Вирок № 140153278, 15.09.2026, Оболонський районний суд міста Києва

15.09.2026 Справа № 756/13314/26

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/13314/26

1-кп/756/1801/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.09.2026 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026100050001187 від 11.06.2026, на підставі обвинувального акта за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця міста Києва, жителя цього АДРЕСА_1 ), такого, що має середню освіту, неодруженого, офіційно непрацевлаштованого, раніше несудимого в силу ст. 89 КК України,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

обвинувачений ОСОБА_5 ,

в с т а н о в и в:

Так, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, із 05:30 24.02.2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено: 1) з 05:30 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022; 2) з 05:30 25.04.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022; 3) з 05:30 25.05.2022 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022; 4) з 05:30 23.08.2022 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022; 5) з 05:30 21.11.2022 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022; 6) з 05:30 19.02.2023 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023; 7) з 5:30 20.05.2023 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 01.05.2023 №255/2023; 8) з 05:30 18.08.2023 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023; 9) з 05:30 16.11.2023 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023; 10) з 05:30 14.02.2024 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024; 11) з 05:30 14.05.2024 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024; 12) з 05:30 12.08.2024 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024; 13) з 05:30 10.11.2024 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024; 14) з 05:30 08.02.2025 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025; 15) з 05:30 09.05.2025 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025; 16) з 05:30 07.08.2025 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025; 17) з 05:30 05.11.2025 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 20.10.2025 №793/2025; 18) з 05:30 03.02.2026 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 12.01.2026 №40/2026; 19) з 05:30 04.05.2026 строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 27.04.2026 №342/2026.

Водночас, судом встановлено, що 11.06.2026 приблизно о 10:30 ОСОБА_5 , перебуваючи на ринку «ГЕРОЇВ ДНІПРА» у місті Києві (вул. Героїв Дніпра, 41), побачив транспортний засіб марки «MERCEDES» (д.н.з. НОМЕР_2 ) та в цей момент у нього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчиненого в умовах воєнного стану.

Реалізуючи свій вищевказаний умисел, у той же день, час та місці ОСОБА_5 , діючи умисно з корисливих мотивів з метою власного збагачення, шляхом вільного доступу, переконавшись, що за його злочинними діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає та він діє таємно, підійшов до вищевказаного транспортного засобу марки «MERCEDES» (д.н.з. НОМЕР_2 ) та, відкривши двері з водійської сторони, побачив між сидіннями мобільний телефон марки «IPHONE 14» у корпусі білого кольору (IMEI1: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 ), який належить ОСОБА_6 , взяв його та поклав до кишені джинсів, які були одягнені на ньому в той день, після цього, утримуючи чуже майно при собі, покинув місце злочину, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Внаслідок вчинення злочину ОСОБА_5 спричинив майнову шкоду ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на суму 12 049,75 грн.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість визнав повністю, щиро покаявся, зазначив, що жалкує, що так сталося, беззаперечно підтвердив обставини кримінального провадження, при цьому не оспорював день, час, місце та спосіб вчиненого злочину відповідно до висунутого обвинувачення й надав наступні показання.

Так, обвинувачений ОСОБА_5 показав, що 11.06.2026 в першій половині дня він перебував на ринку по вул. Героїв Дніпра в місті Києві, де побачив автомобіль марки «MERCEDES», водійські двері якого були привідчинені. Пересвідчившись, що за його діями ніхто зі сторонніх осіб не спостеріагає, він відкрив двері автівки та взяв із салону автомобіля мобільний телефон, який знаходився між сидіннями, поклав його до своєї кишені та пішов з ринку у власних справах. Через деякий час його зупинили працівники поліції, котрим він відразу зізнався у вчиненому та беззволікань віддав украдений ним мобільний телефон.

ОСОБА_5 , висловивши самозасудження свого вчинку та зазначивши про готовність нести кримінальну відповідальність, свою винуватість в учиненні злочину визнав повністю, щиро покаявся, зазначив, що зробив для себе належні висновки, просив суд суворо не карати.

Показання обвинуваченого ОСОБА_5 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння останнім змісту обставин вчинення злочину.

Враховуючи те, що учасники судового провадження не оспорювали обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, судом було встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, за відсутністю будь-яких сумнівів у добровільності та істинності позиції останніх, за згодою учасників судового провадження, суд провів судовий розгляд кримінального провадження у межах пред`явленого обвинувачення щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що мають істотне значення для вирішення обвинувачення по суті, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, судом роз`яснено сторонам кримінального провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Це повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 в межах висунутого обвинувачення, допитавши останнього, дослідивши письмові матеріали, долучені прокурором відповідно до встановленого порядку, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_5 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого в умовах воєнного стану, за обставин, установлених у судовому засіданні, доведено повністю та кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 185 КК України.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд приходить до наступного висновку.

Як неодноразово орієнтував у своїх постановах Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (зокрема, у постановах від 13.11.2018 у справі №401/2807/16-к (провадження №51-2816км18), від 11.06.2024 у справі №638/1500/23 (провадження №51-965км24) дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Суд, призначаючи покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато у чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання повною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за кримінальне правопорушення є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження. Реалізуючи принцип індивідуалізації покарання, необхідно в остаточному підсумку враховувати діяння, особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення й перевиховання конкретного засудженого.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Норми КК України наділяють суд правом вибору певного виду і розміру у визначених законом межах заходу примусу. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах у кримінальному праві виправлення засудженого є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення. Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.

Із системного аналізу положень ст. 23 КПК України та ст. 65 КК України слідує, що питання про наявність чи відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, вирішується судом у нарадчій кімнаті на підставі безпосередньо досліджених доказів.

Так, приймаючи рішення щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, що відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, характер, мотиви та обставини вчинення злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 відповідно до ст. 67 КК України суд не встановив.

Обставиною, яка пом`якшує покарання відповідно до ст. 66 КК України, про яку зазначено в обвинувальному акті, суд визнає «щире каяття».

Можливість урахування обставиною, що пом`якшує покарання, - «щире каяття» обґрунтовується наступним.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим. Повне визнання особою своєї вини у вчиненні злочину обґрунтовується тим, що така особа заслуговує поблажливого ставлення до себе, оскільки вона щиро каючись у вчиненні злочину, викладає всі обставини вчиненого, що сприяє встановленню істини по справі, тобто розкриттю злочину.

Судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 , висловивши самозасудження своєї кримінально караної поведінки, зазначив про готовність нести юридичну відповідальність. Визнавши повністю свою винуватість, під час допиту в суді зазначив, що шкодує та розкаюється у вчиненому, що свідчить про наявність обставини, що пом`якшує покарання, - щире каяття.

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа №397/92/15-к, від 02.11.2021 справа №643/13256/17 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України №1402-VIII), відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Зважив суд і на дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , зокрема те, що він в силу ст. 89 КК України раніше несудимий, має постійне місце реєстрації та проживання, де характеризується формально посередньо, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, що свідчить про його осудність.

При цьому, суд враховує, що Касаційний кримінальний суд Верховного Суду (зокрема, у постановах від 27.09.2018 у справі №647/1831/15-к (провадження №51-336км17), від 24.11.2020 у справі №541/690/19 (провадження №51-3672км20), від 18.02.2021 у справі №324/1968/18 (провадження №51-3804км20), від 15.04.2021 у справі №662/1156/19 (провадження №51-182км21), від 26.05.2022 у справі №439/156/21 (провадження №51-6091км21), від 20.10.2022 у справі №457/528/20 (провадження №51-1687км22), від 20.04.2023 у справі №206/1127/21 (провадження №51-2218км22), від 20.03.2024 у справі №147/494/22 (провадження №51-7439км23), від 12.09.2024 у справі №308/10518/22 (провадження №51-1480км24), від 21.10.2024 у справі №466/9119/23 (провадження №51-3512км24), від 14.04.2025 у справі №289/808/24 (провадження №51-697км25), від 22.07.2026 у справі №371/561/21 (провадження №51-936км25) та інших) неодноразово звертав увагу на те, що посилання судів при призначенні покарання на ту обставину, що обвинувачений, судимість якого відповідно до ст. 89 КК України погашена, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, як і врахування вказаної обставини при призначенні покарання, є неприпустимим, оскільки судимість є правовим станом особи, який виникає у зв`язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків. Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового злочину.

Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов`язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у тому числі й при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.

Так само, суд не враховує при призначенні покарання наявність на розгляді Оболонського районного суду міста Києва інших обвинувальних актів, про що вказано стороною обвинувачення в обвинувальному акті у анкетних даних обвинуваченого, з огляду на наступне.

Як неодноразово зазначав у своїх постановах Касаційний кримінальний суд Верховного Суду (зокрема, постанови від 17.09.2020 у справі №739/1140/18 (провадження №51-1858км20), від 18.10.2023 у справі №303/3224/20 (провадження №51-3342 км 20), від 16.10.2024 у справі №607/14781/23 (провадження №51-1701км24), міжнародна правова практика регламентує концепцію щодо чіткого дотримання судами основних елементів верховенства права. До таких елементів, з-поміж іншого, відноситься принцип презумпції невинуватості.

Принцип презумпції невинуватості закріплений у ратифікованих Верховною Радою України міжнародно-правових актах, зокрема у ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та у п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Також у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Вказане положення становить основу для регламентації цього принципу й в національному законодавстві.

Зокрема, відповідно до ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

Відтак суд позбавлений можливості давати правову оцінку діянням особи, які не є предметом розгляду кримінального провадження, якщо такі діяння особи ще не одержали правової оцінки з боку іншого суду, який таке кримінальне провадження розглядає.

Така оцінка буде явним порушенням фундаментальних прав людини, оскільки презумпція невинуватості передбачає, з-поміж іншого, те, що «сторона обвинувачення має повідомити зацікавленій особі, у чому її обвинувачують, аби надати можливість підготувати і згодом представити свій захист, а також надати докази, достатні для обґрунтування обвинувального акта» (рішення ЄСПЛ в справі «Барбеба, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1988).

Таким чином, з огляду на зазначені правові норми та принцип презумпції невинуватості, за відсутності вироку суду, який набрав законної сили, наявність кримінального провадження, в тому числі на стадії його судового розгляду, не породжує правових наслідків для юридичної оцінки наступних чи попередніх діянь особи, у вчиненні яких вона обвинувачується, а є лише версією органів досудового розслідування, яку вони доводять на підставі обов`язку доказування відповідно до вимог ч. 1 ст. 92 КПК України, а тому наявність на розгляді у Оболонському районному суді міста Києва інших кримінальних проваджень щодо ОСОБА_5 не може впливати на призначення йому покарання у даному кримінальному провадженні.

Враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, беручи до уваги вказані обставини в сукупності, суд приходить до висновку про призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції норми закону, що передбачає відповідальність за вчинене.

Водночас, умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК України. Одним із таких випадків є звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

У правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. При цьому, статтею 76 цього Кодексу визначено коло обов`язків, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

При цьому, в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17.10.2019 справа №205/7091/16-к, від 12.09.2018 справа№206/5073/15-к суд касаційної інстанції наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У рішенні у справі «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою. В рішенні у справах «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 та «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.05.2018 справа №167/341/16-к цей суд указав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Враховуючи вищевказані обставини кримінального провадження в сукупності зі ставленням обвинуваченого до вчиненого, а також те, що викрадене майно було повернуто потерпілому, зваживши на позиції учасників кримінального провадження в судових дебатах, як прокурора, так і самого ОСОБА_5 , які вважали, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування покарання, суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки вважає, що виправлення останнього та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливо без реального відбування покарання, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Цивільний позов не заявлявся.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до положень ст. 100 КПК України, процесуальні витрати -відповідно до положень ст. 124 КПК України.

Разом із цим, приймаючи рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 11.06.2026 о 16:30 ОСОБА_5 було затримано в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України. Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 13.06.2026 стосовно ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 09.08.2026 включно. Одночасно визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 20 (двадцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 грн (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) з покладенням процесуальних обов`язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України (справа №756/10290/26).

До матеріалів кримінального провадження долучено квитанцію №305853909 від 22.07.2026, яка підтверджує внесення на депозитний рахунок ТУ ДСАУ в м.Києві заставодавцем ОСОБА_7 застави в розмірі 66 560 грн (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно ухвали Оболонського районного суду м.Києва від 13.06.2026 у справі №756/10290/26 (код платника 3216311213, рахунок платника НОМЕР_5 , банк платника АТ «ПУМБ»; код отримувача 26268059, рахунок отримувача № UA128201720355259002001012089, надавач платіжних послуг отримувача Державна казначейська служба України, м. Київ).

23.07.2026 у зв`язку з внесенням застави у розмірі визначеному ухвалою слідчого судді від 13.06.2026 ОСОБА_5 було звільнено з-під варти та з моменту звільнення з-під варти останній став вважатися таким, щодо якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі, визначеному ухвалою слідчого судді від 13.06.2026 та з покладенням процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Жодних доказів на підтвердження порушень ОСОБА_5 обов`язків, покладених на нього при застосуванні альтернативного запобіжного заходу, що є підставою для звернення застави в дохід держави та зарахуванню до спеціального фонду Державного бюджету України, суду не надано та таких обставин у результаті судового провадження судом не встановлено.

З огляду на викладене, а також враховуючи відсутність законних підстав для звернення застави на виконання вироку в частині майнових стягнень, суд вважає, що запобіжний захід у вигляді застави стосовно ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили слід залишити без зміни, а після набрання - повернути заставодавцю ОСОБА_7 в силу вимог ч. 11 ст. 182 КПК України.

Зарахування строку досудового тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 до моменту його звільнення з-під варти слід вирішити відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Керуючись положеннями статей 100, 124, 369-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- мобільний телефон моделі «Iphone 14», номер моделі «MPUR3TA/A», серійний номер « НОМЕР_6 », IMEI1: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 , білого кольору (постанова від 12.06.2026), який передано на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_6 (протокол від 12.06.2026, розписка від 12.06.2026), - після набрання вироком законної сили залишити потерпілому за належністю;

- кросівки біло-зеленого кольору марки «Nike», кепка зеленого кольору, джинси синього кольору (постанова від 12.06.2026), які передано на відповідальне зберігання ОСОБА_5 (постанова від 12.06.2026),- після набрання вироком законної сили залишити обвинуваченому за належністю;

- DVD-R диск з записами з камер відеоспостереження від 11.06.2026 (постанова від 12.06.2026), - після набрання вироком законної сили залишити при матеріалах кримінального провадження.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави у рахунок відшкодування витрат на залучення експерта (Отримувач: ГУК у м. Києві/Оболонський р-н 24060300; Код отримувача ЄДРПОУ: 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); Номер рахунку (IBAN): UA098999980313040115000026006; Код класифікації доходів бюджету: 24060300; Найменування коду класифікації доходів бюджету: Інші надходження):

- 1 925 (одна тисяча дев`ятсот двадцять п`ять) грн 44 коп. (висновок від 29.06.2026 №СЕ-19/111-26/34691-ТВ);

- 4 332 (чотири тисячі триста тридцять дві) грн 24 коп. (висновок від 26.06.2026 №СЕ-19/111-26/34222-Д).

Запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 у вигляді застави до набрання вироком законної сили залишити без зміни.

Після набрання вироком законної сили повернути заставодавцю ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_7 ) заставу в розмірі 66 560 грн (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят), внесену на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві (одержувач: ТУДСАУ в м. Києві; код одержувача 26268059; Банк одержувача: Державна казначейська служба України м. Києва; П/р UA128201720355259002001012089) за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно ухвали Оболонського районного суду м.Києва від 13.06.2026 у справі №756/10290/26, які зарахувати на рахунок:

- код платника НОМЕР_7 , рахунок платника НОМЕР_5 , банк платника АТ «ПУМБ»; призначення платежу: Поповнення рахунку ОСОБА_7 .

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбутого ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі зарахувати строк його попереднього ув`язнення в період із 11.06.2026 (момент фактичного затримання) по 23.07.2026 (день звільнення з-під варти у зв`язку із внесенням застави) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1