Рішення № 140195354, 29.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа №160/3990/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 23.02.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», в якій позивач просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», яка виявляється у ненаданні відповіді на подану заяву відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР ОСОБА_1 відносно переогляду групи інвалідності щодо підвищення групи інвалідності на ступінь вище відповідно до вимог положень абзацу 17 статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 №2961-IV;

-зобов`язати Центр оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» провести повторний огляд ОСОБА_1 , та прийняти рішення щодо встановлення групи інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29.10.2023 під час виконання бойового завдання в районі н.п. Бахмут внаслідок підриву на протипіхотній міні отримав поранення (мінно-вибухову травму), що спричинило необоротну втрату (часткову ампутацію) правої нижньої кінцівки та інші необоротні порушення функцій органів. Рішенням експертної команди КНП «Міська лікарня №9» Кам`янської міської ради від 11.08.2025 №24/25/1455 позивачу залишено (підтверджено) ІІ групу інвалідності, попри те, що відповідно до абзацу 17 статті 7 Закону №2961-IV особам, які отримали інвалідність внаслідок необоротної втрати кінцівки під час захисту України, група інвалідності встановлюється на ступінь вище визначених законодавством критеріїв. Позивач звернувся до відповідача зі скаргою та заявою від 31.08.2025, а після отримання формальної відповіді - повторною заявою від 12.12.2025, в яких просив здійснити переогляд з метою підвищення групи інвалідності з ІІ на І-Б відповідно до зазначеної норми, однак належної відповіді по суті порушеного питання не отримав, у зв`язку з чим вважає бездіяльність відповідача протиправною.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

31.03.2026, з урахуванням поновленого судом процесуального строку, від Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що повноваження Центру оцінювання функціонального стану особи покладені на відповідача наказами МОЗ України від 26.10.2024 №1809 та від 03.12.2024 №2022, а скарга позивача від 31.08.2025 на рішення експертної команди КНП «Міська лікарня №9» від 11.08.2025 №24/25/1455 розглянута відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач вважає, що ним розглянуто всі заяви та скарги позивача, а тому предмет позовних вимог відсутній. Зазначає, що суд не вправі оцінювати підставність висновку медико-соціальної експертизи по суті, а наділений компетенцією лише перевіряти дотримання процедури прийняття оскаржуваного висновку. Звертає увагу, що чинним порядком не передбачено оскарження рішення експертної команди Центру оцінювання від 19.11.2025 №1808/25/2722.

07.04.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що нормативно-правові акти, якими відповідач обґрунтовує свою позицію (постанова Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338, накази МОЗ України від 03.12.2024 №2022 та від 10.12.2024 №2067), не визначають порядку розгляду заяв про підвищення групи інвалідності за статтею 7 Закону №2961-IV, а тому такі заяви підлягали розгляду за загальними правилами Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР. Позивач зазначає, що надіслана йому відповідь є ідентичною відповіді на скаргу від 31.08.2025 та не містить оцінки застосовності абзацу 17 статті 7 Закону №2961-IV, а так само мотивів відмови, чим порушено його право на належний розгляд звернення, у зв`язку з чим просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України.

Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №682 від 30.10.2023 ОСОБА_1 одержав МВТ, акубаротравму, множинні ВОСП нижньої кінцівки, обох сідниць, проникаюче ВОСП калитки, вогнепальний перелом п`яткової кістки правої нижньої кінцівки.

Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12АААГ № 565934 підтверджено, що ОСОБА_1 з 19.06.2024 до 10.06.2025 є особою з інвалідністю ІІ групи.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 24/25/1455/В від 11.08.2025 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності.

Не погоджуючись із встановленою групою інвалідності, позивач звернувся зі скаргою від 31.08.2025 та заявою до Центру оцінювання функціоналу стану особи, в яких просив здійснити переогляд з метою підвищення групи інвалідності з ІІ групи на І-Б групу.

За результатами розгляду скарги відповідачем було надано витяг з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами розгляду скарги на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії №1808/25/2722/ВП від 19.11.2025, в якому зазначена ІІ група інвалідності позивача.

