Рішення № 140163006, 29.09.2026, Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Справа № 674/1626/26

Провадження № 2/674/1295/26

РІШЕННЯ

іменем України

29 вересня 2026 року м. Дунаївці

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Барателі Д.Т., за участі секретаря судового засідання Бойчук С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексуУкраїни, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (ціна позову 65970,95 грн),

в с т а н о в и в :

До Дунаєвецького районного суду Хмельницької області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" (далі позивач) до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 65970,95 грн за кредитним договором № 4370000 від 25.06.2021 (далі кредитний договір), а також судовий збір у сумі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу у сумі 16000,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яку в добровільному порядку не погашено. Заборгованість виникла перед первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю "Авентус Україна"; право вимоги за нею перейшло спершу до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" на підставі договору факторингу, а згодом до позивача на підставі договору про відступлення прав вимоги.

Як правову підставу для звернення до суду позивач зазначає норми Цивільного кодексу України щодо обов`язковості умов укладених договорів, обов`язковості виконання боржником узятих на себе зобов`язань за договором, відповідальності за порушення грошового зобов`язання, правових наслідків відступлення права вимоги та особливостей укладення і виконання кредитних договорів; норми Закону України "Про електронну комерцію" щодо порядку укладення договорів в електронному вигляді.

У позовній заяві позивач просив розглядати справу без участі свого представника та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Ухвалою від 03.08.2026 Дунаєвецький районний суд Хмельницької області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у цій справі, ухвалив проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авентус Україна" (далі первісний кредитор) та відповідачем було укладено кредитний договір № 4370000 від 25.06.2021 на умовах повернення суми кредиту з процентами відповідно до кредитного договору, згідно з умовами якого первісний кредитор надав відповідачу кредит у сумі 20000,00 грн на 30 днів з фіксованою стандартною процентною ставкою у розмірі 1,90% за кожен день користування кредитом протягом строку кредитування. Відповідач отримав обумовлені кредитним договором кошти 25.06.2021 на банківську картку, реквізити якої самостійно вказав кредитодавцю.

Вказаний вище кредитний договір та додатки до нього підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який було відправлено та введено відповідачем 25.06.2021. Кредитний договір містить також умови щодо зниженої процентної ставки у розмірі 0,019% за кожен день користування кредитом (п. 1.5.2 кредитного договору), яка застосовується виключно за умови повного погашення кредитної заборгованості в межах строку кредиту або протягом трьох календарних днів після його закінчення чи продовження строку кредиту за ініціативою споживача.

У результаті невиконання умов кредитного договору, як зазначає позивач, у відповідача утворилась заборгованість у сумі 65970,95 грн, з яких: 20000,00 грн заборгованість за сумою кредиту; 45600,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, нарахованими первісним кредитором; 320,00 грн інфляційні втрати та 50,95 грн три проценти річних, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України.

Заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором була передана первісним кредитором Товариству з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" на підставі договору факторингу № 24-01/2022 від 24.01.2022 та реєстру боржників від 24.01.2022, що підтверджується актом приймання-передавання реєстру боржників та витягом з реєстру боржників до договору факторингу. Обов`язок з фінансування клієнта фактором виконано, що підтверджено платіжною інструкцією.

У подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" відступило право вимоги за вказаним кредитним договором позивачу на підставі договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 та реєстру боржників від 10.01.2023, що підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників та витягом з реєстру боржників до цього договору. Розрахунки за договором про відступлення прав вимоги між його сторонами проведено, що підтверджено актом зарахування зустрічних вимог.

Таким чином, унаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за вказаним кредитним договором у нього виникла заборгованість перед первісним кредитором, право вимоги за якою за результатами послідовного укладення договору факторингу та договору про відступлення прав вимоги перейшло до позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності відповідно до ст. 89 ЦПК України.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд виходив з такого.

Встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, пов`язані із невиконанням останнім зобов`язань за укладеним ним кредитним договором.

Вказані правовідносини є цивільно-правовими та регулюються Цивільним кодексом України. Сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).

За ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до змісту ст. 526, 527, 530, 627, 628 ЦК України договір є обов`язковим до виконання на умовах, які ним визначені, а прийняті на себе контрагентами зобов`язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно до закону, договору.

Первісний кредитор свої зобов`язання за укладеним договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредитні кошти на умовах, передбачених договором, що підтверджується довідкою товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контрактовий дім" від 11.08.2025 № 7/13988 про успішне виконання 25.06.2021 платіжної операції з переказу 20000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , а також листом первісного кредитора від 12.08.2025 № 7698/25-Е. Реквізити платіжної картки, на яку перераховано кошти, збігаються з реквізитами, визначеними п. 2.1 кредитного договору.

Відповідач, отримавши кредитні кошти, був зобов`язаний в силу вимог ст. 629 та 1054 ЦК України їх повернути на умовах та у строк, передбачений укладеним договором. При цьому, в матеріалах справи документів, які б підтверджували виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, немає.

Відповідач, у свою чергу, не сплатив своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що випливає з розрахунку заборгованості за договором, наданого позивачем. Згідно з цим розрахунком жодного платежу в погашення заборгованості відповідачем не здійснено, а тому знижена процентна ставка, передбачена п. 1.5.2 кредитного договору, до нарахувань не застосовується.

