Рішення № 140194015, 30.09.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 вересня 2026 р. Справа № 120/15986/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області; Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області; Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №025350014143 від 17.10.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за списком №2 у зв`язку із недосягненням пенсійного віку 55 років. Крім того, не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 0101.2001 по 31.07.2021 та з 01.09.2001 по 31.10.2003, оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку форми ОК -5.

Непогоджуючь із рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник ГУ ПФУ у Вінницькій області подав до суду відзив на позовну заяву в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просить у задоволенні позову відмовити.

Інших заяв по суті спору до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи суд встанови наступні обставинити.

ОСОБА_1 у віці 50 років звернулася із заявою про призначення пенсії за віком до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви проведено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення №025350014143 від 17.10.2025, яким відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на недосягнення пенсійного віку (55 років).

Крім того, до страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи з 01.01.2001 по 31.07.2001, з 01.09.2001 по 31.10.2003, оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку форми ОК-5.

Непогоджуючи із таким рішенням, позивачка звернулася до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 визначені статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

За змістом пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".

Відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VІІІ), який набрав чинності з 01.04.2015, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Вказаним Законом №213-VІІІ збільшений раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, для жінок - з 50 років до 55 років.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII. За змістом пункту 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах".

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішенням від 23.01.2020 №1-р/2020 зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення", визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення цього рішення.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 встановлює право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 для жінок, які досягнули 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Натомість Законом №1058-ІV передбачене право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 для жінок, які досягнули 55 років.

У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду вказує на наявність колізії між нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-IV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").

У постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Суд встановив, що на час звернення з заявою про призначення пенсії позивачка досягнула 50 річного віку, необхідного для призначення пільгової пенсії відповідно до Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

Страховий стаж позивачки становить понад 29 років 1 місяць 21 день, в тому числі пільговий стаж за Списком № 2 15 років 05 місяців 289 днів.

Отже, позивачка має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

Тому, до спірних правовідносин щодо призначення позивачці пенсії відповідач зобов`язаний був застосувати Закон №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закон №1058-ІV.

Щодо незарахування періоду роботи з 01.01.2001 по 31.07.2001, з 01.09.2001 по 31.10.2003, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Так, з метою створення організаційних передумов, проведення підготовчих робіт та вирішення першочергових завдань, пов`язаних із реформуванням системи пенсійного забезпечення, Указом Президента України від 04 травня 1998 року № 401/98 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування» (далі Указ № 401/98) доручено Кабінету Міністрів України у місячний строк: розробити і затвердити комплекс заходів щодо поетапного впровадження, протягом 1998 2000 років, у Пенсійному фонді України автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування та передбачити їх фінансування в межах бюджету цього Фонду на 1998 2000 роки; підготувати і затвердити Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування.

На виконання Указу № 401/98 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 04 червня 1998 року № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування» (далі Постанова № 794), пунктом 1 якої затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 794 Уряд доручив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

У свою чергу, пунктом 3 Постанови № 794 (в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001 року № 1498) установлено, що починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку.

Аналіз змісту положень Указу № 401/98 та Постанови № 794 дозволяє суду дійти висновку, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування було впроваджено в Україні з 01 липня 2000 року. Відтак, до 01 липня 2000 року обчислення страхового стажу здійснюється на підставі трудової книжки, а з 01 липня 2000 року на підставі трудової книжки з урахуванням персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже для підтвердження наявності у особи страхового стажу необхідно надати до органів Пенсійного фонду України:

- за періоди роботи до впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування належним чином оформлену трудову книжку, а за її відсутності або коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, інші документи, що містять відомості про періоди роботи особи;

- за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб, за встановленою формою.

При цьому, згідно із статтею 20 Закону України № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 16 статті 106 Закону України № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Системний аналіз указаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

Утім, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.

Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17 та від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17 зробив висновок, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків. Окрім того, колегія суддів зауважила, що, за загальним правилом, несвоєчасна сплата (несплата) підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.2001 по 31.07.2001, з 1.09.2001 по 31.10.2003 з підстав відсутності сплати страхових внесків.

Щодо зарахування у подвійному розмірі періоду роботи з 28.11.1994 по 27.06.2008 до страхового стажу відповідно до положень ст. 60 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" суд враховує настпне.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).

З трудової книжки позивачки встановлено, що вона з 28.11.1994 по 27.06.2008 працювала медсестрою у інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я.

Натомість позивачем не зараховано зазначений період працевлаштування у подвійному розмірі.

Водночас, оскільки, за правилами статті 60 Закону № 1788-ХІІ та в силу приписів пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV період роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я після 2004 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 року у справі № 689/872/17, від 20.04.2022 року у справі № 214/3705/17, від 27.04.2023 року у справі № 160/14078/22, у яких суд дійшов висновку про зобов`язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону № 1788-ХІІ періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.04.2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом № 1058-IV.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розвиваючи вказане, суд зазначає, що у постанові від 03.11.2021 року у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом № 1058-IV та Закону № 1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону № 1788-ХІІ, то він мав би виключити із Закону № 1058-IV усі інші положення, чого зроблено не було.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що не зарахування відповідачем до стажу позивача у подвійному розмірі періодів роботи в реанімаційному відділенні закладу охорони здоров`я періоду роботи з 28.11.1994 по 27.06.2008 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправним.

Відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи.

Щодо зобов`язальних дій стосовно Пенсійного органу, суд враховує наступне.

Позивач спрямував дану позовну вимогу до Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області, проте відповідач-1 фактично не приймав жодного рішення відносно позивача, а тому ним не було і не могло бути порушено прав позивача в даних правовідносинах, відтак у суду відсутні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області до вчинення певних дій.

Суд звертає увагу на те, що як зазначено законодавцем, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Відповідно до приписів розділу IV Порядку № 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п. 4.1). Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п. 4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п. 4.3).

Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2), яке винесло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії та не врахувало стаж позивача.

Із вказаного можна зробити висновок, що після реєстрації заяви позивача, орган пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність в позивача права на призначення пенсії за віком, в розумінні Порядку № 22-1, є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2).

Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, який повинен вчинити дії зобов`язального характеру за наслідками скасування прийнятого ним протиправного рішення.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.

Оскільки підстави зобов`язального характеру до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відсутні, суд робить висновок в частині позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області позивачу відмовити, позовні вимоги позивача є обґрунтованими частково.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог судовий збір необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №025350014143 від 17.10.2025 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" з 10.10.2025, зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 01.01.2001 по 31.07.2001, з 01.09.2001 по 31.10.2003, а також із урахуванням до страхового стажу періоду роботи з 28.11.1994 по 27.06.2008 у інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211, 20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403)

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427)

Суддя Комар Павло Анатолійович