Рішення № 140189766, 29.09.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2640/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Електронні торгівельні технології» (Україна, 01054, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 55, ЄДРПОУ 42093946),

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Румелко» (Україна, 61045, місто Харків, вулиця Букова, будинок 40, ЄДРПОУ 44697189)

про: стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Електронні торгівельні технології» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Румелко» про стягнення коштів у сумі 544 000,00 грн.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2026, справу № 922/2640/26 передано на розгляд судді Юрченко В.С.

28.07.2026, суд позовну заяву позивача залишив без руху, з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.

31.07.2026, позивач скерував, через систему «Електронний Суд», заяву про усунення недоліків (вх. № 18801).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.07.2026 прийнято справу № 922/782/26 до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов. У зазначений строк відповідач мав право подати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 ГПК України. Встановлено позивачу строк у п`ять календарних днів з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання до суду відповіді на відзив. У зазначений строк позивач мав право подати суду відповідь на відзив, яка повинна відповідати вимогам статті 166 ГПК України. Встановлено відповідачу строк у п`ять календарних днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення. У зазначений строк відповідач мав право подати суду заперечення, які повинні відповідати вимогам статті 167 ГПК України.

Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві також не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Оскільки відповідач не зареєстрований в системі «Електронний Суд», з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Крім того, ухвала Господарського суду Харківської області від 31.07.2026 про прийняття справи до розгляду, направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/2640/26 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі «Осіпов проти України», де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Виходячи з того, що відповідачу надано достатньо часу для формування відзиву на позовну заяву, втім він не скористався цим правом, суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, 03 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «РУМЕЛКО» (далі - Відповідач, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОННІ ТОРГІВЕЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ» (далі - Позивач, Замовник) укладено Договір № 1/ТПЗ-030125 (далі - Договір).

За пунктом 1.1 Договору Відповідач зобов`язався надавати Позивачу послуги з тестування програмного забезпечення Замовника, а Позивач - приймати належним чином надані послуги та оплачувати їх у порядку і розмірі, встановлених Договором.

Пунктом 1.2 Договору визначено програмне забезпечення «Settler», щодо якого мали надаватися послуги.

Відповідно до пункту 1.3 Договору зміст послуг охоплював перевірку програмного забезпечення на відповідність нормативним, бізнесовим, технічним і функціональним вимогам, вимогам безпечного функціонування, виявлення технічних помилок, дефектів, уразливостей та інших недоліків, а також супровід їх виправлення. Виконавець мав розпочати надання послуг з 04 січня 2025 року за умови надання Замовником необхідного доступу та інформації (пункт 2.1.1 Договору).

Згідно з пунктами 3.3-3.6 Договору вартість однієї години роботи спеціаліста Виконавця становила 2 000,00 грн без ПДВ, щомісячна вартість визначалася множенням фактично витраченого часу на погодинну ставку, а загальна вартість послуг протягом одного календарного місяця не могла перевищувати вартість 136 годин, тобто 272 000,00 грн.

Згідно п. 2.1.8 Договору, виконавець зобов`язаний, на умовах Договору, надавати замовнику звіти про тестування та акт приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до пункту 3.8 Договору Замовник мав право вносити повну або часткову передоплату. Якщо у звітному періоді послуги надані в меншому обсязі, ніж оплачено Замовником, надмірно сплачені кошти за вибором Замовника підлягали зарахуванню в оплату наступного звітного періоду або поверненню Виконавцем.

Пунктами 4.5 та 4.6 Договору передбачено, що на підтвердження належного надання послуг Виконавцем та приймання їх результатів Замовником, відсутності зауважень Замовника, у тому числі щодо якості, повноти і своєчасності надання послуг, Сторони підписують Акт приймання-передачі наданих послуг. Акт приймання-передачі наданих послуг та Звіт про тестування, датовані останнім календарним днем місяця, в якому надавалися послуги, у двох примірниках готує та підписує Виконавець, і передає на підписання Замовнику. Протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання Акту прийманняпередачі наданих послуг та Звіту про тестування Замовник розглядає їх, та у разі відсутності зауважень підписує та повертає по одному примірнику Виконавцю, або у цей же строк надає вмотивовану письмову відмову від їх підписання.

Пункт 4.9 Договору передбачає, що у разі ненадання Замовником Виконавцю у встановлений строк вмотивованої відмови від підписання Акту та Звіту, послуги вважаються такими, що надані належним чином та підлягають оплаті у сумі, визначеній у відповідному Акті приймання-передачі наданих послуг, та в порядку, встановленому цим Договором.

Строк дії Договору установлений до 28 лютого 2025 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов`язання (пункт 8.1 Договору).

