Ухвала суду № 140148150, 29.09.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/3270/26

н/п2/490/4003/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

______________

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

29 вересня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Романової К.Т., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

29.04.2026 року позивач Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ»), в особі свого представника, звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 63115,12 грн.

Ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 05.05.2026 року дану цивільну справу передано за підсудністю до Центрального районного суду м.Миколаєва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026 року дану цивільну справу передано на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Гуденко О.А. від 09.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

10.06.2026 року представниця АТ «ПУМБ» Донцова Є.О. надала заяву про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору та повернення судового збору.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Правові підстави для закриття провадження у справі регламентовано статтею 255 ЦПК України.

Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, в яких закривалося провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору: від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19; від 07 вересня 2022 року у справі № 910/22858/17, провадження № 12-5гс22, а також у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, постановах Верховного Суду: від 20 лютого 2024 року у справі № 916/1042/22, від 10 квітня 2024 року у справі № 754/11753/21, від 22 травня 2024 року у справі № 204/1150/23 та інших.

У зазначених судових рішеннях Верховного Суду зазначалося, що закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю предмета спору можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

На вказаному також наголошено у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2026 року у справі № 369/7426/24, провадження № 61-780св26. Зазначена судова практика є незмінною.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Таким чином, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 256 ЦПК України заявник попереджений про наслідки закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки провадження у справі закривається і він не зможе повторно звернутися до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Щодо повернення судового збору, суд зазначає наступне.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (частина друга статті 255 ЦПК України).

Порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачений у статті 142 ЦПК України.

У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (частина перша статті 142 ЦПК України).

Верховний Суд у своїй постанові від 15 липня 2026 року у справі № 345/5838/25 (провадження № 61-3489св26) викладено наступну позицію щодо повернення судового збору у разі закриття провадження в зв`язку з відсутністю предмету спору.

Згідно з частиною третьою статті 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Тлумачення частини третьої 142 ЦПК України свідчить про те, що суд може покласти на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу понесені ним витрати лише в тому разі, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України) внаслідок задоволення відповідачем його вимог після пред`явлення позову.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 726/2253/25 (провадження № 61-13391св25).

У справі, яка переглядалася Верховним Судом, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України) саме внаслідок задоволення відповідачем його вимог після пред`явлення позову.

Разом із цим, вирішуючи питання розподілу судових витрат у частині судового збору, судом стягнуто з відповідачів на користь позивача 50 відсотків сплаченого при поданні позову судового збору, а також компенсовано інші 50 відсотків із держави.

Указане не узгоджується з вищевказаними нормами процесуального закону та сталою судовою практикою Верховного Суду.

Такий алгоритм розподілу судового збору поєднує взаємовиключні підстави відшкодування судових витрат (постанова Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 526/2929/24, провадження № 61-9883св25).

Таким чином, з урахуванням частини третьої статті 142 ЦПК України, оскільки позивач відмовився від позову у зв`язку із добровільною сплатою відповідачем заборгованості, а предметом позову було саме стягнення заборгованості, тому у цій справі наявні правові підстав для стягнення з відповідачів понесених позивачем судових витрат.

При цьому позивач взагалі не зазначає і не надає суду доказів - коли саме була погашена заборгованість за кредитом - до звернення до суду з цим позовом, чи під час перебування справи на розгляді в суді.

Верховний Суд наголошує, що вирішення питання про відшкодування понесених позивачем судових витрат у разі закриття провадження у справі залежить від фактичних обставин, які стали підставою для такого закриття. У позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем.

Отже, враховуючи вищевказану позицію Верховного Суду, суд зазначає, що у даному випадку підстави повернення позивачу сплаченого судового збору з державного бюджету відсутні, оскільки позивач просить закрити провадження в зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачкою, а тому наявні правові підстави для стягнення саме з відповідача понесених позивачем судових витрат, що відповідає нормами процесуального закону та сталою судовою практикою Верховного Суду.

Разом з тим, вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір АТ «ПУМБ» не заявляло, а суд, враховуючи принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, не може на власний розсуд стягнути з ОСОБА_1 сплачений позивачем судовий збір.

Таким чином, враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про задоволення заяви в частині закриття провадження у справі, в частині повернення судового збору слід відмовити.

Керуючись ч.3 ст. 142, п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву про закриття провадження у справі - задовольнити .

Закрити провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В задоволенні іншої частини заяви - відмовити.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня проголошення ухвали.

Суддя Гуденко О.А.