Рішення № 140226015, 29.09.2026, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа №592/6043/26

Провадження №2/592/2134/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми в особі судді - Фоменко І.М., за участю секретаря Щербань Г.Г., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Новак А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

14.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовною заявою до АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, в якій просить (з урахуванням уточнених позовних вимог, т.1, а.с.217-218):

- визнати протиправними дії службових осіб АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України», які виразились у видачі Наказу № 802-ос від 03.03.2026 «Про звільнення ОСОБА_3 »;

- скасувати наказ АТ «НСТУ» № 802-ос від 03.03.2026 «Про звільнення ОСОБА_3 »;

- поновити ОСОБА_1 на роботі в АТ «НСТУ» на посаді заступника директора департаменту безпеки;

- покласти на АТ «НСТУ» зобов`язання з видачі Наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді, займаній ним станом на дату видачі Наказу № 802-ос від 03.03.2026;

- визнати протиправним рішення АТ «НСТУ» про втрату чинності Наказу АТ «НСТУ» № 653-ос від 25.02.2026 «Про увільнення від роботи ОСОБА_3 »;

- визнати заяву ОСОБА_1 про звільнення за згодою сторін з 31.03.2026 із АТ «НСТУ» такою, що була написана без реального волевиявлення позивача, а дії Директора департаменту безпеки АТ «НСТУ», які виразились у вчиненні спонукання ОСОБА_1 до складання такої заяви як підстави для можливості видачі наказу про продовження строкового трудового договору (при відсутності волевиявлення позивача на припинення трудових відносин) - протиправними;

- зобов`язати АТ «НСТУ» строк дії строкового трудового договору укладеного 31.12.2025 на продовження строкового трудового договору щодо призначення позивача ОСОБА_1 на посаду заступника директора департаменту безпеки відповідача - визнати продовженим, до дати фактичного звільнення позивача з військової служби;

- стягнути з АТ «НСТУ» на користь позивача ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 7 987, 20 грн та кошти у розмірі 30 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої йому незаконними діями відповідача.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що в травні 2023 року він був призначений на посаду заступника директора департаменту безпеки Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України (АТ «НСТУ»).

В лютому 2026 році добровільно пішов служити до військової служби уклавши контракт. Наказом АТ «НСТУ» № 653-ос від 25.02.2026 р. позивач був увільнений від роботи з 23.02.2026 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, у воєнний період та проходження військової служби у лавах Національної гвардії України, із збереженням займаної посади.

Відповідно до наказу АТ «НСТУ» № 802-ос від 03.03.2026 «Про звільнення ОСОБА_3 », позивач був звільнений за угодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України. Вважає прийняте АТ «НСТУ» рішення про його звільнення незаконним, виходячи із наступного.

Так, вказана у наказі АТ «НСТУ» від 03.03.2026 № 802-ос підстава для його звільнення, а саме «заява ОСОБА_1 » є такою, що не відповідає дійсності, оскільки після прийняття його на військову службу за контрактом у військову частину НОМЕР_1 НГУ він таку заяву не писав та до АТ «НСТУ» не подавав. Разом з тим, позивач вбачає, що задля обґрунтування підстав для його звільнення посадовими особами АТ «НСТУ» було використано його заяву про звільнення за згодою сторін з 31.03.2026, яка була написана під тиском директора департаменту безпеки ОСОБА_4 , в кінці грудня 2025 без зазначення дати підписання та до прийняття на військову службу.

Після прийняття ОСОБА_1 на військову службу за контрактом у військову частину НОМЕР_1 , він декілька разів звертався в месенджери до керівництва компанії та на електронну пошту АТ «НСТУ», а саме 27.02.2026 та 05.03.2026 щодо визнання не дійсними попередньо написані під тиском заяви на звільнення за згодою сторін та заява на строковий трудовий договір. Позивач зазначає, що на його звернення 10.03.2026 та 11.03.2026 від безпосереднього керівника директора департаменту безпеки ОСОБА_4 та від голови правління компанії через месенджери надавались безальтернативні умови або він звільняється з департаменту безпеки і його, можливо, переведуть в інший департамент, або написана ним в грудні 2025 році під тиском заява на звільнення стає підставою для його звільнення взагалі з компанії.