Судом встановлено, що на виконання Договору, Позивач 23 січня 2025 року перерахував Відповідачу 544 000,00 грн за платіжною інструкцією № 564 від 23.01.2025, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься платіжна інструкція № 564 від 23.01.2025 на суму 544 000,00 грн, в якій отримувачем коштів зазначено ТОВ «РУМЕЛКО», код ЄДРПОУ 44697189, а призначенням платежу - «Оплата за послуги з тестування програмного забезпечення зг. договору № 1/ ТПЗ-030125 від 03.01.2025 р. Без ПДВ».

Проте, як свідчать матеріали справи, Відповідач свої зобов`язання за Договором не виконав. Послуги з тестування програмного забезпечення на суму 544 000,00 грн Позивачу не надано. Послуги та звітування були прив`язані до конкретних календарних місяців січня і лютого 2025 року.

В позовній заяві позивач зазначає, що він не отримав від Відповідача результатів тестування, звітів про тестування, переліків виявлених дефектів, рекомендацій щодо їх усунення, актів приймання-передачі наданих послуг чи інших документів, які підтверджували б фактичне надання послуг.

Крім того, як встановлено судом, Позивач наполягає в позові, що після визначеної в Договорів дати дії договору (28.02.2025), надання послуг з боку Відповідача, втратило для Позивача господарський інтерес, у зв`язку з чим він направив Відповідачу письмову (повторну) вимогу № 24/07/2026 від 24.07.2026 про відмову від прийняття простроченого виконання, на підставі 612 ЦК України, та про повернення, протягом семи календарних днів з дня отримання вимоги, грошових коштів в сумі 544 000,00 грн.

В той же час, матеріали справи не містять доказів, що відповідач повернув позивачу кошти у сумі 544 000,00 грн. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Відповідач не скористався своїм правом на формування відзиву.

Судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Предметом судового розгляду у справі є вимога позивача про стягнення з відповідача, в порядку ст. 1212 ЦК України, коштів в сумі 544 000,00 грн , а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На підставі статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Загальні положення про договір визначені статям 626-637 Цивільного кодексу України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 Цивільного кодексу України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ст. 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Верховний Суд у постанові від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 зазначив, що аванс є грошовою сумою, яка перераховується наперед у рахунок майбутніх розрахунків, та підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у разі невиконання зобов`язання, за яким аванс передавався, незалежно від причин такого невиконання.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (стаття 905 ЦК України).

З обставин цієї справи вбачається, що договір від № 1/ТПЗ-030125 від 03.01.2025, який сторони спору уклали у цій справі, має характерні ознаки договору надання послуг. При цьому, договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним. Таким чином, укладений між сторонами договір є обов`язковим для виконання сторонами в межах строку його дії.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем сплачено відповідачу, у рахунок майбутніх послуг, аванс у загальному розмірі 544 000 грн, про що свідчить наявна в справі платіжна інструкція № 564 від 23.01.2025 на суму 544 000,00 грн, з призначенням платежу - «Оплата за послуги з тестування програмного забезпечення зг. договору № 1/ ТПЗ-030125 від 03.01.2025 р. Без ПДВ».

Суд врахував також, що позивач, перераховуючи відповідачу авансові грошові кошти, діяв добросовісно та розраховував на належне виконання відповідачем своїх зобов`язань у майбутньому. Зокрема, за пунктом 2.1.8 Договору, виконавець зобов`язаний, надавати Замовнику звіт про тестування та Акт приймання-передачі наданих послуг. При цьому, за пунктом 4.9 договору встановлено, що на підтвердження належного надання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником, за відсутності зауважень змовника, у тому числі щодо якості, повноти та своєчасності надання послуг, сторони підписують Акт приймання-передачі наданих послуг. Протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання Акту приймання-передачі наданих послуг та Звіту про тестування Замовник розглядає їх, та у разі відсутності зауважень підписує та повертає по одному примірнику Виконавцю, або у цей же строк надає вмотивовану письмову відмову від їх підписання.

В той же час, у матеріалах справи відсутні докази передачі наданих відповідачем позивачу послуг за договором, відповідно до умов п. 4.9. Договору, крім того, відповідачем не надано до суду жодних доказів на доведення протилежного. Відповідачем до суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуг, з огляду на що суд вважає, що виконавцем не було надано послуг на суму сплаченого авансового платежу. З огляду на зазначене вбачається, що відповідачем не виконано оплачений обсяг послуг та сума невикористаного авансу складає 544 000,00 грн. Відповідач зазначеного розміру не заперечує та не наводить іншого розрахунку, а доказів використання, зарахування, повернення відповідної суми або наявності іншої передбаченої підстави для її подальшого утримання не надано.

Крім того, пункт 3.8 Договору прямо передбачає повернення надмірно сплачених коштів за вибором Замовника, якщо фактичний обсяг послуг є меншим за оплачений. За відсутності будь-яких наданих послуг поверненню підлягає вся сума попередньої оплати - 544 000,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що у пунктах 8.1. та 8.2. договору сторони погодили, зокрема, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками (за наявності) і діє до 28 лютого 2025 року, але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами зобов`язань за ним. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії даного Договору.

Отже, сторонами у договорі передбачено, що відповідальність сторін не нівелюється юридичним фактом припинення зобов`язання, а продовжується на строк дії порушення договірних правовідносин. В той же час, як встановлено з матеріалів справи, з огляду на прострочення виконання зобов`язання з боку відповідача, позивачем було надіслано на юридичну адресу відповідача, письмову (повторну) вимогу за № 24/07/2026 від 24.07.2026, в якому ТОВ «Електронні торгівельні технології» ініціював, в порядку ст. 612 ЦК України, відмову від прийняття простроченого виконання у вигляді послуг з тестування програмного забезпечення та прохав відповідача повернути, на протязі семи календарних днів з моменту отримання вимоги, грошові кошти у сумі 544 000,00 грн.

Таким чином, суд виснує, що після встановлення фактичної відсутності оплачених авансом послуг, позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою щодо припинення зобов`язання, в порядку ст. 612 ЦК України, та повернення коштів. Таким чином, поведінка позивача свідчить про послідовне реагування на порушення відповідачем умов договору № 1/ ТПЗ-030125 від 03.01.2025.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Після відмови Позивача від прийняття простроченого виконання Відповідач не має правової підстави утримувати суму попередньої оплати. Частини перша та третя статті 1212 Цивільного кодексу України передбачають обов`язок повернути майно, якщо підстава його набуття згодом відпала, та поширюють ці положення на вимоги про повернення виконаного однією зі сторін у зобов`язанні. У постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 537/4259/15-ц сформульовано висновок, що сторона, яка сплатила кошти, не отримала зустрічного надання та надалі відмовилася від договору, може вимагати повернення коштів на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України. Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/9072/17 щодо неприпустимості застосування статті 1212 Цивільного кодексу України до чинного невиконаного договору без відмови чи припинення відповідного зобов`язання

При цьому тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

Аналогічного змісту висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 537/4259/15-ц, від 31.03.2021 у справі № 363/3555/17, від 22.12.2021 у справі № 465/5790/17, від 13.04.2023 у справі № 910/13367/19 (910/13951/21), від 23.02.2023 у справі № 927/84/16 (927/1258/21).

Відповідно до частини 2 статті 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частини друга, третя цієї ж статті передбачають, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених стаття 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 цього Кодексу звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони у порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати лише після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач (замовник) скористався своїм правом, та попередньо відмовився від прийняття від відповідача простроченого виконання у вигляді послуг з програмного забезпечення на суму 544 000,00 00 грн, попередньо звернувшись до відповідача із вимогою № 24/07/2026 від 24.07.2026, а до суду звернувся з позовною вимогою про повернення передоплати як безпідставно збережених коштів.

Суд враховуючи, що матеріали справи не містять доказів своєчасного та в повному обсязі надання послуг позивачу згідно умов Договору та відповідно доказів повернення позивачу авансованих коштів в сумі 544 000,00 грн, при цьому, матеріали справи містять докази попередньої відмови позивача від прийняття простроченого виконання послуги, що в сукупності свідчить про наявність у позивача права вимагати від відповідача повернення коштів на підставі статті 1212 ЦК, як від особи, яка мала право на підставі договору про надання послуг отримати грошові кошти від позивача, втім на момент пред`явлення позову підстава набуття коштів відпала (внаслідок відмови позивача від прийняття простроченого виконання з боку відповідача), у зв`язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача 544 000,00 грн. є правомірною, обґрунтованою, документально підтвердженою та підлягає задоволенню.

Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 128, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Румелко» (Україна, 61045, місто Харків, вулиця Букова, будинок 40, ЄДРПОУ 44697189) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електронні торгівельні технології» (Україна, 01054, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 55, ЄДРПОУ 42093946, рахунок: НОМЕР_1 , Банк ПуАТ «КБ «АКОРДБАНК») грошові кошти у сумі 544 000,00 (п`ятсот сорок чотири тисячі 00 копійок) та судовий збір у сумі 6 528,00 (шість тисяч п`ятсот двадцять вісім гривень 00 копійок).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "29" вересня 2026 р.

СуддяВ.С. Юрченко