У зв`язку з ненаданням відповідачем відповіді по суті питання переогляду встановленої групи інвалідності, 12.12.2025 позивачем повторно подано заяву до Центру оцінювання, однак витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи питання щодо переогляду інвалідності позивача не вирішено.

Не погоджуючись з вказаною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами статті 12 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначені Законом України від 06.10.2005 №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (Закон №2961-IV).

За визначенням статті 1 Закону №2961-IV особа з інвалідністю - повнолітня особа зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність;

інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист;

втрата здоров`я - наявність хвороб і фізичних дефектів, які призводять до фізичного, душевного і соціального неблагополуччя;

медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Дія цього Закону поширюється, зокрема на: військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних, добровольців Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах та у період її проведення, у забезпеченні здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також мирних громадян, які проживали в районах проведення антитерористичної операції, у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, за умови, якщо такими особами не вчинено кримінальних правопорушень, в частині забезпечення їх медичними виробами, допоміжними засобами реабілітації, послугами медичної реабілітації, санаторно-курортним оздоровленням незалежно від встановлення їм інвалідності відповідно до чинного законодавства (абзац 6 статті 4 Закону №2961-IV).

Частинами 1, 5, 6 статті 7 Закону №2961-IV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу «особа з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю» у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані.

Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Медико-соціальні експертні комісії визначають:

групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю.

Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідними нормативно-правовими актами, які були чинними на момент встановлення позивачу інвалідності у 2024 році, були Положення про медико-соціальну експертизу (Положення про МСЕ) та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності (Порядок), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.

Це Положення визначало процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

За змістом пункту 3 Положення про МСЕ медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (п.4 Положення про МСЕ).

Відповідно до підп.1 п.11 Положення про МСЕ міжрайонні комісії визначають, серед іншого, ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування.

Пунктом 12 Положення про МСЕ передбачено, що Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії, зокрема, проводять у складних випадках огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленнями районних, міжрайонних, міських комісій.

Згідно з пунктом 17 Положення про МСЕ медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Відповідно до п.19 Положення про МСЕ комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Пунктом 20 Положення про МСЕ передбачено, що комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.

Інструкція про встановлення груп інвалідності затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 №561 (далі - Інструкція №561).

Пунктом 1.4 Інструкції №561 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно з пунктом 1.10 Інструкції №561 при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об`єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.

За висновками лікарів для МСЕК при огляді ОСОБА_1 , отримане ним поранення призвело до незворотної втрати у нього здоров`я, а саме: МВТ, акубаротравма, множинні ВОСП лівої нижньої кінцівки, обох сідниць, проникаюче ВОСП калитки, вогнепальний перелом п`яткової кістки правої нижньої кінцівки.

Відповідно до абзацу 16 статті 7 Закону №2961-ІV особам, які звертаються для встановлення інвалідності, зумовленої наявністю анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, у тому числі необоротною втратою (ампутацією) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), а також особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково). Абзацом 17 статті 7 Закону №2961-ІV передбачено, що особам, які внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, отримали ушкодження, які призвели до необоротної втрати (у тому числі ампутації) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), необоротної втрати іншого органу або повної стійкої втрати органом його функцій, що призвело до інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково) та на ступінь вище визначених законодавством критеріїв встановлення групи інвалідності, але не вище першої групи. Переогляд з метою підвищення групи інвалідності таким особам проводиться на підставі особистої заяви особи з інвалідністю або її законного представника у разі настання змін у стані здоров`я і працездатності особи з інвалідністю або за рішенням суду.

Пунктами 10-13 Критеріїв визнання особи особою з інвалідністю, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338, встановлено, що особі, яка визнається особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється одна з таких груп інвалідності:

перша (I), яка поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особами з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді;

друга (II);

третя (III).

Третя група інвалідності встановлюється особам, які мають помірний ступінь (1 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності людини, що зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами.

Друга група інвалідності встановлюється, якщо особа має виражений ступінь (2 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності людини, що зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені порушення та їх комбінації, які в сукупності спричиняють виражене (2 ступінь) обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

Перша група інвалідності встановлюється, якщо особам має значний ступінь (3 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності людини, що зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами.

