Рішення № 140157839, 25.09.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа №638/8479/26

Провадження № 2/638/7533/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м.Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі головуючого Зінченка О.В., за участю секретаря судового засідання Плахотничої В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач, в особі представника, звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №3676271 від 17.06.2020 в розмірі 53120 грн, суму сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Позов обґрунтований тим, що 17.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту №3676, згідно умов Кредитодавець надає Позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит і сплатити Проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов Договору. Кредит надається в національній грошовій одиниці України - гривні, шляхом безготівкового перерахування коштів на картковий рахунок позичальника не пізніше кінця робочого дня Кредитодавця наступного за днем підписання договору.

Кредитодавець свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі шляхом перерахування суми кредиту у розмірі 8000 грн за реквізитами платіжної картки наданої відповідачем.

Позивач отримав право вимоги до відповідача шляхом укладання низки договорів факторингу.

Позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання за умовами договору порушив, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість 53120 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8000 грн; заборгованість за процентами - 45120 грн.

Враховуючи, що відповідач добровільно не сплачує заборгованість, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

18.06.2026 представником відповідача адвокатом Закоморною Катериною Олександрівною подано відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що позивачем не надано доказів, які б підвереджували, що саме відповідач був зареєстрований в інформаційно-телекомунікаційній системі, не підтверджено отримання саме відповідачем логіну та паролю в системі, що саме відповідачем було подано заявку на отримання кредиту, а також, що відповідач був ознайомлений з усіма істотними умовами договору. До того ж, позивач не надав належні та допустимі докази того, що електронний засіб цифрового підпису був використаний стороною позивача в момент підписання електронного правочину відповідачем. Отже, відсутній доказ досягнення згоди щодо істотних умов кредитного договору № 3676271 від 17.06.2020. Крім того, відповідач не отримував жодного письмового повідомлення про передачу права по стягненню з нього кредитних коштів. Представник відповідача також зазначає, що відповідача поширюються пільги, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки останній є учасником бойових дій, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_1 , який в подальшому було замінено на посвідченням ветерана війни серії НОМЕР_2 , виданого 22.12.2022 року УСЗН Шевченківського району Харківської області, а тому будь-яке нарахування відсотків по кредиту є неправомірним. Крім того, відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи а тому звільнений від сплати судового збору у відповідності до вимог п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн є надмірно завищеними та не відповідають критеріям реальності та розумності їх розміру, а тому розмір таких витрат має бути значно зменшений - до 500,00 грн. з послідуючим стягнення пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.

24.06.2026 представником позивача подана відповідь на відзив, в якій вказано, що порядок укладення договору передбачає багаторівневу ідентифікацію, надання повної та достовірної інформації, обов`язкове ознайомлення з усіма істотними умовами, а також особисте підтвердження кожного етапу через одноразовий ідентифікатор. Це підтверджує, що Позичальник свідомо погодився з умовами договору та мав можливість ознайомитись із всією необхідною інформацією до укладення правочину. Водночас, відповідачем не доведено порушення його прав при укладенні Кредитного договору № 3676271 від 13.06.2020, що є його процесуальним обов`язком, як і не надано належних доказів укладення вищевказаного кредитного договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок. Крім того, представник позивача зазначає, що з документів, долучених до відзиву на позовну заяву, неможливо встановити період проходження відповідачем військової служби, а саме дату її початку та дату завершення, оскільки надані документи не містять відповідних відомостей. Отже, звертаємо увагу суду, що зазначене свідчить про відсутність зв`язку між проходженням відповідачем військової служби та припиненням нарахування відсотків. Таким чином, використання зазначеного Закону для зміни умов зобов`язання в даному випадку є необґрунтованим. Щодо розміру витрат на правову допомогу, представник позивача зазначає, що позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 6 000,00 підлягають до задоволення.

01.07.2026 представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що відповідач не отримував жодного письмового повідомлення про передачу права по стягненню з нього кредитних коштів за кредитним договором № 3676271 від 17.06.2020. Відповідач вважає, що така передача права по стягненню з нього кредитних коштів за кредитним договором № 3676271 від 17.06.2020 є незаконною. Крім того, відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи. На відповідача поширюються пільги, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому будь-яке нарахування відсотків по кредиту є неправомірним. До того ж, позивач навмисно тривалий термін не звертався до суду, зловживаючи своїми правами, з метою отримання максимальних відсотків за кредитним договором. Відповідач також вважає, що відсоткова ставка необґрунтовано завищена, є несправедливою і вимагає адекватного перерахунку, не відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті не може перевищувати 1 %.

Крім того, представником відповідач подано клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_3 та призваний на військову службу 03.08.2022 в/ч НОМЕР_4 .

Представник позивача заперечував проти зупинення, оскільки відповідач представлений адвокатом, а також враховуючи необхідність дотримання розумності тривалості судового розгляду.

Враховуючи, що інтереси відповідача представляє в суді адвокат Закоморна К.О., а надані представником відповідача документи свідчать про те, що відносно нього здійснюється кримінальне провадження за самовільне залишення військової частини урахуванням того, що сторони висловили свої позиції щодо суті спору, суд не вбачає підставі для зупинення провадження у справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву в якій просив розгляд справи здійснювати за його відсутності, позов підтримав та просив задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, про дату час та місце судового розгляду повідомлялись завчасно та належним чином. Представником відповідача надіслано до суду клопотання, в якому остання просила перенести розгляд справи на іншу дату.

Суд, дослідивши матеріали справи, зважаючи на порядок та тривалість розгляду справи, з урахування положень ст. 223 ЦПК України, а також наявності позиції сторін та всіх процесуальних документів по суті справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду, вважає за можливим провести судовий розгляд без участі сторін.

Під час розгляду справи судом встановлено наступне.

17.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту №3676, згідно умов кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов договору.

Сума кредиту складає 8000 гривень. При використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають: в базовий період з 17.06.2020 до 17.07.2020 (включно) - 1,70 % за один день користування кредитом (базова процентна ставка - п. 2.3. Правил); в спеціальний період (п. 2.40. Правил) з 18.07.2020 до 13.01.2021 (включно) - 3 % за один день користування кредитом.

Договір укладено в електронному вигляді та підписано позичальником із застосування одноразового ідентифікатора PS3676271.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Враховуючи положення ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Також, відповідно до ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно ст. 12 цього Закону України «Про електрону комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Пунктом 12 ч.1 ст.3 вказаного Закону визначено, що одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Аналізуючи вищевказані норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що кредитний договір може бути укладений в електронній формі шляхом заповнення його сторонами усіх необхідних електронних документів та накладення електронного підпису.

З матеріалів справи суд вбачає, що 17.06.2020 між кредитодавцем та відповідачем шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті кредитодавця, виконання всієї послідовності дій та підписання договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором укладено кредитний договір, який, по-перше, містить узгодження усіх істотних умов, по-друге, містить усі анкетні дані позичальника - його ПІБ, місце проживання, номер телефону та РНОКПП.

Виходячи з викладеного, суд відхиляє доводи відповідача про те, що договір ним не підписувався.

Крім того, суд зазначає, що номер телефону НОМЕР_5 , який міститься в договорі, також вказується стороною відповідача в усіх документах, які подаються до суду, що також дає підстави для висновку, що договір підписаний саме відповідачем.

Факт надання відповідачу кредитних коштів підтверджується наданою АТ КБ «Приватбанк» випискою за картковим рахунком відповідача, що відповідає умовах п. 1.4 Договору, згідно якого кредит надається позичальнику в сумі, що зазначена в п. 1.3. цього Договору, в безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника.

29.10.2025 між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» був укладений Договір факторингу №29-10/2025, відповідно до якого останнє отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №3676271 від 17.06.2020.

31.10.2025 між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «Фінансова Компанія «СОЛВЕНТІС» був укладений Договір факторингу №ДФ-31102025, відповідно до якого останнє отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №3676271 від 17.06.2020.

На підставі викладених угод позивач набув статус кредитора за договором про надання споживчого кредиту № 3676271 від 17.06.2020, укладеним із відповідачем.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Позивач стверджує, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість у розмірі 53120 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8000 грн; заборгованість за процентами - 45120 грн.

Водночас, згідно п. 15 ст. 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору - 17.06.2020) військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Згідно наданих представником відповідача довідки ВЧ НОМЕР_6 від 24.01.2018 № 131 та ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.05.2015 № 30/849 ОСОБА_1 у періоди 27.06.2014-03.08.2014, 20.12.2014-29.01.2015, 03.04.2017-07.07.2017; 07.09.2017-17.11.2017 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичній операції, а саме: м. Слов`янська, Донецької області; ділянка ВПС «Станично-Луганське»; ділянка ОВВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 25.04.2015, а також є ветераном війни (посвідчення серії НОМЕР_2 від 22.12.2022).

Вирішуючи питання щодо того, чи існував на території України на час укладення відповідачем кредитного договору особливий період, суд враховує правовий висновок ВП ВС, викладений в постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17, в якому зазначено наступне.

Визначення «особливого періоду» наведено у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до статті 1 якого:

мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом наведених визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчить його лист від 1 жовтня 2015 року № 322/2/8417, у якому зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на Сході України.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що станом на 17.06.2020 (день укладення кредитного договору) на відповідача розповсюджувались гарантії соціального захисту військовослужбовців, передбачені п. 15 ст. 14 «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, зазначеній вище, а тому нарахування процентів суд вважає протиправним.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення заборгованості з основної суми кредиту.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

У даній справі судові витрати складаються із суми сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору у розмірі 2662,40 грн, а також позивачем заявлено до стягнення суму витрат на правову допомогу у розмірі 6000 грн.

На підтвердження факту отримання правової допомоги позивач надає копію Договору про надання правової допомоги № 43657029 від 02.01.2026 та акту надання послуг № 3676271 на підтвердження факту надання правової допомоги від 27.03.2026.

Разом із тим, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на правову допомогу, оскільки позивачем не надано доказів того, що витрати на правову допомогу понесені ним саме в межах даної справи, оскільки із наданих документів неможливо ідентифікувати, що правова допомога була надання саме з питань стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 .

Представник відповідача зазначила, що відповідач звільнений від сплати судового збору, оскільки є інвалідом ІІ групи, однак доказів на підтвердження цих доводів не надала, тому суд, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог.

Керуючись ст. 141, 258, 259, 263-265, 273, 280-282, 284, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» заборгованість у розмірі 8000 (вісім тисяч) грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» судовий збір у розмірі 399 (триста дев`яносто дев`ять) грн 36 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На заочне рішення відповідачем протягом 30 днів, з дня його проголошення, до Шевченківського районного суду м. Харкова може бути подана письмова заява про його перегляд.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його складання мають право подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня вручення їм повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», ЄДРПОУ 43657029, юридична адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1.

Представник позивача: Лановий Євген Миколайович, адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, діє на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Представник позивача: Чуприна Катерина Віталіївни, 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, діє на підставі довіреності в порядку передоручення від 02.07.2025.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача: Закоморна Катерина Олександрівна , адреса: АДРЕСА_2 , діє на підставі доручення від 14.05.2026 №5-20-2026-000652; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №6228 від 03.08.2022.

Суддя О. В. Зінченко