Рішення № 140213375, 21.09.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8727/26

Провадження № 2/204/5088/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2026 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути з нього заборгованість за кредитним договором № 141823 від 23 липня 2025 року у розмірі 6217 гривень 60 копійок, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000 гривень; простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 2217 гривень 60 копійок(а. с. 1-6).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 23 липня 2025 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах фінансового кредиту № 141823, згідно умов якого сума кредиту складає 4000 гривень, строк кредиту 90 днів, дата надання кредиту 23 липня 2025 року, процентна ставка 0,72% на добу. ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 4000 гривень шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 . 19 грудня 2025 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу №19122025/2 відповідно до умов якого ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» відступило ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 19 грудня 2025 року до договору факторингу №19122025/2, ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 . Загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 6217 гривень 60 копійок, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000 гривень; простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 2217 гривень 60 копійок, яку позивач прохає стягнути з відповідача разом із судовим збором у сумі 2662 гривні 40 копійок.

Ухвалою суду від 22 липня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 35), копія якої надіслана учасникам справи за супровідним листом від 22 липня 2026 року (а. с. 36).

03 вересня 2026 року ухвалою суду було здійснено перехід із спрощеного позовного провадження без виклику сторін в спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 21 вересня 2026 року (а. с. 49), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним супровідним листом від 03 вересня 2026 року (а. с. 50).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позові з-поміж іншого прохав про розгляд справи за його відсутності (а. с. 5 на звороті).

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги визнав у повному обсязі (а. с. 63).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 23 липня 2025 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 141823 про надання фінансового кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» надає ОСОБА_1 кредит у розмірі 4000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Строком на 90 днів, тобто до 20 жовтня 2025 року. Зі сплатою фіксованої відсоткової ставки 262,8 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % (процентів) на добу.

Відповідно до п. 8.1 Договору № 141823, цей Договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачем не спростовано того, що вказаний кредитний договір ним був підписаний в електронному вигляді, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», шляхом одноразового ідентифікатора KL8469 (а. с. 20 та на звороті), який був надісланий на номер телефону відповідача (а. с. 12).

Кредитодавець свої зобов`язання виконав повністю та надав відповідачу грошові кошти у сумі 4000 гривень, шляхом перерахування їх на платіжну картку відповідача (що вказана у кредитному договорі), що підтверджується підтвердженням ТОВ «Профіт Гід» (а. с. 26).

Відповідач отримав у кредит обумовлені договором грошові кошти, скористався наданими кредитними коштами, проте зобов`язання належним чином за вищезазначеним договором не виконав, в результаті чого виникла прострочена заборгованість.

19 грудня 2025 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» як клієнтом та ТОВ «ФК «Венера Фінанс» як фактором було укладено Договір факторингу № 19122025/2, відповідно до умов якого, Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права Вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 4.1 договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної в додатку № 1 до цього договору.

Згідно з Витягом з Реєстру боржників до даного Договору факторингу № 19122025/2 від 19 грудня 2025 року (а. с. 10), до ТОВ «ФК «Венера Фінанс» перейшло право вимоги за Договором №141823 про надання фінансового кредиту від 23 липня 2025 року, укладеним з ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості 6217 гривень 60 копійок, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000 гривень; простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 2217 гривень 60 копійок.

Таким чином, ТОВ «ФК «Венера Фінанс» є правонаступником ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та стало новим кредитором у зобов`язанні за кредитним договором, який укладений з відповідачем.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Приписами ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

На підтвердження переходу права первісного кредитора за договором № 141823 від 23 липня 2025 року, позивачем надано суду договір факторингу № 19122025/2 від 19 грудня 2025 року, витяг з реєстру боржників до договору факторингу № 19122025/2 від 19 грудня 2025 року.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

З огляду на викладене, враховуючи те, що між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, умови якого відповідачем не виконано, через що, за останнім утворилася заборгованість та, право вимоги за якими перейшло позивачу, з урахуванням визнання позовних вимог відповідачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими, підтвердженими належними, достатніми та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 141823 від 23 липня 2025 року в сумі 6217 гривень 60 копійок, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000 гривень; простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 2217 гривень 60 копійок.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як убачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу у даній справі на підставі договору про надання правничої допомоги № 09/04/2026 від 09 квітня 2026 року (а. с. 13-14 та на звороті) надавало Адвокатське бюро «Пархомчук та партнери» в особі адвоката Пархомчука Сергія Валерійовича (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8096/10 від 18 липня 2019 року).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвокатом надано акт про отримання правової допомоги від 10 серпня 2026 року (а. с. 43), відповідно до якого адвокатом надано послуги по справі Баранова Д.С.: консультація в рамках кредитного договору № 141823 від 23 липня 2025 року за пів години 1500 гривень: складання та подання позову, моніторинг та аналіз судової практики за 3 години 9000 гривень; інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг ЄДРСР щодо процесуального статусу судової справи за 1,5 години 4500 гривень; Канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції 500 гривень, що разом складає 15500 гривень.

Надано рахунок про оплату 15500 гривень (а. с. 45), а також платіжну інструкцію №5085 від 10 серпня 2026 року про оплату позивачем на рахунок адвокатського бюро 15500 гривень (а. с. 44).

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, зважаючи на обсяг і складність виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги заявлену позивачем ціну позову, співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 1500 гривень.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи викладене, суд здійснює розподіл судових витрат шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 50% сплаченого ним при зверненні до суду судового збору, а також повертає 50% судового збору позивачу із Державного бюджету України у зв`язку з визнанням позову відповідачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» (03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, оф. 703; ЄДРПОУ 43561872) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 141823 від 23 липня 2025 року в сумі 6217 (шість тисяч двісті сімнадцять) гривень 60 (шістдесят) копійок, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень; простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 2217 (дві тисячі двісті сімнадцять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» витрати на правову допомогу у сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» витрати по сплаті судового збору в сумі у сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна