Рішення № 140188600, 30.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2026Справа № 910/4065/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарммедальянс»

до Акціонерного товариства «Укрнафта»

про стягнення 57 402, 79 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фарммедальянс» (надалі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укрнафта» (надалі відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 57 402, 79 грн, з яких: 11 859, 27 грн збитки за додатково сплачені проценти за кредитом, 32 490,47 грн неустойка, 6 288, 48 грн 3 % річних, 6 764,57 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 525, 526, 530, 610, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки №13/3932-МТР/25 від 04.08.2025, у частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п?яти днів з дня вручення даної ухвали.

17.04.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/4065/26. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

12.05.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позову та зазначає, зокрема, що позивачем порушено погоджений сторонами строк поставки товару, тоді як при здійсненні розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат указані обставини не враховано. Також відповідач вказує на неправильне визначення позивачем початку періоду прострочення та включення до розрахунку днів фактичного здійснення платежів. Щодо заявлених до стягнення 11 859,27 грн збитків відповідач зазначає про недоведеність причинно-наслідкового зв`язку між несвоєчасною оплатою товару та сплатою позивачем процентів за кредитними договорами, які були укладені останнім до виникнення спірних правовідносин та не пов`язані виключно з виконанням договору, укладеного з відповідачем. Крім цього, відповідач посилається на поступове погашення заборгованості в межах фінансових можливостей товариства, необхідність спрямування обігових коштів на ліквідацію наслідків пошкоджень, завданих унаслідок ворожих обстрілів, та відновлення стратегічно важливих об`єктів.

18.05.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що останній не заперечує факту поставки і прийняття товару на загальну суму 1 407 261,86 грн, а також здійснення його оплати частинами в період з 13.11.2025 по 09.01.2026. Позивач наполягає, що несвоєчасна оплата поставленого товару свідчить про порушення відповідачем грошового зобов`язання та є підставою для нарахування передбачених договором і законом платежів. Щодо збитків позивач зазначає, що внаслідок ненадходження від відповідача коштів у передбачені договором строки він був вимушений продовжувати користування кредитними коштами та сплачувати проценти за такими кредитами.

22.05.2026 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній підтримує викладені у відзиві доводи та додатково зазначає про неправильність здійсненого позивачем розрахунку пені та 3 % річних, у зв`язку з чим наводить власний контррозрахунок відповідних сум з урахуванням строків оплати товару та здійснених платежів. Відповідач також наполягає на відсутності належних доказів того, що проценти за кредитними договорами в заявленому позивачем розмірі були понесені саме внаслідок прострочення оплати за спірним договором, та заперечує проти стягнення 11 859,27 грн збитків. Крім цього, відповідач просить суд, у випадку встановлення підстав для стягнення неустойки, зменшити її розмір на 90 %, посилаючись на повне погашення основної заборгованості, тривалість прострочення, фінансовий стан товариства, стратегічне значення його діяльності та обставини здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану.

Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об?єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з?ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об?єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.08.2025 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки №13/3932-МТР/25 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого предметом закупівлі є аптечки.

На умовах договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки товар, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити такий товар на умовах договору.

Згідно з п. 2.1. договору номенклатура, кількість та ціна товару визначаються в специфікації, яка є додатком №1 до договору та його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 2.2. договору інформація про технічні, якісні та кількісні характеристики товару, умови гарантії, а також перелік супровідних документів, що надаються під час поставки товару, визначені в технічній специфікації, яка є додатком №2 до договору та його невід`ємною частиною.

Пунктом 3.3. договору визначено, що загальна ціна договору становить 1 315 198,00 грн без ПДВ, ПДВ 7 % - 92 063,86 грн, а всього з ПДВ - 1 407 261,86 грн.

Відповідно до п. 4.2. договору розрахунок за товар (кожну окрему партію товару) здійснюється після здійснення процесу приймання за кількістю та якістю у строки, зазначені в специфікації, які відраховуються з дати підписання уповноваженими представниками сторін відповідної видаткової накладної.

При цьому визначення партії товару здійснюється відповідно до специфікації.

Згідно з п. 5.1. договору строк та умови поставки товару визначаються відповідно до технічної специфікації.

Відповідно до п. 5.5. договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами відповідної видаткової накладної. Підписання видаткової накладної покупцем здійснюється після приймання товару за кількістю та якістю.

Згідно з п. 8.7. договору, у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань покупцем постачальник має право нарахувати покупцю пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше розміру облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 12.1. договору визначено, що він набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2025, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами грошових зобов`язань за договором.

