Рішення № 140157529, 28.09.2026, Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

ЄУН 387/1913/25

Номер провадження по справі 2/387/268/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року селище Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області в складі :

головуючого судді Майстер І.П.

за участю секретаря судового засідання Полюхович Т.А.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача

АТ "Українська залізниця"

( в режимі відеоконференцзв`язку) Бабака А.В.

розглянувши у судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені

В С Т А Н О В И В :

09 грудня 2025 року до Добровеличківського районного суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Первісно позивач просив стягнути з відповідача одноразову грошову допомогу у розмірі восьми середньомісячних заробітків, матеріальну допомогу на оздоровлення за 20232024 роки, одноразове заохочення до ювілейної дати досягнення 60-річного віку, а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні.

11 червня 2026 року позивач подав заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої просив стягнути з АТ «Українська залізниця» 348 527,42 грн, з яких: 154 743,20 грн одноразова грошова допомога при звільненні; 9 810,50 грн матеріальна допомога на оздоровлення за 20232024 роки; 12 061,02 грн одноразове заохочення до ювілейної дати у зв`язку з досягненням 60-річного віку; 171 912,78 грн середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 липня 2025 року по 02 квітня 2026 року.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що з 01 лютого 1994 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 працював стрільцем 4 розряду команди воєнізованої охорони станції Помічна виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця». 03 липня 2025 року його звільнено у зв`язку з досягненням пенсійного віку. Позивач посилався на те, що при звільненні з ним не проведено повного розрахунку, у зв`язку з чим він звернувся до суду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначав про незаконність невиплати йому належних грошових коштів. Також позивач заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду, посилаючись на обставини, пов`язані з невиплатою належних йому сум та необхідністю з`ясування питання щодо їх нарахування і виплати. Зазначав, що близько 30 років свого життя присвятив роботі в системі АТ «Українська залізниця», виконуючи трудові обов`язки за різних погодних умов, та вважав, що за сумлінну багаторічну працю йому мають бути виплачені передбачені колективним договором та іншими локальними актами підприємства грошові кошти. Також позивач підтримав подану ним відповідь на відзив, у якій не погодився з доводами відповідача та просив суд надати їм належну правову оцінку.

Представник відповідача позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити та застосувати строк звернення до суду. У відзиві зазначив, що матеріальна допомога на оздоровлення та інші спірні виплати регулюються колективними договорами, положеннями про оплату праці та рішеннями правління АТ «Укрзалізниця». Посилався, зокрема, на призупинення в період дії воєнного стану окремих додаткових виплат, а також зазначав, що питання щодо виплати позивачу заохочення з нагоди ювілею відповідною комісією не розглядалося, у зв`язку з чим така вимога є передчасною. Крім того, відповідач зазначав про пропуск позивачем установленого законом строку звернення до суду з вимогами про виплату сум, належних при звільненні.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити та застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду. Зазначив, що спірні виплати регулюються колективним договором та локальними актами АТ «Укрзалізниця», а окремі виплати в період дії воєнного стану були призупинені рішеннями правління товариства. Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення вказав на відтермінування її виплати до прийняття окремого рішення правління, а щодо заохочення до ювілейної дати на відсутність рішення відповідної комісії та наказу про його виплату. Також представник відповідача послався на пропуск позивачем установленого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Процесуальні дії суду

Ухвалою судді Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 17.12.2025 було відкрито провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою судді Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 14.01.2026, 04.06.2026, 02.04.2026 було вирішено проводить судове засідання в режимі відеоконференцзв`язку.

Ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 19.02.2026 відмовлено в клопотанні позивача щодо залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору первинну профспілкову організацію ВП "Знам`янський загін воєнізованої охорони" філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" Всеукраїнської профспілки залізничників та транспортних будівельників України" .

Ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 02.04.2026 витребувано докази у справі.

Ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24.09.2026 прийнято позовну заяву із заявою про зміну предмету позову у новій редакції позивача за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені .

Суд також прийняв до розгляду поданий відзив відповідачемн на позовну заяву із зміненим предметом позову.

ІІ. Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, доходить таких висновків.

З трудової книжки серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 встановлено, що в ній містяться відомості про періоди його роботи з 1994 по 2025 роки, у тому числі у виробничому підрозділі «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця» (а.с. 1011).

З наказу (розпорядження) філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця», виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» № 113/02 від 25.06.2025 про припинення трудового договору (контракту) встановлено, що ОСОБА_1 звільнено 03.07.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Цим же наказом передбачено компенсувати ОСОБА_1 50 невикористаних днів відпустки, у тому числі 14 днів за період з 01.02.2022 по 31.12.2023 та 36 днів за період з 01.01.2024 по 03.07.2025. Крім того, наказом передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги відповідно до пункту 2.2.9 колективного договору у розмірі 8,0 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022, а виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т.) (а.с. 12).

З повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця» за липень 2025 року встановлено, що ОСОБА_1 при звільненні було нараховано та виплачено 25 632,08 грн. (а.с. 13).

З розрахунку заробітної плати за червень 2025 року виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця» встановлено, що ОСОБА_1 було нараховано та виплачено заробітну плату, при цьому сума до виплати становила 7 961,85 грн. (а.с. 14).

З витягу з протоколу № Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022 встановлено, що за питанням порядку денного № 10 правлінням затверджено інвестиційний проект «Капітальний ремонт козлового крану КК-О-12,5 та капітальний ремонт вантажопідйомних магнітів» у рамках універсальної програми «Капітальний ремонт інших основних засобів (обладнання, механізмів тощо)», а також визначено відповідальних за його реалізацію та передбачено відповідні організаційні заходи (а.с. 1516).

З колективного договору Знам`янського загону відомчої воєнізованої охорони на 20112015 роки встановлено, що цим договором визначено умови праці, оплати праці, соціально-трудові гарантії, а також порядок та умови надання працівникам відповідних матеріальних допомог, заохочувальних виплат та інших виплат, передбачених колективним договором (а.с. 1823).

З повідомлення про реєстрацію колективного договору встановлено, що колективний договір між адміністрацією і профспілковим комітетом Знам`янського загону відомчої воєнізованої охорони на 20112015 роки був зареєстрований у встановленому порядку 17.03.2011 за реєстраційним № 18 (а.с. 25).

З спільної постанови керівництва виробничого підрозділу та профспілкового комітету первинної профспілкової організації виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Укрзалізниця» від 24.12.2024 № 15-к/53-ПК встановлено, що продовжено дію колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Знам`янського загону відомчої воєнізованої охорони на 2025 рік та до укладення нового колективного договору (а.с. 24).

З листа виробничого структурного підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» від 29.07.2025 № НОР-Зн-08/1578 встановлено, що у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 15.07.2025 щодо невиплати коштів при звільненні йому повідомлено, що одноразова матеріальна допомога працівникам, які вперше виходять на пенсію, залежно від стажу роботи на залізничному транспорті, та заохочення до ювілейних дат можуть бути виплачені лише після прийняття правлінням АТ «Укрзалізниця» окремого рішення з цього питання (а.с. 26).

З листа філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця» від 05.09.2025 встановлено, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, оформленим протоколом засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 Ком.т., було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. У листі також зазначено, що після закінчення або скасування воєнного стану виплата одноразової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію буде проведена після прийняття окремого рішення правління відповідно до вимог колективних договорів, укладених між профспілковими органами та адміністраціями підприємств, філій та регіональних філій АТ «Укрзалізниця» (а.с. 29).

З наказу (розпорядження) № 433 від 03.06.2024 про надання відпустки ОСОБА_1 встановлено, що стрільцю 4 розряду команди воєнізованої охорони ст. Помічна надано щорічну відпустку за період роботи з 01.02.2023 по 31.01.2024 тривалістю 14 календарних днів та додаткову відпустку тривалістю 4 календарні дні (а.с. 59).

З наказу (розпорядження) № 897 від 07.10.2024 про надання відпустки ОСОБА_1 встановлено, що стрільцю 4 розряду команди воєнізованої охорони ст. Помічна надано щорічну відпустку за період роботи з 01.02.2023 по 31.01.2024 тривалістю 10 календарних днів (а.с. 60).

З наказу про виплату одноразової матеріальної допомоги філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Укрзалізниця», виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» встановлено, що ОСОБА_1 призначено матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 155,50 грн (а.с. 6265).

З заяви ОСОБА_1 від 16.10.2025 на ім`я виконуючого обов`язки начальника виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» встановлено, що після звільнення він звернувся із проханням надати йому копії документів, що стосуються виплат, заявлених у позові, зокрема завірену копію колективного договору, довідку про розмір середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, копії заяв та наказів про надання щорічної відпустки за 20232024 роки та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, копію протоколу або витягу з нього щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, а також копії подання та протоколу комісії з питань оплати праці щодо виплати заохочення до ювілейної дати.

З листа Адміністративно-господарської служби регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 18.09.2025 № НОС-01/4788 встановлено, що звернення ОСОБА_1 було розглянуто, при цьому повідомлено, що виробничі підрозділи воєнізованої охорони відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 03.07.2022 підпорядковуються філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця», у зв`язку з чим розгляд порушених ним питань не належить до компетенції регіональної філії «Одеська залізниця», а для отримання необхідної інформації запропоновано звернутися до відповідного структурного підрозділу філії «Відомча воєнізована охорона».

З листа Кіровоградської обласної прокуратури від 05.09.2025, яким звернення ОСОБА_1 було скеровано для розгляду до регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця», встановлено, що позивач порушував питання щодо неналежної виплати належних йому при звільненні грошових коштів та просив провести перевірку викладених ним обставин.

З розрахунку одноразової матеріальної допомоги відповідно до пункту 4.11 колективного договору встановлено, що ОСОБА_1 нараховано 96 714,50 грн, що відповідає п`яти середньомісячним заробіткам (а.с. 151).

З розрахунку одноразової матеріальної допомоги відповідно до пункту 4.11 колективного договору встановлено, що ОСОБА_1 нараховано 58 028,70 грн, що відповідає трьом середньомісячним заробіткам (а.с. 152).

З розрахунку одноразової матеріальної допомоги відповідно до пункту 4.10 колективного договору встановлено, що ОСОБА_1 нараховано 9 810,50 грн (а.с. 153).

З довідки про розмір середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з 04.07.2025 по 02.04.2026 на ім`я ОСОБА_1 , який працював у виробничому підрозділі «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Служба корпоративної безпеки» АТ «Укрзалізниця», встановлено, що середній заробіток за зазначений період визначено в розмірі 171 912,78 грн (а.с. 154).

З довідки про доходи на ім`я ОСОБА_1 , який працював у виробничому підрозділі «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Служба корпоративної безпеки» АТ «Укрзалізниця», встановлено відомості щодо нарахованих йому доходів у розмірі 29 386,92 грн (а.с. 155).

З розрахунків заробітної плати за травень та червень 2025 року встановлено розміри нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати, склад відповідних видів нарахувань, утримань та суму коштів, визначених до виплати, що мають значення для визначення середнього заробітку та перевірки проведеного відповідачем розрахунку.

Зокрема, з розрахунку заробітної плати за травень 2025 року встановлено, що загальна сума нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 становила 24 637,20 грн, а сума до виплати після проведення відповідних утримань 4 218,58 гривень.

З розрахунку заробітної плати за червень 2025 року встановлено, що загальна сума нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 становила 18 560,69 грн, а сума до виплати 7 961,85 грн, при цьому у розрахунку відображено відповідні види нарахувань за відпрацьований час, доплати, премію та інші складові заробітної плати.

З листа виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» та інших матеріалів справи встановлено, що питання про виплату позивачу одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та заохочення до ювілейної дати розглядалося відповідачем у контексті положень колективного договору та рішень органів управління АТ «Укрзалізниця».

З матеріалів справи також встановлено, що позивачем та відповідачем надано документи щодо порядку призначення, нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а також заохочувальної виплати з нагоди ювілейної дати, у зв`язку з чим відповідні документи підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами при вирішенні заявлених позовних вимог.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава гарантує громадянам захист від незаконного звільнення та своєчасне одержання винагороди за працю.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно зі ст.94 КЗпП України та ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. До структури заробітної плати, відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці», належать також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Отже, судом встановлено, що між адміністрацією та профспілковим комітетом вагонного депо Помічна укладено колективний договір, дія якого на час виникнення спірних правовідносин була пролонгована. Умовами зазначеного колективного договору передбачено, зокрема, виплату працівникам одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення та інших заохочувальних виплат.

За змістом статей 9, 13, 21 КЗпП України умови трудових договорів, що погіршують становище працівників порівняно із законодавством України, є недійсними, а умови колективного договору є обов`язковими для роботодавця та працівників, на яких вони поширюються.

Статтею 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників визначається у трудовому договорі з дотриманням гарантій і вимог, установлених законодавством, угодами та колективними договорами. Роботодавець не вправі в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, якщо такі рішення погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із виробничим підрозділом «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця» з 01.02.1994 по 03.07.2025 та був звільнений 03.07.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

З матеріалів справи встановлено, що трудові відносини позивача регулювалися, зокрема, колективним договором Знам`янського загону відомчої воєнізованої охорони на 20112015 роки, дію якого спільною постановою керівництва виробничого підрозділу та профспілкового комітету від 24.12.2024 № 15-к/53-ПК продовжено на 2025 рік та до укладення нового колективного договору.

Отже, на час звільнення позивача відповідні положення колективного договору продовжували діяти та були обов`язковими для сторін трудових відносин.

Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23, розглядаючи спір щодо аналогічних виплат працівникові АТ «Українська залізниця», звернув увагу, що положення колективного договору є обов`язковими для роботодавця, а зміна його положень у період дії договору має здійснюватися у встановленому законом та самим договором порядку. Суд також зазначив, що рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, яким було призупинено окремі виплати, не може обґрунтовувати невиконання положень колективного договору, оскільки зазначене рішення прийнято до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та не могло мати зворотної дії.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 18.03.2026 у справі № 333/9082/24, де суд повторно наголосив на обов`язковості положень колективного договору та необхідності встановлення належних правових підстав для невиплати передбачених ним виплат.

Щодо одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Пунктом 2.2.9 колективного договору передбачено право працівника на одноразову матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію у відповідному розмірі.

Із наказу № 113/02 від 25.06.2025 про припинення трудового договору вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 роботодавець сам передбачив виплату йому одноразової матеріальної допомоги у розмірі восьми середньомісячних заробітків, зазначивши необхідність її виплати з урахуванням відповідних рішень правління АТ «Укрзалізниця».

Таким чином, самим роботодавцем у наказі про звільнення визнано наявність у позивача права на зазначену виплату.

З наданих розрахунків одноразової матеріальної допомоги відповідно до пункту 4.11 колективного договору встановлено, що позивачу визначено 96 714,50 грн, що відповідає п`яти середньомісячним заробіткам, та 58 028,70 грн, що відповідає трьом середньомісячним заробіткам. Загальний розмір таких сум становить 154 743,20 гривень.

Отже, розмір одноразової матеріальної допомоги, заявлений позивачем після зміни предмета позову, підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунками.

Посилання відповідача на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, яким було призупинено здійснення окремих додаткових виплат, не спростовує зазначеного висновку суду. За встановлених судом обставин таке рішення роботодавця не може змінювати або припиняти передбачене колективним договором право працівника без дотримання встановленого законом порядку зміни колективного договору.

При цьому наданий відповідачем витяг із протоколу № Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022 стосується затвердження інвестиційного проєкту «Капітальний ремонт козлового крану КК-О-12,5 та капітальний ремонт вантажопідйомних магнітів» та безпосередньо не містить положень щодо призупинення виплати позивачу спірної одноразової матеріальної допомоги.

За таких обставин суд доходить висновку, що невиплата позивачу одноразової матеріальної допомоги у розмірі 154 743,20 грн не обумовлена належними правовими підставами, а тому відповідна позовна вимога є обґрунтованою.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до пункту 4.10 колективного договору працівникам передбачена виплата матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки.

Матеріалами справи встановлено, що 11.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до роботодавця із заявою про надання йому щорічної відпустки за 2024 рік згідно з графіком відпусток з 16.06.2024 з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.

Наказом (розпорядженням) № 433 від 03.06.2024 ОСОБА_1 , стрільцю 4 розряду команди воєнізованої охорони ст. Помічна, надано щорічну відпустку за період роботи з 01.02.2023 по 31.01.2024 тривалістю 14 календарних днів та додаткову відпустку тривалістю 4 календарні дні, усього 18 календарних днів, з 16.06.2024 по 03.07.2024 включно.

При цьому у зазначеному наказі безпосередньо зазначено: «Надання матеріальної допомоги на оздоровлення: Так», а у графі щодо її виплати визначено: «Виплату провести після окремого рішення правління». Отже, роботодавцем при наданні позивачу відпустки було підтверджено наявність у нього права на матеріальну допомогу на оздоровлення, а невиплата такої допомоги була зумовлена не відсутністю права на неї, а відтермінуванням її виплати.

Крім того, з наказу (розпорядження) № 897 від 07.10.2024 про надання позивачу щорічної відпустки тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 01.02.2023 по 31.01.2024 вбачається, що матеріальна допомога на оздоровлення за цим наказом не надавалася, що також має значення при визначенні загального розміру невиплаченої позивачу матеріальної допомоги за відповідні періоди.

Водночас із розрахунку матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до пункту 4.10 колективного договору на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що роботодавцем визначено дві складові матеріальної допомоги у розмірах 4 655,00 грн та 5 155,50 грн, а загальний розмір нарахованої матеріальної допомоги становить 9 810,50 грн.

Таким чином, сума 9 810,50 грн, заявлена позивачем до стягнення, підтверджується не лише розрахунком, а й сукупністю документів, що свідчать про виникнення та визнання роботодавцем права позивача на відповідну виплату. Зокрема, за однією із відпусток, наданою з 16.06.2024 по 03.07.2024, роботодавець прямо зазначив у наказі про надання відпустки наявність права позивача на матеріальну допомогу на оздоровлення та визначив лише відтермінування її виплати до прийняття окремого рішення правління.

З урахуванням цього посилання відповідача на те, що матеріальна допомога на оздоровлення не підлягала виплаті взагалі, не узгоджується із власними документами відповідача, якими така допомога позивачу була визначена та нарахована.

Саме по собі відтермінування виплати матеріальної допомоги на підставі рішення органу управління товариства не спростовує факту виникнення у позивача права на таку виплату, якщо право на неї передбачене колективним договором, умови для її отримання працівником виконані, а роботодавцем це право фактично визнано та визначено конкретний розмір допомоги.

При цьому відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивач надав документи, які підтверджують його звернення за матеріальною допомогою, надання йому відпустки, визнання роботодавцем права на таку допомогу та визначення її розміру.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 набув право на матеріальну допомогу на оздоровлення, її розмір відповідачем визначено у загальній сумі 9 810,50 грн, однак доказів фактичної виплати цієї суми позивачу матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість та доведеність позовної вимоги в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 9 810,50 гривень.

Щодо одноразового заохочення до ювілейної дати.

Позивач просить стягнути з відповідача 12 061,02 грн одноразового заохочення до ювілейної дати у зв`язку з досягненням ним 60-річного віку.

З наданого Положення про оплату праці працівників АТ «Українська залізниця» встановлено, що одноразове заохочення за сумлінну працю з нагоди ювілею належить до інших заохочувальних виплат. Положенням передбачено можливість нарахування та виплати працівникам одноразових заохочень до ювілейних дат, зокрема 60 років, залежно від стажу роботи в АТ «Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової). За стажу роботи понад 15 років розмір такого заохочення може становити 100 відсотків відповідного окладу.

При цьому відповідно до пункту 8.3 Положення рішення щодо виплати працівнику інших заохочувальних виплат та винагород приймається керівником підрозділу на підставі протокольного рішення Комісії з питань оплати праці відповідного рівня управління за погодженням із відповідним профспілковим органом.

Отже, для виникнення у працівника права вимагати фактичної виплати одноразового заохочення недостатньо лише настання відповідної ювілейної дати та наявності необхідного стажу роботи. Необхідним є також прийняття уповноваженим органом роботодавця відповідного рішення в порядку, визначеному Положенням, та оформлення такого рішення належним розпорядчим документом.

Судом встановлено, що 26.05.2025, у день досягнення ОСОБА_1 60-річного віку, начальником команди воєнізованої охорони ст. Помічна було складено рапорт, у якому зазначено, що позивач працює у системі воєнізованої охорони з 1994 року, та порушено питання про розгляд і прийняття рішення щодо виплати йому одноразової грошової винагороди з нагоди ювілейної дати.

Таким чином, судом встановлено, що питання щодо можливості виплати позивачу заохочення з нагоди досягнення 60-річного віку було ініційовано працівником відповідного підрозділу роботодавця до звільнення ОСОБА_1 , а тому доводи про те, що позивач взагалі не звертався та питання щодо нього не порушувалося, не відповідають встановленим обставинам справи.

Разом із тим зазначений рапорт за своїм змістом є документом, яким ініційовано розгляд питання про виплату, а не рішенням про її призначення.

Зокрема, у рапорті міститься прохання розглянути питання та прийняти відповідне рішення, однак відомостей про прийняття Комісією з питань оплати праці протокольного рішення про виплату ОСОБА_1 одноразового заохочення до ювілейної дати матеріали справи не містять.

Навпаки, з листа виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» від 08.01.2026 № НОР-Знам`янка-19/10 вбачається, що питання щодо виплати ОСОБА_1 заохочувальної виплати за сумлінну працю з нагоди ювілею комісією з питань оплати праці не розглядалося, а наказ про виплату відповідного заохочення не видавався.

Отже, після ініціювання питання про виплату одноразового заохочення передбачена Положенням процедура його призначення завершена не була.

При цьому наявність у ОСОБА_1 відповідної ювілейної дати та тривалого стажу роботи, підтвердженого трудовою книжкою, свідчить про наявність передумов для розгляду питання про виплату такого заохочення, однак сама по собі не є достатньою підставою для висновку про виникнення у позивача безумовного права на його отримання у заявленому розмірі.

З огляду на положення Положення про оплату праці одноразове заохочення до ювілейної дати належить до заохочувальних виплат, щодо яких має бути прийнято відповідне рішення уповноваженого органу роботодавця. Аналогічний підхід щодо застосування положень АТ «Укрзалізниця» про виплату одноразових заохочень до ювілейних дат відображений і в судовій практиці.

При цьому суд не вправі підміняти уповноважений орган роботодавця та приймати замість нього рішення про встановлення працівникові заохочувальної виплати, якщо відповідно до локального нормативного акта роботодавця її призначення передбачає прийняття відповідного рішення уповноваженим органом. Повноваження суду у цивільній справі полягають у перевірці наявності у позивача порушеного права та встановленні того, чи виник у відповідача обов`язок здійснити відповідну виплату, а не у прийнятті за роботодавця первинного рішення про заохочення працівника.

За відсутності протокольного рішення Комісії з питань оплати праці та наказу керівника про встановлення ОСОБА_1 одноразового заохочення до ювілейної дати суд не має правових підстав самостійно встановлювати таку виплату та визначати її розмір у сумі 12061,02 гривень та стягувати цю суму.

За таких обставин суд доходить висновку, що на момент звільнення позивача у відповідача не виникало обов`язку щодо виплати йому одноразового заохочення з нагоди досягнення 60-річного віку, а тому вимога про стягнення 12061,02 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо строку звернення до суду

Відповідач у відзиві просив застосувати наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду та відмовити у задоволенні позову.

Вирішуючи зазначене питання, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Таким чином, законодавець пов`язує початок перебігу зазначеного строку не безпосередньо з датою звільнення працівника, а з днем одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Судом установлено, що ОСОБА_1 звільнений 03 липня 2025 року у зв`язку з виходом на пенсію за віком. При звільненні йому було видано письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми. При цьому відповідно до зазначеного повідомлення позивачу було нараховано та виплачено 25 632,08 гривень.

Первісну позовну заяву ОСОБА_1 подав до суду 09 грудня 2025 року.

Отже, якщо позивач одержав зазначене письмове повідомлення при звільненні 03 липня 2025 року, тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, сплинув 03 жовтня 2025 року, тоді як із позовом до суду позивач звернувся 09 грудня 2025 року, тобто після спливу встановленого законом строку.

При цьому суд бере до уваги, що у письмовому повідомленні про нараховані та виплачені суми, виданому позивачу при звільненні, не зазначено одноразову матеріальну допомогу при звільненні, матеріальну допомогу на оздоровлення та одноразове заохочення до ювілейної дати, які позивач вважає належними йому виплатами.

Разом із тим сама по собі відсутність у письмовому повідомленні відомостей про певну виплату не свідчить про те, що перебіг строку звернення до суду щодо такої виплати за будь-яких обставин не розпочинається.

Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 зазначив, що початок перебігу тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли працівник набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум; таким документом може бути, зокрема, письмове повідомлення або інший документ, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Водночас у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що у випадку, коли суд достовірно встановив момент отримання працівником документа, який за своєю суттю підпадає під поняття «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», саме з цього моменту обчислюється тримісячний строк, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України. При цьому цей строк охоплює також період, необхідний працівникові для вчинення інших юридично значущих дій, спрямованих на звернення до суду. Верховний Суд окремо наголосив, що відсутність у такому документі певної додаткової інформації не може перетворювати встановлений законом тримісячний строк на необмежений строк звернення до суду.

З огляду на наведене суд не погоджується з тлумаченням, відповідно до якого відсутність у повідомленні саме спірних сум автоматично означає, що строк звернення до суду щодо таких сум не розпочався.

У цій справі позивач при звільненні отримав документальну інформацію про проведений із ним остаточний розрахунок та про конкретний розмір сум, які відповідач фактично нарахував і виплатив. Крім того, з наказу про припинення трудового договору позивачу було відомо про передбачені роботодавцем при звільненні виплати, зокрема про одноразову матеріальну допомогу у розмірі восьми середньомісячних заробітків.

Отже, позивач мав можливість принаймні з моменту отримання розрахункових документів та наказу про звільнення встановити, які виплати йому фактично нараховані та виплачені, а які ним не отримані, та у межах встановленого законом строку звернутися до суду за захистом свого права.

З матеріалів справи вбачається, що із заявою про надання додаткових документів щодо спірних виплат позивач звернувся 16 жовтня 2025 року, тобто вже після спливу тримісячного строку звернення до суду.

Саме по собі звернення працівника до роботодавця за додатковою інформацією після закінчення встановленого законом строку не відновлює його перебігу та не створює нового тримісячного строку звернення до суду. Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25. У цій постанові Суд наголосив, що період від отримання документа про розрахунок до вчинення інших юридично значущих дій входить до тримісячного строку, а пасивна поведінка працівника сама по собі не може усувати встановлене законом строкове обмеження.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивач пропустив встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду щодо вимог про стягнення сум, належних йому при звільненні.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку

Позивач заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити такі строки, якщо з дня отримання копії наказу про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, минуло не більше одного року.

Верховний Суд у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 607/23983/24 зазначив, що поважними причинами пропуску строку можуть бути лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Верховний Суд також наголосив, що якщо строк пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з його пропуском.

У цій справі позивач не навів та не підтвердив належними доказами обставин, які б об`єктивно унеможливлювали або істотно утруднювали його звернення до суду протягом тримісячного строку.

Посилання на необхідність отримання від відповідача додаткових документів щодо спірних виплат не може бути визнано достатньою підставою для поновлення строку, оскільки після отримання письмового повідомлення про проведений розрахунок позивач мав можливість протягом установленого законом строку звернутися до суду, у тому числі із клопотанням про витребування документів, які перебували у відповідача.

Також звернення позивача до роботодавця та інших органів після спливу тримісячного строку саме по собі не свідчить про існування поважних причин його пропуску.

Отже, суд не встановив обставин, які відповідали б критеріям поважності причин пропуску строку звернення до суду, у зв`язку з чим клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

Оскільки позивач пропустив установлений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду, а поважних причин його пропуску судом не встановлено, зазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум таке відшкодування сплачується у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає суд, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати. Такий правовий висновок викладено, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 та підтверджено подальшою практикою Верховного Суду.

Водночас вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має похідний характер від вимоги про стягнення належних працівникові при звільненні сум. Такий правовий підхід застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 758/6963/20, у якій суд зазначив, що за відсутності підстав для задоволення основної вимоги про стягнення належних працівникові виплат похідна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку також не підлягає задоволенню.

Судом установлено, що позивач заявив вимоги про стягнення одноразової матеріальної допомоги при звільненні у сумі 154 743,20 грн та матеріальної допомоги на оздоровлення у сумі 9 810,50 грн, однак такі вимоги не можуть бути задоволені у зв`язку з пропуском установленого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду, підстав для поновлення якого судом не встановлено.

Вимогу про стягнення 12 061,02 грн одноразового заохочення до ювілейної дати у зв`язку з досягненням 60-річного віку суд також залишає без задоволення з підстав, наведених вище, оскільки передбачене локальними актами відповідача рішення про встановлення позивачу цієї виплати уповноваженим органом не приймалося.

Таким чином, за результатами розгляду справи спір щодо сум, які позивач вважав належними йому при звільненні, не вирішено на його користь ні повністю, ні частково.

За таких обставин відсутня передбачена частиною другою статті 117 КЗпП України правова підстава для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

При цьому суд не вбачає підстав окремо вирішувати питання про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогою, передбаченою статтею 117 КЗпП України, оскільки відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 перебіг строку за такою вимогою пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про фактичний розрахунок з ним, тоді як у цій справі повного фактичного розрахунку зі спірних сум не проведено.

Отже, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі по день ухвалення судового рішення не підлягає задоволенню як похідна від основних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено.

Керуючись статтями 116, 117, 233, 234 КЗпП України, статтями 12, 13, 7681, 89, 141, 259, 263265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Клопотання представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду задовольнити.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 154 743,20 грн одноразової матеріальної допомоги при звільненні та 9 810,50 грн матеріальної допомоги на оздоровлення відмовити у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 12 061,02 грн одноразового заохочення до ювілейної дати у зв`язку з досягненням 60-річного віку відмовити у зв`язку з недоведеністю виникнення у позивача права на зазначену виплату.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду відмовити на підставі частини другої статті 117 КЗпП України у зв`язку з відсутністю підстав для такого відшкодування, оскільки спір щодо сум, належних при звільненні, не вирішено на користь позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються такі реквізити сторін та інших учасників справи :

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с.Громуха Новоукраїнського району Кіровоградської області, житель АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;

відповідач АТ "Українська залізниця" - вул. Єжи Гедройця,5 м.Київ, 03150 ЄДРПОУ 40075815.

Суддя

Добровеличківського районного суду

Кіровоградської області Майстер І.П.