Рішення № 140188304, 30.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2026Справа № 910/3247/26Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі

1. Луцької міської ради

2. Західного офісу Держаудитслужби

до 1. Комунального підприємства "Ласка" Луцької міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА"

про визнання недійсними додаткових угод, стягнення 34 047,70 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради, Західного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Ласка" Луцької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" з вимогами про визнання недійсними: додаткову угоду №1 від 14.01.2025, додаткову угоду №2 від 06.03.2025, додаткову угоду №3 від 31.10.2025 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №37-25/176 від 30.12.2024, укладеного між Комунальним підприємством "Ласка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА";

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" на користь Луцької міської ради в дохід місцевого бюджету 34 047,70 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додаткові угоди укладено з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що є підставою для визнання їх недійсними на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Крім того, з відповідача 2. підлягають стягненню 34 047,70 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного Кодексу України, що становить різницю між сумою, що фактично перераховано відповідачу 2. та сумою, що підлягала сплаті за електроенергію за ціною договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач 1. правом на подачу відзиву на позов не скористався, ухвалу суду від 01.04.2026 в електронному вигляді отримано ним в його електронному кабінеті 03.04.2026, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

17.04.2026 відповідач 2. подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що прокурор безпідставно посилається на невідповідність оспорюваних додаткових угод вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 "Про публічні закупівлі", оскільки цим Законом у редакції, яка діяла в період дії договірних взаємовідносин сторін, передбачено можливість неодноразового збільшення ціни за одиницю товару та одночасно жодним чином не обмежено загального відсотка підвищення такої ціни. Окрім того, зауважує, що збільшував ціну товару саме на той відсоток, на який відбулося коливання цін, але не більше ніж граничний розмір, визначений Законом. Також вказав на відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду з даним позовом.

22.04.2026 прокурор подав суду відповідь на відзив, в якій заперечував проти викладених відповідачем 2. у відзиві на позов обставинах.

24.04.2026 позивач 2. подав суду пояснення.

28.04.2026 відповідач 2. подав суду заперечення на відповідь на відзив.

04.05.2026 прокурор подав суду пояснення.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Комунальним підприємством «Ласка» Луцької міської ради (відповідач 1.) проведено закупівлю №UA-2024-12-06-001614-a з предметом: «Електрична енергія».

За результатами якої між відповідачем 1. (Споживач) та з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" (відповідач 2., Постачальник) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №37-25/176 від 30.12.2024.

За цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (спожитої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, яка зазначена у Додатку 2 до Договору.

Згідно з Додатком № 2 до Договору, ціна електричної енергії як товару (кВт/ год) становить 5,7 грн/кВт*год без ПДВ, а ціна електричної енергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) - 7,474284 грн/кВт*год.

Згідно п. 4.6 Договору, керуючись положеннями п. 19. Особливостей та відповідно до умов Додатку №3 до Договору, ціна за одиницю Товару може змінюватись Сторонами у наступних випадках: зменшення ціни закупівлі одиниці Товару у разі коливання такої ціни на ринках електричної енергії «на добу наперед» та «внутрішньодобовий ринок» торгової зони «Об`єднана енергетична система України» (далі - Ринки електроенергії); збільшення ціни за одиницю Товару в разі коливання ціни такого Товару на Ринках електроенергії, що відбулося з моменту укладення цього Договору або останнього внесення змін до Договору в частині зміни ціни за одиницю Товару. Зміна ціни за одиницю Товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого Товару на Ринках електроенергії (відсоток збільшення ціни за одиницю Товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого Товару на Ринках електроенергії) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в цьому Договорі на момент його укладення (визначена в п. 4.1. Договору).

У разі коливання ціни закупівлі одиниці Товару на Ринках електроенергії заінтересована Сторона письмово звертається до іншої Сторони листом, в якому пропонує нову ціну закупівлі одиниці Товару з урахуванням коливання такої ціни на Ринках електроенергії порівняно із ціною закупівлі одиниці Товару, визначеною в п.1. Додатку 3 до цього Договору, але не більше ніж на відсоток коливання ціни Товару на Ринках електроенергії у бік збільшення.

4.6.3. зміни встановлених згідно із законодавством регульованих цін (тарифів) і нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в Договорі.

Зміна ціни за одиницю Товару здійснюється шляхом укладання додаткової угоди про внесення змін до цього Договору в частині коригування ціни Договору без зміни обсягів фактичного споживання Товару Споживачем зі зміною вартості Договору або коригування обсягів фактичного споживання Товару Споживачем без зміни вартості Договору.

Додатком 3 до Договору передбачено порядок зміни ціни електричної енергії, зокрема: 2.1. Порядок зміни ціни у зв`язку зі зміною регульованих цін (тарифів). Сторони вносять до договору зміни у разі зміни регульованих цін (тарифів) з моменту набрання чинності нормативно-правовим актом, яким встановлено (змінено) регульовану ціну (тариф) та відповідно ціна за одиницю Товару змінюється, але не раніше дати укладення цього Договору. Постачальник письмово звертається до Споживача щодо зміни ціни за одиницю Товару. Підтвердженням необхідності внесення таких змін є чинні (введені в дію в порядку, встановленому законодавством) нормативно-правові акти уповноважених на це органів щодо встановлення (зміни) регульованого тарифу на передачу електричної енергії. Сума Договору при цьому може змінюватися в залежності від таких змін в бік збільшення або в бік зменшення, при цьому обсяг Товару приводиться у відповідність, залежно від наявного фінансування Споживача (у разі неможливості Споживача збільшити суму Договору, обсяг Товару зменшується). 2.2. Порядок зміни ціни у зв`язку зі зміною середньозважених цін на електроенергію на ринку "на добу наперед".

Зміна істотних умов Договору у зв`язку зі зміною середньозважених цін на електроенергію на ринку "на добу наперед" (далі - РДН) здійснюється на вимогу однієї із Сторін на таких умовах: підставою для зміни умов цього Договору є показники середньозважених цін на РДН в ОЕС України за даними АТ «ОПЕРАТОР РИНКУ» на офіційному сайті https://www.oree.com.ua.

У подальшому між сторонами підписано 3 додаткові угод, якими збільшено ціну за одиницю товару, а саме:

- додатковою угодою №1 від 14.01.2025 шляхом збільшення величини тарифу на послуги з передачі електроенергії (із 0,52857 грн до 0,68623 грн за 1 кВт/год без ПДВ, згідно постанови НКРЕКП від 19.12.2024 №2200), ціна за одиницю товару (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) становить 7,663476грн/кВт*год. або на 2,5 % відповідно по первинної ціни, зазначеної у договорі. Вказана ціна починає застосовуватись до договірних відносин з 01.01.2025.

- додатковою угодою №2 від 06.03.2025 - ціна електроенергії (як товару у складі договірної ціни) зросла із 5,7 грн до 5,944160 грн за 1 кВт/год без урахування суми ПДВ. Ціна за одиницю товару (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) становить 7,956468 грн/кВт*год, або на 6,5 % відповідно по первинної ціни, зазначеної у договорі. Вказана ціна починає застосовуватись до договірних відносин з 01.03.2025;

- додатковою угодою №3 від 31.10.2025 - ціна електроенергії (як товару у складі договірної ціни) зросла до 6,26943 грн за 1 кВт/год без урахування суми ПДВ. Ціна за одиницю товару (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) становить 8,346792 грн/кВт*год або на 11,7 % відповідно по первинної ціни, зазначеної у договорі.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідачем 2. на виконання Договору згідно актів приймання-передачі обсягів електричної енергії поставлено відповідачу 1. 71 674 кВт*год електричної енергії на загальну суму 569 759,53 грн.

Згідно з наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями на виконання Договору зазначену вище суму сплачено в повному обсязі.

З огляду на викладене, здійснюючи розрахунок за поставлену електричну енергію за ціною, визначеною за умовами Договору, комунальне підприємство повинне було сплатити за поставлену електричну енергію в обсязі 71674 кВт*год кошти у розмірі 535 711,83 грн з ПДВ (71674* 7,474284).

Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 34 047,7 грн (569 759,53 - 535 711,83).

Як вказує прокурор відповідачем 1. за електричну енергію переплачено бюджетних коштів на суму 34 047,70 грн. по відношенню до спірного договору, а тому ним заявлені вимоги про визнання недійсними спірних додаткових угод, оскільки останні укладені всупереч Закону України "Про публічні закупівлі", та просить стягнути з відповідача грошових коштів в розмірі 34 047,70 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного Кодексу України, що становить різницю між сумою бюджетних коштів, які фактично перераховано відповідачу та сумою, що підлягала сплаті за електроенергію за ціною договору.

Укладений між сторонами спору договір за своєю правовою природою є договором поставки, який укладений за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі" (тут і надалі у редакції, чинній станом на дату укладення договору та додаткових угод до нього).

Матеріали справи свідчать про те, що сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою зазначеного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

За пунктами 6, 11 та 22 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі":

- договір про закупівлю це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару;

- замовники це суб`єкти, визначені згідно із ст. 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону;

- предмет закупівлі це товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку;

За приписами ч. 4 ст. 41 вказаного Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно п. 1, 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

В абзаці 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, за якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно в випадках, визначених ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за п. 2 - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Метою регулювання, передбаченого ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі № 927/4058/21, від 22.06.2022 року у справі № 917/1062/21, від 07.12.2022 року у справі 927/189/22, прийнятих у подібних правовідносинах, за наслідками розгляду спорів про визнання недійсними додаткових угод, що були укладені під час дії нової редакції Закону України "Про публічні закупівлі", яка вступила в законну силу 20.12.2020 року та застосовується до спірних правовідносин.

У п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 року у справі № 922/2321/22 суд також дійшов наступного правового висновку: "У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.".

Спірний договір про постачання електричної енергії укладений між відповідачами за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", і на момент підписання договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог частини 3 статті 180 Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".

Таким чином, суд зазначає, що необхідність внесення зазначених змін до ціни договору не можна вважати обґрунтованою та такою, що підтверджена документально.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Перемога в тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше необґрунтоване підвищення шляхом укладення відповідних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі".

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (стаття 13 Цивільного кодексу України).

Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, підприємець гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Продавець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. В силу особливостей ціна на природний газ є динамічною, про що не міг не знати та не враховувати відповідач, проводячи свою діяльність на ринку та формуючи тендерну пропозицію щодо спірної закупівлі.

Покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Відповідач 1. мав право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному договорі, однак, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо необґрунтованих пропозицій відповідача про збільшення ціни, підписало спірні додаткові угоди, як наслідок, ціна одиниці товару значно збільшилась.

Укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар, за відсутності для цього визначених Законом України "Про публічні закупівлі" підстав, спотворює результати торгів та нівелює економію, яка була отримана під час підписання договору.

Більш того, як уже наголошувалось, Законом України "Про публічні закупівлі" прямо передбачена імперативна вимога для зміни істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару), а саме: ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%, тобто обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в первинному договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Шляхом укладення спірних додаткових угод відбулося збільшення ціни товару більше, ніж дозволено Законом - більше 10%.

Заперечення відповідача 2. з цього приводу спростовуються встановленими вище обставинами.

Крім того, Законом№ 1530-ІХ внесено зміни до Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено пункт 2 частини п`ято статті 41 цього Закону в такій редакції: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії". Внесеними Законом № 1530-IX мінами у першому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII слова "підписання договору про закупівлю" замінені словами "підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", а друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом" природного". Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.

На відміну від норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIIIу редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що зміст додаткових угод № 3 від 27.01.2021 та № 4 від 22.02.2021 до Договору № 1 про закупівлю (постачання) електричної енергії від 23.12.2020 суперечить вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що зумовлює підстави для визнання додаткових угод недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України у випадку, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 24.01.2024 року у справі №922/2321/22 зазначила, що грошові кошти (різниця між ціною за одиницю товару передбачена договором і додатковою угодою) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Як встановлено матеріалами справи позивачем не отримана електрична енергія, або надмірно сплачені кошти, складають 34 047,70 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Статтею 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Фінансування та оплата електроенергії за Договором здійснювались за рахунок коштів місцевого бюджету.

Таким чином, з урахуванням вимог ст. ст. 3, 23 Бюджетного кодексу України, безпідставно отримані відповідачем у результаті укладення спірних додаткових угод кошти, мають бути повернуті в дохід місцевого бюджету.

Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами у справі щодо ціни за одиницю товару мали регулюватись договором, то внаслідок виконання відповідачем 1. своїх зобов`язань фінансового характеру за додатковими угодами відповідачем 2. безпідставно отримало грошові кошти у розмірі 34 047,0 грн., а тому відповідно до вимог ст.ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України з відповідача 2. на користь Луцької міської ради піддягає стягненню 34 047,70 грн. безпідставно одержаних коштів, а позов в цій частині вимог також підлягає задоволенню.

При цьому суд відхиляє як безпідставні заперечення відповідача проти позовних вимог, які обґрунтовані тим, що збільшення ціни електричної енергії за Договором була зумовлена зміною регульованих цін (тарифів) на послуги з передачі та розподілу електричної енергії, з огляду на відсутність доказів таких тверджень.

Щодо наявності у прокурора повноважень на звернення до суду з даним позовом, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 3 статті 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Відповідно до прийнятої Європейською Радою стратегії соціально-економічного розвитку Європейського Союзу до 2020 року "Європа 2020" та Директиви 2014/24/EU Європейського Парламенту та Ради ЄС від 26.02.2014, державні закупівлі відіграють ключову роль у забезпеченні раціонального, стійкого економічного зростання держави, як один із ринкових інструментів для створення умов до найбільш ефективного використання державних коштів.

Відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтею 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, не житлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Приписами ч. 2 ст. 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 цієї ж статті самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Відповідно до ст. 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

У відповідності до ст. 70 Бюджетного кодексу України, видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов`язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтями 89-91 цього Кодексу. Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів витрачаються на заходи, передбачені рішенням про місцевий бюджет відповідно до законодавства.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 89 Бюджетного кодексу України, до видатків, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, належать видатки на освіту.

Пунктами 6, 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, визначено принципи цільового та ефективного використання бюджетних коштів, дотримання яких забезпечується використанням бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, задля досягнення якісного запланованого результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.

Учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов`язками з управління бюджетними коштами) (ч. 3 ст. 19 Бюджетного кодексу України).

Пунктом 24 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається нецільове використання бюджетних коштів учасником бюджетного процесу.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.3 Статуту КП «Ласка», затвердженого рішенням Луцької міської ради від 22.12.2025 №86/82, а також даних ЄДРПОУ, засновником КП «Ласка» є Луцька міська рада.

Також, відповідно до інформації, наявної на веб-сайті «openbudget.gov.ua», КП «Ласка» є одержувачем бюджетних коштів, а Луцька міська рада - головним розпорядником бюджетних коштів.

Згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 60 цього Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування.

З урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців селища, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладання органом місцевого самоврядування незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Укладення оспорюваних додаткових угод до Договору всупереч норм Закону України "Про публічні закупівлі" є прямим порушенням законності в бюджетній сфері.

Пунктом 15 ч. 4 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено повноваження щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян де серед іншого, зазначено, що міський голова звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів прокурора про те, що звертаючись з даною позовною заявою до суду, він виконує конституційну функцію, закріплену в ст. 131-1 Конституції України, шляхом представництва інтересів держави у суді у виключних випадках.

Такі випадки передбачено ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", за приписами якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено висновки про те, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він наділений відповідними повноваження для їх захисту інтересів держави, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається (постанова Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 4/166 "б").

Аналогічні правові позиції Верховного суду щодо наявності підстав для представництва органами прокуратури інтересів держави викладені у постановах від 01.03.2018 у справі №922/1361/17, від 13.03.2018 у справі №911/620/17, від 25.09.2018 у справі №804/2244/18, від 17.10.2018 у справі №910/11919/17, від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, від 25.03.2019 у справі №469/580/16-ц.

Аналіз позицій Верховного Суду вказує на те, що лише звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи (зокрема, листування) не відповідають вимогам чинного законодавства, зазначеним позиціям.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

При цьому, укладення оспорюваних додаткових угод до Договору всупереч норм Цивільного кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі" є порушенням законності в бюджетній системі, порушує принципи добросовісної конкуренції, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій, та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель. Таке звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності та цільового використання коштів державного підприємства.

Саме Луцька міська рада наділена повноваженнями щодо використання бюджетних коштів, переданих їй радою для забезпечення потреб громади, контролю за їх використанням, здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (зокрема, коштів місцевого бюджету).

Луцькою окружною прокуратурою, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», скеровано на адреси Луцької міської ради та Західного офісу Держаудитслужби відповідні листи №53-453вих-26 від 21.01.2026 та №53-1650вих-26 від 16.03.2026 відповідно, якими повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткових угод до Договору постачання електричної енергії.

Водночас, жодним із перелічених вище органів не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред`явлено до суду позову про визнання недійсними додаткових угод до договору від 30.12.2024 №37-25/176, якими збільшувалася ціна за одиницю товару, та стягнення із постачальника електроенергії до бюджету коштів, безпідставно отриманих за такими угодами

Відтак, маючи відповідні правомочності для звернення до суду з цим позовом, уповноважений орган надані йому повноваження не використав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про доведення прокурором факту бездіяльності вищевказаних органів, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави, відтак, доводи відповідача 2. з цього приводу безпідставні.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача 2., з вини якого виник спір.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними додаткові угоди: № 1 від 14.01.2025, № 2 від 06.03.2025, № 3 від 31.10.2025 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №37-25/176 від 30.12.2024, укладеного між Комунальним підприємством "Ласка" Луцької міської ради (43018, місто Луцьк, вулиця Магістральна, будинок 23, код 38474631) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" (04116, місто Київ, вулиця Старо-Київська, будинок 14, код 44878589).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" (04116, місто Київ, вулиця Старо-Київська, будинок 14, код 44878589) на користь Луцької міської ради (43025, м. Луцьк, вул. Б.Хмельницького, 19, код 34745204) 34 047 (тридцять чотири тисячі сорок сім) грн. 70 коп. безпідставно одержаних коштів.

4. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" (04116, місто Київ, вулиця Старо-Київська, будинок 14, код 44878589) на користь Волинської обласної прокуратури (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код 02909915) 10 649 (десять тисяч шістсот сорок дев`ять) грн. 60 коп. судового збору.

5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.

Суддя О.М.Ярмак