Рішення № 140229308, 01.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2026Справа № 910/1609/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом релігійної організації «Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви»

до Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра»

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство культури України

про тлумачення правочинів,

Представники:

від позивача Бондаренко В.Д.

від відповідача Прокопенко І.І.

від третьої особи Мнацаканян С.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулась з позовом релігійна організація «Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви» (далі - Монастир) до Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра» (далі - Заповідник).

Позивач просить витлумачити складну правову конструкцію правочинів, яка складається із: договору № 2 від 19.07.2013 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви, а також із договорів згідно з додатком №1 до цього договору № 2 від 19.07.2013 «Перелік охоронних договорів, укладених Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви», а саме:

1. Витлумачити, чи є охоронні договори 1995 року, укладені між Музейним об`єднанням «Києво-Печерський історико-культурний заповідник» (правонаступником якого є державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви, які зазначені у додатку №1 до договору №2 від 19.07.2013 «Перелік охоронних договорів, укладені між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви», окремими, чинними та самостійними договорами (правочинами).

2. Витлумачити, які умови з дострокового розірвання за ініціативою відповідача мають перевагу:

пункт 8.1 договору № 2 від 19.07.2013 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви,

чи умови розділу ІІІ охоронних договорів «Дострокове припинення дії договору», укладених між Музейним об`єднанням «Києво-Печерський історико-культурний заповідник» (правонаступником якого є державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви, які зазначені у додатку № 1 до договору № 2 від 19.07.2013 «Перелік охоронних договорів, укладені між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви».

3. Витлумачити, який алгоритм та послідовність дій повинна здійснити державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра» для дострокового розірвання на підставі п. 8.1 договору № 2 від 19.07.2013 від 19.07.2013 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, з урахуванням того, що охоронні договори 1995 року, укладені між Музейним об`єднанням «Києво-Печерський історико-культурний заповідник» (правонаступником якого державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра»)

4. Витлумачити, який алгоритм та послідовність дій повинна здійснити державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра» для дострокового розірвання на підставі розділу ІІІ охоронних договорів «Дострокове припинення дії договору», укладених між Музейним об`єднанням «Києво-Печерський історико-культурний заповідник» (правонаступником якого є державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви, які зазначені у додатку №1 до договору №2 від 19.07.2013 «Перелік охоронних договорів, укладені між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви».

5. Витлумачити, чи зобов`язана державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра» на підставі пунктів 3.1.4 охоронних договорів згідно з додатком №1 до договору № 2 від 19.07.2013 «Перелік охоронних договорів, укладені між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви» надати релігійній організації «Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви» висновок саме судової експертизи на підтвердження пошкодження пам`яткам культурної спадщини разом із повідомленням про розірвання правочину.

Суд своєю ухвалою від 19.02.2026 залишив без руху позовну заяву.

Позивач у строк, встановлений судом, усунув недоліки позовної заяви

Суд своєю ухвалою від 03.03.2026 відкрив провадження у справі, постановив розглядати справу у порядку загального позовного провадження.

Остаточну редакцію позовних вимог позивача сформував 04.05.2026 шляхом подання заяви про зміну предмета спору, яка прийнята судом. Відповідно до цієї заяви позовні вимоги сформовані у такій редакції:

1. Витлумачити, чи є охоронні договори 1995 року, укладені між Музейним об`єднанням «Києво-Печерський історико-культурний заповідник» (правонаступником якого є державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви, які зазначені у додатку №1 до договору №2 від 19.07.2013 «Перелік охоронних договорів, укладені між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви», окремими, чинними та самостійними договорами (правочинами).

2. Витлумачити, які умови з дострокового розірвання за ініціативою відповідача мають перевагу:

пункт 8.1 договору № 2 від 19.07.2013 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви,

чи умови розділу ІІІ охоронних договорів «Дострокове припинення дії договору», укладених між Музейним об`єднанням «Києво-Печерський історико-культурний заповідник» (правонаступником якого є державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви, які зазначені у додатку №1 до договору № 2 від 19.07.2013 «Перелік охоронних договорів, укладені між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви».

