Рішення № 140188574, 30.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2026Справа № 910/6169/26За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТТЕРРА ОЙЛ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМОІЛ»

про стягнення 1 222 373, 34 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕСТТЕРРА ОЙЛ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМОІЛ» про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1 222 373, 34 грн, з яких: 1 188 064, 20 грн основний борг, 3 028, 10 грн 3% річних, 1 000, 00 грн інфляційні втрати та 30 281, 04 грн пеня.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки нафтопродуктів №25-02-20-1 від 20.02.2025, у частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

03.06.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/6169/26. Справу визнано малозначною та постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

23.06.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній повідомив про часткове погашення основної заборгованості після звернення позивача до суду, а саме: 27.05.2026 у розмірі 100 000,00 грн, 17.06.2026 у розмірі 100 000,00 грн та 22.06.2026 у розмірі 100 000,00 грн, у зв`язку з чим зазначив, що залишок основного боргу становить 888 064,00 грн. Також відповідач заперечив проти заявленого позивачем попереднього розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 150 000,00 грн, посилаючись на неспівмірність таких витрат зі складністю справи та обсягом виконаної представником роботи.

07.07.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме платіжних інструкцій №645 від 26.06.2026 на суму 100 000,00 грн, №653 від 29.06.2026 на суму 100 000,00 грн та №681 від 03.07.2026 на суму 200 000,00 грн, разом із клопотанням про поновлення строку на їх подання.

27.08.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказу, а саме платіжної інструкції №859 від 26.08.2026 на суму 488 064,00 грн, разом із клопотанням про поновлення строку на їх подання. Також відповідач зазначив що вказаним платежем основну заборгованість було погашено в повному обсязі.

Розглянувши вказані клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву.

Разом із тим частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

При цьому відповідно до частини 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України одночасно з поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія, стосовно якої пропущено строк.

Як убачається з матеріалів справи, відзив на позов подано відповідачем 23.06.2026, тоді як платіжні інструкції №645, №653, №681 та №859 складені відповідно 26.06.2026, 29.06.2026, 03.07.2026 та 26.08.2026, тобто після подання відповідачем відзиву на позов.

Отже, на момент спливу встановленого частиною 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України строку відповідні докази об`єктивно не існували та не могли бути подані відповідачем разом із відзивом.

Водночас після здійснення відповідних платежів відповідач звернувся до суду з клопотаннями про поновлення строку на подання доказів та одночасно подав платіжні інструкції, якими підтверджуються обставини часткового, а в подальшому повного погашення основної заборгованості, тобто виконав вимоги частини 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, враховуючи, що неможливість подання зазначених доказів разом із відзивом була зумовлена об`єктивними причинами, які не залежали від відповідача, а самі докази мають значення для встановлення фактичного розміру та наявності основної заборгованості на час вирішення спору, суд визнає причини пропуску строку на їх подання поважними, поновлює відповідачу строк на подання платіжних інструкцій №645 від 26.06.2026, №653 від 29.06.2026, №681 від 03.07.2026 та №859 від 26.08.2026 та долучає їх до матеріалів справи.

01.09.2026 від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, з урахуванням якої позивач просить суд стягнути з відповідача суму грошових коштів у загальному розмірі 103 248, 28 грн, а саме: 83 260,82 грн пені, 8 300,67 грн 3% річних та 11 686,79 грн інфляційних втрат. Вказана заява, у зв`язку з перебуванням у відпустці, отримана суддею Карабань Я.А. 14.09.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2026 заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог залишено без розгляду, з підстав зазначених в ухвалі.

Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об?єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з?ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об?єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.02.2025 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №25-02-20-1 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого, постачальник передає у власність покупцю нафтопродукти (надалі - товар), а покупець приймає і сплачує їх вартість.

Згідно з п. 1.2. договору кількість, асортимент, ціна, умови поставки та місце поставки товару визначаються шляхом виставлення рахунків-фактур постачальником на підставі інформації, наданої покупцем у довільній формі каналами електронного зв`язку або на електронну пошту постачальника, зазначену в розділі 10 договору. Можливе відхилення фактичної поставки товару +/- 10 % від кількості Товару, погодженого до поставки згідно відповідного рахунку-фактури.

Відповідно до п. 3.5. договору, за результатом поставки партії товару постачальник на наступний робочий день формує та направляє покупцю видаткову накладну або акт приймання-передачі товару з використанням системи електронного документообігу EDI за допомогою комп`ютерної програми «M.E.Doc IS» із застосуванням електронного підпису (надалі - EDI-документ). У разі відсутності зауважень з боку покупця, останній здійснює підписання таких документів з використанням електронного підпису та системи EDI протягом 3 (трьох) робочих днів з дати внесення EDI-документів в систему EDI Стороною-відправником.

За умовами п. 3.10. договору строк поставки товару становить 20 (двадцять) робочих днів, після надходження на поточний рахунок постачальника грошових коштів здійсненої покупцем попередньої оплати у повному розмірі.

Згідно з п. 4.1. договору ціна товару зазначається і узгоджується сторонами у рахунках-фактурах, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними або актами приймання-передачі товару.

Відповідно до п. 4.3. договору покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% ціни, замовленої до поставки, у порядку встановленому п. 1.2. договору, партії товару протягом 3 (трьох) банківських днів, від дня, у якому постачальник виставив рахунок-фактуру та за реквізитами, вказаними в такому рахунку-фактурі. Сторони можуть шляхом укладання додаткової угоди до договору узгодити інший порядок оплати.

Згідно з п. 4.5. договору покупець здійснює розрахунок за товар у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою покупцем з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що сторони несуть повну матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов даного договору згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п. 5.2. договору, у випадку порушення покупцем строку оплати, якщо сторонами було укладено додаткову угоду про поставку товару на умовах відстрочення оплати його вартості, та з урахуванням положень ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу, України постачальник має право нарахувати, а покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з п. 8.1. договору, він набирає чинності з дня підписання його тексту уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, та діє до 31.12.2025, а в частині виконання грошових зобов`язань та відповідальності - до повного виконання.

Водночас п. 8.2. договору якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону про розірвання договору за 30 календарних днів до закінчення строку його дії, договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

Відповідно до п. 9.2. договору зміни, доповнення до договору, а так само розірвання договору за спільною згодою сторін договору оформлюються в письмовій формі, як додаткові угоди та підписуються уповноваженими представниками обох сторін.

Так, на виконання умов договору позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №23 від 17.04.2026 на загальну суму 1 988 064,00 грн за оливу базову SN-100 у кількості 23 400 кг.

21.04.2026 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 988 064,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №47 від 21.04.2026, за якою поставлено оливу базову SN-100 у кількості 23 400 кг.

Вказана видаткова накладна підписана з обох сторін без зауважень та заперечень.

У свою чергу, станом на момент звернення позивача до суду, відповідач частково оплатив поставлений товар на загальну суму 800 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: №351 від 17.04.2026 на суму 500 000,00 грн; №364 від 21.04.2026 на суму 100 000,00 грн та №384 від 29.04.2026 на суму 200 000,00 грн.

15.05.2026 позивач звернувся до відповідача з вимогою вих. №1 про погашення заборгованості в розмірі 1 240 110,97 грн, у якій зазначив про наявність заборгованості за поставлений за видатковою накладною №47 від 21.04.2026 товар та вимагав у п`ятиденний строк від дня отримання вимоги сплатити 1 188 064,00 грн основного боргу, а також 52 046,97 грн нарахованих інфляційних втрат та штрафних санкцій, а всього 1 240 110,97 грн. Направлення вказаної вимоги відповідачу підтверджується описом вкладення у цінний лист від 15.05.2026, а також фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 15.05.2026.

Відповіді на вказану вимогу матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки нафтопродуктів №25-02-20-1 від 20.02.2025, у частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом до суду про стягнення 1 188 064,20 грн основного боргу, 30 281,04 грн пені, 3 028,10 грн 3 % річних та 1 000,00 грн інфляційних втрат.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов?язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов?язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов?язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов?язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов?язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов?язок здійснити поставку товару, а у відповідача прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Як убачається із матеріалів справи, 17.04.2026 позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №23 на загальну суму 1 988 064, 00 грн.

21.04.2026 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 988 064, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною №47 від 21.04.2026.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.3. договору покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% ціни, замовленої до поставки, у порядку встановленому п. 1.2. договору, партії товару протягом 3 (трьох) банківських днів, від дня, у якому постачальник виставив рахунок-фактуру та за реквізитами, вказаними в такому рахунку-фактурі. Сторони можуть шляхом укладання додаткової угоди до договору узгодити інший порядок оплати.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи, що рахунок на оплату №23 на суму 1 988 064,00 грн виставлено позивачем 17.04.2026, що не заперечується відповідачем, останнім днем установленого п. 4.3. договору триденного строку для здійснення оплати було 22.04.2026, а тому прострочення виконання грошового зобов`язання розпочалося з 23.04.2026.

При цьому, суд зазначає, що до настання строку оплати відповідачем було частково сплачено вартість товару, а саме: 17.04.2026 - 500 000,00 грн та 21.04.2026 - 100 000,00 грн, у зв`язку з чим станом на 23.04.2026 розмір непогашеної заборгованості становив 1 388 064,00 грн.

У подальшому, 29.04.2026 відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару в розмірі 200 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №384 від 29.04.2026, у зв`язку з чим на момент звернення позивача до суду розмір непогашеної основної заборгованості становив 1 188 064,00 грн (1 988 064,00 грн - 500 000,00 грн - 100 000,00 грн - 200 000,00 грн).

Водночас, як убачається з матеріалів справи, після звернення позивача до суду відповідачем здійснено погашення основної заборгованості на загальну суму 1 188 064,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, а саме: №503 від 27.05.2026 на суму 100 000,00 грн; №591 від 17.06.2026 на суму 100 000,00 грн; №623 від 22.06.2026 на суму 100 000,00 грн; №645 від 26.06.2026 на суму 100 000,00 грн; №653 від 29.06.2026 на суму 100 000,00 грн; №681 від 03.07.2026 на суму 200 000,00 грн та №859 від 26.08.2026 на суму 488 064,00 грн.

Отже, основний борг відповідача перед позивачем у розмірі 1 188 064,00 грн, який існував на момент звернення позивача до суду, був повністю погашений відповідачем під час розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу).

Суд враховує, що закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення спору та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж предмет спору був відсутній до звернення до суду, така обставина є підставою для відмови в позові, а не для закриття провадження у справі.

Оскільки основна заборгованість у розмірі 1 188 064,00 грн існувала на момент звернення позивача до суду та була погашена відповідачем у повному обсязі під час розгляду справи, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 1 188 064,00 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, позивачем заявлено до стягнення 1 188 064,20 грн основного боргу, тоді як із вартості поставленого товару в розмірі 1 988 064,00 грн та здійснених до звернення до суду оплат у загальному розмірі 800 000,00 грн убачається наявність заборгованості саме в розмірі 1 188 064,00 грн.

Доказів виникнення в відповідача основної заборгованості в додатковому розмірі 0,20 грн матеріали справи не містять, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначенням ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов?язковим для виконання сторонами.

За порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 3 028,10 грн 3 % річних та 1 000,00 грн інфляційних втрат за травень 2026 року.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов?язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов?язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов?язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов?язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об?єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних у розмірі 3 028,10 грн за загальний період з 23.04.2026 по 22.05.2026, суд установив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення 3 % річних у розмірі 3 028,10 грн підлягає задоволенню.

Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 1 000,00 грн за травень 2026 року, суд установив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 000,00 грн підлягає задоволенню.

Крім цього, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором у частині своєчасної оплати поставленого товару позивачем заявлено до стягнення 30 281,04 грн пені за загальний період з 23.04.2026 по 22.05.2026.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов?язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов?язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов?язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 5.2. договору, у випадку порушення покупцем строку оплати, якщо сторонами було укладено додаткову угоду про поставку товару на умовах відстрочення оплати його вартості, та з урахуванням положень ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу, України постачальник має право нарахувати, а покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, згідно з п. 4.3. договору, покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% ціни, замовленої до поставки, у порядку встановленому п. 1.2. договору, партії товару протягом 3 (трьох) банківських днів, від дня, у якому постачальник виставив рахунок-фактуру та за реквізитами, вказаними в такому рахунку-фактурі. Сторони можуть шляхом укладання додаткової угоди до договору узгодити інший порядок оплати.

Крім цього, відповідно до п. 9.2. договору зміни, доповнення до договору, а так само розірвання договору за спільною згодою сторін договору оформлюються в письмовій формі, як додаткові угоди та підписуються уповноваженими представниками обох сторін.

Отже, зі змісту наведених умов договору вбачається, що сторони погодили загальний порядок розрахунків на умовах 100 % попередньої оплати, а застосування відповідальності у вигляді пені, передбаченої п. 5.2. договору, прямо пов`язали з порушенням строку оплати товару, поставленого на умовах відстрочення платежу, погодженого сторонами відповідною додатковою угодою.

Водночас матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами додаткової угоди, якою було б погоджено поставку товару за рахунком №23 від 17.04.2026 та видатковою накладною №47 від 21.04.2026 на умовах відстрочення оплати його вартості.

Сам по собі факт поставки позивачем товару до отримання його вартості в повному обсязі не свідчить про укладення сторонами передбаченої п.п. 4.3., 5.2. договору додаткової угоди про відстрочення оплати та не змінює погоджених сторонами умов щодо підстав застосування відповідальності у вигляді пені.

При цьому суд враховує правові висновки, викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

Так, у п. 7.13 цієї постанови Верховний Суд зазначив, що «необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність». У п. 7.14 вказаної постанови Верховний Суд також виходив із того, що можливість застосування неустойки залежить, зокрема, від передбачених договором або законом обставин, за настання яких вона застосовується, а також від погоджених умов її сплати.

Крім цього, у п. 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначено: «розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін».

Таким чином, правове значення має не лише сам факт прострочення грошового зобов`язання, а й настання саме тих обставин, з якими сторони договору пов`язали виникнення права на нарахування пені.

За таких обставин, оскільки передбачена п. 5.2. договору умова для нарахування пені - укладення сторонами додаткової угоди про поставку товару на умовах відстрочення оплати його вартості - у спірних правовідносинах відсутня, суд приходить до висновку, що правові підстави для нарахування відповідачу пені відсутні.

Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача 30 281,04 грн пені задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов?язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3 028,10 грн 3 % річних та 1 000,00 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір».

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 328,00 грн.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 1 222 373,34 грн, які мають майновий характер.

Отже, за подання даної позовної заяви в електронній формі підлягав сплаті судовий збір у розмірі 14 668,48 грн (1 222 373,34 грн х 1,5 % х 0,8).

Як убачається з матеріалів справи, позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір за платіжною інструкцією №201 від 22.05.2026 у розмірі 14 668,48 грн.

Разом із тим, як установлено судом, після пред`явлення позову відповідачем у повному обсязі погашено основну заборгованість у розмірі 1 188 064,00 грн, у зв`язку з чим провадження в справі в указаній частині підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);

5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, у зв`язку із закриттям провадженням у частині, у зв`язку з відсутністю предмета спору, позивач має право на повернення судового збору в загальному розмірі 14 256,77 грн.

На підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивачем клопотання про повернення з Державного бюджету сплаченої суми судового збору за подання цього позову не заявлялось, а тому в суду наразі відсутні підстави для повернення позивачу сплаченої суми судового збору.

Суд роз`яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідним клопотанням у порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Щодо іншої частини судового збору, то, враховуючи часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3 028,10 грн 3 % річних та 1 000,00 грн інфляційних втрат, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 48,34 грн судового збору.

Водночас у задоволенні позовних вимог про стягнення 30 281,04 грн пені та 0,20 грн основного боргу, тобто в загальному розмірі 30 281,24 грн, судом відмовлено, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 363,37 грн покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження в справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1 188 064,00 грн закрити.

2. У іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМОІЛ» (01004, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 17, офіс 16, кімната 2, ідентифікаційний код 45154241) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТТЕРРА ОЙЛ» (01015, місто Київ, вулиця Лаврська, будинок 16, ідентифікаційний код 45415318) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 10 коп. 3 % річних, 1 000 (одну тисячу) грн 00 коп. інфляційних втрат та 48 (сорок вісім) грн 34 коп. судового збору.

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань