Рішення № 140213172, 27.07.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/1650/26

провадження № 2/208/3135/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27 липня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Кам`янського Дніпропетровської області у складі: Головуючого судді Похвалітої С.М., за участі секретаря судового засідання Золотоноші А.Р., представника позивача Громової К.Д., представника відповідача Львова А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Адвокат Громова К.Д., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» подала до Заводського районного суду міста Кам`янського матеріали позовної заяви до ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу, а саме у період з 2004 року по 2025 рік працював в умовах шкідливих виробничих факторів в ПРАТ «ШУ «Покровське» (за час роботи підприємство неодноразово змінювало свою назву). Загальний стаж роботи 23 роки 03 місяці, в умовах шкідливих факторів на підприємстві відповідача - 19 років 11 місяців 01 день.

04 лютого 2025р. позивач звільнився з підприємства відповідача за власним бажанням. Під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача, позивач підпадав під вплив на його організм наступних шкідливих факторів виробничого середовища: пил переважно фіброгенної дії та виробничий шум. У зв`язку із тривалою роботою в шкідливих умовах праці та суттєвим погіршенням стану здоров`я, Медичним висновком Центральної лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я про наявність хронічного професійного захворювання (отруєння) від 17.07.2025 року №7/56 Клініки професійних захворювань та комплексної реабілітації Державної установи «Інститут медицини праці ім.Ю.І.Кундієва Національної академії медичних наук України» у позивача вперше виявлено та встановлено хронічне професійне захворювання: Пневмоконіоз (q/r, 3/2,pi), ЛН ІІ (друг.) ст., Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (ІІІ ст.).

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22.09.2025р. встановлено, що хронічне професійне захворювання позивача виникло за таких обставин: у зв`язку з недосконалістю технічного процесу (зокрема, виділенням значних концентрацій пилу переважно фіброгенної дії, генерацією підвищених рівнів шуму під час роботи технологічного устаткування при недостатній ефективності засобів пилопридущення та засобів боротьби з шумом; неможливістю застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт в складних гірничо-геологічних умовах), у зв`язку з виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (обмивання гірничих виробок проводилося з порушенням планових термінів через недостатню забезпеченість пилозмочуючими добавками), Р.І. Коваленко виконував роботи в умовах впливу пилу переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала гранично допустиму, виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий, а також в умовах значних фізичних навантажень, вимушеної робочої пози та вимушених нахилів корпусу, що перевищували допустимі параметри.

Форма П-4 містить відомості про дату встановлення остаточного діагнозу і назву закладу охорони здоров`я, яким такий діагноз встановлено, що співпадає з вищезазначеним висновком ЛЕК.

Крім того, розслідування причин виникнення проф.захворювання проводилося комісією у складі якої були представники відповідача, якими результати розслідування за формою П-4 не оскаржувалися.

У грудні 2025 року позивачу у зв`язку з професійним захворюванням первинно встановлено ІІІ групу інвалідності, з повторним оцінюванням 01.01.2027, втрата професійної працездатності 60 % .

У зв`язку з отриманим професійного захворювання та втратою працездатності, порушено звичайний, нормальний спосіб життя позивача. Позивач страждає на задишку, нападоподібний сухий кашель протягом дня, нестійкий тиск, періодичні памороки, втому, артралгії, біль у хребті при фізичному навантаженні, тривогу, дратівливість, перепади настрою, знижені слух та зір, шум у вухах, загальну слабкість, схуднення, часом колючі кардіалгії в спокої без ірадіації.

Через суттєве порушення здоров`я позивач потребує постійного спостереження у сімейного лікаря, пульмонолога, кардіолога, отоларинголога, невролога, офтальмолога, дерматолога, гастроентеролога, гематолога, санаторно- курортне лікування, відновлювальне лікування та курси загальнозміцнюючої, судинної, гепатопротекторної, антиневритної терапії. Усі зазначене суттєво впливає на якість життя Позивача.