До I групи належать особи з найважчим станом здоров`я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, повністю залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

До підгрупи А-I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи А-I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).

До підгрупи Б-I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Суд також враховує, що пунктом 13-1 Критеріїв визнання особи особою з інвалідністю, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 (доповнено постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2025 №1111), передбачено, що особам, які внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, отримали ушкодження, які призвели до необоротної втрати (у тому числі ампутації) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), необоротної втрати іншого органу або повної стійкої втрати органом його функцій, що призвело до інвалідності, група інвалідності встановлюється відповідно до статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю».

Цей пункт було включено до Критеріїв після прийняття оскаржуваного рішення від 11.08.2025, однак підтверджує той підхід законодавця до регулювання спірних правовідносин, який на час прийняття оскаржуваного рішення вже випливав безпосередньо із абзацу 17 статті 7 Закону №2961-IV.

Обставини, що є визначальними для застосування до позивача абзацу 17 статті 7 Закону №2961-IV, а саме безпосередня участь позивача у заходах захисту України під час отримання ним поранення 29.10.2023 та настання внаслідок цього поранення необоротної втрати (часткової ампутації) правої нижньої кінцівки, підтверджуються долученими до справи документами (довідкою про обставини травми №682 від 30.10.2023, довідкою ВЛК №314 від 01.03.2024, висновками лікарів для МСЕК, витягом з рішення експертної команди №24/25/1455/В від 11.08.2025) та відповідачем по суті не заперечуються.

Абзац 17 статті 7 Закону №2961-IV містить дві взаємопов`язані, але не тотожні норми.

Перша норма є імперативною: особам, які внаслідок поранення під час безпосередньої участі у заходах захисту України зазнали необоротної втрати кінцівки (її частини), група інвалідності встановлюється безстроково та на ступінь вище визначених законодавством критеріїв встановлення групи інвалідності, але не вище першої групи; ця норма підлягає застосуванню під час самого визначення (первинного встановлення) групи інвалідності такій особі.

Друга норма є процедурною: переогляд з метою підвищення групи інвалідності таким особам проводиться на підставі особистої заяви особи з інвалідністю (її законного представника) у разі настання змін у стані здоров`я і працездатності особи з інвалідністю або за рішенням суду; ця норма визначає порядок подальшого перегляду раніше встановленої групи.

Повертаючись до обставин справи.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням експертної команди КНП «Міська лікарня №9» Кам`янської міської ради від 11.08.2025 №24/25/1455 позивачу залишено (підтверджено) ІІ групу інвалідності, виходячи з визначених оцінюванням критеріїв життєдіяльності, а саме: виражений ступінь обмеження здатності до пересування та трудової діяльності і помірний ступінь обмеження здатності до самообслуговування, що відповідно до пункту 12 Критеріїв визнання особи особою з інвалідністю, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338, само по собі є підставою для встановлення другої групи інвалідності.

Оскільки визначені оцінюванням критерії життєдіяльності обґрунтовують встановлення другої групи інвалідності, а обставини отримання позивачем інвалідності відповідають складу, визначеному абзацом 17 статті 7 Закону №2961-IV, застосування цієї імперативної норми мало наслідком встановлення позивачу групи інвалідності на ступінь вище, тобто першої групи, а не другої групи, як це було здійснено рішенням від 11.08.2025.

Суд враховує, що на момент прийняття рішення від 11.08.2025 Критерії визнання особи особою з інвалідністю, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338, ще не містили прямого відтворення цього правила.

Так, пункт 13-1 Критеріїв, який відсилає до статті 7 Закону №2961-IV, включено постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2025 №1111, тобто після прийняття оскаржуваного рішення.

Однак ця обставина не звільняла експертну команду від обов`язку застосувати імперативну норму закону, яка на час прийняття рішення від 11.08.2025 вже була чинною в редакції Закону №4170-IX від 19.12.2024 і має вищу юридичну силу порівняно з підзаконним нормативно-правовим актом.

На час прийняття судом рішення доказів розгляду по суті заяв позивача від 31.08.2025 та від 12.12.2025 щодо переогляду групи інвалідності з метою її підвищення матеріали справи не містять.

