Рішення № 140149449, 28.09.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/22607/26

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними,зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області № 063850010721 від 22.05.2026 про відмову в призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи ОСОБА_1 з 22.08.1992 по 29.07.1997;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області повторно розглянути заяву та призначити пенсію з дати первинного звернення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до органів пенсійного фонду України із заявою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, однак ГУ ПФУ в Запорізькій області відмовив у призначенні пенсії, оскільки не зарахував до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 22.08.1992 по 29.07.1997. Вважаючи рішення пенсійного органу протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.06.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

08.07.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що позивач звернувся 15.05.2026 щодо призначення пенсії за віком згідно зі ст. 114 Закону України № 1058. Вік заявника 55 років 12 днів. Згідно з долученими до справи документами, страховий стаж особи становить 38 років 03 місяці 17 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 8 років 3 місяці 12 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах при первинній атестації робочих місць, до пільгового стажу зараховується 5-ти річний період роботи на підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати та період роботи впродовж наступних 5-ти років. За доданими документами до пільгового стажу не зараховано період роботи згідно з довідкою № 21 від 18.02.2026 з 22.08.1992 по 29.07.1997, оскільки первинна атестація проведена 30.07.2002. Враховуючи вищевикладене, правомірно прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 24.07.2026 по 28.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.05.2026 звернувся до органів Пенсійного фонду України з заявою та доданими до неї документами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області прийнято рішення № 063850010721 від 22.05.2026 про відмову у призначенні пенсії. У рішенні вказано, що згідно з поданими документами вік позивача 55 років, страховий стаж становить 38 років 03 місяці 17 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 8 років 3 місяці 12 днів.

До пільгового стажу не зараховано період роботи згідно з довідкою № 21 від 18.02.2026 з 22.08.1992 по 29.07.1997, оскільки первинна атестація проведена 30.07.2002.

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Оцінюючи доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про відсутність у Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області повноважень на прийняття рішення за заявою позивача з посиланням на принцип екстериторіальності та на те, що позивач обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області за місцем проживання, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 розділу I Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), після реєстрації заяви про призначення пенсії та сканування копій доданих до неї документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який здійснює розгляд такої заяви та приймає відповідне рішення.

Судом установлено, що саме в такому порядку відповідальним за розгляд заяви позивача від 15.05.2026 було визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, яке самостійно, від власного імені, прийняло оскаржуване рішення від 22.05.2026 № 063850010721 про відмову в призначенні пенсії, реалізувавши тим самим надані йому повноваження.

При цьому відповідно до пункту 4.10 Порядку № 22-1 електронна пенсійна справа передається до органу, що призначає пенсію за місцем проживання (реєстрації) особи, лише після призначення пенсії - з метою забезпечення подальшої виплати вже призначеної пенсії, а не з метою визначення суб`єкта, уповноваженого вирішувати питання про наявність чи відсутність у особи права на таку пенсію.

За таких обставин повноваження щодо розгляду заяви позивача та прийняття рішення про призначення (відмову в призначенні) пенсії на час виникнення спірних правовідносин належали саме відповідачу - Головному управлінню Пенсійного фонду України у Запорізькій області, а тому останній є належним відповідачем у цій справі. Доводи відзиву про відсутність у відповідача відповідних повноважень суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки саме на підставі цих повноважень відповідач і прийняв оскаржуване рішення. Питання щодо подальшої виплати призначеної пенсії за фактичним місцем проживання позивача підлягає вирішенню в порядку, визначеному пунктом 4.10 Порядку № 22-1, і не потребує окремого вирішення судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спірні правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Пунктом 2 Перехідних положень Закону № 1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також згідно зі ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (надалі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Суд зауважує, що виходячи з наведених вище положень, необхідною умовою для зарахування стажу роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах після 21.08.1992 є також проведення відповідної атестації робочого місця з метою підтвердження пільгового характеру виконуваної роботи за такою посадою.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Отже, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списків № 1, 2, робоче місце за якою підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

З цього приводу суд зазначає, що в період з 22.08.1992 по 29.07.1997 позивач згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 22.07.1991 працював на ДП "Коростишівський спиртовий комбінат", що підтверджується записами № 4-6 з посиланням на накази про прийняття та звільнення, а також підписами і печатками уповноважених осіб.

Відповідно до довідки державного підприємства "Коростишівський спиртовий комбінат" від 18.02.2026 вих. № 21 ОСОБА_1 працював повний робочий день на "Андрушівському спиртовому заводі" з 10.10.1991 по 15.01.2003.

Наявна в матеріалах справи розбіжність у найменуванні підприємства (Андрушівський спиртовий завод - за трудовою книжкою та наказами про прийняття і звільнення, Державне підприємство "Коростишівський спиртовий комбінат" - за довідкою № 21 від 18.02.2026) не свідчить про суперечливість чи недостовірність поданих позивачем доказів, а пояснюється реорганізацією підприємства, що підтверджується довідкою № 13 від 11.02.2026 про реорганізацію Андрушівського спиртового заводу в державне підприємство "Коростишівський спиртовий комбінат", яке є правонаступником Андрушівського спиртового заводу і, відповідно, уповноважене видавати документи про стаж роботи позивача за весь період його роботи на цьому підприємстві, включно зі спірним періодом з 22.08.1992 по 29.07.1997.

Крім того, наведена довідка № 21 від 18.02.2026, будучи одним із документів, зазначених у пункті 3 Порядку № 637, підтверджує зайнятість позивача на посаді машиніста парових турбін повний робочий день протягом усього періоду з 10.10.1991 по 15.01.2003, яким охоплюється й спірний період, а отже спростовує довід відповідача про те, що подані позивачем документи не містять достатніх відомостей про характер та повноту його зайнятості у спірний період.

Також суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а від 19.02.2020 сформулювала правовий висновок, згідно з яким особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Застосовуючи наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду до обставин цієї справи, суд звертає увагу на довід відповідача про те, що, оскільки первинна атестація робочих місць на підприємстві була проведена лише 30.07.2002, тобто після 21.08.1997, за буквального застосування пункту 4.2 Порядку № 383 до пільгового стажу могли б зараховуватися лише період роботи до 21.08.1992, п`ятирічний період, що передує даті видання наказу про результати атестації (орієнтовно з 30.07.1997), та період упродовж наступних п`яти років, а спірний період з 22.08.1992 по 29.07.1997 формально не охоплюється жодним із зазначених проміжків.

Проте наведений порядок обчислення пільгового стажу розрахований на ситуацію, коли атестація робочих місць проводилася власником підприємства своєчасно та в передбачені законодавством строки (не рідше одного разу на 5 років). У цій справі атестацію робочих місць мало бути проведено вперше не пізніше 21.08.1997 (упродовж п`яти років після набрання чинності Порядком № 442), проте відповідних дій власником підприємства вчинено не було, а атестацію фактично проведено з майже п`ятирічним запізненням - лише 30.07.2002. Формальне застосування наведеного розрахунку без урахування факту невчасного проведення атестації означало б покладення на позивача негативних наслідків бездіяльності роботодавця та позбавлення його права на зарахування спірного періоду до пільгового стажу з підстав, які від нього не залежали, що прямо суперечить викладеній вище правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

З огляду на викладене непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому в матеріалах справи містяться висновки за результатами атестації робочих місць від 01.08.2002 № 10-187, згідно з якими посада машиніста парових турбін дає право на пільгове пенсійне забезпечення відповідно до Списку № 2.

Суд повторює, що, як уже зазначалося вище, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Також суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази зміни характеру чи умов праці позивача за спірний період. За таких обставин суд дійшов висновку, що відсутність окремого акта атестації робочого місця за період з 22.08.1992 по 29.07.1997 не спростовує права позивача на зарахування цього періоду до пільгового стажу за Списком № 2.

Усі необхідні документи позивач надав відповідачу для призначення пенсії на пільгових умовах, однак останній протиправно цього не зробив.

Суд зазначає, що назви професій, зазначені в трудовій книжці, наказах підприємств, довідках, можуть відрізнятися від назв, передбачених законодавчими актами України, при цьому суть виконуваної роботи не змінюється і наявний однаковий вплив всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров`я і працездатність працівників цієї професії в процесі трудової діяльності.

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (746/15) не змінює правового регулювання спірних правовідносин, суд зазначає таке. У вказаному Рішенні Конституційний Суд України визнав неконституційними зміни, якими було підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах. З моменту ухвалення цього Рішення відновили дію норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом № 213-VII. Оскільки Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання, посилання відповідача на виключне застосування статті 114 Закону № 1058-IV без урахування наслідків вказаного Рішення КСУ є безпідставними та прямо суперечать усталеній практиці Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права. Отже, досягнувши 55-річного віку та маючи необхідний страховий і пільговий стаж, позивач правомірно претендує на призначення пенсії.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивач відповідає визначеним статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" критеріям щодо загального та пільгового стажу, які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Натомість відповідачем не доведено правомірності спірного рішення № 063850010721 від 22.05.2026 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", отже, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовна вимога - задоволенню в цій частині.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Як установлено судом, позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Згідно з Рекомендацією №(80)2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду. Тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджували право позивача на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", то Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області мало призначити таку пенсію.

Отже, такі повноваження відповідача не є дискреційними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, тому ефективним способом захисту прав позивача буде визнання протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії та зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 15.05.2026 (з дня звернення позивача про призначення пенсії), як про це просить позивач у своїх позовних вимогах.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (просп. Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, Запорізька обл., Запорізький р-н, 69005, ЄДРПОУ 20490012) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області № 063850010721 від 22.05.2026 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 15.05.2026, зарахувавши до пільгового стажу період роботи з 22.08.1992 по 29.07.1997.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн (однієї тисячі трьохсот тридцяти одної гривні 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 28 вересня 2026 р.

28.09.26