11.03.2026 від директора департаменту безпеки через месенджер ОСОБА_5 отримав запропоновані посади з окладом в шість разів менше та такі, які не відповідають рівнозначно його діючій посаді, що ОСОБА_1 сприйняв особисто як приниження. Директор департаменту з кадрового адміністрування та член правління компанії відповідального за роботу з персоналом були повідомлені про вказані події.

Накази про увільнення та звільнення підписав не голова правління або особа яка його заміщає, а член правління з кадрової роботи, що є порушення наказу АТ «НСТУ» від 31.10.2025 № 983 про визначення обов`язків членів правління. Водночас, наказ АТ НСТУ № 802-ос від 03.03.2026 «Про звільнення ОСОБА_3 » всупереч положень підпункту 5 пункту 70 Статуту АТ «НСТУ» був підписаний членом правління ОСОБА_6 , який обіймає посаду члена правління компанії, відповідального за роботу з персоналом. Вказане, на думку позивача, свідчить про відсутність повноважень ОСОБА_7 підписувати такий наказ та, як наслідок, неправомірність його дій.

На час в зазначених датах наказах т.в.о. Голови правління був інший член правління. ОСОБА_1 зазначає, що його поінформували про увільнення з посади 17.03.2026, а про звільнення 18.03.2026, хоча наказ АТ «НСТУ»№ 653-ос від 25.02.2026 р. та наказ АТ «НСТУ» № 802-ос від 03.03.2026 відповідно.

Окремо ОСОБА_1 вважає «незаконними дії посадових осіб (керівників) АТ «НСТУ» стосовно підлеглих щодо постійного незаконного маніпулювання стосовно постійного змушення під тиском своїх працівників в написанні заяв на строковий трудовий договір терміном на 3, 6 та 12 місяців. Вказані заяви керівники вимагають писати кожного разу після закінчення строку договору із зазначенням конкретної дати звільнення». На думку позивача, компанія АТ «НСТУ» не є тією, яка потребує постійних перепідписань строкових трудових договорів, умови роботи не відносяться до таких режимів.

З огляду на вимоги частини 2 статті 39-1 позивач вважає, що його строкові трудові договори, які укладалися протягом близько 8 років такими, що були укладені на невизначений термін, а його звільнення на підставі його заяви, написаної у грудні 2025 року незаконним та таким, що прийнято з порушенням положень Статуту АТ «НСТУ».

Накази підписані попередніми датами, тому позивач вважає, що це стало причиною погіршеного його стану, приниження його, як особи яка пішла добровільно захищати державу. Вважає, що за вказані дії керівництва АТ «НСТУ» може наставати адміністративна та кримінальна відповідальність.

ОСОБА_1 зазначає, що більшість компаній, які самостійно отримують прибуток продовжують виплачувати середньомісячну зарплату своїм працівникам, які пішли добровільно захищати державу, тому вважає, що залишення середньомісячної зарплати після його увільнено від роботи в компанії буде доцільним.

На думку ОСОБА_1 , незаконне звільнення з АТ «НСТУ» стало приниженням честі та гідності військовослужбовця, що призвело до моральних, фізичних страждань, завданих незаконними діями юридичних осіб. У позивача сталось порушення звичайного способу життя, стрес, приниження честі, гідності, порушення сну, страх та інше, що в свою чергу спричинило звернення до психолога та лікаря психіатра.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.04.2026 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

04.05.2026 року до суду надійшло клопотання представника відповідача АТ «НСТУ» про залишення позовної заяви без руху, у зв`язку із несплатою судового збору, незазначенням ціни позову, ненаданням обґрунтованого розрахунку суми, яку він просить стягнути.

Також 04.05.2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача АТ «НСТУ», в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечення полягають в наступному. Наказом АТ «НСТУ» від 08.05.2023 № 2102-ос позивача переведено на посаду заступника директора департаменту безпеки, в його інтересах, за строковим трудовим договором до 29.03.2024. В подальшому, строковий трудовий договір декілька разів продовжувався, останній раз Наказом АТ «НСТУ» від 15.12.2025 № 8120-ос з 01.01.2026 до 31.03.2026.

31.12.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, якою просив звільнити його за угодою сторін з 31.03.2026.

Позивач надав відповідачу довідку Національної Гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) від 24.02.2026 № 60/2/1-481, що підтверджує перебування позивача на військовій службі за контрактом з 23.02.2026.

Наказом АТ «НСТУ» від 25.02.2026 № 653-ос позивача увільнено від роботи з 23.02.2026 в зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, в воєнний період та проходженням військової служби у лавах Національної Гвардії України, із збереженням займаної посади.

Наказом АТ «НСТУ» від 03.03.2026 № 802-ос позивача звільнено 31.03.2026 за угодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП, та визнано таким, що втратив чинність наказ АТ «НСТУ» від 25.02.2026 № 653-ос в зв`язку зі звільненням 31.03.2026.

05.03.2026 та 17.03.2026 позивач звертався до відповідача із заявами, якими, окрім іншого, просив вважати заяву від 31.12.2026 про звільнення за угодою сторін не дійсною.

Листом від 03.04.2026 № 04.6-9/786 АТ «НСТУ» у відповідь на зазначені вище заяви позивача поінформувало останнього, що його звільнення за угодою сторін 31.03.2026 відбулось без порушення трудових прав позивача.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами.

Представник відповідача зазначає, що анулювання такої домовленості може відбутися лише у випадку, якщо власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Вбачається, що:

-між сторонами існувала домовленість про припинення трудового договору за взаємною згодою сторін, що підтверджується заявою позивача від 31.12.2025 про звільнення за угодою сторін 31.03.2026 та наказом АТ «НСТУ» від 03.03.2026 № 802-ос про звільнення позивача 31.03.2026 за угодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП;

-було волевиявлення позивача на припинення трудового договору, що підтверджується заявою позивача від 31.12.2025 про звільнення за угодою сторін 31.03.2026 та відсутністю письмової заяви позивача про анулювання заяви про звільнення станом на дату надання згоди відповідачем на звільнення позивача за угодою сторін з ініціативи позивача;

-позивач заявляв про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін після досягнення згоди сторін на звільнення позивача, що підтверджується заявами позивача від 05.03.2026 та 17.03.2026;

- АТ «НСТУ» не надано згоди на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору, що підтверджується листом АТ «НСТУ» від 03.04.2026 № 04.6-9/786 та відсутністю документа відповідача про скасування наказу про звільнення позивача.

Таким чином, відповідач вважає, що правомірно звільнив позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП, а тому підстав для скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі з урахуванням статті 235 КЗпП не вбачається.

Щодо доводів позивача про нібито написання заяви про звільнення за угодою сторін «під тиском». У позовній заяві позивач зазначає, що написав заяву про звільнення за угодою сторін під тиском директора департаменту безпеки ОСОБА_4 АТ «НСТУ» зазначає, що до позовної заяви не додано жодного доказу написання позивачем заяви на звільнення за угодою сторін «під тиском» будь яких посадових осіб АТ «НСТУ» та не розкрито значення поняття «під тиском».

