 грн. - строкова заборгованість за сумою кредиту, 13 750,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту) та 12 166,56 грн. комісії за обслуговування кредиту.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Банку з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1 статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно з частиною 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти у межах встановленого ліміту в розмірі 500 000,00 грн. за платіжними інструкціями від 28.03.2024 року № TR.78212274.76550.29514 на суму 5 000,00 грн. з призначенням платежу "Оплата комісії за рахунок кредитних коштів за договором № 713809222072 від 28/03/2024 за позикою Фізична особа-підприємець Блінов Ігор Юрійович", а також від 28.03.2024 року № TR.78212274.76551.29514 на суму 495 000,00 грн. з призначенням платежу "Зарахування на поточний рахунок кредитних коштів за договором № 713809222072 від 28/03/2024 за позикою Фізична особа-підприємець Блінов Ігор Юрійович".

Крім того, у матеріалах справи наявна виписка з особового рахунку Підприємця за період з 28.03.2024 року по 13.07.2026 року, з якої також вбачається перерахування за вищезазначеними платіжними інструкціями коштів у загальному розмірі 500 000,00 грн.

Водночас, відповідно до вищевказаної виписки Підприємець здійснив лише часткове погашення коштів за тілом кредиту в розмірі 362 500,00 грн. та 208 100,00 грн. - за комісією. Суд встановив, що з грудня 2025 року Підприємець почав допускати несвоєчасне внесення передбачених Кредитним договором сум кредиту та комісії, що є суттєвим порушенням умов Кредитного договору в частині своєчасної сплати кредитних коштів та комісії.

Відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як було встановлено судом, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов Кредитного договору та суттєвим порушенням його положень, 03.04.2026 року Банк звернувся до позичальника з вимогою від 31.03.2026 року вих. № 170 щодо негайної сплати заборгованості за Кредитним договором. Проте, така вимога позивача відповідно до викладених у ній умов задоволена позичальником не була.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Заперечуючи проти вимог Банку, відповідач вказував на не доведення позивачем виникнення в нього права вимоги щодо дострокового повернення кредиту (як простроченої заборгованості, так і строкової суми кредиту), оскільки таке право виникає лише після належного направлення та отримання позичальником відповідної вимоги.

Разом із тим, суд відхиляє означені заперечення з огляду на таке.

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Цивільного кодексу України.

При цьому, право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Як було зазначено вище, відповідно до пункту 4.2 Типових умов у випадку виникнення будь-якої Несприятливої події, Банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов`язаний, незважаючи на положення пунктів 1.1.3, 1.4 договору, 5.1.1 Типових умов, виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь Банку згідно з договором, в строк не пізніше 7 (семи) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Суд врахував, що повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яка направляється позичальнику, є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов`язання й встановлює обов`язок кредитора пред`явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257, 259 Цивільного кодексу України ).

За змістом статей 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок відповідно до умов договору, тобто, як особа, яка порушила права або законні інтереси іншого суб`єкта - кредитора, зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи звернення до суду із відповідним позовом.

Враховуючи вищенаведені положення, а також частину другу статті 530 Цивільного кодексу України, за змістом якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, суд дійшов висновку про те, що непред`явлення повідомлення (вимоги) про дострокове виконання зобов`язання з повернення кредиту, чи в разі її направлення: до встановленої дати дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, або до закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення, саме по собі не є необхідною умовою подальшого задоволення позову.

Таким чином, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Не направлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд - шляхом пред`явлення позову про виконання, зокрема, боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року в справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18).

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що матеріали справи містять належні докази на підтвердження направлення вимоги Банку від 31.03.2026 року вих. № 170 на дійсну адресу Підприємця (02094, місто Київ, бульвар Верховної Ради, будинок 23-А, квартира 28), у тому числі копію відповідного опису вкладення та фіскального чека від 03.04.2026 року.

При цьому, за умовами пункту 12.1 Типових умов будь-які повідомлення та/або документи, що направляються сторонами одна одній у зв`язку з договором, повинні бути викладені в письмовій формі та будуть вважатись поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу сторін (за виключенням електронних документів (зокрема, договору, додаткових угод) та електронних повідомлень, порядок надсилання яких передбачений іншими пунктами договору та Типових умов).

Повідомлення та/або документи вважаються надісланими з дати їх відправлення однією стороною іншій за адресою, зазначеною в договорі. Сторони погодились, що повідомлення та/або документи вважаються отриманими позичальником на 7 (сьомий) календарний день з дати реєстрації Банком рекомендованого листа у відділенні поштового зв`язку (при цьому позичальник несе ризик отримання таких листів у строк, що перевищує сім календарних днів) або в день особистого вручення позичальнику, зазначений в повідомленнях та/або документах.

Суд також зазначає, що з наданого позивачем протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 17.07.2026 року вбачається, що 28.03.2024 року Кредитний договір був підписаний кваліфікованими електронними цифровими підписами його сторін (у тому числі відповідача).

Наведені обставини в сукупності з наявними у матеріалах справи доказами видачі Банком кредиту та його частковим погашенням Підприємцем, спростовують обґрунтованість посилань відповідача на відсутність доказів погодження істотних умов укладеного сторонами Кредитного договору та неналежність наданого Банком розрахунку як доказу на підтвердження розміру заборгованості Підприємця (який додатково підтверджується випискою з особового рахунку відповідача за період з 28.03.2024 року по 13.07.2026 року).

Заперечуючи проти позову, Підприємець також вказував, що положення Договору про нарахування комісії за обслуговування кредиту без зазначення, за які саме послуги Банку позичальник зобов`язаний сплачувати комісію, є нікчемним, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено абзацом 3 частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, які були чинними на момент укладення Кредитного договору.

Однак, означені заперечення відповідача також оцінюються судом критично з огляду на таке.

Відповідно до норм пункту 1-1 частини 1 статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Споживачем є фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит. Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункти 9, 11 частини 1 вищевказаного Закону).

Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Отже, споживчий кредит (кредит) - це грошові кошти, що надаються споживачу, тобто фізичній особі, на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року в справі № 711/871/17.

У той же час, наданий Банком Підприємцеві кредит за Кредитним договором не є споживчим, оскільки сторонами у цьому договорі є юридична особа та фізична особою-підприємець, а грошові кошти отримані відповідачем для здійснення підприємницької діяльності (на придбання основних засобів та/або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності позичальника).

Інші заперечення відповідача проти позову також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються її матеріалами.

Враховуючи те, що сума заборгованості відповідача зі сплати основного боргу за кредитом у загальному розмірі 137 500,06 грн. (з яких: 13 750,00 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 123 750,00 грн. - строкова заборгованість за кредитом), а також прострочена заборгованість за комісією у розмірі 12 166,56 грн., підтверджені належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Банку про стягнення з відповідача вищенаведених сум грошових коштів.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

При цьому, суд зазначає, що інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не впливають на результат вирішення спору, оскільки суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Банку в даній справі.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Блінова Ігоря Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (04070, місто Київ, вулиця Андріївська, будинок 4; код ЄДРПОУ 14282829) 137 500 (сто тридцять сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 12 166 (дванадцять тисяч сто шістдесят шість) грн. 56 коп. заборгованості за комісією, а також 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 01.10.2026 року.

Суддя В.С. Ломака