Надані відповідачем відповіді від 19.11.2025 №1808/25/2722/ВП та від 05.01.2026 є ідентичними за змістом і не містять ані посилання на заяву позивача від 12.12.2025 як на окремий предмет розгляду, ані аналізу застосовності чи незастосовності до позивача положень абзацу 17 статті 7 Закону №2961-IV.

Також, відповіді від 19.11.2025 №1808/25/2722/ВП та від 05.01.2026 не містять мотивів відмови з посиланням на закон, як цього вимагає частина 4 статті 15 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР.

При розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються бездіяльність Центру оцінювання, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку Центру оцінювання виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Верховний Суд у постанові від 25.09.2018 у справі № 804/800/16 та від 26.09.2018 у справі № 817/820/16, у яких також оскаржувались висновки МСЕК щодо встановлення групи інвалідності, зазначив, що рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії.

У вказаних постановах Верховний Суд висловив правову позицію щодо того, що суди вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, яка встановлена Інструкцією про встановлення груп інвалідності, Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

У той же час, суди позбавлені можливості оцінювати підставність (обґрунтованість) прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері, а тому оцінка підставності (обґрунтованості) висновку МСЕК виходить за межі їх повноважень і допустимих меж розгляду справи (в контексті застосування норм матеріального та процесуального права).

Це означає, що суд фактично не може переоцінювати вмотивованість рішення органу МСЕК в частині постановки особі конкретного діагнозу, правильності або неправильності визначення захворювань або інших суттєвих понять, які перебувають в площині спеціальних медичних знань тощо.

Тобто, суд не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Суд зазначає, що наведена практика Верховного Суду стосується меж судового контролю за медичною обґрунтованістю висновку про встановлення інвалідності, тобто визначення діагнозу, ступеня порушення функцій організму та інших питань, які потребують спеціальних медичних знань.

Водночас, обставини, що є визначальними для застосування абзацу 17 статті 7 Закону №2961-IV, зокрема, участь позивача у захисті України, отримання ним поранення під час виконання бойового завдання та настання внаслідок цього необоротної втрати кінцівки, встановлені матеріалами справи і відповідачем не оспорюються.

За такої умови питання про застосовність чи незастосовність до позивача імперативної норми абзацу 17 статті 7 Закону №2961-IV є питанням правильного застосування закону до вже встановлених і не оспорюваних фактичних обставин, а не питанням медичної оцінки стану здоров`я позивача чи переоцінки висновків спеціалізованого органу, а тому повністю перебуває в межах компетенції адміністративного суду.

У зв`язку з наведеним суд доходить висновку, що обставини справи, які підтверджуються наявними доказами та відповідачем не спростовані, підпадають під дію абзацу 17 статті 7 Закону №2961-IV, а тому позивачу мала бути встановлена перша група інвалідності.

Разом з тим, оскільки визначення конкретної підгрупи (А чи Б) першої групи інвалідності здійснюється за критеріями, застосування яких потребує оцінки ступеня самообслуговування особи і належить до компетенції спеціалізованого органу медико-соціальної (функціональної) експертизи, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяви позивача від 31.08.2025 та від 12.12.2025 і встановити позивачу групу інвалідності з урахуванням викладеного в цьому рішенні висновку суду про обов`язковість застосування до позивача абзацу 17 статті 7 Закону №2961-IV, без визначення судом наперед конкретної підгрупи.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково, з підстав, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (ідентифікаційний код: 03191673; місцезнаходження: 49005, м.Дніпро, провулок Феодосія Макаревського, 1-А) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», яка полягає у ненаданні ОСОБА_1 обґрунтованої відповіді на заяви від 31.08.2025 та від 12.12.2025 щодо переогляду групи інвалідності з метою її підвищення на ступінь вище відповідно до вимог абзацу 17 статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».

Зобов`язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 31.08.2025 та від 12.12.2025 і встановити групу інвалідності з урахуванням висновку суду, викладеного у цьому рішенні, про обов`язковість застосування до позивача абзацу 17 статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон