Рішення № 140181905, 30.09.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1195/26

Провадження № 2/302/717/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Повідайчика О.І.

за участі:

секретаря судового засідання Куруц В.І.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі судових засідань в селищі Міжгір`я Хустського району Закарпатської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Міжгірської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно за законом,

В С Т А Н О В И В:

02 вересня 2026 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка 1, спадкоємиця 1) та ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 , позивачка 2, спадкоємиця 2), діючи через представницю адвокатку Гренджа Вікторію Юріївну, звернулися до суду з цим позовом до Міжгірської селищної ради (далі Міжгірська селищна рада, рада, відповідач), який обґрунтовували таким. ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Міжгір`я Міжгірського району Закарпатської області, помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який доводився позивачці 1 батьком, а позивачці 2 - чоловіком. До складу спадщини за ним увійшов житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який був побудований в 1980 році. Позивачі належать до спадкоємців за законом першої черги, прийняли спадщину в установлений законом строк шляхом постійного проживання з спадкоємцем на час відкриття спадщини та звернулись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину. Державний нотаріус Міжгірської нотаріальної контори відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно та відсутність інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо вказаного житлового будинку. За відсутності інших способів захисту свого права власності позивачки звернулись із цим позовом до суду, який обґрунтували зазначеними фактичними обставинами з посиланням на відповідні докази й норми законодавства та просили визнати за кожною з них право власності на 1/2 частку на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

03 вересня 2026 року ухвалою судді було відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання.

Позивачі в підготовче засідання не з`явилися.

Представниця позивачів адвокатка Гренджа В.Ю. подала суду заяву від 23 вересня 2026 року, в якій просила розглянути справу без участі позивачок та їх представниці, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.

Відповідач Міжгірська селищна рада явку представника в судове засідання не забезпечила, 21.09.2026 подала суду заяву в якій просила розглянути справу без участі представника відповідача. З поданої заяви слідує визнання позову Міжгірською селищною радою.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки відповідач визнав позов й таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи законних інтересів третіх осіб, з врахуванням характеру спірних правовідносин, суб`єктного складу сторін і обставин справи, відповідно до наведених норм процесуального закону суд доходить висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому засіданні.

За наявними доказами суд встановив такі фактичні обставини справи.

ОСОБА_3 , 1955 р.н. на підставі рішення виконкому Міжгірської районної ради про виділення земельної ділянки під будівництво нового житлового будинку № 306 від 09.09.1960 та договору про надання дозволу на безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку № 3734 від 15.08.1961 у 1980 році завершив будівництвом житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначений будинок був збудований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,07 га для будівництва й обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка). Вказані обставини підтверджуються довідкою Виконавчого комітету Міжгірської селищної ради від 11.06.2026 № 16-08/953 (а.с. 17).

29 липня 1982 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 уклав шлюб з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , внаслідок чого дружина змінила прізвище на « ОСОБА_5 », що доводиться свідоцтвом про укладення шлюбу від 29.07.1982 серії НОМЕР_1 (а.с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_5 в подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 народилась дочка ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 16.01.1996 серії НОМЕР_2 (а.с. 14).

30 серпня 2014 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , внаслідок чого змінила прізвище на « ОСОБА_8 », що доводиться свідоцтвом про шлюб від 30.08.2014 серії НОМЕР_3 (а.с. 15).

Вказаними доказами в сукупності та взаємозв`язку підтверджується, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 доводився чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 52 років помер ОСОБА_3 , що доводиться свідоцтвом про смерть від 04.02.2008 серії НОМЕР_4 (а.с.8).

З довідки Виконавчого комітету Міжгірської селищної ради від 06.05.2020 № 1683 (а.с. 16) слідує, що ОСОБА_3 , 1955 р.н. постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 за адресою: АДРЕСА_1 також проживали: ОСОБА_2 , 1960 р.н. дружина померлого та ОСОБА_1 , 1996 р.н. дочка померлого. Ніхто інший за вказаною адресою не проживав та не був зареєстрований.

21 травня 2026 ОСОБА_1 звернулась до Міжгірської нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 10).

Постановами про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори від 15 серпня 2026 року (а.с. 11 і 12) було відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом за майном померлого ОСОБА_3 на належні їм частки у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 через відсутність правовстановлюючих документів на відсутність інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо вказаного житлового будинку. Відмова в учиненні відповідної нотаріальної дії обґрунтована положеннями підпункту 4.18 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 (далі Порядок № 296/5) відповідно до якого видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов`язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. У разі коли державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. Державний нотаріус постановив відмовити у видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину позаяк остання не подала оригінали документів (на підтвердження права власності на майно) та через відсутність відповідної інформації про зареєстроване право власності на зазначене нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності.