Щодо повноважень члена правління АТ «НСТУ» Козлова Д.Ф. на підписання наказу про звільнення позивача. У позовній заяві позивач зазначає про те, що член правління АТ «НСТУ» Козлов Д.Ф. не має повноважень на підписання наказу про звільнення позивача. АТ «НСТУ» заперечує вказане припущення позивача та зазначає наступне. Відповідно до пункту 70 Статуту АТ «НСТУ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 р. № 1039 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2020 р. № 737) голова правління в межах повноважень, визначених цим Статутом, законодавством та внутрішніми документами телерадіокомпанії видає довіреності від імені телерадіокомпанії, зокрема працівникам телерадіокомпанії та керівникам відокремлених структурних підрозділів. Довіреністю від 18.08.2025 № 04.1-8/87 голова правління АТ «НСТУ» Чернотицький М.М. уповноважив члена правління АТ «НСТУ» Козлова Д.Ф. підписувати, зокрема, накази з кадрових питань (особового складу) (пункт 5 довіреності). Таким чином, у члена правління АТ «НСТУ» Козлова Д.Ф. наявні повноваження на підписання наказу про звільнення позивача. Крім того, наказ про переведення позивача на керівну посаду - заступника директора департаменту безпеки, накази про продовження строкового трудового договору позивача, наказ про зміну (підвищення) посадового окладу позивача підписував також член правління АТ «НСТУ» Козлова Д.Ф. та позивач не висловив жодних заперечень щодо підписання таких наказів вказаною особою. Лише після звільнення позивача за його ж заявою про звільнення за угодою сторін у позивача виникли сумніви у наявності повноважень у члена правління АТ «НСТУ» ОСОБА_8 на підписання наказу з кадрового питання про звільнення позивача.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною діяльність АТ «НСТУ», яка виразилась у підписанні наказу АТ «НСТУ» № 802-ос від 03.03.2026 «Про звільнення ОСОБА_3 » з посади заступника директора департаменту безпеки АТ «НСТУ», та позовної вимоги в частині видання наказу про скасування наказу про звільнення позивача та позовної вимоги, а також про визнання вказівки посадових осіб/керівників щодо систематичного постійного написання підлеглими заяв на строкові трудові договори такими, які порушують трудове право працівника, представник відповідача зазначає наступне.

Відповідач зазначає, що ні Цивільний процесуальний кодекс України, ні Кодекс законів про працю України не передбачає такого способу захисту звільненого працівника як визнання протиправною діяльності роботодавця, яка виразилась у підписані наказу про звільнення, так і визнання вказівки посадових осіб/керівників щодо систематичного постійного написання підлеглими заяв на строкові трудові договори такими, які порушують трудове право працівника. Також вказаними законодавчими актами не передбачено повноважень суду з видачі наказів про скасування наказу про звільнення працівника.

Обраний позивачем спосіб захисту є неналежним у межах спірних правовідносин, що є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині. Таким чином, зазначені позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та не підлягає задоволенню ще й із підстави обрання позивачем неналежного способу захисту.

Щодо позовної вимоги про продовження строкового трудового договору до закінчення контракту до демобілізації, представник відповідача зазначає, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим. Між позивачем та відповідачем був укладений строковий трудовий договір, який припинено 31.03.2026 за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП.

КЗпП не передбачає можливості продовження строкового трудового договору після його припинення за угодою сторін. Таким чином, позовна вимога про продовження строкового трудового договору до закінчення контракту до демобілізації не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про те, що відповідно до статті 20 статті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 119 Кодексу законів про працю України зобов`язати АТ «НСТУ» увільнити з займаної посади до закінчення контракту до демобілізації з можливістю збереження середньої зарплати. Стаття 119 КЗпП передбачає обов`язок роботодавця увільнити працівника від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, в воєнний період та проходженням військової служби у лавах Національної Гвардії України, із збереженням займаної посади. При цьому, КЗпП не передбачає обов`язок роботодавця зберігати та виплачувати середню заробітну плату увільненому працівнику. Разом з тим, стаття 119 КЗпП не обмежує право працівника (в тому числі такого, що проходить військову службу за контрактом) бути звільненим за його бажанням або за угодою сторін з ініціативи працівника.

31.12.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, якою просив звільнити його за угодою сторін з 31.03.2026. Позивач надав відповідачу довідку Національної Гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) від 24.02.2026 № 60/2/1-481, що підтверджує перебування позивача на військовій службі за контрактом з 23.02.2026.

Наказом АТ «НСТУ» від 25.02.2026 № 653-ос позивача увільнено від роботи з 23.02.2026 в зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, у воєнний період та проходженням військової служби у лавах Національної Гвардії України, із збереженням займаної посади.

Наказом АТ «НСТУ» від 03.03.2026 № 802-ос позивача звільнено 31.03.2026 за угодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП та визнано таким, що втратив чинність наказ АТ «НСТУ» від 25.02.2026 № 653-ос в зв`язку зі звільненням 31.03.2026.

Таким чином, АТ «НСТУ» виконано свій обов`язок щодо увільнення позивача. Такий обов`язок відповідача припинився за ініціативи позивача, який звернувся із заявою про його звільнення за угодою сторін.

Отже, підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання АТ «НСТУ» увільнити позивача з займаної посади до закінчення контракту до демобілізації з можливістю збереження середньої зарплати, на думку представника відповідача, не вбачається.

Щодо позовної вимоги про те, що за створення таких умов, що призвело до незаконного звільнення та морального хвилювання і приниження позивача, як особи яка пішла добровільно захищати державу, стягнення з АТ «НСТУ» морального відшкодування в розмірі посадового окладу займаної посади, представник відповідача зазначає наступне. Обґрунтовуючи завдання моральної шкоди, позивач наводить певні доводи, проте ним не надано жодного доказу, який свідчить про факт завдання шкоди. Саме позивач мав обґрунтувати заподіяння моральної шкоди та надати відповідні докази.

Позивач також не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди в сумі посадового окладу. Крім того, не наведено мотивів, чому така сума є відповідним і є справедливим відшкодуванням.

АТ «НСТУ» зазначає, що звільнення позивача відбулось на законній підставі. Отже, у зв`язку з тим, що основна вимога про поновлення на роботі не підлягає задоволенню, відсутні правові підстави для задоволення похідної від неї вимог щодо відшкодування моральної шкоди, завданої нібито незаконним звільненням.

Таким чином, враховуючи, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства і умов укладеного між сторонами строкового трудового договору, вбачається, що право позивача на працю не порушено відповідачем, у зв`язку з чим правові підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Щодо використання скріншотів переписки в месенджері, представник відповідача вказує на те, що вони не можуть розцінюватись як докази обставин, на які посилається позивач.

Враховуючи викладене, представник відповідача вважає, що право позивача на працю не порушено відповідачем, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні.

07.05.2026 року позивачем ОСОБА_1 подана відповідь на відзив, в якій він не погоджується із позицією відповідача, з огляду на наступне.

Відповідач у своєму відзиві зазначає, що позивач звертався 05.03.2026 та 17.03.2026 із заявами до АТ НСТУ, у відповідь на яких позивача було проінформовано що його звільнення відбулось без порушень трудового права. Однак, це твердження не відповідає дійсності, оскільки позивач крім звернень 05.03.2026 та 17.03.2026 неодноразово звертався через месенджер із зверненнями до керівництва компанії, а саме 24.02.2026 ( ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4 ), 27.02.206 ( ОСОБА_8 ), 10.03.2026 та 11.03.2026 ( ОСОБА_9 та ОСОБА_4 ), на які надходили від останніх відповіді/пропозиції щодо розуміння і не заперечення в подальшому увільненню позивача із збереженням посади.

Також, 11.03.2026 від директора департаменту безпеки ОСОБА_4 надходили позивачу пропозиції щодо запропонування посад, які йому надійшли, як вбачається з викладеного тексту від посадової особи з кадрів. На думку позивача, запропоновані посади не відповідали рівнозначно діючій посади позивача, спеціальністю, професії та з окладом в шість разів менше, що свідчить про порушення норм КЗпП України. Такі самі пропозиції надходили від голови правління ОСОБА_9 щодо можливості переведення в іншій підрозділ. Тому твердження відповідача про те, що його дії є об`єктивні та підтверджуються документально не відповідає дійсності.