Таким чином, професійне захворювання призводить до постійного дискомфорту та больових відчуттів у позивача, до необхідності регулярного обстеження та лікування, що займає час та потребує постійних фінансових витрат.

Крім того, тривалі переїзди у транспорті призводять до приступів задухи, загострення хвороби, болю у спині та шиї, що виключає можливість подорожувати. Піші прогулянки або вихід у магазин потребують від позивача значних зусиль, через що позивач відчуває своє життя неповноцінним та безпорадним.

Крім того, захворювання легень значно послаблює імунну систему та підвищує ймовірність зараження позивача вірусними інфекціями. Розуміння цього факту викликає у позивача тривожність та страх за своє життя.

Ушкодження здоров`я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації нормального способу життя позивача, захворювання обмежили можливість позивача повноцінно приділяти час своїм близьким людям. Вказані негативні зміни призводять до зниження якості життя позивача та зменшення благ, які він міг би мати, за відсутності професійного захворювання.

Крім того, втрати працездатності у віці 40 років призводить до порушення немайнового права позивача на працю, зміст якого полягає у можливості кожної особи заробляти на життя працею, яку вона вільно обирає. Більш того, втрата професійної працездатності свідчить про невідворотні, фізіологічні, негативні зміни в стані здоров`я позивача, що вказує на порушення права позивача на працю та охорону здоров`я.

Розуміння негативних наслідків професійного захворювання викликає у Позивача негативні емоції, породжує почуття соціальної незахищеності, розпачу та тривоги за своє майбутнє. Крім того, позивач відчуває моральні страждання та свою соціальну неповноцінність через порушення нормальних життєвих зв`язків, оскільки він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та звичний спосіб життя. Перелічені негативні явища у житті позивача доводять факт завдання йому немайнової (моральної шкоди) внаслідок отримання професійних захворювань та значної втрати професійної працездатності, що є наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони відповідача.

За таких обставин відповідачем має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана позивачу ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічних професійних захворювань.

Тому, просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на його користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання суму грошових коштів у розмірі 300 000,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, а також правову допомогу у розмірі 16 000 грн.

Ухвалою суду від 17 лютого 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Від представника відповідача Львов А.Л. надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує щодо задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що позивачем не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю відповідача та завданою позивачу моральної шкоди, також зазначає щодо відсутності в позивача права на відшкодування моральної шкоди, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 16.07.2026 представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання суму грошових коштів у розмірі 300 000,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

В судовому засіданні 16.07.2026 представник відповідача Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» - Львов заперечував щодо задоволення позову та просив суд відмовити, посилався на обставини викладені у відзиві на позов.

Суд, вислухавши представників сторін та дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Згідно до трудової книжки ОСОБА_1 протягом тривалого часу, а саме у період з 2004 року по 2025 рік працював в умовах шкідливих виробничих факторів в ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське», що відповідно до трудової книжки.

04 лютого 2025 р. позивач звільнився з підприємства відповідача за власним бажанням.

Під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача, позивач підпадав під вплив на його організм наступних шкідливих факторів виробничого середовища: пил переважно фіброгенної дії та виробничий шум.

У зв`язку із тривалою роботою в шкідливих умовах праці та суттєвим погіршенням стану здоров`я, Медичним висновком Центральної лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я про наявність хронічного професійного захворювання (отруєння) від 17.07.2025 року №7/56 Клініки професійних захворювань та комплексної реабілітації Державної установи «Інститут медицини праці ім.Ю.І.Кундієва Національної академії медичних наук України» у позивача вперше виявлено та встановлено хронічне професійне захворювання: Пневмоконіоз (q/r, 3/2,pi), ЛН ІІ (друг.) ст., Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (ІІІ ст.).

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22.09.2025р. встановлено, що хронічне професійне захворювання позивача виникло за таких обставин: у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, виділенням значних концентрацій пилу переважно фіброгенної дії, генерацією підвищених рівнів шуму під час роботи технологічного устаткування при недостатній ефективності засобів пилопридущення та засобів боротьби з шумом; неможливістю застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт в складних гірничо-геологічних умовах), у зв`язку з виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (обмивання гірничих виробок проводилося з порушенням планових термінів через недостатню забезпеченість пилозмочуючими добавками), Р.І. Коваленко виконував роботи в умовах впливу пилу переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала гранично допустиму, виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий, а також в умовах значних фізичних навантажень, вимушеної робочої пози та вимушених нахилів корпусу, що перевищували допустимі параметри.

У грудні 2025 року позивачу у зв`язку з професійним захворюванням первинно встановлено ІІІ групу інвалідності, з повторним оцінюванням 01.01.2027, втрата професійної працездатності 60 %, що відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №53/25/1517/В від 15.12.2025 та рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю № 53/25/1517/Р.

У зв`язку з отриманням професійного захворювання та втратою працездатності, порушено звичайний, нормальний спосіб життя позивача. Позивач страждає на задишку, нападоподібний сухий кашель протягом дня, нестійкий тиск, періодичні памороки, втому, артралгії, біль у хребті при фізичному навантаженні, тривогу, дратівливість, перепади настрою, знижені слух та зір, шум у вухах, загальну слабкість, схуднення, часом колючі кардіалгії в спокої без ірадіації.

Через суттєве порушення здоров`я позивач потребує постійного спостереження у сімейного лікаря, пульмонолога, кардіолога, отоларинголога, невролога, офтальмолога, дерматолога, гастроентеролога, гематолога, санаторно- курортне лікування, відновлювальне лікування та курси загальнозміцнюючої, судинної, гепатопротекторної, антиневритної терапії. Усе зазначене суттєво впливає на якість життя Позивача.

Судом встановлено, що ушкодження здоров`я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації нормального способу життя позивача, захворювання обмежили можливість позивача повноцінно приділяти час своїм близьким людям. Вказані негативні зміни призводять до зниження якості життя позивача та зменшення благ, які він міг би мати, за відсутності професійного захворювання.

Розуміння негативних наслідків професійного захворювання викликає у позивача негативні емоції, породжує почуття соціальної незахищеності, розпачу та тривоги за своє майбутнє.

Крім того, позивач відчуває моральні страждання та свою соціальну неповноцінність через порушення нормальних життєвих зв`язків, оскільки він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та звичний спосіб життя. Перелічені негативні явища у житті позивача доводять факт завдання йому немайнової (моральної шкоди) внаслідок отримання професійних захворювань та значної втрати професійної працездатності, що є наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони відповідача.

З`ясувавши обставини у справі, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з нормами Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (ст.3 Конституції України).

Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Так, відповідно ч. 1-4 ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 1 Гірничого Закону України, до особливо небезпечних підземних умов відносяться саме умови в шахтах, пов`язані з дією важкопрогнозованих проявів гірничо- геологічних і газодинамічних факторів, що створюють небезпеку для життя та здоров`я, їх працівників (виділення та вибухи газу та пилу, раптові викиди, гірничі удари, обвалення, самозаймання гірничих порід, затоплення гірничих виробок тощо).

Згідно зі ст. 38 Гірничого закону України, до обов`язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, безпека гірничих робіт, охорона праці та довкілля, додержання встановлених нормативів у сфері проведення гірничих робіт, правил безпеки, правил технічної експлуатації та єдиних правил безпеки при підривних роботах.

Відповідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Враховуючи встановлені судом обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, встановлений факт завдання моральної шкоди позивачу підприємством-відповідачем внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці, суд вважає, що причинена моральна шкода підлягає частковій компенсації.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 60 % професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров`я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни його життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв`язки.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт отримання позивачем третьої групи інвалідності та втрати ним 60 % працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також період роботи на підприємстві відповідача з 2004 року по 2025 рік, та, керуючись засадами розумності і справедливості, суд дійшов висновку про те, що розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, слід визначити на рівні 130 000,00 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 130 000,00 грн. буде відповідати судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров`я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 130 000,00 гривень.

При цьому, щодо стягнення сум з урахуванням/без урахування податків, суд зазначає наступне.

В своїй постанові від 21 травня 2025 року справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Суди стягнули з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я, вказали в резолютивній частині рішення про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов`язкових платежів», та одним з ключових питань в касаційній скарзі є питання щодо об`єкта та порядку оподаткування, наявності (відсутності) у сторін цивільного спору податкового обов`язку у зв`язку зі стягненням судовим рішенням грошових коштів на користь позивача.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 ЦК України).

Касаційний суд вже вказував, що для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів (див. постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року в справі №638/7132/15-ц (провадження №61-18013свп23)).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п`ята статті 265 ЦПК України).

Отже, цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.

Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18) при зміні судових рішень в частині стягнення моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я Великою Палатою Верховного Суду не вказано в резолютивній частині про необхідність утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі №363/3965/15 вказано, що «доводи касаційної скарги про неврахування судом положень податкового законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки податкові зобов`язання сторін, які виникають у зв`язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України».

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов`язкових платежів (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі №461/2729/22 (провадження №61-10834сво22)).

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17 (провадження №51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20 (провадження №61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі №932/9029/23 (провадження №61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі №932/3602/22 (провадження №61-7598св23)).

Тому Верховний Суд зауважив, що обов`язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв`язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює.

При цьому касаційний суд враховує, що механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20).

Обміркувавши викладене, касаційний суд підкреслює: проявом розумності є те, що у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов`язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов`язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов`язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди; цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів; можливість вирішення цивільного позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди не потребує залучення до участі у такій справі Верховної Ради України та/або Державної податкової служби України; правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов`язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов`язкові платежі. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду грошової компенсації моральної шкоди із розміром сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що деталізація питання, пов`язаного з оподаткуванням стягнутої суми матеріальної компенсації моральних страждань позивача є зайвою.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В свою чергу, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року№ 23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Верховний Суду у постанові від 15 червня 2021 року в справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20) дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судому складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Крім того, саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК України).

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Судом установлено, що в якості доказів понесення витрат представник позивача надав суду копію договору про надання професійної правової допомоги № 03 від 10.02.2026, укладеного між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Громовою Катериною Дмитрівною, копію акту приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 10.02.2026 року № 03 з детальним описом послуг від 26.07.2026 року.

Як вбачається із копії детального опису послуг на виконання договору про надання професійної правової допомоги № 03 від 10.02.2026, у якому зазначено найменування робіт сума витрат по наданню адвокатом правової допомоги в розмірі 16 000 грн.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідача таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує незначну складність даної справи, поширеність та спеціалізацію адвоката у такій категорії справ, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного та враховуючи клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених позивачем на надання професійної правничої допомоги до 5 000 грн, які підлягають стягненню з відповідача, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у суді.

Посилання представника відповідача на той факт, що адвокатом позивача не подано документа щодо підтвердження сплати витрат на правову допомогу, суд оцінює критично, оскільки витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, а також постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц та від 19 квітня 2023 року у справі № 760/10847/20-ц.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони. У зв`язку з тим, що позивача звільнено від сплати судового збору за подання даного позову, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в дохід держави у розмірі 1 064 грн. 96 коп., з урахуванням поданої заяви в електронній формі на час звернення до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 23, 1167, 1168 ЦК України, ст. 153 КЗпП України, ст. ст. 3, 5, 12, 13, 18, 258, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», код ЄДРПОУ: 13498562, адреса: 85300, Україна, місто Покровськ, Донецька обл., площа Шибанкова, буд. № 1а, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі 130 000 (сто тридцять тисяч) гривень 00 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог, відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», код ЄДРПОУ: 13498562, адреса: 85300, Україна, місто Покровськ, Донецька обл., площа Шибанкова, буд. № 1а, на користь держави судовий збір у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське», код ЄДРПОУ: 13498562, адреса: 85300, Україна, місто Покровськ, Донецька обл., площа Шибанкова, буд. № 1а.

Суддя Похваліта С. М.