3. Витлумачити, який алгоритм та послідовність дій повинна здійснити державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра» для дострокового розірвання на підставі п. 8.1 договору № 2 від 19.07.2013 від 19.07.2013 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, з урахуванням того, що охоронні договори 1995 року, укладені між Музейним об`єднанням «Києво-Печерський історико-культурний заповідник» (правонаступником якого державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра»)

4. Витлумачити, який алгоритм та послідовність дій повинна здійснити державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра» для дострокового розірвання на підставі розділу ІІІ охоронних договорів «Дострокове припинення дії договору», укладених між Музейним об`єднанням «Києво-Печерський історико-культурний заповідник» (правонаступником якого є державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви, які зазначені у додатку №1 до договору №2 від 19.07.2013 «Перелік охоронних договорів, укладені між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви».

5. Витлумачити, чи зобов`язана державна організація (установа, заклад) Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра» на підставі пунктів 3.1.4 охоронних договорів згідно з додатком №1 до договору № 2 від 19.07.2013 «Перелік охоронних договорів, укладені між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви» надати релігійній організації «Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви» висновок саме судової експертизи на підтвердження пошкодження пам`яткам культурної спадщини разом із повідомленням про розірвання правочину.

6. Витлумачити пункти 1.2 охоронних договорів, укладених між Музейним об`єднанням «Києво-Печерський історико-культурний заповідник» (правонаступником якого є державна організація (установа, заклад) Національний Заповідник «Києво-Печерська Лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви, які зазначені у додатку №1 до договору № 2 від 19.07.2013 «Перелік охоронних договорів, укладені між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви», у взаємозв`язку з іншими умовами цих договорів та фактичною поведінкою сторін з метою встановлення, чи передбачає відсутність визначеного строку користування намір сторін на встановлення безстрокового користування майном.

7. Витлумачити пункти 7.1 охоронних договорів, укладених між Музейним об`єднанням «Києво-Печерський історико-культурний заповідник» (правонаступником якого є державна організація (установа, заклад) Національний Заповідник «Києво-Печерська Лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви, які зазначені у додатку № 1 до договору № 2 від 19.07.2013 «Перелік охоронних договорів, укладені між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви», у разі припинення позивача як монастиря, чи потрібен письмовий дозвіл другої сторони на передачу всіх прав та обов`язків за цими охоронними договорами, якщо згідно із статутними документами позивач підпорядковується керівній релігійній організації Українській Православній Церкві в особі її керівного органу Київської Митрополії Української Православної Церкви.

Позивач зазначив, що договір № 2 від 19.07.2013 та охоронні договори, які укладені у 1995 році (39 договорів) і зазначені у додатку № 1 до договору № 2 від 19.07.2013, є самостійними правочинами зі своїми умовами, у тому числі щодо умов використання об`єктів користування та умов дострокового розірвання договір. Формуючи вимоги та стверджуючи, що договір № 2 від 19.07.2013 та охоронні договори, які укладені у 1995 році (39 договорів) і зазначені у додатку № 1 до договору № 2 від 19.07.2013, є складною правовою конструкцією, яку він просить розтлумачити, як вихідні дані для такого тлумачення позивач наводить власні міркування щодо правомірності набуття державою України власності на майно, щодо якого укладені договір № 2 від 19.07.2013 і охоронні договори, та робить історичний екскурс у існування монастиря.

Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра» (відповідач) позов відхилив повністю. Відповідач вважає, що охоронні договори не є окремими правочинами, а є додатками до договору № 2 від 19.07.2013, що встановлено останнім (п. 10.1), а тому відсутня невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту договору, що не дає змогу з`ясувати його дійсний зміст. Чіткість та однозначність умови договору № 2 від 19.07.2013 про те, що охоронні договори є його невід`ємною частиною, на думку відповідача, свідчить про відсутність спору між сторонами, у тому числі і щодо умови (п. 8.1 договору № 2 від 19.07.2013) про його розірвання. Доказів неоднакового розуміння сторонами цієї умови, тобто наявності спору, позивач не надав. Крім того, метою тлумачення договору є усунення суперечностей у трактуванні його положень, а не створення чи зміна його умов. Свідченням відсутності розбіжностей між сторонами щодо однакового розуміння сторонами умов договору № 2 від 19.07.2013 та охоронних договорів є поведінка позивача у справі № 910/4552/23, у якій предметом спору була вимога про недійсність одностороннього правочину про розірвання договору № 2 від 19.07.2013. Монастир, який є позивачем справі № 910/4552/23, не зазначав, що існує різне тлумачення умов, алгоритму та послідовності розірвання договору № 2 від 19.07.2013 (рішенням у справі № 910/4552/23, яке переглядається у апеляційному порядку, встановлена нікчемність договору № 2 від 19.07.2013).

Міністерство культури України (третя особа) заперечило проти позову, оскільки позивачем не надано доказів наявності спору між сторонами щодо договору № 2 від 19.07.2013, невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсного змісту угоди або її частини, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цілому.

Позивач подав клопотання про призначення колегіального розгляду справи № 910/1609/26 у складі трьох суддів. Клопотання обґрунтоване складністю справи, оскільки необхідно досліджувати значну кількість правочинів (39 охоронних договорів).

Суд відмовив у колегіальному розгляді справи з огляду на таке.

Ні законодавець, ні судова практика не сформували універсального визначення поняття «складності» справи як еталону, на відповідність якому слід оцінювати в кожному випадку вирішення питання формування складу суду.

А тому суд вважає, що складність є сукупністю об`єктивних та суб`єктивних факторів, одним з яких безумовно можна вважати кількість доказів, що підлягають дослідженню. Водночас, розумність використання фактору кількості, як елементу складності, може мати місце одночасно з наявністю інших фактологічних елементів складності, таких як множинність фактичних обставин, різноманіття доказів (використання учасниками різних засобів доказування), їх суперечливість тощо.

Сама по собі значна кількість охоронних договорів, що є предметом дослідження, не викликає особливої складності, оскільки ці договори є однотипними. А тому наявність значної кількості однотипних договорів (охоронних договорів 1995 року) не є безумовною підставою для розгляду справи у складі трьох суддів та не перешкоджає повному і всебічному дослідженню доказів одним суддею.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ця справа з визначених позивачем підстав не належить до категорії складних, а її розгляд одноособово забезпечить дотримання принципів розумності строків та ефективності правосуддя.

В межах підготовчого провадження позивач подав ряд клопотання, а саме:

- про витребування у Кабінету Міністрів України належним чином засвідчених копій постанови Ради Міністрів Української РСР № 99 від 28.04.1990 та постанови Ради Міністрів Української РСР №147 від 31.05.1988. Суд відмовив у задоволенні клопотання, ухвалу про що занесено до протоколу судового засідання 07.05.2026, оскільки документи, щодо витребування яких заявлено клопотання, не є доказами у розумінні ст. 73 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України.

- про залучення Київської Митрополії Української Православної церкви третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Обґрунтовуючи це клопотання позивач послався на те, що Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви входить до складу Української Православної церкви як його структурний підрозділ, ієрархічно підпорядкований безпосередньо Київській Митрополії Української православної церкви.

Суд відмовив у задоволенні клопотання, ухвалу про що занесено до протоколу судового засідання 07.05.2026. Підставою для відмови у клопотанні є відсутність обставин для залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, що наведені у ч. 1 ст. 50 ГПК України - можливість впливу рішення у справі на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Спір у справі пов`язаний з реалізацією позивачем своєї цивільної дієздатності як учасника цивільно-правових відносин, що заснована на його статусі юридичної особи. Організаційна та ієрархічна підпорядкованість позивача Київській Митрополії Української Православної церкви засновані на адміністративно-розпорядчому та релігійному управлінні, що є відмінним від відносин між позивачем і відповідачем, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності. А тому спір у справі не надає статусу Київській Митрополії Української Православної Церкви зацікавленої особи у розумінні ч. 1 ст. 50 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідач та третьої особи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Договірні відносини між Музейним об`єднанням «Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник» та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою щодо нерухомого майна Києво-Печерської Лаври як архітектурного ансамблю монастирських споруд виникли у 1995 році шляхом укладення охоронних договорів.

У 2001 році на підставі рішення Київської міської ради від 05.07.2001 № 451/1428 відбулась реорганізація Музейного об`єднання «Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник» шляхом поділу, внаслідок якої Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник став правонаступником прав та обов`язків першого пов`язаних з використанням нерухомого майна. У 2020 році Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник перейменований у Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра» (наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 16.12.2020 № 2390).

З 2003 року назвою Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври є Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви, яка є релігійною організацією та юридичною особою.

Відносини, які виникли між позивачем та відповідачем з 1995 року, носять договірну природу, та засновані на рівності, автономії волі, майновій і організаційній відокремленості її суб`єктів. Ці відносини є цивільно-правовими, а укладеним договорам, як юридичним фактам, властиві такі ознаки:

- у них виявляється воля не однієї а двох осіб, волевиявлення яких за своїм змістом збігається і відповідає одне одному;

- це спільні дії осіб, які спрямовані на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загалом 10 квітня 1995 року та 14 червня 1995 року укладено 39 охоронних договорів щодо окремих будівель (споруд) пам`яток історії та культури архітектурного ансамблю монастирських споруд Києво-Печерська Лавра. Зокрема, укладенні такі охоронні договори:

1. Договір № 1 від 10.04.1995 щодо Хрестовоздвиженська церква, корпус № 36.

2. Договір № 2 від 10.04.1995 щодо галереї та входу до Ближніх печер, корпус № 37.

3. Договір № 3 від 10.04.1995 щодо дзвіниці на Ближніх печерах, корпус № 38.

4. Договір № 4 від 10.04.1995 щодо входу до Ближніх печер, корпус № 41.

5. Договір № 5 від 10.04.1995 щодо будинку доглядача Ближніх печер, корпус № 42.

6. Договір № 6 від 10.04.1995 щодо братських келій, корпус № 43.

7. Договір № 7 від 10.04.1995 щодо братських келій, корпус № 46.

8. Договір № 8 від 10.04.1995 щодо каплиці над артезіанською свердловиною, корпус № 47.

9. Договір № 9 від 10.04.1995 щодо Трапезної церкви Ближніх печер, корпус № 48.

10. Договір № 10 від 10.04.1995 щодо Теплої церкви на Ближніх печерах, корпус № 48а.

11. Договір № 11 від 10.04.1995 щодо будинку доглядача Дальніх печер, корпус № 49.

12. Договір № 12 від 10.04.1995 щодо келії на Дальніх печерах, корпус № 50.

13. Договір № 13 від 10.04.1995 щодо келії на Дальніх печерах, корпус № 51.

14. Договір № 14 від 10.04.1995 щодо келії на Дальніх печерах, корпус № 52.

15. Договір № 15 від 10.04.1995 щодо келії на Дальніх печерах, корпус № 53.

16. Договір № 16 від 10.04.1995 щодо церкви Різдва Богородиці, корпус № 59.

17. Договір № 17 від 10.04.1995 щодо аркади-галереї на Дальніх печерах біля церкви Різдва Богородиці, корпус № 61.

18. Договір № 18 від 10.04.1995 щодо дзвіниця на Дальніх печерах (Ковніровська), корпус № 62.

19. Договір № 19 від 10.04.1995 щодо келії гостинного двору, корпус № 63.

20. Договір № 20 від 10.04.1995 щодо келії гостинного двору, корпус № 64.

21. Договір № 21 від 10.04.1995 щодо галереї до Дальніх печер та вхід до неї, корпус № 66.

22. Договір № 22 від 10.04.1995 щодо Аннозачатіївської церкви, корпус № 67.

23. Договір № 23 від 10.04.1995 щодо галерея від Ближніх до Дальніх печер та вхід в галерею, корпус № 72.

24. Договір № 24 від 10.04.1995 щодо входу до Дальніх печер (мощесушилка), корпус № 73.

25. Договір № 25 від 10.04.1995 щодо ротонди підпірної стіни Дебоскета, корпуси № 74, № 74а.

26. Договір № 26 від 10.04.1995 щодо каплиці Святого Антонія, корпус № 75.

27. Договір № 27 від 10.04.1995 щодо ківорія та колодязя Святого Феодосія, корпус № 76.

28. Договір № 28 від 10.04.1995 щодо підпірної стіни Дебоскета, корпуси № 77, № 77а, № 77б.

29. Договір № 29 від 10.04.1995 щодо каплиці на могилі генерал-губернатора О. П. Безака, корпус № 78.

30. Договір № 30 від 10.04.1995 щодо лабіринту Ближніх печер, корпус № 90.

31. Договір № 31 від 10.04.1995 щодо лабіринту Дальніх печер, корпус № 91.

32. Договір № 32 від 10.04.1995 щодо ділянки фортечних мурів Нижньої Лаври, корпус № 93.

33. Договір № 33 від 10.04.1995 щодо огорожі від стіни Дебоскета до оборонних мурів, корпус № 93б.

34. Договір № 34 від 10.04.1995 щодо Водосвятний ківорій на Дальніх печерах, корпус № 96.

35. Договір № 36 від 10.04.1995 щодо в`їзної брами на територію Ближніх печерах, корпус № 46а.

36. Договір № 37 від 10.04.1995 щодо насосної станції, корпус № 99.

37. Договір № 38 від 10.04.1995 щодо збірного резервуару для води насосної станції, корпус № 99а.

38. Договір № 32 від червня 1995 року (дата не зазначена) щодо крамниці для продажу ікон та книжок, корпус № 39.

39. Договір № 44 від 14.06.1995 щодо ротонда на Ближніх печерах, корпус № 97.

Ці договори є ідентичними за свої змістом, за винятком, відповідно, об`єкта та посилання на розпорядчий акт, на підставі якого вони укладені. Для одних договорів розпорядчим актом є постанова Ради Міністрів Української РСР від 28.04.1990 № 99, для інших - постанова Ради Міністрів Української РСР від 31.05.1988 № 147. Інші умови є спільними для всіх договорів, а тому надалі у рішенні суд використовує назву - Охоронні договори.

У п. 1.1 розділу І «Загальні умови» Охоронних договорів сторони зазначили, що «Держорган» (Музейне об`єднання «Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник») передає, а «Монастир» (Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра) приймає в безоплатне користування будівлю (споруду) пам`ятника історії та культури з метою використання цього пам`ятника для здійснення релігійних обрядів. Термін користування пам`ятником Охоронними договорами не визначається (п. 1.2 розділу І Охоронних договорів).

Предметом регулювання розділу ІІ Охоронних договорів є обов`язки сторін.

Фактично обов`язки «Держоргану» зведені до передачі за актом об`єкту (підпункт 2.1.1 пункту 2.1) та ліквідації аварій споруд (підпункт 2.1.2 пункту 2.1).

Перелік обов`язків «Монастиря» є значно ширшим та стосуються в основному вчинення дій щодо порядку використання та утримання майна задля збереження його як пам`ятки культурної спадщини: користуватися за призначенням (підпункт 2.2.1); утримувати майно в належному санітарному, протипожежному і технічному стані (підпункт 2.2.2); утримувати територію пам`ятника в благоустроєному стані не допускати використання її для господарських потреб, не будувати і не перебудувати в межах території пам`ятника нових споруд (підпункт 2.2.3); своєчасно, за власний рахунок виконувати поточний ремонт приміщень, а також ремонтно-реставраційні роботи і капітальний ремонт (підпункт 2.2.5); не виконувати перебудову, перепланування, переобладнання будівлі пам`ятника (підпункт 2.2.6), тощо.

Також Охоронні договори містять розділ ІІІ «Дострокове припинення дії договору».

Згідно з п. 3.1 Охоронних договорів вони підлягають достроковому розриву (припиненню дії), а пам`ятник поверненню «Держоргану» при порушенні «Монастирем» таких умов:

- при використанні пам`ятника або його частини не у відповідності з пунктом 1.1 охоронного договору (підпункт 3.1.1 охоронних договорів);

- якщо «Монастир» умисно або по необережності погіршує стан пам`ятника (підпункт 3.1.2 охоронних договорів);

- якщо «Монастир» не виконує зобов`язань по своєчасній відбудові і капітальному ремонту відповідно до взятих УПЦ зобов`язань (підпункт 3.1.3 охоронних договорів);

- у випадку нанесення пам`ятнику пошкоджень, що за висновком експертів рівноцінно частковій або повній втраті пам`ятника як історико-художнього твору, дія договору припиняється. «Монастир» відшкодовує збитки на відновлення пам`ятника (підпункт 3.1.4 охоронних договорів).

Хоча у Охоронних договорах зазначено, що будівля пам`ятки та інші споруди передаються по акту технічного стану (п. 1.3 розділу І «Загальні умови»), складені сторонами до кожного з Охоронних договорів акти технічного стану (огляду) пам`ятки історії та культури не фіксують факт передачі цих пам`яток, а виключно визначають їх фактичний стан та, за необхідності, реставраційно-відновлювальні роботи, які повинен виконати Монастир, і деякі з актів містять особливі умови використання пам`ятки з метою забезпечення її охорони.

Це зумовлюється тим, що станом на час укладення Охоронних договорів Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра вже була фактичним користувачем цього майна, що сторони визнають. А тому метою укладення Охоронних договорів, виходячи із змісту сформованих ними обов`язків кожної із сторін, було покладення на Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру як фактичного користувача майна зобов`язань щодо режиму використання пам`ятки та виконання необхідних пам`яткоохоронних заходів.

У 2013 році відносини позивача та відповідача щодо користування культовими будівлями і спорудами архітектурного ансамблю Києво-Печерської Лаври, у тому числі і тих, які є предметами Охоронних договорів, були формалізовані окремим договором.

Зокрема 19.07.2013 Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник та Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви уклали договір № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю (далі - Договір).

У пункті 1.1 Договору зазначено, що Заповідник передає, а Монастир приймає у безоплатне користування будівлі і споруди, що є державною власністю і перебувають на балансі Заповідника та знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 11; м. Київ, вул. Лаврська, 15.

Набуття права користування майном виникає з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі майна, які є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 2.2 Договору).

На відміну від Охоронних договорів, зміст зобов`язань за якими формувався статусом майна - пам`ятка культурної спадщини, зміст зобов`язань (прав та обов`язків), що встановлені Договором, спрямований на реалізацією Заповідником такої речової правомочності як права розпорядження річчю.

Зокрема, у пункті 3.1 Договору вказано, що Монастир має право:

1) користуватися майном відповідно до цього Договору і призначення майна;

2) виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього Договору або його розірвання;

3) вживати заходів з метою захисту майна, зокрема, вимагати повернення майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод для його використання і відшкодування збитків, завданих третіми особами.

За умовами пункту 3.2 Договору Монастир зобов`язується:

1) використовувати майно виключно для діяльності релігійної організації;

2) здійснювати оплату за комунальні послуги та здійснювати витрати, пов`язані з утриманням майна, що перебуває у користуванні;

3) допускати представників Заповідника для проведення перевірки цільового використання майна;

4) не передавати без дозволу Заповідника майно третім особам;

5) забезпечувати збереження майна, здійснювати його поточний ремонт та утримувати у належному санітарному, протипожежному і технічному стані;

6) у разі припинення дії цього Договору повернути майно в належному стані, не гіршому ніж під час передачі його у користування, з урахуванням фізичного зносу, або у стані, обумовленому цим Договором;

7) у разі заподіяння майну шкоди з вини Користувача повністю відшкодувати збитки за власний рахунок відповідно до законодавства.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Заповідник має право:

1) контролювати наявність, стан, цільове використання майна та утримання його в належному стані;

2) виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього Договору або його розірвання.

За умовами пункту 4.2 Договору Заповідник зобов`язується після підписання цього Договору передати у користування майно відповідно до Актів приймання-передачі.

Сторони погодили у пункті 5.2 Договору, що у разі коли майно, що передається, є пам`яткою культурної спадщини чи її частиною, Монастир зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання його у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

У пункті 8.1 Договору сторони погодили, що договір може бути розірвано Заповідником в односторонньому порядку у разі виявлення ним нецільового використання майна або його утримання у неналежному стані після відповідного попередження.

Пунктом 9.6 Договору визначено, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками.

Оскільки строк користування культовими будівлями та іншим майном сторони у Договорі не встановили і він (строк) не може бути визначений виходячи з мети його користування, Договір укладено на невизначений строк.

Також у розділі 10 «Додатки до договору» сторони зазначили, що невід`ємною частиною Договору є охоронні договори, укладені Музейним об`єднанням «Києво-Печерський історико-культурний заповідник» та Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (перелік охоронних договорів з копіями договорів додається).

Перелік охоронних договорів, укладених Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) Української Православної Церкви, є додатком № 1 до Договору, і він містить посилання у тому числі на Охоронні договори та об`єкти, щодо яких вони укладені. Всього перелік складається із 47 об`єктів.

Вирішуючи спір щодо тлумачення правочинів (Договору та Охоронних договорів) в розрізі сформованих позивачем вимог суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Отже, на основі норм зобов`язального права за допомогою певних юридичних фактів виникає зобов`язання, під яким розуміють правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Суб`єктами зобов`язання є його сторони: управомочена сторона - кредитор, та зобов`язана сторона - боржник. У переважній більшості зобов`язань кожний із суб`єктів зобов`язання є водночас і кредитором і боржником один щодо одного. А тому, відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін зобов`язання має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Зобов`язальні правовідносини, як цивільні правовідносини, виникають з обставин, які мають значення юридичних фактів. Перелік юридичних фактів, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, встановлено в ст. 11 ЦК України і з їх настанням норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Договір як правочин є різновидом юридичного факту, дії, в основі якого лежить погоджена воля двох або більше сторін, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (ст. 626 ЦК України). Договір є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Отже, договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

- в договорі виявляється воля не однієї особи, а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному;

- договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Основною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони засновані на рівності, автономії волі, майновій і організаційній відокремленості її суб`єктів. У зв`язку з цим однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України), суть якої розкрита у ст. 627 ЦК України і полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Визначення умов договору зумовлює однакове розуміння сторонами їх змісту, який передає справжню волю сторін, а тому тлумачення правочину - це з`ясування його дійсного змісту.

Насамперед законодавець надає право тлумачити зміст правочину його сторонам, що є проявом реалізації приватноправового характеру цивільних відносин (ч. 1 ст. 213 ЦК України).

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Оскільки сторони не завжди можуть дійти згоди щодо тлумачення договору, тому сторона або сторони можуть звернутись до суду з вимогою постановити судове рішення про тлумачення його змісту (ч. 2 ст. 213 ЦК України).

Спір про тлумачення договору пов`язаний з вирішенням наявного правового конфлікту між учасниками цивільних відносин, який виникає через неоднакове розуміння його змісту. Постановлене рішення суду у такому цивільно-правовому спорі матиме обов`язкову силу для сторін щодо застосування договору як зобов`язального акту, тобто порядку його виконання.

Зміст зобов`язання включає суб`єктивне право і відповідний йому суб`єктивний обов`язок.

Суб`єктивне цивільне право - це вид і міра можливої, дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Суб`єктивний цивільний обов`язок - це вид і міра належної поведінки зобов`язаного учасника цивільного правовідношення.

Суб`єктивні права і обов`язки взаємопов`язані, і їх здійснення залежить від реалізації тих чи інших.

Цивільне право характеризується тією властивістю, що суб`єкти цивільного права мають право вимагати від зобов`язаних осіб певної поведінки, закладеної у змісті правовідношення. Цивільно-правовий обов`язок, що становить міру поведінки, якої має дотримуватись зобов`язана особа, тісно пов`язаний з тим правом вимоги, яким наділена уповноважена особа.

Невиконання або виконання з порушенням умов (неналежне виконання) суб`єктивного цивільного обов`язку є порушенням зобов`язань (ст. 610 ЦК України), що має наслідком можливість застосування інституту захисту цивільного права.

Право на захист - один з основних елементів будь-кого суб`єктивного цивільного права. Це нормативно врегульована можливість управомоченого суб`єкта застосувати засоби правоохоронного характеру для відновлення порушеного права та застосування передбачених законом методів для припинення дій, завдяки яким право було порушено.

Захист суб`єктивних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів здійснюється у передбаченому законом порядку із застосуванням певних форм, засобів та способів захисту. Способи захисту наведені у ст. 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Необхідною умовою захисту права у той чи інший спосіб є його ефективність, тобто відповідність змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, та спроможність відновити право. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом першим частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності для позивача можливості захисту його права.

У розрізі цих обставин ефективність такого способу захисту прав сторони як постановлення судом окремого рішення про тлумачення договору зумовлений відсутністю судових спорів про захист прав внаслідок порушення обов`язків за договором, щодо яких у сторін існує різне розуміння їх змісту. За наявності таких спорів суд, що їх вирішує, при застосуванні умов договору при вирішенні спору здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Окреме судове рішення про тлумачення договору має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу.

Тобто звернення з позовом про тлумачення договору для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в ситуації наявного спору між сторонами щодо виконання договору не є ефективним способом захисту.

Між сторонами наявні ініційовані як Заповідником, так і Монастирем спори, у яких досліджується питання строку Договору, встановлення факту його припинення та наявності на цей час підстав для користування Монастирем майном, яке є предметом Охоронних договорів. Ці обставини є предметом дослідження у справі № 910/4552/23 (позов Монастиря до Заповідника про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від Договору), № 910/5094/23 (позов Заповідника до Монастиря про усунення перешкод у користуванні майном, переданого за Договором, шляхом виселення) та № 910/423/23 (позов Монастиря до Заповідника про усунення перешкод у користуванні майном, переданого за Договором). Саме в цих провадженнях Монастир має захищати свої права на користування майном, доводячи дійсний зміст правовідносин, що засновані на договірному регулюванні з 1995 року. Вирішення спорів у цих справах пов`язано з застосуванням умов Договору, додатками якого є Охоронні договори, тобто з`ясуванні їхнього дійсного змісту, що потребує тлумачення.

Фактично, зверненням до суду з цим позовом позивач переслідує мету отримання рішення суду не як правозахисного акту, а як засіб доказування для вирішення інших спорів, що суперечить засадам судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц , від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 і № 200/606/18, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц, від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц.

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

У постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Інакше кажучи, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значенні має розумітися ефективний захист порушених прав особи.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Такий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Наведене також узгоджується з положеннями статті 2 ГПК України, зокрема, завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

З огляду на викладене позов є неефективними та неналежними способами захисту, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.

Судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити релігійній організації «Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви» до Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра».

Покласти судові витрати на релігійну організацію «Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви».

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя С. А. Ковтун