Факт будівництв ОСОБА_3 житлового будинку встановлена судом з наведених доказів. Наявність вказаного житлового будинку та його характеристики підтверджуються технічним паспортом (а.с. 16-22).

Відповідно до підпункту 4.19 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Правовідносини щодо права власності до 01 січня 2004 року регламентувались розділом ІІ Цивільного кодексу УРСР. Верховним Судом України в постанові від 18.12.2013 у справі № 6-137цс13 було висловлено правову позицію, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

Питання набуття права власності, зокрема й на житловий будинок, у 1952 році регламентувались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки зведення й завершення будівництвом об`єкта.

Відповідно до вказаних нормативних документів громадяни вправі були, зокрема, придбати або побудувати для себе на праві особистої власності житлові будинки. Тобто законодавче регулювання на час будівництва ОСОБА_3 , 1955 р.н., житлового будинку в 1980 році передбачало набуття права особистої власності на житловий будинок внаслідок його будівництва.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час завершення будівництвом житлового будинку регулювалася підзаконними нормативними актами, а саме Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року N 56. Вказаним нормативним актом було передбачено реєстрацію права власності на житло тільки в містах та селищах і не встановлювалась можливість такої в сільських населених пунктах. Відповідно до практики правозастосування діючого законодавства, викладеної в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 «При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року N 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року N 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за N 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року N 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року N 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року N 1/5, та іншими нормативними актами».

Відтак ОСОБА_3 , 1955 р.н. за життя набув право власності на вказаний будинок у зв`язку з його завершенням будівництвом внаслідок створення.

ОСОБА_3 , 1955 р.н. помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого за ним відкрилась спадщина за його місцем проживання (ст. 1216, 1220 і 1221 ЦК України). Спадкодавець заповіту за життя не складав, а тому спадкування за ним здійснювалося за законом (ст. 1217 та ч. 2 ст. 1223 ЦК України).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

ОСОБА_2 дружина померлого та ОСОБА_1 дочка померлого, прийняли спадщину шляхом постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (а.с. 16).

З врахуванням установлених обставин та правового регулювання право на спадкування за законом за ОСОБА_3 , 1955 р.н., отримали його дружина ОСОБА_2 , 1960 р.н. та дочка ОСОБА_1 , 1996 р.н. які належать до першої черги спадкоємців за законом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 1267 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 1278 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

До складу спадщини за ОСОБА_3 , 1955 р.н. увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцеві на праві власності.

21 травня 2026 року було заведено спадкову справу за ОСОБА_3 , 1955 р.н., що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від зазначеної дати (а.с. 9).

З врахуванням положень ст. 1258, 1259 та 1261 ЦК України ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є єдиними спадкоємицями, які прийняли спадщину за ОСОБА_3 , 1955 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Позивачі, як єдині спадкоємиці за законом за померлим ОСОБА_3 , 1955 р.н., які прийняли спадщину набули право на спадкування за ним майна, котре увійшло до складу спадщини, зокрема, житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відсутність правовстановлюючого документа, який підтверджував право власності на зазначений житловий будинок позбавила позивачів можливості оформити на нього право власності в порядку спадкування.

Суд не встановив обставин, які мали б наслідком усунення позивачів від спадкування за ОСОБА_3 , 1955 р.н. чи обставин, які б свідчили, що спадкування позивачами за ОСОБА_3 , 1955 р.н., порушує права чи законні інтереси третіх осіб.

Відтак суд дійшов висновку, що у позивачів виникло право на набуття у власність зазначеного об`єкта нерухомого майна в порядку спадкування за законом. Водночас суд встановив наявність формальних перешкод для нотаріального оформлення переходу права власності від спадкодавця до спадкоємця, які не впливають на зміст цього права.

Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності) зазначеної норми, позицію викладену в п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

З врахуванням положень ст. 355-357 та ч. 1 ст. 1267 і ч. 1 ст. 1278 ЦК України ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули право кожна на 1/2 частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом за ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних вище норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться набуття із законних підстав позивачками права на рівні частки у праві власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб визнання права.

Відтак суд уважає позовні вимоги обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 2-5, 10-13, 19, 76-81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Міжгірської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно за законом, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), право на 1/2 частку у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (РНОКПП НОМЕР_6 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), право на 1/2 частку у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 30.09.2026.

Повне найменування учасників:

Позивачки:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ; РНОКПП НОМЕР_6 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Міжгірська селищна рада, код ЄДРПОУ 04350910; місцезнаходження: вул. Шевченка, 97, селище Міжгір`я, Хустський район, Закарпатська область, 90000.

Суддя О. І. Повідайчик