Відповідач стверджує, що позивач заявляв про анулювання попередні домовленості щодо звільнення за згодою сторін після досягнення згоди сторін на звільнення, однак вказане спростовується переписками в месенджері, в яких позивач неодноразово звертався до керівництва про анулювання попередніх заяв до досягнення згоди сторін про звільнення. Тому звільнення позивача, на його думку, відбулось не обґрунтовано, без додержання процедури звільнення, без законних підстав та згідно ст. 235 КЗпП підлягає поновленню.

Відповідач стверджує, що виконав свій обов`язок щодо увільнення позивача і такий обов`язок відповідача припинився за ініціативи позивача, який звернувся із заявою про його звільнення за згодою сторін. Вказане спростовується, на думку ОСОБА_1 , так як після вступу до військової служби позивач не звертався до відповідача про звільнення з АТ «НСТУ», а навпаки після підписання військового контракту звертався до відповідача про увільнення із збереженням займаної посади та анулювання попередньо написаних під тиском звернень щодо звільнення. Позивач зазначає, що відповідно до судової практика та висновків експертів, якщо працівник після вступу на військову службу не підтверджує і немає бажання звільнитися під час військової служби попередні заяви не мають юридичної сили.

Відповідач припускає, що під формулюванням «під тиском» позивач розуміє теоретично можливе висловлювання керівництва про можливе його звільнення за недоліки в роботі чи порушення трудової дисципліни. Поняття «під тиском» розцінюється як психологічний вплив та примушування.

Щодо твердження відповідача щодо необґрунтованого, безпідставного обрання позивачем позовних вимого стосовно способу захисту. Вказане спростовується, на думку позивача, до повноважень суду належить розгляд справ щодо спірних питань в трудових відносинах, а саме суд встановлює всі причини звільнення та можливі порушення законних підстав, які відбулись під час звільнення. У разі встановлення, що звільнення відбулось без законних на те підстав, суд приймає рішення щодо відміни наказу про звільнення та зобов`язує компанію у поновленні працівника на роботі. Також, суд в межах повноважень за позовом працівника/працівників встановлює всі причини порушень трудового права під час написання працівниками незрозумілих, систематичних, постійних на протязі 8 років заяв на строкові трудові договори, у разі порушень трудових прав приймає відповідне рішення та зобов`язує компанію до їх виправлення.

Щодо твердження відповідача не підлягає задоволенню позовна вимога позивача стосовно продовження строкового трудового договору до закінчення контракту до демобілізації. Вказане спростовується, на думку позиавча, рішеннями Верховного Суду України. Так, у постанові від 12.02.2025 (справа №757/31954/23-ц) Верховний Суд України підтвердив, що за працівником, призваним на військову службу під час особливого періоду, зберігаються місце роботи та посада. Суд не робить різниці між строковими і безстроковими трудовими договорами. Ключовим є сам факт призову працівника на військову службу.

На думку позивача, Верховний Суд зазначив, що гарантії статті 119 КЗпП починають діяти з дня прийняття працівника на військову службу і до кінця проходження служби та написані попередні заяви є не дійсними. Судова практика Верховного Суду фактично встановила пріоритет гарантій статті 119 КЗпП над формальним закінченням строку трудового договору та звільненням.

Позивач після вступу до військової служби заяв на звільнення за згодою сторін не писав.

Щодо збереження середньої зарплати після увільнення позивач зазначає, що законодавство не зобов`язує відповідача до виплат, однак не є забороною і право на виплати залишається за відповідачем.

Відповідач зазначає, що звільнення позивача відбулось на законній підставі, отже, у зв`язку з тим, що основна вимога про поновлення на роботі не підлягає задоволенню, відсутні правові підстави для задоволення похідної від неї вимог щодо відшкодування моральної шкоди, завданої нібито незаконним звільненням. На думку позивача, вказане спростовується, оскільки звільнення позивача відбулось з порушеннями трудового права.

Також позивач повторно зазначає, що ОСОБА_8 не мав повноважень для підписання наказу на звільнення.

Щодо твердження відповідача, що наявні у справі скріншоти переписки не можуть розцінюватись як докази обставин, на які посилається позивач, то Велика Палата зауважила: суд може прийняти електронне листування як доказ, якщо воно дозволяє ідентифікувати авторів і достовірно встановити зміст повідомлень.

Отже, позивач вважає, що позиція відповідача є лише спробою уникнути відповідальності за порушення прав позивача та намаганням відволікти суд з прямих доказів.

20.05.2026 року до суду надійшли заперечення представника відповідача АТ «НСТУ», які аналогічні за замістом відзиву на позов. Зазначається, що відповідач не погоджується із позовом. Звільнення ОСОБА_1 відбулось правомірно. Надані докази не спростовують факту, що АТ «НСТУ», не надало згоду на анулювання домовленості сторін про звільнення ОСОБА_1 . Висновки Верховного суду, на які посилається позивач, не є релевантними до даної судової справи.

20.05.2026 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача ОСОБА_1 , в яких він зазначає, що заяви на звільнення за згодою сторін були написані під тиском. Наказ про звільнення був підписаний попереднім числом. Просить поновити на роботі, увільнити від роботи із збереженням посади, рекомендувати вжити роботодавцю заходів щодо збереження середньомісячної зарплати після увільнення.

Ухвалою суду від 28.05.2026 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

08.06.2026 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 09.06.2026 року продовжено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Холоденко Г.М. позовну заяву підтримали з викладених в ній підстав, просили задовольнити.

Представник відповідача АТ «НСТУ» Новак А.А. в судовому засіданні підтримав раніше викладену позицію, заперечував проти задоволення позовних вимог, посилався на законність звільнення позивача з посади, тому всі похідні позовні вимоги також не підлягають задоволенню. Зауважив, що АТ «НСТУ» не надавало згоди на відкликання заяви про звільнення ОСОБА_1 .

Суд, заслухавши думку учасників справи, вивчивши матеріали справи та додані до неї документи, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Наказом АТ «НСТУ» від 08.05.2023 № 2102-ос позивача переведено на посаду заступника директора департаменту безпеки, в його інтересах, за строковим трудовим договором до 29.03.2024 (т.1,а.с.80). В подальшому, строковий трудовий договір неодноразово продовжувався, останній раз Наказом АТ «НСТУ» від 15.12.2025 № 8120-ос з 01.01.2026 до 31.03.2026 (т.1,а.с.91).

31.12.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, якою просив звільнити його за угодою сторін з 31.03.2026 (т.1,а.с.92).

В подальшому, позивач надав відповідачу довідку Національної Гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) від 24.02.2026 № 60/2/1-481, що підтверджує перебування позивача на військовій службі за контрактом з 23.02.2026 (т.1,а.с.15).

Наказом АТ «НСТУ» від 25.02.2026 № 653-ос позивача увільнено від роботи з 23.02.2026 в зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, у воєнний період та проходженням військової служби у лавах Національної Гвардії України, із збереженням займаної посади (т.1,а.с.32).

Наказом АТ «НСТУ» від 03.03.2026 № 802-ос позивача звільнено 31.03.2026 за угодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП, та визнано таким, що втратив чинність наказ АТ «НСТУ» від 25.02.2026 № 653-ос в зв`язку зі звільненням 31.03.2026 (т.1,а.с.30).

05.03.2026 та 17.03.2026 позивач звертався до відповідача із заявами, якими, окрім іншого, просив вважати заяву від 31.12.2025 про звільнення за угодою сторін не дійсною (т.1,а.с.35,51).

Листом від 03.04.2026 № 04.6-9/786 АТ «НСТУ» у відповідь на зазначені вище заяви позивача поінформувало останнього, що його звільнення за угодою сторін 31.03.2026 відбулось без порушення трудових прав позивача (т.1,а.с.50).

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті па роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами.