Відповідно до специфікації, що є додатком №1 до договору, сторонами погоджено найменування, виробника, кількість та вартість товару, що підлягає поставці, а саме:

- аптечка медична універсальна, у кількості 2 082 шт., ціна за одиницю без ПДВ - 540,00 грн, загальна вартість без ПДВ - 1 124 280,00 грн;

- аптечка медична автомобільна загальновійськова, у кількості 2 шт., ціна за одиницю без ПДВ - 1 859,00 грн, загальна вартість без ПДВ - 3 718,00 грн;

- аптечка медична загальновійськова індивідуальна, у кількості 130 шт., ціна за одиницю без ПДВ - 1 440,00 грн, загальна вартість без ПДВ - 187 200,00 грн.

Загальна вартість товару за специфікацією визначена сторонами в розмірі 1 315 198,00 грн без ПДВ, ПДВ 7 % - 92 063,86 грн, а всього з ПДВ - 1 407 261,86 грн.

Також у специфікації сторонами окремо погоджено строки оплати товару (партії товару), а саме: протягом 30 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін відповідної видаткової накладної та актів приймання-передачі товару за кількістю та якістю після зняття усіх зауважень.

Крім цього, сторонами підписано технічну специфікацію, інформацію про технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі, яка є додатком №2 до договору.

У розділі І технічної специфікації «Загальні вимоги щодо поставки товару» сторонами визначено умови, строки, місця поставки товару, його розподіл між вантажоотримувачами, умови оплати, вимоги до тари та упаковки, якості, строку придатності, гарантійних зобов`язань, а також перелік документів, що мають надаватися при поставці.

Так, відповідно до п. 1 технічної специфікації поставка товару здійснюється на умовах ІНКОТЕРМС-2020, DDP склад призначення для резидентів, при цьому транспортні витрати з доставки товару до місця призначення при поставці на умовах DDP включені до ціни товару.

Згідно з п. 2 технічної специфікації орієнтовні місця поставки товару визначені за місцезнаходженням вантажоотримувачів. Точне місце поставки товару покупець зобов`язаний письмово повідомити постачальнику протягом 5 робочих днів з дати підписання договору.

Відповідно до таблиці 1 технічної специфікації товар підлягав поставці до таких вантажоотримувачів:

- ОНГВ - ГСЛ Охтирка, 42700, Сумська область, Охтирський район;

- ПНГВУ - ГСЛ Полтава, 36714, Полтавська область, Полтавський район;

- ДНГВУ - ГСЛ Долина, 77500, Івано-Франківська область, Калуський район;

- АТ «Укрнафта» - АУ, місто Київ.

У таблиці 2 технічної специфікації сторонами також визначено конкретний розподіл товару між указаними вантажоотримувачами.

Так, із загальної кількості 2 082 шт. аптечок медичних універсальних передбачено поставку: 45 шт. - АУ; 481 шт. - ГСЛ Охтирка; 897 шт. - ГСЛ Полтава; 659 шт. - ГСЛ Долина.

Із 2 шт. аптечок медичних автомобільних загальновійськових усі 2 шт. передбачено поставити АУ.

Із загальної кількості 130 шт. аптечок медичних загальновійськових індивідуальних передбачено поставку: 7 шт. - АУ; 107 шт. - ГСЛ Полтава; 16 шт. - ГСЛ Долина.

Відповідно до п. 3 технічної специфікації термін поставки товару становить протягом 30 календарних днів з дати укладення договору.

У п. 4 технічної специфікації сторонами визначено умови оплати: по факту поставки всього товару протягом 30 календарних днів.

Згідно з п. 5 технічної специфікації тара і упаковка повинні захищати товар від знищення, ушкодження або псування під час перевезення і зберігання. Вартість тари (упаковки) включена в загальну вартість товару, при цьому тара (упаковка) є незворотною.

Відповідно до п. 6 технічної специфікації товар, що поставляється, повинен бути новим та таким, що не був у використанні.

Пунктом 7 технічної специфікації передбачено, що рік виготовлення товару - 2024-2025 роки, при цьому залишковий строк придатності товару на дату поставки має становити не менше 80% від загального строку зберігання, гарантованого виробником для кожного окремого найменування товару.

Згідно з п. 8 технічної специфікації гарантійні зобов`язання визначаються відповідно до терміну, встановленого виробником.

Пунктом 9 технічної специфікації визначено перелік документів, які мають надаватися при поставці товару.

Відповідно до п. 9.1 постачальник повинен надати сертифікат відповідності та/або сертифікат якості або паспорт якості виробника на аптечку в цілому, як на виріб із наповненням.

Згідно з п. 9.2 постачальник має надати копію чинної на дату поставки декларації про відповідність вимогам технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №753 від 02.10.2013, на аптечку в цілому, як на виріб із наповненням.

Так, на виконання умов договору, за загальний період з 29.08.2025 по 22.09.2025 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 407 261,86 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- №3312 від 29.08.2025 на суму 40 764,86 грн, яка підписана відповідачем 29.08.2025;

- №3445 від 08.09.2025 на суму 277 921,80 грн, яка підписана відповідачем 11.09.2025;

- №3539 від 15.09.2025 на суму 405 423,00 грн, яка підписана відповідачем 19.09.2025;

- №3540 від 22.09.2025 на суму 683 152,20 грн, яка підписана відповідачем 25.09.2025.

Вказані видаткові накладні підписані з боку відповідача без зауважень та заперечень, а обставини отримання товару та його загальна вартість відповідачем не заперечуються.

У свою чергу, за загальний період з 13.11.2025 по 09.01.2026 відповідач оплатив поставлений товар у повному обсязі частинами на загальну суму 1 407 261, 86 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями, а саме: №106048УГ25 від 13.11.2025 на суму 10 000,00 грн; №111129УГ25 від 27.11.2025 на суму 30 764,86 грн; №111130УГ25 від 27.11.2025 на суму 69 235,14 грн; №116028УГ25 від 05.12.2025 на суму 100 000,00 грн; №117876УГ25 від 12.12.2025 на суму 405 423,00 грн; №117875УГ25 від 12.12.2025 на суму 108 686,66 грн; №117877УГ25 від 12.12.2025 на суму 95 389,94 грн; №120250УГ25 від 18.12.2025 на суму 235 104,90 грн; №121783УГ25 від 23.12.2025 на суму 176 328,68 грн; №125131УГ25 від 30.12.2025 на суму 105 797,21 грн; №3813УГ26 від 09.01.2026 на суму 70 531,47 грн.

03.11.2025 відповідач листом №01/01/13/10/28/02-02/01/18028 «Щодо зміни умов оплати за закупівлею та укладеним договором» звернувся з пропозицією змінити встановлений договором строк оплати з 30 календарних днів на 90 календарних днів шляхом укладення відповідної додаткової угоди. У вказаному листі відповідач зазначав, що зміна умов оплати є вимушеним заходом у зв`язку з активізацією збройної агресії російської федерації, масовими атаками на нафтопереробні потужності та іншу критично важливу інфраструктуру, а також необхідністю тимчасового вивільнення обігових коштів для ліквідації наслідків пошкоджень і відновлення стратегічних активів АТ «Укрнафта».

13.01.2026 відповідач звернувся до позивача з вимогою №01/01/13/10/28/02-02/01/781 щодо сплати штрафних санкцій за договором №13/3932-МТР/25 від 04.08.2025, у якій зазначив про порушення позивачем установленого договором строку поставки товару до 03.09.2025 та вимагав протягом семи днів з дня отримання вимоги сплатити 95 654,79 грн штрафу.

23.01.2026 позивач листом №2275 надав відповідь на вказану вимогу відповідача, у якій заперечив проти сплати 95 654,79 грн штрафу, посилаючись, зокрема, на взаємне порушення сторонами своїх зобов`язань за договором. Позивач зазначив, що прострочення поставки мало місце за трьома видатковими накладними та становило відповідно 7, 14 і 20 календарних днів, тоді як відповідач допустив прострочення оплати поставленого товару, здійснивши розрахунок частинами в період з 13.11.2025 по 09.01.2026. Також позивач посилався на наявність у нього права на нарахування відповідачу пені відповідно до п. 8.7 договору, 3 % річних та інфляційних втрат згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, а також на понесення додаткових витрат зі сплати процентів за користування кредитними коштами внаслідок несвоєчасної оплати товару відповідачем.

Спір у даній справі виник з підстав несвоєчасного виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки №13/3932-МТР/25 від 04.08.2025, у частині оплати поставленого товару, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 32 490,47 грн неустойки, 6 288,48 грн 3 % річних, 6 764,57 грн інфляційних втрат та 11 859,27 грн збитків у вигляді додатково сплачених процентів за кредитом.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов?язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов?язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов?язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов?язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов?язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов?язок здійснити поставку товару, а у відповідача прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Як убачається із матеріалів справи, позивач у період з 29.08.2025 по 25.09.2025 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 407 261,86 грн, що підтверджується видатковими накладними: №3312 від 29.08.2025 на суму 40 764,86 грн, №3445 від 08.09.2025 на суму 277 921,80 грн, №3539 від 15.09.2025 на суму 405 423,00 грн та №3540 від 22.09.2025 на суму 683 152,20 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому між сторонами існують розбіжності щодо визначення моменту, з якого підлягав обчисленню 30-денний строк оплати.

Так, позивач виходить із того, що оплату всієї вартості товару відповідач повинен був здійснити протягом 30 календарних днів після поставки всього товару та визначає початком прострочення 23.10.2025 (30 календарних днів від дати складання останньої видаткової накладної №3540 від 22.09.2025 - до 22.10.2025 включно).

Відповідач у відзиві вказує, що датою поставки всього товару є 25.09.2025 - дата підписання останньої видаткової накладної №3540 від 22.09.2025, у зв`язку з чим вважає, що 30-денний строк оплати закінчився 25.10.2025 (30 календарних днів від дати фактичного прийняття товару та підписання видаткової накладної 25.09.2025).

Оцінюючи наведені доводи сторін, суд виходить із такого.

За змістом ч.3 та ч.4 ст. 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту договору враховується однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч.2 ст. 637 Цивільного кодексу України, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Пунктом 4.2. договору прямо встановлено, що розрахунок здійснюється за товар, кожну окрему партію товару, а строк такого розрахунку відраховується з дати підписання сторонами відповідної видаткової накладної.

Аналогічне положення міститься в специфікації - додатку №1 до договору, згідно з якою строки оплати товару (партії товару) становлять 30 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін відповідної видаткової накладної.

Вказані умови є спеціальними щодо порядку визначення строку оплати кожної фактично прийнятої партії товару.

Натомість положення п. 4 технічної специфікації про оплату «по факту поставки всього товару протягом 30 календарних днів» визначає загальний характер розрахунків як післяплати та не містить іншого механізму визначення строку оплати щодо кожної партії товару.

За таких обставин суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем грошового зобов`язання підлягає визначенню окремо щодо кожної партії товару, виходячи з дати підписання відповідної видаткової накладної.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що строк оплати отриманого товару настав:

- за видатковою накладною №3312 від 29.08.2025 на суму 40 764,86 грн - 29.09.2025 (29.08.2025 + 30 календарних днів), з урахуванням перенесення останнього дня строку з 28.09.2025 (неділя) на перший робочий день);

- за видатковою накладною №3445 від 08.09.2025 на суму 277 921,80 грн, підписаною відповідачем 11.09.2025, - 13.10.2025 (11.09.2025 + 30 календарних днів), з урахуванням перенесення останнього дня строку з 11.10.2025 (субота) на перший робочий день);

- за видатковою накладною №3539 від 15.09.2025 на суму 405 423,00 грн, підписаною відповідачем 19.09.2025, - 20.10.2025 (19.09.2025 + 30 календарних днів), з урахуванням перенесення останнього дня строку з 19.10.2025 (неділя), на перший робочий день);

- за видатковою накладною №3540 від 22.09.2025 на суму 683 152,20 грн, підписаною відповідачем 25.09.2025, - 27.10.2025 (25.09.2025 + 30 календарних днів), з урахуванням перенесення останнього дня строку з 25.10.2025 (субота) на перший робочий день).

Відповідачем, у свою чергу, у період з 13.11.2025 по 09.01.2026 оплатив поставлений позивачем товар у повному обсязі на загальну суму 1 407 261,86 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: №106048УГ25 від 13.11.2025 на суму 10 000,00 грн, №111129УГ25 від 27.11.2025 на суму 30 764,86 грн, №111130УГ25 від 27.11.2025 на суму 69 235,14 грн, №116028УГ25 від 05.12.2025 на суму 100 000,00 грн, №117875УГ25 від 12.12.2025 на суму 108 686,66 грн, №117876УГ25 від 12.12.2025 на суму 405 423,00 грн, №117877УГ25 від 12.12.2025 на суму 95 389,94 грн, №120250УГ25 від 18.12.2025 на суму 235 104,90 грн, №121783УГ25 від 23.12.2025 на суму 176 328,68 грн, №125131УГ25 від 30.12.2025 на суму 105 797,21 грн та №3813УГ26 від 09.01.2026 на суму 70 531,47 грн.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 6 288,48 грн 3 % річних за загальний період з 23.10.2025 по 09.01.2026 та 6 764,57 грн інфляційних втрат за загальний період з листопада по грудень 2025 року.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов?язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов?язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов?язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов?язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об?єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, наданий позивачем у розмірі 6 288,48 грн за загальний період з 23.10.2025 по 09.01.2026, суд установив, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем помилково визначено початок прострочення за видатковою накладною №3540 від 22.09.2025 з 23.10.2025, тоді як, ураховуючи дату її підписання відповідачем 25.09.2025 та погоджений сторонами 30-денний строк оплати, вірно здійснювати нарахування пені за цією накладною з 28.10.2025.

Водночас контррозрахунок відповідача суд також не приймає, оскільки останній визначає початок прострочення щодо всієї вартості поставленого товару з 28.10.2025, виходячи з того, що 30-денний строк оплати має обчислюватися від дати прийняття останньої партії товару 25.09.2025. Разом із тим, як установлено судом, відповідно до п. 4.2 договору та умов Специфікації оплата здійснюється щодо кожної окремої партії товару протягом 30 календарних днів від дати підписання відповідної видаткової накладної. Відтак прострочення за видатковими накладними №3312 від 29.08.2025, №3445 від 08.09.2025 та №3539 від 15.09.2025 настало раніше 28.10.2025, а тому при здійсненні власного розрахунку суд у цій частині обмежується заявленим позивачем періодом з 23.10.2025.

Судом здійснено власний розрахунок 3 % річних, при цьому обмежуючись періодами та сумами визначеними позивачем наступним чином:

Видаткова накладнаСума боргу, грнПеріод нарахуванняОплата, грн (дата)3 % річних, грн№3312 від 29.08.202540 764,8623.10.2025- 12.11.202510 000,00 (13.11.2025)70,36 30 764,8613.11.2025- 26.11.202530 764,86 (27.11.2025)35,40№3445 від 08.09.2025277 921,8023.10.2025- 26.11.202569 235,14 (27.11.2025)799,50 208 686,6627.11.2025- 04.12.2025100 000,00 (05.12.2025)137,22 108 686,6605.12.2025- 11.12.2025108 686,66 (12.12.2025)62,53№3539 від 15.09.2025405 423,0023.10.2025- 11.12.2025405 423,00 (12.12.2025)1 666,12№3540 від 22.09.2025683 152,2028.10.2025- 11.12.202595 389,94 (12.12.2025)2 526,73 587 762,2612.12.2025- 17.12.2025235 104,90 (18.12.2025)289,86 352 657,3618.12.2025- 22.12.2025176 328,68 (23.12.2025)144,93 176 328,6823.12.2025- 29.12.2025105 797,21 (30.12.2025)101,45 70 531,4730.12.2025- 08.01.202670 531,47 (09.01.2026)57,97Всього:5 892,07Отже, за розрахунком суду розмір 3 % річних за загальний період з 23.10.2025 по 09.01.2026 становить 5 892, 07 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем у розмірі 6 764,57 грн за загальний період з листопада по грудень 2025 року, суд установив, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем неправильно визначено порядок їх нарахування з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат.

При цьому доводи відповідача щодо необхідності визначення початку прострочення з 28.10.2025 не впливають на період нарахування інфляційних втрат, оскільки як при визначеному позивачем початку прострочення з 23.10.2025, так і при встановленому судом початку прострочення за останньою видатковою накладною з 28.10.2025 жовтень 2025 року не підлягає врахуванню при обчисленні інфляційної складової, а першим розрахунковим місяцем є листопад 2025 року.

Суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат встановив, що станом на 01.11.2025 розмір простроченої заборгованості становив 1 407 261,86 грн, у листопаді 2025 року відповідачем сплачено 110 000,00 грн, а в грудні 2025 року - 1 226 730,39 грн, у зв`язку з чим при послідовному застосуванні індексів інфляції за листопад 2025 року - 100,4 % та грудень 2025 року - 100,2 %, з урахуванням здійснених у відповідних місяцях часткових оплат, розмір інфляційних втрат становить 8 234,83 грн, що є більше за суму, заявлену позивачем до стягнення.

При цьому інфляційні втрати за жовтень 2025 року нарахуванню не підлягають, оскільки прострочення виникло після 15 числа місяця, а за січень 2026 року - у зв`язку з погашенням остаточного залишку заборгованості в розмірі 70 531,47 грн 09.01.2026, тобто до 15 числа відповідного місяця.

Разом із тим відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а тому, оскільки здійснений судом розрахунок перевищує заявлену позивачем суму, вимога про стягнення 6 764,57 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Крім цього, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором у частині своєчасної оплати поставленого товару позивачем заявлено до стягнення 32 490,47 грн неустойки за загальний період з 23.10.2025 по 09.01.2026.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов?язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов?язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов?язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 8.7. договору, у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань покупцем постачальник має право нарахувати покупцю пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше розміру облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок неустойки, яка за своєю правовою природою є пенею в сумі 32 490,47 грн за загальний період з 23.10.2025 по 09.01.2026, суд установив, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем, по-перше, помилково визначено початок прострочення за видатковою накладною №3540 від 22.09.2025 з 23.10.2025, тоді як, ураховуючи дату її підписання відповідачем 25.09.2025 та погоджений сторонами 30-денний строк оплати, вірно здійснювати нарахування пені за цією накладною з 28.10.2025; по-друге, позивачем застосовано передбачену п. 8.7. договору ставку пені 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення без урахування встановленого цим же пунктом обмеження, відповідно до якого розмір пені не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який вона нараховується. Оскільки впродовж усього спірного періоду з 23.10.2025 по 09.01.2026 облікова ставка Національного банку України становила 15,5 % річних, а передбачена договором пеня в розмірі 0,1 % за кожний день прострочення в річному обчисленні перевищує зазначене обмеження, при здійсненні розрахунку підлягає застосуванню саме облікова ставка НБУ в розмірі 15,5 % річних.

Водночас контррозрахунок відповідача суд також не приймає, оскільки останній визначає початок прострочення щодо всієї вартості поставленого товару з 28.10.2025, виходячи з того, що 30-денний строк оплати має обчислюватися від дати прийняття останньої партії товару 25.09.2025. Разом із тим, як установлено судом, відповідно до п. 4.2 договору та умов Специфікації оплата здійснюється щодо кожної окремої партії товару протягом 30 календарних днів від дати підписання відповідної видаткової накладної. Відтак прострочення за видатковими накладними №3312 від 29.08.2025, №3445 від 08.09.2025 та №3539 від 15.09.2025 настало раніше 28.10.2025, а тому при здійсненні власного розрахунку суд у цій частині обмежується заявленим позивачем періодом з 23.10.2025.

Судом здійснено власний розрахунок пені, при цьому обмежуючись періодами та сумами визначеними позивачем наступним чином:

Видаткова накладнаСума боргу, грнПеріод нарахуванняОплата, грн (дата)Пеня, грн№3312 від 29.08.202540 764,8623.10.2025- 12.11.202510 000,00 (13.11.2025)363,53 30 764,8613.11.2025- 26.11.202530 764,86 (27.11.2025)182,90№3445 від 08.09.2025277 921,8023.10.2025- 26.11.202569 235,14 (27.11.2025)4 130,76 208 686,6627.11.2025- 04.12.2025100 000,00 (05.12.2025)708,96 108 686,6605.12.2025- 11.12.2025108 686,66 (12.12.2025)323,08№3539 від 15.09.2025405 423,0023.10.2025- 11.12.2025405 423,00 (12.12.2025)8 608,30№3540 від 22.09.2025683 152,2028.10.2025- 11.12.202595 389,94 (12.12.2025)13 054,76 587 762,2612.12.2025- 17.12.2025235 104,90 (18.12.2025)1 497,59 352 657,3618.12.2025- 22.12.2025176 328,68 (23.12.2025)748,79 176 328,6823.12.2025- 29.12.2025105 797,21 (30.12.2025)524,16 70 531,4730.12.2025- 08.01.202670 531,47 (09.01.2026)299,52Всього:30 442,34Отже, за розрахунком суду розмір пені за загальний період з 23.10.2025 по 09.01.2026 становить 30 442,34 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 90 % суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов?язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов?язання за положенням частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України.

Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов?язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов?язань, при цьому вона має обов?язковий для учасників правовідносин характер.

Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з?ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об?єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб?єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена в постанові об?єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов?язань; причин неналежного невиконання зобов?язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов?язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з?ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

У постанові Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 923/77/22, зазначено: «реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов?язання, ступінь виконання зобов?язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов?язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав».

Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду в постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20)).

Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об?єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов?язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Оцінюючи наявні матеріали справи, суд бере до уваги інтереси обох сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших істотних негативних наслідків унаслідок порушення відповідачем строків оплати товару, враховує, що основна заборгованість у розмірі 1 407 261,86 грн повністю погашена відповідачем до звернення позивача до суду, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання відповідача та на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зменшити визначений судом розмір пені на 30% від визначеної судом суми, що становить 21 309, 64 грн. Таке зменшення розміру неустойки суд вважає таким, що забезпечує належний баланс інтересів сторін, не нівелює відповідальності відповідача за порушення грошового зобов`язання та водночас не призводить до покладення на нього надмірного майнового тягаря.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 11 859,27 грн збитків у вигляді додатково сплачених процентів за користування кредитними коштами.

На підтвердження вказаної вимоги позивач посилається на кредитні договори №38929750-КД-2 від 02.10.2024 та №38929750-КД-4 від 26.06.2025, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фарммедальянс» та Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», банківські виписки за рахунками та складений ним розрахунок збитків.

За твердженнями позивача, внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем поставленого товару він був позбавлений можливості спрямувати відповідні грошові кошти на погашення кредитного фінансування, у зв`язку з чим продовжував користуватися кредитними коштами та поніс додаткові витрати зі сплати процентів у сумі 11 859,27 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (пункт 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

З урахуванням предмета позову для висновку щодо збитків предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю в діях/бездіяльності відповідача повного складу господарського правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (пункт 14 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17). При цьому доведеність протиправних дій відповідача, з урахуванням підстав позову, потребує доведення факту порушення відповідачем правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних, що вбачається з усталеної судової практики у подібній категорії справ (пункт 38 постанови Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 911/224/19).

Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15, 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу (пункт 37 постанови Верховного Суду від 21.03.22018 у справі № 918/219/17).

Згідно з ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, а розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Відповідно до ч.1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідним є встановлення сукупності всіх елементів цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника, наявності у кредитора реальних збитків у визначеному розмірі, прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та такими збитками, а також вини. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає можливість застосування до боржника такого заходу відповідальності.

Відповідно до ч. 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, вірогідними (ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, судом установлено факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором, у частині своєчасної оплати поставленого товару.

Разом із тим, суд зазначає, що сам по собі встановлений факт прострочення відповідача не є достатньою та самостійною підставою для віднесення на нього будь-яких витрат, понесених позивачем у період такого прострочення. Для їх стягнення як збитків позивач повинен довести, що відповідні витрати не були б ним понесені за звичайного перебігу господарської діяльності та виникли саме і безпосередньо внаслідок порушення відповідачем зобов`язання.

Так, кредитний договір №38929750-КД-2 укладено позивачем 02.10.2024, тобто більш ніж за десять місяців до укладення сторонами договору поставки №13/3932-МТР/25 від 04.08.2025. Кредитний договір №38929750-КД-4 укладено 26.06.2025, тобто також до виникнення (за два місяці) між сторонами спірних договірних правовідносин.

Зі змісту кредитних договорів №38929750-КД-2 від 02.10.2024 та №38929750-КД-4 від 26.06.2025 убачається, що кредитні кошти надавалися позивачу для фінансування його поточної господарської діяльності та поповнення обігових коштів. При цьому жоден із зазначених кредитних договорів не містить посилання на договір поставки №13/3932-МТР/25 від 04.08.2025, Акціонерне товариство «Укрнафта» як покупця, конкретні видаткові накладні за спірним договором або на придбання чи виготовлення саме того товару, який у подальшому був поставлений відповідачу.

Більше того, ані договором поставки №13/3932-МТР/25, ані його додатками не передбачено обов`язку позивача залучати кредитне фінансування для придбання, виготовлення чи поставки товару відповідачу та не встановлено залежності виконання позивачем своїх зобов`язань від отримання ним банківського кредиту.

Отже, сама наявність у позивача кредитних зобов`язань, які виникли ще до укладення спірного договору, не підтверджує того, що проценти за такими кредитами або будь-яка їх частина є наслідком саме прострочення відповідача.

Позивачем не надано доказів, які б дозволяли встановити, яка конкретно сума кредитних коштів була використана безпосередньо для виконання договору поставки №13/3932-МТР/25 від 04.08.2025, коли саме такі кошти були використані, а також у якій частині непогашення кредиту після настання строків оплати за поставлений відповідачу товар було зумовлено виключно ненадходженням коштів від Акціонерного товариства «Укрнафта».

Більше того, для кваліфікації заявленої суми саме як додаткових витрат позивач мав довести не загальний факт нарахування та сплати процентів банку, а ту їх частину, яку він не сплатив би за умови належного та своєчасного виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Однак позивачем не доведено, що в разі надходження від відповідача оплати у встановлені договором строки відповідні кошти були б негайно та в повному обсязі спрямовані на дострокове погашення саме тих кредитних зобов`язань, за якими нараховувалися проценти, та що умови відповідних кредитних договорів допускали таке погашення в заявлених позивачем сумах і саме з відповідної дати це мало б наслідком припинення або зменшення нарахування процентів.

Матеріали справи також не містять доказів, з яких можливо встановити, яким був би розмір процентів, що підлягав сплаті позивачем за кредитними договорами незалежно від своєчасності розрахунків відповідача, та яка їх частина виникла додатково саме внаслідок прострочення останнього.

При цьому подані позивачем банківські виписки містять не лише операції з нарахування та сплати процентів, але й операції з компенсації процентів за відповідними кредитними договорами. Відтак для підтвердження реального розміру майнових втрат позивач мав визначити фактичний обсяг процентних витрат, понесених саме за рахунок власних коштів, з урахуванням отриманих компенсацій, та відокремити від них проценти, які підлягали б сплаті незалежно від порушення відповідача.

Натомість такого розрахунку позивачем не здійснено.

Крім того, складений позивачем розрахунок збитків не відповідає фактичному руху заборгованості відповідача за договором поставки №13/3932-МТР/25 від 04.08.2025.

Так, станом на 23.10.2025 загальний розмір непогашеної заборгованості відповідача за поставлений товар становив 1 407 261,86 грн. У подальшому відповідачем здійснювались часткові оплати: 13.11.2025 у сумі 10 000,00 грн, унаслідок чого залишок боргу становив 1 397 261,86 грн; 27.11.2025 - у загальній сумі 100 000,00 грн, після чого залишок становив 1 297 261,86 грн; 05.12.2025 - 100 000,00 грн, після чого заборгованість становила 1 197 261,86 грн.

Натомість у розрахунку збитків за період з 23.10.2025 до 12.12.2025 позивач використовує незмінну розрахункову базу в сумі 1 000 000,00 грн. При цьому позивачем не наведено, з яких саме зобов`язань відповідача сформовано зазначену суму, яким чином вона співвідноситься з фактичним залишком заборгованості за поставлений товар та чому саме 1 000 000,00 грн кредитних коштів продовжували використовуватися позивачем виключно внаслідок прострочення відповідача.

12.12.2025 відповідачем здійснено платежі в загальній сумі 609 499,60 грн, а саме: 108 686,66 грн за видатковою накладною №3445 від 08.09.2025, 405 423,00 грн за видатковою накладною №3539 від 15.09.2025 та 95 389,94 грн за видатковою накладною №3540 від 22.09.2025, у зв`язку з чим фактичний залишок основного боргу з цієї дати становив 587 762,26 грн.

Разом із тим за наступний розрахунковий період позивач визначає базою для нарахування процентних витрат 993 185,26 грн, тобто на 405 423,00 грн більше фактичного залишку заборгованості відповідача. При цьому різниця в сумі 405 423,00 грн точно відповідає платежу, здійсненому відповідачем 12.12.2025 за видатковою накладною №3539 від 15.09.2025, який, таким чином, у відповідній частині розрахунку позивачем фактично не врахований.

Аналогічно 18.12.2025 відповідачем сплачено 235 104,90 грн за видатковою накладною №3540 від 22.09.2025, унаслідок чого залишок основного боргу зменшився з 587 762,26 грн до 352 657,36 грн. Однак позивач і після здійснення зазначеного платежу продовжує використовувати для розрахунку процентних витрат суму 587 762,26 грн, тобто без її зменшення на фактично сплачені відповідачем 235 104,90 грн.

Отже, застосовані позивачем у розрахунку суми не відповідають фактичним залишкам заборгованості відповідача на відповідні дати та не змінюються відповідно до здійснених ним платежів. Така невідповідність унеможливлює встановлення того, що заявлені до стягнення 11 859,27 грн процентів розраховані саме на ту частину кредитних коштів, необхідність подальшого використання яких була безпосередньо зумовлена простроченням відповідача за спірним договором.

Таким чином, використані позивачем суми не узгоджуються ані з фактичними залишками заборгованості відповідача за договором поставки, ані з доказами руху кредитної заборгованості таким чином, щоб суд міг безпосередньо співвіднести кожну заявлену до стягнення суму процентів із конкретною сумою простроченого платежу відповідача.

За таких обставин поданий розрахунок не дає можливості виокремити із загальних витрат позивача на обслуговування кредитів саме ті додаткові процентні витрати, які не виникли б за умови своєчасного виконання відповідачем зобов`язання.

Саме по собі часове співвідношення між періодом прострочення відповідача та періодом нарахування позивачу процентів за кредитними договорами, так само як і подальше здійснення позивачем операцій з погашення кредитної заборгованості після отримання окремих платежів від відповідача, не свідчить про наявність прямого причинного зв`язку між порушенням відповідачем грошового зобов`язання та заявленою до стягнення сумою процентних витрат.

Наведені обставини в сукупності свідчать, що позивачем не доведено, що 11 859,27 грн становлять реальне зменшення його майнової сфери, яке настало саме та виключно внаслідок прострочення відповідача, а не є витратами на обслуговування кредитного фінансування, залученого позивачем раніше для здійснення власної господарської діяльності.

Отже, позивачем не доведено належними, допустимими та вірогідними доказами як реального розміру заявлених збитків у сумі 11 859,27 грн, так і наявності прямого причинного зв`язку між такими витратами та неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором, що виключає наявність усіх необхідних умов для покладення на відповідача відповідальності у вигляді їх відшкодування.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення 11 859,27 грн збитків задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи встановлені судом обставини справи, доведеність факту порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання, здійснений судом перерахунок заявлених до стягнення сум, часткове зменшення розміру пені, а також недоведеність позивачем складу цивільного правопорушення в частині заявлених збитків, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 21 309, 64 грн пені, 5 892,07 грн 3 % річних та 6 764,57 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов?язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 129, 233, 237-238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарммедальянс» (03170, місто Київ, вулиця Скарбова, будинок 1, ідентифікаційний код 38929750) 21 309 (двадцять одну тисячу триста дев`ять) грн 64 коп. пені, 5 892 (п`ять тисяч вісімсот дев`яносто дві) грн 07 коп. 3 % річних, 6 764 (шість тисяч сімсот шістдесят чотири) грн 57 коп. інфляційних втрат та 1 998 (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто вісім) грн 97 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань