Рішення № 140155665, 23.09.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3955/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Козирського Є.С.,

секретаря судового засідання Лепешенкової В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Овідіопольського районного суду Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЛЬ» про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ :

15 червня 2026 року позивач ОСОБА_1 через свого представника звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовною заявою до Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЛЬ», в якій просить суд стягнути з Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЛЬ» (ЄДРПОУ 39803569) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ):

378237,67 гривень (триста сімдесят вісім тисяч двісті тридцять сім гривень 67 копійок) основної суми заборгованості за Персональним меморандумом асоційованого члена кооперативу № АВ-20-05/00016 від 03.04.2021 року;

27668,34 гривень (двадцять сім тисяч шістсот шістдесят вісім гривень 34 копійки) пені;

2766,83 гривень (дві тисячі сімсот шістдесят шість гривень 83 копійки) 3% річних;

11815,39 гривень (одинадцять тисяч вісімсот п`ятнадцять гривень 39 копійок) інфляційних втрат;

80000,00 гривень (вісімдесят тисяч гривень 00 копійок) відшкодування моральної шкоди;

а також судові витрати: судовий збір у розмірі 5004,88 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 квітня 2021 року між сторонами було укладено Персональний меморандум асоційованого члена кооперативу № АВ-20-05/00016, за умовами якого позивачка після внесення передбачених платежів мала набути право на квартиру у житловому комплексі «ARTVILLE» (буд. № 16, секція 20, 5-й поверх, площа 38,79 кв.м).

На виконання умов Меморандуму позивачкою у квітні 2021 року внесено грошові кошти у загальному розмірі 469774,70 гривень, що еквівалентно 16638,12 доларів США.

Об`єкт будівництва у строк, встановлений п. 4.2 Меморандуму (з урахуванням права Кооперативу на одностороннє продовження строку до 30.06.2024 року), в експлуатацію введено не було.

Позивачка 15.04.2024 року, 30.01.2025 року та 01.03.2025 року зверталась до відповідача з письмовими заявами про повернення внесених коштів. Рішенням позачергових Загальних зборів членів Кооперативу від 11 березня 2025 року Меморандум розірвано, а позивачку виключено зі складу асоційованих членів кооперативу.

Відповідно до п. 7.5.4.4 Меморандуму відповідач був зобов`язаний повернути позивачці грошові кошти у строк, що не перевищує одного календарного року від дати прийняття відповідного рішення, тобто не пізніше 11 березня 2026 року. Розмір суми, що підлягає поверненню, 378237,67 гривень, визначений самим відповідачем у листах вих. № 531 від 01.05.2025 року, вих. № 537 від 02.05.2025 року, вих. № 125 від 20.02.2026 року та вих. № 228 від 24.04.2026 року.

18.03.2026 року позивачка через свого представника направила відповідачу досудову претензію, у задоволенні якої відповідач листом вих. № 228 від 24.04.2026 року відмовив, пославшись на форс-мажорні обставини.

Крім того, позивачка зазначає, що тривале ухилення відповідача від повернення коштів, систематичне ігнорування її заяв, надання недостовірної інформації щодо поштових відправлень, заперечення власного електронного листа від 27.05.2025 року, яким відповідач визнав прострочення та зобов?язувався здійснити платіж, а також зневажливий тон відповідей на адвокатські запити спричинили їй моральну шкоду, яку вона оцінює у 80000,00 гривень.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 16.06.2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

30.07.2026 до суду надійшов відзив представника відповідача Бойко А.В., в якому вона просила поновити строк на подання відзиву, в задоволенні позову відмовити, а витрати на правничу допомогу покласти на позивачку або зменшити їх розмір.

Відзив мотивований тим, що правовідносини між сторонами регулюються Законом України «Про кооперацію», Персональним меморандумом та Статутом кооперативу. Пунктом 4.2 Меморандуму встановлено саме орієнтовний строк введення об`єкта будівництва в експлуатацію, а тому, з урахуванням правових позицій Верховного Суду у справах № 369/6303/19 та № 757/25889/21-ц, відповідач умов Меморандуму не порушив. Будівництво уповільнилось через несплату внесків асоційованими членами, повномасштабне вторгнення рф, дефіцит будівельних матеріалів, персоналу та блекаути; станом на час подання відзиву будинок знаходиться на етапі зведення каркасу, орієнтовний строк введення в експлуатацію IV квартал 2027 року.

Відповідач зазначає, що Меморандум розірвано у зв?язку з невиконанням позивачкою грошових зобов`язань зі сплати внесків, заборгованість позивачки станом на 11.03.2025 року становила 13931,97 доларів США. Сума, що підлягає поверненню позивачці, 378237,67 гривень, розрахована відповідачем згідно з умовами Меморандуму у гривні, за вирахуванням додаткового цільового внеску 7% та неповоротного вступного внеску, та повідомлена позивачці в ході листування. Водночас відповідач вважає заявлену позивачкою суму необґрунтованою.

На думку відповідача, до спірних правовідносин не застосовується Закон України «Про захист прав споживачів», а також стаття 625 ЦК України, оскільки внески за Меморандумом не є ні позикою, ні авансовою платою за послуги, а грошовим зобов`язанням відповідача вони можуть стати лише після набрання законної сили рішенням суду про їх стягнення (з посиланням на постанови Верховного Суду у справах № 325/275/16-ц, № 569/15105/19, № 357/6883/22).

Щодо моральної шкоди відповідач зазначає, що позивачка не надала доказів завдання їй моральної шкоди та не обґрунтувала її розмір, вина відповідача відсутня, а кооператив є неприбутковою організацією, яка не має власних коштів, тому відшкодування буде здійснено за рахунок внесків інших членів кооперативу. Щодо витрат на правничу допомогу відповідач вказує на відсутність обґрунтування їх розміру, акта виконаних робіт та доказів оплати.

Пропуск строку на подання відзиву відповідач пояснює великою кількістю справ за участю кооперативу в Овідіопольському районному суді Одеської області та зміною представника. Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними. Враховуючи, що відзив подано до закриття підготовчого провадження, а позивачка реалізувала своє право на подання відповіді на відзив, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк на подання відзиву та прийняти його до розгляду.

04.08.2026 року представником позивачки подано до суду відповідь на відзив, у якій вона заперечувала проти тверджень відповідача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Ухвалою Овідіопольського районного суду від 18.08.2026 року було закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні у приміщенні Овідіопольського районного суду Одеської області (67801, смт. Овідіополь, вул. Берегова, 9) на 23.09.2026 року.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Суд встановив, і це підтверджується матеріалами справи, що 03 квітня 2021 року між відповідачем ОК «АРТ ВІЛЛЬ» та позивачкою ОСОБА_1 було укладено Персональний меморандум асоційованого члена кооперативу № АВ-20-05/00016, за умовами якого позивачка після внесення передбачених платежів мала набути право на квартиру (буд. АДРЕСА_1 у житловому комплексі «ARTVILLE».

Відповідно до пункту 2.1 Персонального меморандуму він за своєю правовою суттю є двостороннім правочином, який визначає істотні умови взаємодії Кооперативу та Асоційованого члена, спрямованої на досягнення передбаченої статутом мети діяльності Кооперативу та задоволення потреб Асоційованого члена, який у повному обсязі вніс Пай, Вступний внесок та Цільовий внесок.

Пунктом 4.2 Персонального меморандуму передбачено, що орієнтовний строк введення Об`єкта будівництва в експлуатацію до 30.06.2023 року. Кооператив має право в односторонньому порядку змінити строк введення Об`єкта будівництва в експлуатацію на строк до 12 (дванадцяти) місяців. Об`єкт будівництва станом на час розгляду справи в експлуатацію не введено.

На виконання умов Меморандуму позивачкою внесено грошові кошти у загальному розмірі 469774,70 гривень, що підтверджується платіжними документами, наявними в матеріалах справи.

Рішенням позачергових Загальних зборів членів Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЛЬ» від 11 березня 2025 року Персональний меморандум № АВ-20-05/00016 розірвано, а ОСОБА_1 виключено зі складу асоційованих членів кооперативу.

Відповідно до п. 7.5.4.4 Персонального меморандуму повернення цільового внеску та паю асоційованому члену, відносно якого прийнято рішення про дострокове розірвання Меморандуму та/або виключення зі складу асоційованих членів, здійснюється у строк, що не перевищує 1 (одного) календарного року від дати прийняття відповідного рішення.

Таким чином, строк виконання відповідачем обов`язку з повернення позивачці грошових коштів сплинув 11 березня 2026 року.

Розмір суми, що підлягає поверненню позивачці, визначений відповідачем самостійно та становить 378237,67 гривень, що підтверджується листами Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЛЬ» вих. № 531 від 01.05.2025 року, вих. № 537 від 02.05.2025 року з доданими до них розрахунковими таблицями, а також листами вих. № 125 від 20.02.2026 року та вих. № 228 від 24.04.2026 року. Розрахунок зазначеної суми відповідно до умов Меморандуму, у гривні, за вирахуванням додаткового цільового внеску 7% та вступного внеску, відповідач підтвердив і у відзиві на позовну заяву.

18.03.2026 року представник позивачки направила відповідачу досудову претензію вих. № 01/03/П з вимогою сплатити заборгованість. Листом вих. № 228 від 24.04.2026 року відповідач відмовив у задоволенні претензії, пославшись на форс-мажорні обставини.

Доказів повернення позивачці грошових коштів повністю або частково відповідачем суду не надано.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приписами ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, обов`язковість договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Згідно з ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. У спірних правовідносинах інше встановлено договором, а саме п. 7.5.4.4 Персонального меморандуму, яким врегульовано обов`язок, розмір та строк повернення коштів асоційованому члену.

Отже, суд встановив, що відповідач у встановлений Персональним меморандумом строк свого грошового зобов`язання не виконав, у зв?язку з чим з 12 березня 2026 року перебуває у простроченні, а тому основна сума заборгованості у розмірі 378237,67 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що ним не порушено орієнтовного строку введення об`єкта будівництва в експлуатацію, та посилання на постанови Верховного Суду у справах № 369/6303/19 та № 757/25889/21-ц, оскільки предметом цього спору є не стягнення неустойки за порушення строку будівництва, а повернення коштів після розірвання Меморандуму за рішенням самого відповідача. Грошове зобов`язання відповідача виникло з рішення Загальних зборів від 11.03.2025 року та п. 7.5.4.4 Меморандуму і не залежить від строків будівництва.

Так само не спростовують обов`язку відповідача повернути кошти його посилання на наявність у позивачки заборгованості зі сплати внесків як на причину розірвання Меморандуму. Саме відповідач обрав підставу та процедуру розірвання, а наслідки такого розірвання, у тому числі розмір і строк повернення коштів, визначені п.п. 7.5.4.4-7.5.4.6 Меморандуму та враховані відповідачем при розрахунку суми 378237,67 гривень.

Посилання відповідача на необґрунтованість заявленої суми з огляду на курс долара США та утримання 7% суд вважає безпідставними та такими, що суперечать власній позиції відповідача. Позивачка не заявляє вимог про повернення коштів з урахуванням курсової різниці, а просить стягнути саме ту суму, яку відповідач розрахував за умовами Меморандуму, з урахуванням утримання 7% та неповоротного вступного внеску, і яку він сам визнав у листах вих. № 531, № 537, № 125, № 228 та у відзиві. Поведінка сторони, яка заперечує суму, раніше визначену нею самою, не відповідає засаді добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Доводи відповідача щодо незастосування до спірних правовідносин Закону України «Про захист прав споживачів» суд не бере до уваги, оскільки позивачка свої вимоги на положеннях цього Закону не ґрунтує, а пеню нараховує на підставі п. 7.2 Персонального меморандуму.

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України). Розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст. 551 ЦК України).

Пунктом 7.2 Персонального меморандуму сторони погодили, що за прострочення виконання грошових зобов`язань Кооператив сплачує асоційованому члену пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на час прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивачкою нараховано пеню за період з 12.03.2026 року по 08.06.2026 року (89 днів) виходячи з подвійної облікової ставки НБУ (30% річних) у розмірі 27668,34 грн. Перевіривши наданий позивачкою розрахунок, суд вважає його арифметично правильним, таким, що відповідає умовам п. 7.2 Персонального меморандуму та не перевищує розміру, встановленого ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дія положень статті 625 ЦК України поширюється на усі грошові правовідносини, якими є зобов`язання, виражені у грошових одиницях, що узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Позивачкою нараховано 3% річних за період з 12.03.2026 року по 08.06.2026 року у розмірі 2766,83 грн та інфляційні втрати за березень та квітень 2026 року у розмірі 11815,39 грн. Перевіривши надані розрахунки, суд вважає їх арифметично правильними, а вимоги позивачки в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що до спірних правовідносин не застосовується ст. 625 ЦК України, оскільки суми внесків нібито можуть стати грошовим зобов`язанням лише після набрання законної сили рішенням суду про їх стягнення. Обов`язок відповідача повернути позивачці визначену грошову суму у встановлений Меморандумом строк є грошовим зобов`язанням з моменту його виникнення на підставі договору, а прострочення його виконання настало з 12.03.2026 року незалежно від звернення позивачки до суду. Постанови Верховного Суду у справах № 569/15105/19 та № 357/6883/22, на які посилається відповідач, стосуються застосування ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до відносин з кооперативом і висновків щодо незастосування ст. 625 ЦК України не містять.

Суд зазначає, що пеня за договором та нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, мають різну правову природу, а тому їх одночасне стягнення не є подвійною відповідальністю за одне й те саме порушення.

При цьому судом не беруться до уваги посилання відповідача на форс-мажорні обставини, які штучно направлені на затягування повернення грошових коштів позивачці, яка має законне право на їх повернення.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч. 1 ст. 617 ЦК України, ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Відповідно до ст. 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 р. № 44(5), форс-мажорні обставини засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов?язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Відповідачем не надано суду сертифікату Торгово-промислової палати України або іншого належного доказу, який би засвідчував настання форс-мажорних обставин саме щодо зобов`язання перед позивачкою. Крім того, суд зазначає, що обставини непереборної сили звільняють тільки від відповідальності за порушення зобов`язань, однак не звільняють від необхідності виконання відповідних договірних зобов`язань. Персональний меморандум укладено 03.04.2021 року, а рішення про його розірвання прийнято відповідачем 11.03.2025 року, тобто в умовах вже запровадженого воєнного стану, з яким відповідач пов`язує неможливість виконання, що виключає непередбачуваність таких обставин для відповідача на момент виникнення у нього обов`язку з повернення коштів.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також у приниженні честі та гідності фізичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц зробила висновок, що право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

У постанові ОП КЦС ВС від 05.12.2022 р. в справі № 214/7462/20 вказано, що зобов?язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Судом встановлено, що позивачка, починаючи з квітня 2024 року, неодноразово зверталась до відповідача з письмовими заявами про повернення внесених нею коштів, які відповідачем у встановлений п. 7.5.2.3 Меморандуму строк розглянуті не були. Листом вих. № 238 від 20.02.2025 року відповідач повідомив, що не заперечує проти рішення позивачки щодо повернення грошових коштів, однак у подальшому розірвав Меморандум з власної ініціативи. В електронному листі від 27.05.2025 року, направленому з офіційної електронної адреси відповідача, відповідач визнав прострочення та зобов`язався здійснити платіж наступного дня, однак платіж здійснено не було, а в подальшому, у листі вих. № 125 від 20.02.2026 року, відповідач заперечив факт надсилання такого листа. Крім того, у листах вих. № 580 від 03.06.2025 року та вих. № 626 від 25.06.2025 року відповідач послався на поштові відправлення, які в системі оператора поштового зв`язку не зареєстровані.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) є стандартом поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Судом встановлено, що Персональний меморандум розроблено відповідачем за стандартною формою, яка застосовується до всіх асоційованих членів кооперативу, тому позивачка могла лише приєднатися до запропонованих умов у цілому, без можливості вплинути на їх зміст. За умовами Меморандуму всі ключові рішення у правовідносинах сторін залежать виключно від волі відповідача: одностороннє продовження строку введення об`єкта будівництва в експлуатацію, яке не вважається порушенням (п. 4.2); скликання Загальних зборів та винесення на їх розгляд заяви асоційованого члена про розірвання Меморандуму (п. 7.5.2.3); вибір процедури розірвання та визначення строку повернення коштів (п. 7.5.4.4); утримання додаткового цільового внеску 7% за будь-якої підстави дострокового розірвання (п.п. 7.5.2.6, 7.5.4.5). При цьому позивачка як асоційований член кооперативу користувалась на Загальних зборах лише правом дорадчого голосу (ст. 14 Закону України «Про кооперацію»), у тому числі під час ухвалення рішень про розірвання її власного Меморандуму та виключення її зі складу асоційованих членів.

Такий зміст договірних правовідносин сам по собі не є протиправним, однак покладає на сторону, яка визначила умови договору та контролює їх виконання, підвищений обов`язок діяти добросовісно та з урахуванням інтересів іншої сторони. Натомість відповідач використав свою переважну договірну позицію всупереч інтересам позивачки: не виніс на розгляд Загальних зборів три послідовні заяви позивачки у встановлений п. 7.5.2.3 Меморандуму строк; після письмового визнання у листі вих. № 238 від 20.02.2025 року того, що він не заперечує проти повернення коштів, розірвав Меморандум з власної ініціативи, що відсунуло строк повернення коштів до 11.03.2026 року; у листі вих. № 531 від 01.05.2025 року одночасно кваліфікував одне й те саме розірвання і як задоволення заяв позивачки, і як розірвання з ініціативи кооперативу; а після спливу визначеного ним самим строку відмовив у поверненні коштів з посиланням на непідтверджені форс-мажорні обставини. Водночас, як зазначає сам відповідач у відзиві, будинок, у якому позивачка мала отримати квартиру, станом на липень 2026 року перебуває на етапі зведення каркасу з орієнтовним строком введення в експлуатацію у IV кварталі 2027 року.

Суд зазначає, що моральна шкода у даному випадку зумовлена не самим по собі фактом прострочення грошового зобов`язання, майнові наслідки якого компенсуються стягненням пені, інфляційних втрат та 3% річних, а використанням відповідачем своєї переважної договірної позиції на шкоду позивачці, що є зловживанням правом у розумінні ч. 3 ст. 13 ЦК України. Позивачка протягом понад двох років перебувала у повній залежності від односторонніх рішень відповідача щодо долі своїх заощаджень, була позбавлена будь-якої можливості вплинути на виконання відповідачем свого обов`язку інакше, ніж шляхом звернення до суду, та вимушено спостерігала, як відповідач на власний розсуд змінює процедуру, строки та підстави виконання зобов`язання. Саме така поведінка відповідача, без будь-яких додаткових факторів, стала безпосередньою причиною душевних страждань позивачки, відчуття безсилля та приниження її гідності як добросовісного учасника цивільних правовідносин, що свідчить про наявність прямого причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданою позивачці моральною шкодою.

Суд враховує, що кошти, які утримує відповідач, є особистими заощадженнями позивачки, накопиченими для придбання житла. Їх тривале неповернення, суперечлива та недостовірна інформація, яку відповідач надавав позивачці щодо виконання свого обов`язку, а також відмова у задоволенні досудової претензії з посиланням на непідтверджені форс-мажорні обставини об`єктивно спричинили позивачці тривогу, відчуття невизначеності та необхідність докладати додаткових зусиль для захисту свого порушеного права. Порушення тривало понад два роки з моменту першого звернення позивачки, а відповідач не вжив заходів для добровільного розрахунку навіть після спливу встановленого ним самим строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідачем таких доказів суду не надано. Посилання відповідача на статус неприбуткової організації та відсутність власних коштів не звільняє його від обов`язку відшкодувати завдану ним шкоду.

Водночас позивачка не обґрунтувала розмір моральної шкоди саме в сумі 80000,00 грн. Визначаючи розмір відшкодування, суд бере до уваги характер і тривалість порушення, обсяг утримуваних коштів, поведінку відповідача після порушення, вимоги розумності та справедливості. З урахуванням сукупності встановлених обставин суд вважає, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 15000,00 гривень, а в решті вимог про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безумовне право позивачки вимагати повернення своїх коштів разом з нарахуваннями, передбаченими договором та законом, а також відшкодування завданої їй моральної шкоди у розмірі, визначеному судом, тому позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Позивачкою при зверненні до суду з позовом сплачено 5004,88 грн судового збору. Зважаючи на часткове задоволення позову, а саме 87,01% (435488,23*100:500488,23), з урахуванням норм ст. 141 ЦПК України у відповідному відсотковому співвідношенні підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки сплачений нею судовий збір у розмірі 4354,88 грн (5004,88*87,01%).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачкою у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, згідно з яким витрати на професійну правничу допомогу становлять 30000,00 грн, та зазначено, що остаточний розмір цих витрат буде підтверджено у строки, передбачені ч. 8 ст. 141 ЦПК України, шляхом подання детального опису робіт, виконаних адвокатом, акта приймання-передачі наданих послуг, рахунку та платіжного документа.

Нормою ч. 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Враховуючи, що позивачкою до закінчення судових дебатів заявлено про подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення, питання про розподіл цих витрат, у тому числі заперечення відповідача щодо їх розміру, буде вирішено судом у разі подання позивачкою відповідних доказів у порядку та строки, встановлені ч. 8 ст. 141 та ст. 246 ЦПК України, шляхом ухвалення додаткового рішення.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 134, 141, 246, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЛЬ» про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЛЬ» (код ЄДРПОУ 39803569, місцезнаходження: 67805, Одеська обл., Одеський р-н, смт Авангард, вул. Василя Спрейса, буд. 1, прим. В01) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ):

378237,67 гривень (триста сімдесят вісім тисяч двісті тридцять сім гривень 67 копійок) основної суми заборгованості за Персональним меморандумом асоційованого члена кооперативу № АВ-20-05/00016 від 03.04.2021 року;

27668,34 гривень (двадцять сім тисяч шістсот шістдесят вісім гривень 34 копійки) пені;

2766,83 гривень (дві тисячі сімсот шістдесят шість гривень 83 копійки) 3% річних;

11815,39 гривень (одинадцять тисяч вісімсот п`ятнадцять гривень 39 копійок) інфляційних втрат;

15000,00 гривень (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) відшкодування моральної шкоди,

а всього 435488,23 гривень (чотириста тридцять п`ять тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень 23 копійки).

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЛЬ» (код ЄДРПОУ 39803569) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 4354,88 грн (чотири тисячі триста п`ятдесят чотири гривні 88 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Є. С. Козирський