Рішення № 140149361, 29.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа №160/17604/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центру оцінювання функціонального стану особи ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" (49005, м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, 1-А ЄДРПОУ 03191673) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

23.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Центру оцінювання функціонального стану особи ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України", у якому позивач просить:

- визнати протиправним рішення №3400/26/103 від 09.03.2026 Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», код за ЄДРПОУ 03191673 (49005, м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, 1-А) щодо ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Центр оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», код за ЄДРПОУ 03191673 (49005, м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, 1-А) переглянути рішення №3400/26/103 від 09.03.2026 щодо ОСОБА_1 очно та надати 3 групу інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 02.09.2024 отримав третю групу інвалідності з 15.07.2024 року із зазначенням причини: Травма пов`язана із захистом Батьківщини. Після його перогляду 08.09.2025 року експертною командою відповідачем винесено рішення його інвалідність скасовано, чим поришено його право. З урахуванням обставин викладений у позовній заяві просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою від 30 червня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/17604/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, надіслав 05.07.2026 року до сду відзив, в якому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Зазначив що діяв у відповідності до діючого законодавства.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 02.09.2024 було встановлено третю групу інвалідності з 15.07.2024 року із зазначенням причини: Травма пов`язана із захистом Батьківщини, зі строком дії до 01.10.2025 року.

На черговому переогляді 02.09.2025 року експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи було прийнято рішення № 29/25/1893/Р від 08.09.2025 року, яким відмовлено позивачеві у встановленні інвалідності, що підтверджується витягом з рішення №3400/26/103/ВП від 09.03.2026.

В обґрунтуванні рішення експертна команда зазначила, що ОСОБА_1 , 1969 р.н. раніше визначався як особа з інвалідністю ІІІ гр. «Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини» до 01.10.2025 р. Рішенням ЕК ЗОЗ від 08.09.2025 р. особою з інвалідністю не визнаний. Хворий дане рішення оскаржує до ЦОФСО. До справи залучено профільного спеціаліста - офтальмолога. З метою уникнення експертних помилок та уточнення ступеню функціональних порушень пацієнт був запрошений та пройшов дообстеження в Університетській клініці ВНМУ ім. М.І. Пирогова (виписка додається). На підставі аналізу медичної документації, матеріалів справи, наявні у гр. ОСОБА_1 наслідки травми та захворювання призводять до легкого порушення статико-динамічної функції, функції зору та легких обмежень життєдіяльності, що згідно Постанови КМУ №1338 від 15.11.2024 року не дає підстав для встановлення групи інвалідності. Рішення ЕК ЗОЗ від 08.09.2025 р. - підтверджено. Потребує нагляду невропатолога, офтальмолога, заходів фізичної реабілітації. При прогресуванні обмежень життєдіяльності, неефективності лікувальних та реабілітаційних заходів - повторне звернення для оцінювання на ЕКОПФО.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що діяв у межах компетенції та діючого законодавства.

Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, вважає оскаржуване рішення протиправним, у зв`язку із чим звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин та релевантні їм джерела права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ) особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до статті 3 Закону №875-ХІІ інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону №875-ХІІ громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022. У подальшому строк дії воєнного часу продовжений та триває станом на час розгляду справи.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 30 серпня 2023 року «Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», уведеним в дію Указом Президента України від 12 вересня 2023 року №576/2023, зокрема, визначено Кабінету Міністрів України забезпечити у тримісячний строк провести перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій та військово-лікарських комісій щодо встановлення інвалідності, визнання непридатності до військової служби, прийнятих у період дії правового режиму воєнного стану в Україні (тобто з 24 лютого 2022 року).

Відповідно до пункту 8 Критеріїв встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», підставою для визнання особи особою з інвалідністю є одночасна наявність стійких порушень функцій організму, обмеження життєдіяльності та необхідності вжиття заходів соціального захисту. При цьому обмеження життєдіяльності повинно полягати у наявності у особи помірного (1 ступінь), вираженого (2 ступінь) або значного (3 ступінь) ступеня обмеження здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, спілкування, навчання, провадження трудової діяльності.

Пунктом 5 Критеріїв встановлення інвалідності визначено, що ступінь обмеження життєдіяльності визначається як величина відхилення від нормальної функціональності особи, що впливає на її здатність здійснювати основні життєві активності.

Таким чином, сама по собі наявність у особи захворювань, наслідків травм чи функціональних порушень не є безумовною підставою для встановлення інвалідності. Юридично значущим для вирішення питання про наявність підстав для встановлення відповідної групи інвалідності є встановлення стійкого порушення функцій організму, яке у взаємозв`язку з іншими обставинами призводить саме до передбаченого законодавством ступеня обмеження життєдіяльності та зумовлює необхідність відповідних заходів соціального захисту.

З матеріалів справи вбачається, що під час оцінювання функціонального стану позивача експертною командою було досліджено надану медичну документацію, до проведення оцінювання залучено профільного спеціаліста лікаря-офтальмолога, а позивачу проведено додаткове обстеження в Університетській клініці ВНМУ ім. М.І. Пирогова.

За результатами аналізу медичної документації та матеріалів справи експертною командою встановлено, що наслідки травми та захворювання у ОСОБА_1 призводять до легкого порушення статико-динамічної функції, функції зору та легких обмежень життєдіяльності.

Отже, встановлений експертною командою ступінь функціональних порушень та обмежень життєдіяльності позивача не відповідає визначеним пунктом 8 Критеріїв встановлення інвалідності вимогам щодо наявності помірного, вираженого або значного ступеня обмеження життєдіяльності як однієї з обов`язкових умов для визнання особи особою з інвалідністю.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до пункту 10 Критеріїв встановлення інвалідності особі, яка визнається особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється відповідна група інвалідності. Таким чином, визначення групи інвалідності є похідним від встановлення відповідного ступеня функціональних порушень та обмеження життєдіяльності.

За таких обставин доводи позивача про те, що сам факт наявності у нього наслідків травми, яка була отримана у зв`язку із захистом Батьківщини, є достатньою підставою для встановлення ІІІ групи інвалідності, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, оскільки причина травми та її зв`язок із захистом Батьківщини не підміняють встановлення передбачених законодавством медико-функціональних критеріїв інвалідності.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17 березня 2020 року у справі №240/7133/19, відповідно до якої рішення медико-соціальної експертизи приймається після повного медичного обстеження особи, проведення відповідних досліджень, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи. При цьому суд здійснює перевірку законності відповідного рішення насамперед з точки зору дотримання встановленої процедури його прийняття, тоді як оцінка суто медичних аспектів висновку не належить до компетенції суду, оскільки суд не є спеціалізованою медичною установою.

У даному випадку матеріалами справи підтверджується, що під час повторного оцінювання позивача експертною командою було досліджено медичну документацію, залучено профільного спеціаліста, проведено додаткове обстеження та на підставі отриманих результатів визначено ступінь функціональних порушень і обмежень життєдіяльності позивача.

При цьому рішення експертної команди містить конкретне медичне обґрунтування невстановлення інвалідності: наявні у позивача наслідки травми та захворювання призводять до легкого порушення статико-динамічної функції, функції зору та легких обмежень життєдіяльності, які відповідно до Критеріїв встановлення інвалідності не є достатніми для встановлення групи інвалідності.

Вказаний висновок відповідача узгоджується із вимогами постанови Кабінету Міністрів України №1338, оскільки для встановлення інвалідності законодавець пов`язує її наявність не лише з фактом захворювання чи травми, а з визначеним ступенем стійкого обмеження життєдіяльності.

Судом також не встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, застосував критерії, які не передбачені чинним законодавством, або не дослідив медичні документи, що мали істотне значення для вирішення питання щодо встановлення позивачу інвалідності.

Посилання позивача на попереднє встановлення йому ІІІ групи інвалідності також не може бути самостійною підставою для задоволення позову, оскільки встановлення інвалідності здійснюється за результатами відповідного оцінювання та з урахуванням фактичного стану здоров`я особи на момент проведення такого оцінювання. Сам факт того, що раніше позивач мав встановлену ІІІ групу інвалідності строком до 01.10.2025 року, не означає автоматичного продовження такого статусу після проведення чергового оцінювання.

Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час оскарження рішення суб`єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема, чи прийняте воно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

У даній справі відповідач надав матеріали, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення, та навів мотиви, з яких експертною командою зроблено висновок про відсутність у позивача передбаченого законодавством ступеня обмеження життєдіяльності для встановлення інвалідності.

Водночас позивачем не надано належних та достатніх доказів того, що станом на момент проведення оцінювання у нього наявний саме помірний або вищий ступінь обмеження життєдіяльності, який є необхідною умовою для встановлення інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1338.

Суд при цьому не може підміняти експертну команду та самостійно визначати ступінь порушення функцій організму позивача або встановлювати йому групу інвалідності, оскільки такі питання потребують спеціальних медичних знань та належать до компетенції уповноваженого органу. Аналогічний підхід сформульований Верховним Судом у постановах, зокрема від 29.12.2021 у справі №638/2723/16-а та від 30.04.2021 у справі №160/12235/19.

Отже, вимога позивача про безпосереднє зобов`язання відповідача надати йому ІІІ групу інвалідності не підлягає задоволенню також з огляду на те, що встановлення групи інвалідності належить до виключної компетенції експертної команди, а суд не наділений повноваженнями перебирати на себе її медико-експертні функції.

Таким чином, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення №3400/26/103 від 09.03.2026 прийняте відповідачем у межах наданих йому повноважень, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338, на підставі дослідження медичної документації та результатів додаткового обстеження позивача, а встановлені експертною командою легкі функціональні порушення та легкий ступінь обмеження життєдіяльності не відповідають критеріям, необхідним для встановлення інвалідності.

За таких обставин правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення №3400/26/103 від 09.03.2026, а також для зобов`язання відповідача переглянути це рішення очно та встановити позивачу ІІІ групу інвалідності відсутні.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже з огляду на викладені обставини суд вважає що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки за результатами розгляду даної справи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю, підстави для стягнення з відповідача судового збору на користь позивача відсутні.

Керуючись ст. 243-246, 250,255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центру оцінювання функціонального стану особи ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" (49005, м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, 1-А ЄДРПОУ 03191673) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук