Ухвала суду № 140151542, 29.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

з питань забезпечення позову

29 вересня 2026 рокупровадження № ЗД/380/26/26 Суддя Львівського окружного адміністративного суду Карп`як О.О., розглянувши у м. Львові заяву Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю про забезпечення позову до подання позовної заяви,-

встановила:

Спільне підприємство «Бориславська нафтова компанія» в формі товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ «СП «БНК») (далі - заявник) звернулось до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви до Державної служби геології та надр України (далі - відповідач), у якому просить:

зупинити дію наказу Державної служби геології та надр України від 18.09.2026 № 449 «Про припинення дії спеціальних дозволів на користування надрами» у частині позиції 1 додатка до цього наказу щодо припинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 20.01.1998 № 1211, наданого Спільному підприємству «Бориславська нафтова компанія» в формі товариства з обмеженою відповідальністю (ідентифікаційний код 22402928), до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ТОВ «СП «БНК» про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби геології та надр України від 18.09.2026 № 449 у відповідній частині;

заборонити Державній службі геології та надр України до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ТОВ «СП «БНК» про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби геології та надр України від 18.09.2026 № 449 у відповідній частині вчиняти дії, спрямовані на розпорядження правом користування ділянкою надр Стинавського родовища (в інтервалі глибин 2800 3600 м) на користь інших осіб, а саме: включати цю ділянку до переліків ділянок надр, права користування якими виставляються на аукціон; надавати щодо неї спеціальний дозвіл на користування надрами іншій особі; вносити зміни до спеціальних дозволів інших осіб у частині розширення меж ділянок надр за рахунок зазначеної ділянки.

В обґрунтування поданої заяви вказує, що припинення дії спеціального дозволу № 1211 безстроково за своїми наслідками є не тимчасовим обмеженням права користування майном, а фактичним позбавленням цього майна. Окремо звертає увагу суду на те, що наслідки виконання наказу № 449 (безстрокове припинення дії дозволу №1211) є технологічно незворотними. Свердловини консервують за умови відновлення технологічного процесу після усунення причин його зупинення, тоді як припинення спеціального дозволу передбачає ліквідацію фонду свердловин, що є незворотнім процесом. Зазначає й те, що для безпечного консервування необхідно не менше 73 робочих днів, та значні кошти, що є неможливим з огляду на блокування активів заявника. Припинення дії спеціального дозволу № 1211 відкриває шлях до включення ділянки до переліків ділянок, права користування якими виставляються на аукціон, надання спеціального дозволу іншій особі, розширення меж суміжних спеціальних дозволів, що в свою чергу, у випадку судового рішення на користь заявника, ускладнить відновлення первісного становища. Також посилається на те, що зупинення діяльності Заявника тягне звільнення працівників, припинення виконання договірних зобов`язань перед контрагентами та істотне скорочення сплати податків і рентних платежів до державного і місцевих бюджетів. Вказує про очевидну протиправність спірного рішення, оскільки застосовано норму, яка не підлягала застосуванню; не дотримано обов"язкової адміністратвної процедури; санкційний захід залишається невизначеним; до одного й того самого спеціального дозволу одночасно діють два взаємовиключні акти Держгеонадр; спірний наказ є похідним від Указу Президента України від 20.08.2026 №747/2026, законність якого перевіряється Верховним Судом у справі №990/337/26. Вказує, що єдиним наслідком забезпечення позову буде збереження спеціального дозволу як об"єкта права до вирішення спору, тобто збереження самого предмету спору. Вважає, що через це публічний інтерес, на захист якого спрямовані санкції, не зазнає жодних втрат.

Розглянувши подану заяву, суд зазначає таке.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Відповідно до ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:

- зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).

Комітет Міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ) у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13 вересня 1989 року № R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися, зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.

КМРЄ у пункті «d» глави 5 «Ефективність судового розгляду» Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів» (on judicial review of administrative acts), прийнятих 15 грудня 2004 року, також вказав, що суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вважає, що забезпечувальні заходи (тимчасові заборони), які суд застосовує під час вирішення спору, мають відповідати закону, враховувати суспільні інтереси та забезпечувати пропорційність між обраними засобами й метою, яку прагне досягти суд. Зазначена позиція відображена в рішеннях ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia, № 38359/13, пункти 61- 62) та від 16 березня 2021 року у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey, заяви № 21392/08 та дві інші, пункти 144- 153).

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися виключно в межах позовних вимог, бути адекватними та пропорційними до них, гарантувати ефективний захист прав позивача, який неможливий без невідкладного судового втручання.

Адекватність заходу забезпечення позову, який має застосовувати суд, визначається його відповідністю тим вимогам, для забезпечення яких цей захід вживається, через зіставлення права чи інтересу, про захист якого просить заявник, із майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Пропорційність у такому випадку означає співвідношення між негативними наслідками, що можуть виникнути від застосування заходів забезпечення позову, та наслідками, що можуть настати через їх неприйняття.

Аналогічні висновки щодо критеріїв забезпечення позову Верховний Суд висловлював у постановах від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21, від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 280/5917/22 та ін.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен вказати мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними (постанови Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20, від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20).

Суд має встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, спроможність такого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, перевірити імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, а також мотивувати неможливість порушення у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 640/30483/21).

Частина друга статті 150 КАС України допускає забезпечення позову до його пред`явлення, проте зазначене вимагає від суду чітко мотивувати необхідність таких заходів.

У заяві про вжиття заходів забезпечення позову до його подання заявник просить зупинити дію наказу Державної служби геології та надр України від 18.09.2026 № 449 «Про припинення дії спеціальних дозволів на користування надрами» у частині позиції 1 додатка до цього наказу щодо припинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 20.01.1998 № 1211, до набрання законної сили рішенням суду у справі; заборонити Державній службі геології та надр України до набрання законної сили рішенням суду у справі вчиняти дії, спрямовані на розпорядження правом користування ділянкою надр Стинавського родовища (в інтервалі глибин 2800 3600 м) на користь інших осіб, а саме: включати цю ділянку до переліків ділянок надр, права користування якими виставляються на аукціон; надавати щодо неї спеціальний дозвіл на користування надрами іншій особі; вносити зміни до спеціальних дозволів інших осіб у частині розширення меж ділянок надр за рахунок зазначеної ділянки.

Стаття 13 Кодексу України про надра наділяє Держгеонадра дискреційними повноваженнями щодо анулювання або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами у разі застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до кінцевого бенефіціарного власника надрокористувача, що є частиною реалізації державної політики у сфері надрокористування.

Зупинення дії наказу Державної служби геології та надр України від 18.09.2026 № 449, перешкоджатиме виконанню Указів Президента України від 2 липня 2026 року №704/2026 та №747/2026 від 20 серпня 2026 року, якими введено санкції проти Спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» в формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Указом Президента №704/2026 від 02.07.2026 року, зміненого Указом Президента №747/2026 від 20.08.2026 року встановлено застосування обмежувальних заходів, зокрема припинення дії або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами.

Вказані Укази Президента відповідно до Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції» та статті 13 Кодексу України про надра зобов`язує Держгеонадра вжити заходів щодо анулювання або зупинення дії дозволу через 30 днів після введення санкцій, якщо кінцевий бенефіціарний власник не змінився.

Водночас такі повноваження Держгеонадр є дискреційними, оскільки орган має право оцінювати обставини та приймати рішення відповідно до закону. При цьому заходи забезпечення позову повинні забезпечувати ефективність судового захисту прав заявника, але не можуть непропорційно обмежувати дискреційні повноваження державного органу. Суд має ретельно перевірити, чи не виходить втручання суду за межі, необхідні для забезпечення справедливого розгляду, не допускаючи необґрунтованого втручання у правомірну діяльність органів влади.

Згідно ст.16 Кодексу України про надра, питання надання спеціального дозволу на користування надрами, продовження строку його дії, внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами, включення цієї ділянку до переліків ділянок надр, права користування якими виставляються на аукціон належить до дискреційних повноважень Дергеонадр.

Застосування таких заходів забезпечення, фактично обмежать ці дискреційні повноваження без належного обґрунтування протиправності дій Держгеонадр.

Крім того, забезпечення позову у вигляді заборони Державній службі геології та надр України вчиняти дії, спрямовані на розпорядження правом користування ділянкою надр Стинавського родовища (в інтервалі глибин 2800 3600 м) на користь інших осіб, а саме: включати цю ділянку до переліків ділянок надр, права користування якими виставляються на аукціон; надавати щодо неї спеціальний дозвіл на користування надрами іншій особі; вносити зміни до спеціальних дозволів інших осіб у частині розширення меж ділянок надр за рахунок зазначеної ділянки, - порушує баланс між приватними інтересами заявника та національними інтересами, оскільки обмеження таких дискреційних повноважень перешкоджає реалізації державної політики у сфері надрокористування та позбавляє державу можливості оперативно виконати рішення РНБО та Указ Президента про санкції, запроваджені з метою захисту національних інтересів.

Дискреційні повноваження Державної служби геології та надр України передбачають право органу не лише анулювати (припиняти) чи зупиняти дію дозволу, а й здійснювати інші визначені законодавством повноваження.

Крім того, відповідно до ч.6 ст.151 КАС України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Просте припущення або ймовірність майбутніх негативних наслідків без належного доведення обставин порушення не можуть бути єдиною підставою для втручання у діяльність суб`єкта владних повноважень.

Крім того, твердження заявника про можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно можуть бути порушені в майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 року у справі №826/13306/18.

Крім того, забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, порушує баланс між приватними інтересами заявника та національними інтересами, оскільки обмеження таких дискреційних повноважень перешкоджає реалізовувати державну політику у сфері надрокористування та позбавляє державу можливості оперативно виконати рішення РНБО та Указ Президента про санкції, запроваджені з метою захисту національних інтересів.

Заявник не обґрунтував, чому його приватний майновий інтерес на збереження дії спеціального дозволу повинен мати перевагу над національними інтересами, реалізованими через застосування санкцій у зв`язку із загрозами національній безпеці України.

Покликання суб`єкта господарювання виключно на істотні складнощі або неможливість ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, може бути підставою для застосування заходів забезпечення позову у виняткових випадках.

Рішення чи дії суб`єктів владних повноважень очевидно можуть завдавати шкоди та мати вплив на господарську діяльність, які заявник (позивач) оцінює негативно.

Подібну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 460зп-23/160.

В питанні вжиття заходів забезпечення позову Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо застосування норм процесуального права, яка полягає в наступному: "Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі".

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 та від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19, від 20.03.2019 у справі №826/14951/18.

У разі оскарження відповідного акта суб`єкта владних повноважень особа має право заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди, тому зазначене не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі (постанова Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 380/11600/20).

Сам факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах Верховного Суду від 21.11.2018 р. у справі №826/8556/17, від 20.03.2019 р. у справі №826/14951/18, від 30.07.2020 р. у справі №640/15124/19, від 16.01.2023 р. у справі №640/19975/21, від 07.01.2025 р. у справі № 620/9187/24.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваних рішень та порушення такими рішеннями прав, свобод або інтересів позивача, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Твердження про очевидність порушення до розгляду справи по суті, яке фактично ґрунтується на тих самих аргументах, які покладені в підстави позову, є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 22.12.2020 року у справі №640/9593/20.

Суд вважає, що надання правової оцінки доводам позивача, висловленим на обґрунтування позовних вимог по суті спору, має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб, фактично, призводить до вирішення спору по суті й може мати вплив на судове рішення, яке згодом буде ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту (аналогічний за змістом висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 року у справі №640/9167/19 та від 21.02.2024 у справі №420/11311/23).

Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. Тому викладені у заяві доводи заявника щодо протиправності спірного рішення підлягають перевірці судом під час судового розгляду справи відповідно до вимог КАС України.

Окрім того, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.05.2025 у справі 320/28579/24, судовий контроль за актами органів виконавчої влади не може перетворюватися на втручання у дискреційні повноваження або фактичну заміну правової оцінки під час розгляду справи по суті. Забезпечення позову - це виключно попередній тимчасовий захід, який допустимий лише у разі, коли наявність ознак протиправності є очевидною, тобто такою, що не потребує додаткового дослідження фактичних обставин чи правових норм. Особливу обачність суд має проявляти у випадках, коли зупинення дії акта може мати системний вплив на функціонування публічного управління або суспільний інтерес, зокрема в умовах особливих правових режимів, таких як воєнний стан".

З урахуванням викладеного, вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви у цій справі є передчасним та необґрунтованим, оскільки судом не встановлено наявності реальної та невідворотної загрози порушення прав заявника, яка не може бути ефективно відвернута іншими процесуальними способами після подання позову.

Заходи забезпечення позову у справах, пов`язаних із дискреційними повноваженнями суб`єктів владних повноважень, можуть застосовуватися лише у виняткових випадках, коли очевидність протиправності дій є доведеною понад обґрунтований сумнів, а загроза правам заявника є реальною, невідворотною і не може бути ефективно усунена без невідкладного судового втручання.

Проте, досліджені судом у цьому провадженні докази та проаналізовані наведені заявником доводи не дають підстав для застосування заходів забезпечення позову до подання позовної заяви.

Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248, 256, 294 КАС України, суддя

постановила:

у задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена протягом 15-ти днів безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяКарп`як О.О.