У зв`язку із звільненням ОСОБА_1 були проведені нарахування та здійснені виплати компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, про що зазначено в самому Наказі від 03.03.2026 № 802-ос.

Щодо позовної вимоги про визнання заяви ОСОБА_1 про звільнення за згодою сторін з 31.03.2026 із АТ «НСТУ» такою, що була написана без реального волевиявлення позивача, а дії Директора департаменту безпеки АТ «НСТУ», які виразились у вчиненні спонукання ОСОБА_1 до складання такої заяви як підстави для можливості видачі наказу про продовження строкового трудового договору (при відсутності волевиявлення позивача на припинення трудових відносин) протиправними, суд зазначає наступне.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги щодо того, що заява про звільнення була написана під тиском, пояснює, що тоді йому б не продовжили строковий трудовий договір. Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач працював в АТ «НСТУ» близько восьми років. Тобто, він систематично писав заяви на продовження строкового трудового договору і продовжував працювати в компанії. Доказів того, що заява про звільнення була написана під тиском, як і того, що заяви на продовження строкового трудового договору були написані під тиском, матеріали справи не містять. Доказів того, що позивач вчиняв будь-які дії щодо припинення роботодавцем тиску на нього або повідомлення в будь-які органи з цього приводу суду не надано. Переписка в месенджері з керівниками і уповноваженими особами АТ «НСТУ» не може бути доказом тиску саме щодо написання заяви на звільнення, оскільки в часовому проміжку вона значно пізніша, ніж дата написання вказаної заяви. Доказів спонукання ОСОБА_1 до складання такої заяви також суду не надано. Крім того, в переписці лише позивач зазначає про певний тиск (не конкретизуючи, чим саме на нього тиснули).

Тому, суд приходить до висновку, що вказана позовна вимога необґрунтована належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо аргументів позивача, що після прийняття його на військову службу попередні заяви про звільнення вважаються не дійсними, не мають правового підґрунтя.

Щодо практики Верховного суду, на яку посилається позивач, суд зазначає наступне. Висновки Верховного суду, на які посилається позивач, не є релевантними до даної судової справи. Позивача було звільнено не за закінченням строкового трудового договору під час його перебування на військовій службі. Позивача було звільнено за угодою сторін за його раніше написаною власноруч заявою.

У Постанові ВС КЦС від 17.09.2025 року у справі № 447/1389/24 викладено наступні висновки.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Отже, анулювання домовленості про звільнення за згодою сторін може мати місце лише за взаємної згоди на це роботодавця і працівника.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 та у постановах Верховного Суд: від 01 жовтня 2018 року у справі № 306/1425/17, від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19, від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18.

Суд встановив, що сторони узгодили дату звільнення позивача ОСОБА_1 , шляхом погодження його заяви уповноваженою особою відповідача. Врахувавши, що взаємної домовленості працівника і роботодавця щодо анулювання домовленості про звільнення за згодою сторін не досягнуто, а також беручи до уваги відсутність доказів того, що заява про звільнення подана під тиском з боку відповідача чи без вільного волевиявлення позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі та вважає необхіним у задоволенні позову відмовити.

Доводи про те, що у позивача не було волевиявлення на звільнення за угодою сторін, оскільки він подав заяву про відкликання своєї заяви про звільнення, суд до уваги не бере, адже сторони домовились про дату припинення трудового договору, а наступна зміна позивачем власного рішення не була погоджена роботодавцем.

Інших доводів щодо незаконності звільнення позивача позовна заява не містить.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, звільнення позивача відбулось на законній підставі, а у зв`язку із тим, що основна вимога про поновлення на роботі не підлягає задоволенню, відсутні правові підстави для задоволення похідних від неї вимог щодо скасування наказу про звільнення, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Керуючись ст. 2, 7, 10-13, 18, 76-83, 258, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди - відмовити за необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , м. Суми, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України», місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 42, код ЄДРПОУ 23152907.

Повний текст рішення складений 29 вересня 2026 року.

Суддя Ірина ФОМЕНКО