Рішення № 140194895, 30.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуСправа №160/6204/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивачка просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 047050034541 від 22.01.2026 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 з 14.01.2026 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 11.10.2017 по 29.08.2025 як спеціальний стаж, що дає право на цей вид пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка з 10 вересня 1993 року по 29 серпня 2025 року безперервно працювала вчителем фізичної культури в одному й тому самому загальноосвітньому навчальному закладі, найменування якого протягом цього часу кілька разів змінювалося, а 14 січня 2026 року звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років. Позивачка вважає, що після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 положення статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають застосуванню в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII та Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, а тому право на пенсію за вислугу років виникає незалежно від віку за наявності спеціального стажу не менше 25 років. Зазначає також, що обмеження врахування спеціального стажу, набутого після 11 жовтня 2017 року, не узгоджується з принципами верховенства права та юридичної визначеності, а наявна колізія між нормами законів має тлумачитися на користь особи. На підтвердження наведених обставин позивачка долучила до позовної заяви копії трудової книжки, довідки закладу освіти, індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5, оскаржуваного рішення, розрахунку стажу за формою РС-право та листа органу Пенсійного фонду України від 03 березня 2026 року.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Позиція Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області полягає в тому, що згідно з пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наявність права на пенсію за вислугу років оцінюється станом на 11 жовтня 2017 року, а на цю дату спеціальний стаж позивачки становив 23 роки 9 місяців 1 день замість необхідних, на думку відповідача, 26 років 6 місяців; що до спеціального стажу не зараховано період роботи на посаді тренера-викладача в позашкільному навчальному закладі, оскільки така посада не передбачена Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909; що до заяви долучено неповну копію паспорта; що заяву розглянуто за принципом екстериторіальності, у зв`язку з чим вимоги зобов`язального характеру мали б пред`являтися до органу Пенсійного фонду України за місцем проживання позивачки; а також що прийняття рішень про призначення пенсії належить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України і є дискреційним повноваженням.

Позивачка подала відповідь на відзив, у якій підтримала заявлені вимоги та наполягала на тому, що належним відповідачем є саме той орган, який розглянув її заяву за принципом екстериторіальності та ухвалив оскаржуване рішення, а неподання сканованих копій окремих сторінок паспорта підставою відмови у призначенні пенсії відповідачем не називалося.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою Комунального закладу «Ліцей № 16» Кам`янської міської ради від 10 грудня 2025 року № 390 позивачка працювала у середній школі № 16 м. Дніпродзержинська вчителем фізичної культури з 10 вересня 1993 року (наказ № 328 § 4 від 10.09.1993 по СШ № 16) і звільнена 29 серпня 2025 року (наказ № 138/к/тр від 29.08.2025 по Комунальному закладу «Ліцей № 16» Кам`янської міської ради). Підставою видачі довідки зазначено книги наказів, особову справу форми Т-2 та відомості нарахування заробітної плати. Найменування закладу освіти протягом періоду роботи позивачки змінювалося: рішенням сесії міської ради від 24.09.2001 № 353-20/XXIII спеціалізовану школу № 16 з поглибленим вивченням іноземних мов реорганізовано в колегіум № 16; рішенням від 30.09.2011 № 220-12/VI колегіум № 16 реорганізовано у комунальний заклад «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням іноземних мов І ступеня - колегіум № 16 м. Дніпродзержинська»; рішенням від 30.09.2016 № 389-10/VII цей заклад реорганізовано у комунальний заклад «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням іноземних мов І ступеня - колегіум № 16» Кам`янської міської ради; рішенням від 29.11.2022 № 714-25/VIII заклад реорганізовано у Комунальний заклад «Ліцей № 16» Кам`янської міської ради.

Записи трудової книжки серії НОМЕР_2 узгоджуються з наведеною довідкою і містять, зокрема, запис про звільнення 29 серпня 2025 року за угодою сторін (пункт 1 статті 36 Кодексу законів про працю України) на підставі наказу від 29.08.2025 № 138/к/тр.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-5, сформованими 16 січня 2026 року, страхувальник з кодом ЄДРПОУ 23371437 (заклад освіти, в якому працювала позивачка) звітував щодо позивачки спеціальний стаж за кодом підстави для обліку спеціального стажу ЗПЗ055Е1 за кожен місяць починаючи з січня 2010 року і по серпень 2025 року включно, без перерв.

14 січня 2026 року позивачка звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років. Заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке рішенням від 22 січня 2026 року № 047050034541 відмовило у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи за спеціальністю - 26 років 6 місяців.

У цьому рішенні відповідач зазначив, що страховий стаж позивачки становить 36 років 9 місяців 18 днів, а спеціальний стаж роботи за спеціальністю - 23 роки 9 місяців 1 день; що до страхового стажу зараховано всі періоди; що до спеціального стажу не зараховано періоди роботи на посаді тренера-викладача в позашкільному навчальному закладі - дитячо-юнацькій спортивній школі з 19.08.1991 по 14.09.1993. Вік особи на день звернення визначено як 53 роки 5 місяців. Відмову мотивовано тим, що за пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має враховуватися спеціальний стаж станом на 11 жовтня 2017 року, який у цьому випадку має становити не менше 26 років 6 місяців.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03 березня 2026 року на адвокатський запит представника позивачки надано копію форми РС-право з матеріалів електронної пенсійної справи позивачки. У цій формі як робота працівника освіти та соціального забезпечення позначено такі періоди: з 10.09.1993 по 31.12.2003; з 01.01.2004 по 29.02.2004; з 01.07.2004 по 31.12.2006; з 01.01.2007 по 30.04.2007; з 01.05.2007 по 31.01.2008; з 02.02.2008 по 10.10.2017. Наступні періоди роботи позивачки (з 11.10.2017 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 31.03.2024, з 01.04.2024 по 30.04.2024, з 01.05.2024 по 31.05.2024, з 01.06.2024 по 29.08.2025) у цій формі зазначені без такого позначення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно зі статтею 52 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2015 року № 529, було визначено, що пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років.

Законом № 213-VIII було підвищено спеціальний стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти, а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII встановлено як додаткову умову для призначення такої пенсії досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону № 1788-XII. Саме зі шкали, запровадженої Законом № 213-VIII, походить і показник 26 років 6 місяців, який застосував відповідач (з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців).

Разом з тим Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 постановлено: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII (пункт 1 резолютивної частини); положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними названими законами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини); Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено (пункт 4 резолютивної частини).

Обов`язковість та остаточність рішень Конституційного Суду України закріплено і статтею 151-2 Конституції України, згідно з якою рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Отже, з 04 червня 2019 року положення статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII та № 911-VIII, втратили чинність, а при вирішенні питання про право на пенсію за вислугу років застосуванню підлягає пункт «е» статті 55 Закону №1788-XII у редакції, чинній до 01 квітня 2015 року. Це означає, що ні віковий ценз у 55 років, ні підвищена шкала спеціального стажу до розгляду заяви позивачки застосовуватися не могли, а необхідна тривалість спеціального стажу становить 25 років і право на пенсію виникає незалежно від віку.

Суд звертає увагу на внутрішню суперечність оскаржуваного рішення. У «Додатковому коментарі» відповідач сам зазначив, що положення статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII та № 911-VIII, втратили чинність з 04 червня 2019 року і що з цієї дати «необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін». Однак ценз у 26 років 6 місяців, яким відповідач обґрунтував відмову, взято саме з пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII у редакції Закону № 213-VIII, тобто з норми, незастосовність якої відповідач у тому самому рішенні визнав. У редакції, чинній до 01 квітня 2015 року, необхідна тривалість спеціального стажу становить 25 років. Таким чином, відповідач застосував акт, визнаний неконституційним, вибірково: відкинув запроваджений Законом №911-VIII віковий ценз, але зберіг запроваджений Законом № 213-VIII підвищений стажевий. Таке рішення не є обґрунтованим у розумінні пункту 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ключовим у цій справі є питання про те, чи позбавляє позивачку права на пенсію за вислугу років та обставина, що 25 років спеціального стажу вона набула після 11 жовтня 2017 року.

Згідно з пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Абзацом другим пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV передбачено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII набрав чинності 11 жовтня 2017 року. Суд зазначає, що обидві наведені норми є чинними і неконституційними не визнавалися. Саме на них побудовано оскаржуване рішення.

Водночас суд доходить висновку, що застосоване відповідачем тлумачення цих норм, за яким уся педагогічна робота після 11 жовтня 2017 року взагалі не породжує жодних наслідків для права на пенсію за вислугу років, є неприйнятним, з таких підстав.

З 10 вересня 1993 року по 29 серпня 2025 року позивачка працювала вчителем фізичної культури в одному й тому самому закладі освіти, який лише змінював найменування (середня школа №16 - колегіум № 16 - Комунальний заклад «Ліцей № 16» Кам`янської міської ради). Характер її роботи 11 жовтня 2017 року не змінювався; роботодавець продовжував звітувати спеціальний стаж за кодом ЗПЗ055Е1 безперервно, по серпень 2025 року включно. Фактичного характеру цих періодів відповідач не заперечує: він виключив їх із вислуги суто з юридичних мотивів.

Так, за статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тлумачення, за якого фактично набутий спеціальний стаж тривалістю майже вісім років не породжує для особи жодних правових наслідків, позбавляє пункт «е» статті 55 Закону № 1788-XII будь-якого змісту для осіб, які продовжували працювати на відповідних посадах після 2017 року, і не відповідає принципу юридичної визначеності як складовій верховенства права, оскільки робить правові наслідки багаторічної праці непрогнозованими для працівника.

Крім того, норми Закону № 1788-XII (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019) і норми Закону № 1058-IV одночасно регулюють одні й ті самі відносини щодо визначення права на пенсію за вислугу років, а їх приписи узгоджуються між собою не повністю. За наявності такої колізії, а також неоднозначного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, орган державної влади зобов`язаний застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи.

Характер спірних періодів роботи підтверджено належними доказами. Розділом «Освіта» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, до закладів, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, віднесено загальноосвітні навчальні заклади, а до посад - учителів. Згідно з приміткою 2 до цього Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Робота позивачки на посаді вчителя фізичної культури загальноосвітнього навчального закладу протягом усього спірного періоду підтверджується довідкою Комунального закладу «Ліцей № 16» Кам`янської міської ради від 10 грудня 2025 року № 390, записами трудової книжки серії НОМЕР_2 та індивідуальними відомостями за формою ОК-5, у яких страхувальник з кодом ЄДРПОУ 23371437 зазначив код підстави для обліку спеціального стажу ЗПЗ055Е1 за всі місяці спірного періоду. Періоду роботи на посаді тренера-викладача дитячо-юнацької спортивної школи, не зарахованого відповідачем до спеціального стажу, позивачка не оскаржує, і це питання предметом спору не є.

Перевіряючи розрахунок спеціального стажу, суд виходить з даних форми РС-право. Сумарна тривалість періодів, позначених у ній як робота працівника освіти (з 10.09.1993 по 31.12.2003; з 01.01.2004 по 29.02.2004; з 01.07.2004 по 31.12.2006; з 01.01.2007 по 30.04.2007; з 01.05.2007 по 31.01.2008; з 02.02.2008 по 10.10.2017), за самостійним підрахунком суду становить 23 роки 9 місяців 1 день і точно збігається з обчисленою відповідачем вислугою станом на 11 жовтня 2017 року. Цей збіг підтверджує, що відповідач провів відсічку саме на дні, що передував набранню чинності Законом № 2148-VIII, а весь наступний період роботи виключив із вислуги.

Тривалість спірного періоду з 11 жовтня 2017 року по 29 серпня 2025 року становить 7 років 10 місяців 20 днів. Разом із безспірною вислугою, обчисленою станом на 11 жовтня 2017 року, спеціальний стаж (вислуга років) позивачки становить 31 рік 7 місяців 21 день. Ця тривалість перевищує як 25 років, передбачені пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII у застосовній редакції, так і 30 років, передбачені пунктом «е» статті 55 у редакції, яку намагався застосувати відповідач.

Загальний страховий стаж позивачки становить 36 років 9 місяців 18 днів, спору щодо його тривалості між сторонами немає. Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Суд зазначає, що спір у цій справі стосується не страхового стажу, до якого відповідач зарахував усі періоди, а спеціального стажу (вислуги років), а тому вимога позивачки про зарахування спірних періодів підлягає задоволенню саме як вимога про зарахування їх до спеціального стажу (вислуги років); таке формулювання є уточненням, а не виходом за межі позовних вимог.

Таким чином, станом на день звернення із заявою (14 січня 2026 року) позивачка мала спеціальний стаж (вислугу років) на посадах, передбачених Переліком № 909, тривалістю, достатньою для призначення пенсії за вислугу років за пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII, а віковий ценз до неї не застосовується. Отже, оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню.

Щодо способу захисту порушеного права суд виходить з того, що за частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Наведена норма не передбачає вибору між кількома однаково правомірними варіантами поведінки: за наявності визначених законом умов орган зобов`язаний призначити пенсію, а за їх відсутності - відмовити. Оскільки умови, визначені законом для призначення позивачці пенсії за вислугу років, виконано, повноваження відповідача в цій частині дискреційними не є, а відтак суд, керуючись частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі зобов`язати відповідача прийняти рішення на користь позивачки.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. За пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Згідно з абзацом першим пункту 4.10 Порядку № 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Зі змісту наведених норм вбачається, що передання електронної пенсійної справи до органу за місцем проживання особи здійснюється для здійснення виплати пенсії і лише після її призначення, тоді як саме право на пенсію встановлює той орган, який розглянув заяву за принципом екстериторіальності. Заяву позивачки від 14 січня 2026 року розглянуло і рішення за нею ухвалило Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, а тому саме цей орган є компетентним для вчинення дій, спрямованих на відновлення порушеного права позивачки.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За частиною другою цієї статті суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач правомірності оскаржуваного рішення не довів.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. З огляду на задоволення позову судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 22 січня 2026 року № 047050034541 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу (вислуги років), що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, періоди роботи з 11 жовтня 2017 року по 29 серпня 2025 року та призначити їй з 14 січня 2026 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова