Рішення № 140184494, 30.09.2026, Сновський районний суд Чернігівської області (до 25.04.2025 - Щорський районний суд Чернігівської області)

Справа № 749/968/26

Номер провадження 2/749/624/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

30 вересня 2026 року Сновський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Чигвінцева М.С.

за участю секретаря Михалевич М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Сновськ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №749/968/26 за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 10288,08 грн та понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» (далі - Первісний кредитор) та відповідачем в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 131921, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 5400,00 грн строком на 90 днів (до 28.05.2025) зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,72 % на добу (262,8 % річних), а також комісії за надання, обслуговування і повернення кредиту у розмірі 25 % від суми кредиту.

19.12.2025 між Первісним кредитором та позивачем укладено договір факторингу № 19122025/2, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру боржників від 19.12.2025.

Відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 20.02.2026 утворилась заборгованість у розмірі 10288,08 грн, з яких: 5400,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3538,08 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1350,00 грн - заборгованість за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту (комісія).

Позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість у повному обсязі, а також судові витрати: судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15500,00 грн.

Ухвалою Сновського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2026 року, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі та постановлено розгляд справи проводити в спрощеному порядку із викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розглядати справу за відсутності представника позивача, не заперечував проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, зокрема судом було розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання по справі № 749/968/26 відповідача ОСОБА_1 . Відзиву на позовну заяву не подала, доказів поважності причин неявки та неподання відзиву суду не надала.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Враховуючи наявність умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, 30 вересня 2026 року судом постановлено ухвалу про здійснення заочного розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, жодних заяв від нього не надходило, та у строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подав, будь-яких інших клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.

Завданнями цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя (ч.1 ст. 5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Приписами ст.ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 28.02.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 131921, підписану відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL2915, надісланим 28.02.2025 на номер її мобільного телефону НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» про ідентифікацію.

Відповідно до пунктів 1.1-1.5 договору Товариство надало Клієнту фінансовий кредит у розмірі 5400,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності строком на 90 днів, тобто до 28.05.2025. За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 262,8 % річних від суми кредиту з розрахунку 0,72 % на добу, тип процентної ставки - фіксована (п. 1.3 договору).

За послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок та юридичне оформлення, Клієнт сплачує Товариству 25 % від суми фінансового кредиту, що становить 1350,00 грн (п. 1.4 договору).

Факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 5400,00 грн підтверджується підтвердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів, згідно з яким 28.02.2025 о 20:30 год. на платіжну картку № НОМЕР_2 перераховано грошові кошти в сумі 5400,00 грн з призначенням платежу «Выдача кредита №131921» (номер транзакції 44076-74114-31714, код авторизації 618598).

19.12.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Венера Фінанс» (Фактор) укладено договір факторингу № 19122025/2, за умовами якого Фактор набув усіх прав вимоги Клієнта до боржників, вказаних у Реєстрі прав вимоги, включаючи право вимоги за кредитним договором № 131921 від 28.02.2025, укладеним з відповідачем.

Факт переходу до позивача права вимоги за вказаним кредитним договором підтверджується витягом з реєстру боржників від 19.12.2025 до договору факторингу № 19122025/2, згідно з яким загальний розмір заборгованості відповідача станом на дату відступлення становив 10288,08 грн (5400,00 грн - тіло кредиту, 1350,00 грн - комісія, 3538,08 грн - проценти).

Факт сплати позивачем фінансування Первісному кредитору за договором факторингу підтверджується платіжними інструкціями № 182 від 19.12.2025 на суму 700 000,00 грн, № 211 від 22.01.2026 на суму 650 000,00 грн та № 235 від 18.02.2026 на суму 650 000,00 грн.

Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором № 131921, станом на 20.02.2026 заборгованість відповідача перед позивачем становить 10288,08 грн, з яких: 5400,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 3538,08 грн - прострочена заборгованість за відсотками, 1350,00 грн - прострочена заборгованість за комісією.

20.03.2026 позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором, якою повідомив відповідача про відступлення права вимоги, наявність заборгованості у розмірі 10288,08 грн та необхідність її погашення протягом 30 днів з дня отримання вимоги. Доказів виконання відповідачем цієї вимоги чи погашення заборгованості матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 207, пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (стаття 642 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 стаття 1048 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частиина 1 стаття 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Так, зазначений вище договір укладений в електронній формі.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Частинами 12,13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд у постанові по справі №243/6552/20 зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Згідно пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

В Кредитному договорі зазначені особисті дані відповідача, а саме: місце проживання, дані паспорта, РНОКПП.

Доказів, що вказаний у договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, сторонами не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження відповідач не міг би отримати кредитні кошти.

Будь-які докази протиправності дій третіх осіб щодо ОСОБА_1 , які стосуються підписання кредитного договору, у матеріалах справи відсутні.

Отже, надані позивачем докази в сукупності підтверджують факт укладення між Первісним кредитором та відповідачем кредитного договору № 131921 від 28.02.2025, який підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором KL2915. Факт надання відповідачу кредитних коштів у сумі 5400,00 грн підтверджується належним та допустимим доказом - підтвердженням про здійснення переказу грошових коштів на платіжну картку відповідача, номер якої збігається з реквізитами, зазначеними у кредитному договорі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України, передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В порядку статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Матеріалами справи, а саме договором факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025, витягом з реєстру боржників від 19.12.2025 та платіжними інструкціями про сплату Фактором фінансування Клієнту, підтверджується дійсність відступлення права вимоги за кредитним договором № 131921 та набуття позивачем статусу кредитора відповідача. Доказів визнання договору факторингу недійсним чи погашення заборгованості первісному кредитору матеріали справи не містять.

Отже, позивач наділений правом грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 131921 від 28.02.2025 року.

Вирішуючи питання щодо заявленого розміру заборгованості, суд зазначає наступне.

Відповідач кредитні кошти отримала, проте у визначений договором строк та в подальшому не повернула, доказів протилежного суду не надано, а тому наявні правові підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5400,00 грн.

Відповідно до Додатку № 1 до договору про надання фінансового кредиту № 131921 від 28.02.2025 (Графік розрахунків та загальна вартість кредиту), який підписаний сторонами електронним підписом і є невід`ємною частиною договору, загальний розмір процентів за користування кредитом за весь погоджений сторонами строк кредитування (90 днів) становить 3499,20 грн (рядок «УСЬОГО» графи «проценти»).

Позивач же просить стягнути проценти в розмірі 3538,08 грн, що на 38,88 грн перевищує суму, погоджену сторонами у Графіку розрахунків. Детального розрахунку, який обґрунтовував би нарахування процентів у розмірі, що перевищує погоджену Графіком суму (із зазначенням формули та періоду додаткового нарахування), позивачем до матеріалів справи не долучено.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Оскільки надані позивачем докази (виписка з особового рахунку, вимога про виконання зобов`язань) не містять обґрунтування нарахування процентів у розмірі, що перевищує погоджену сторонами у Графіку розрахунків суму, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення процентів підлягають задоволенню лише в межах документально підтвердженого й погодженого сторонами розміру - 3499,20 грн, а в частині 38,88 грн (3538,08 грн - 3499,20 грн) - відмовити як недоведені належними та допустимими доказами.

Щодо стягнення комісії за надання, обслуговування і повернення кредиту.

Судом встановлено, що пунктом 1.4 кредитного договору № 131921 передбачено сплату Клієнтом комісії за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту у розмірі 25 % від суми кредиту, що становить 1350,00 грн.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта плати за придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання фінансових послуг.

Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі № 176/585/17 зазначив, що виходячи зі змісту вищевказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку (іншої фінансової установи), який отримав на те ліцензію, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, то така операція, як моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку (фінансової установи) та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором.

Таким чином, сплата позичальником на користь банку комісії у вигляді винагороди за надання кредиту та/або за зміну умов договору є нікчемною, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабшої сторони договору, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.

Банк чи інша фінансова установа, не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє кредитодавець або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк чи інша фінансова установа, яка надає кредит неповноважні стягувати з позичальника плату (комісію) за його надання та управління кредитом, адже такі дії не становлять окрему фінансову послугу, яку б замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п.29 постанови Верховного Суду у справі № 363/1834/17).

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 686/1696/15-ц від 09.12.2020, № 622/1148/13-ц від 09.12.2020, № 236/2227/17-ц від 09.12.2020, № 724/1391/16-ц від 25.11.2020, № 483/2022/17-ц від 11.11.2020 та інших.

Відповідні висновки Верховного Суду стосуються усіх суб`єктів фінансових послуг з надання кредиту (позики).

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство допускає можливість встановлення у договорі споживчого кредиту комісії, пов`язаної з наданням та обслуговуванням кредиту. Водночас правомірність такої комісії залежить від визначення у договорі конкретного переліку додаткових чи супутніх послуг, за які вона справляється, а також належного погодження таких послуг зі споживачем.

У спірному випадку умовами кредитного договору передбачено сплату комісії за надання кредиту, однак сам договір не містить визначення переліку конкретних послуг, які надавалися позичальнику та за які встановлено відповідну плату. Позивачем також не надано належних і допустимих доказів фактичного надання таких додаткових послуг та погодження їх вартості відповідачем при укладенні договору.

За таких обставин умова пункту 1.4 кредитного договору № 131921 від 28.02.2025 щодо сплати комісії за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту у розмірі 1350,00 грн є неправомірним, а тому вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 131921 від 28.02.2025 у розмірі 8899,20 грн, з яких: 5400,00 грн - тіло кредиту, 3499,20 грн - проценти за користування кредитом. У задоволенні решти позовних вимог у розмірі 1388,88 грн (38,88 грн процентів та 1350,00 грн комісії) - відмовити.

Згідно із частин 1, 3 статті 133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в позовній заяві просив відшкодувати понесені витрати на правничу допомогу в суді в розмірі 15 500 грн.

Відповідно до статті 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.

Частинами другою-четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат необхідно:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір № 09/04/2026 про надання правової допомоги від 09.04.2026, укладений між ТОВ «ФК «Венера Фінанс» та Адвокатським бюро «Пархомчук та Партнери» в особі адвоката Пархомчука С.В., за умовами якого вартість правової допомоги обчислюється виходячи з погодинної ставки 3000 грн за годину фактично витраченого часу, і просив стягнути 15500,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачені такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи вказані у статтях 137, 141 ЦПК України критерії.

Відповідно до частин 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Враховуючи наведені обставини, предмет спору, ціну позову, складність справи, яка не є унікальною, не потребувала значного часу для підготовки матеріалів позовної заяви, виходячи із засад реальності, співмірності та справедливості суд вважає, що з відповідача на користь ТОВ «Фінансова Компанія "Венера Фінанс» підлягає стягненню 7 000 грн. витрат на правничу допомогу в суді.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Позовні вимоги задоволені частково - у розмірі 8899,20 грн з 10288,08 грн заявлених (86,5 %), тому відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: 2662,40 грн ? 8899,20 грн / 10288,08 грн = 2302,98 грн.

Керуючись ст.ст. 512, 514, 526, 527, 530, 610, 611, 625, 638, 639, 652, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст.ст. 133, 141, 259, 263, 265,268, 273,354 ЦПК України, ст.ст. 3,11,12 ЗУ «Про електронну комерцію», суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» (код ЄДРПОУ 43561872, юридична адреса: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, оф. 703) заборгованість за кредитним договором № 131921 від 28.02.2025 у розмірі 8899 (вісім тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять) грн 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» (код ЄДРПОУ 43561872, юридична адреса: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, оф. 703) судовий збір у розмірі 2302 (дві тисячі триста дві) грн 98 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» (код ЄДРПОУ 43561872, юридична адреса: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, оф. 703) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Сновський районний суд Чернігівської області відповідно до п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.

Суддя М.С. Чигвінцев