Суду не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, що відповідає положенням ст. 617 ЦК України.

Щодо розміру процентної ставки за кредитним договором суд зазначає таке. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%. Вищезазначену статтю було доповнено ч. 5 згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" № 3498-ІХ від 22.11.2023. При цьому, вищезазначеним Законом прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про споживче кредитування" також було доповнено п. 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5% (з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів 1,5% (з 23.04.2024 включно до 20.08.2024 включно) та з 21.08.2024 включно та надалі 1%.

У даному випадку кредитний договір укладено 25.06.2021, тобто до набрання чинності наведеними обмеженнями, які зворотної дії в часі щодо розміру процентної ставки не мають. Встановлена договором процентна ставка у розмірі 1,90% в день була правомірною на момент укладення договору, а тому нарахування процентів за такою ставкою протягом строку кредитування є правомірним.

Водночас, досліджуючи розрахунок заборгованості, наданий позивачем, суд звертає увагу на наступне. Згідно з п. 1.4 кредитного договору кредит надавався строком на 30 днів з 25.06.2021, відтак термін (дата) повернення кредиту та сплати нарахованих процентів визначено 25.07.2021 (графік платежів, що є додатком № 1 до кредитного договору). За п. 3.2 кредитного договору до періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту, але не включається дата його повернення, вказана в графіку платежів, а тому останнім днем, за який проценти могли нараховуватися в межах строку кредитування, є 24.07.2021. Саме такий розмір процентів за стандартною ставкою 11400,00 грн, а загальну вартість кредиту 31400,00 грн визначено п. 1.8.1 кредитного договору, графіком платежів та паспортом споживчого кредиту.

Суд звертає увагу, що п. 4.3 кредитного договору передбачено умову про автоматичне продовження (пролонгацію) строку користування кредитом без укладення сторонами окремого договору. Оцінюючи цю умову, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251 цього Кодексу). За ч. 1 ст. 252 цього Кодексу строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а за ч. 2 цієї статті термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Сторони визначили строк, на який надавався кредит, 30 днів (п. 1.4 договору), а термін повернення кредиту узгодили календарною датою 25.07.2021, тож строк користування кредитом тривав до 24.07.2021 включно. Такий строк відповідає вимогам ст. 251, 252 цього Кодексу: він виражений визначеним відрізком часу і завершується календарною датою.

Натомість умова про автоматичне продовження строку користування кредитом наведеним положенням не відповідає. Вона не встановлює нового строку у розумінні ч. 1 ст. 252 цього Кодексу, оскільки не визначає нового відрізка часу (роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами) із визначеним моментом закінчення. Не визначає вона і терміну закінчення користування кредитом у розумінні ч. 2 ст. 252 цього Кодексу: закінчення продовжуваного строку не пов`язане ні з календарною датою, ні з подією, яка має неминуче настати. За такої конструкції момент закінчення користування кредитом залишався б невизначеним і залежав би від подальших обставин, а не від наперед погодженого сторонами строку чи терміну, що суперечить самій суті строку (терміну) як визначеного в часі періоду (моменту) за ст. 251, 252 цього Кодексу.

Продовження строку користування кредитом за своєю суттю є зміною умов договору. Ідеться про зміну істотної умови, оскільки строк кредитування чи строк, на який надається кредит, на рівні закону кваліфікований як істотна умова (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 у справі № 552/672/23). Відповідно до ч. 1 ст. 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055, ч. 1 ст. 207 цього Кодексу), а недодержання письмової форми кредитного договору має наслідком його нікчемність (ч. 2 ст. 1055 цього Кодексу). Отже, продовження строку користування кредитом могло відбутися виключно шляхом укладення сторонами додаткового договору у письмовій формі.

Застереження п. 4.4 кредитного договору про те, що сторони вважають порядок автопролонгації вчиненим у письмовій формі, оскільки його викладено в самому договорі, цього висновку не змінює. На момент укладення договору сторони погодили лише механізм можливого продовження, а не сам новий строк користування кредитом, тривалість і момент закінчення якого на той час визначені не були. Продовження строку, яке мало б відбуватися щоденно вже після укладення договору, є окремою зміною його умов, що потребувала волевиявлення сторін у письмовій формі.

Доказів укладення такого додаткового договору про продовження строку матеріали справи не містять. За таких обставин умова про автоматичне продовження строку не потягла за собою зміни погодженого сторонами строку кредитування, який залишився первісним та визначеним до 24.07.2021 включно. Такий висновок не є ні оспоренням умови договору, ні його зміною, які суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може, а ґрунтується на застосуванні умов договору у співвідношенні з вимогами закону до строку та форми зміни договору, під час якого суд здійснює тлумачення змісту договору навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 у справі № 552/672/23).

Позивачем у розрахунку заборгованості нараховано відсотки за користування кредитом за період з 25.06.2021 по 23.10.2021, з яких 30 днів припадає на строк кредитування (з 25.06.2021 по 24.07.2021 включно), а 90 днів на період після спливу строку кредитування (з 26.07.2021 по 23.10.2021).

Зокрема, за період з 25.06.2021 по 24.07.2021 (30 днів) нараховано відсотки за ставкою 1,90% на день у сумі 11400,00 грн, а за період з 26.07.2021 по 23.10.2021 (90 днів) нараховано відсотки за тією ж ставкою 1,90% на день, загалом у сумі 34200,00 грн.

Оцінюючи правомірність нарахування процентів за період після спливу строку кредитування, суд виходить з наступного.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду і в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, зазначивши, що після спливу строку кредитування припиняється право нараховувати проценти за кредитом.

У постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України (пункт 116). У пункті 141 цієї постанови зазначено, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Таким чином, застосовуючи наведені міркування та правові норми до обставин цієї справи, суд доходить висновку, що після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування, тобто після 24.07.2021, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося.

Відтак, нарахування відсотків за період з 26.07.2021 по 23.10.2021 у сумі 34200,00 грн є неправомірним.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Строк повернення кредиту сплив 25.07.2021, і з цього часу відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання. Згідно з розрахунком заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" три проценти річних у сумі 50,95 грн та інфляційні втрати у сумі 320,00 грн нараховано на суму простроченого тіла кредиту 20000,00 грн за період з 24.01.2022 по 23.02.2022, тобто за період, що передував введенню в Україні воєнного стану. Тому положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким позичальника звільнено від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, у період дії воєнного стану, на ці нарахування не поширюються. Нарахування здійснено лише на суму тіла кредиту, розрахунок відповідає вимогам ст. 625 ЦК України, а заявлена сума трьох процентів річних не перевищує належної. Отже, вимога про стягнення 320,00 грн інфляційних втрат та 50,95 грн трьох процентів річних є обґрунтованою.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у наступному розмірі: сума заборгованості за тілом кредиту 20000,00 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 25.06.2021 по 24.07.2021 11400,00 грн, інфляційні втрати 320,00 грн, три проценти річних 50,95 грн, загалом 31770,95 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом у сумі 34200,00 грн слід відмовити з огляду на наведені вище обставини.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні врегульовано Законом "Про споживче кредитування".

Так, п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону "Про споживче кредитування" визначено, що договір про споживчий кредит вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Відповідно до п. 7-1 ч. 1 ст. 1 Закону "Про споживче кредитування" новий кредитор особа, яка у встановленому законодавством порядку набула за цивільно-правовим договором або з інших підстав заміни кредитора у зобов`язанні право вимоги за договором про споживчий кредит або іншим договором, передбаченим ч. 2 ст. 3 цього Закону.

Частиною 1 статті 18 Закону "Про споживче кредитування" визначено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

До нового кредитора переходять передбачені цим Законом зобов`язання кредитодавця, зокрема щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимоги щодо етичної поведінки) (ч. 3 ст. 18 Закону "Про споживче кредитування").

Виходячи із наведених правових норм, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, що підтверджені дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги слід задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач під час подання позову сплатив судовий збір у сумі 2662,40 грн, розрахованій виходячи з ціни позову 65970,95 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково у сумі 31770,95 грн, що становить 48,16% від ціни позову, судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь позивача пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а саме у сумі 1282,19 грн.

Що стосується заявлених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 16000,00 грн, суд зазначає таке. Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи в суді, суд враховує те, що дана цивільна справа є малозначною, всі обставини по цій справі були встановленні в судовому порядку. Нормами Цивільного процесуального кодексу України передбачено співмірність гонорару адвоката, тобто заявлена адвокатом ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об`єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. Гонорар адвоката має бути розумним з урахуванням витраченого адвокатом часу. Витрати мають бути обґрунтованими, документи, що підтверджують витрати, мають бути складені належним чином.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, зокрема договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024, укладений позивачем з адвокатським об`єднанням "Лігал Ассістанс", заявку на надання юридичної допомоги № 1761 від 01.06.2026 та витяг з акта № 23 про надання юридичної допомоги від 30.06.2026, враховуючи об`єм та характер наданих послуг, їх складність, суд доходить висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16000,00 грн відповідають критеріям реальності (їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи.

Разом з тим, враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, витрати на правничу допомогу підлягають стягненню із відповідача пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а саме у сумі 7705,44 грн.

Ураховуючи вищевикладене, керуючись ст. 12, 19, 81, 133, 137, 141, 258-260, 263-265, 274, 279 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 205, 207, 251, 252, 512, 514, 516, 525, 526, 527, 530, 617, 625, 627, 628, 629, 654, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, Законом України "Про електронну комерцію", Законом України "Про споживче кредитування", суд,

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" заборгованість за кредитним договором № 4370000 від 25.06.2021 у сумі 31770,95 грн, з яких:

-20000,00 грн сума заборгованості за тілом кредиту;

-11400,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом;

-320,00 грн інфляційні втрати;

-50,95 грн три проценти річних.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1282,19 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" витрати на правничу допомогу у сумі 7705,44 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" (місцезнаходження: м. Київ вул. Мечнікова, 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926).

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Давид БАРАТЕЛІ