Рішення № 140148134, 29.09.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/5077/26

н\п 2/490/3941/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року місто Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за надані послуги,

ВСТАНОВИВ:

02.06.2026 року Міське комунальне підприємство «Миколаївводоканал» звернулось до суду з позовною заявою в якій просить стягнути з ОСОБА_1 , на користь Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» заборгованість за договором №Р5963 добровільного погашення заборгованості з розстрочкою платежу від 16 липня 2025 року, за адресою АДРЕСА_1 , у сумі 1124,58 грн. та судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що МКП «Миколаївводоканал» надає населенню м. Миколаєва послуги з водопостачання та водовідведення в тому числі і за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою було оформлено особовий рахунок № НОМЕР_1 . За зазначеним рахунком за отримані послуги станом на 16 липня 2025 року рахувалась заборгованість у розмірі 8761,58 грн. В зв`язку з неможливістю сплатити вказану заборгованість одразу, власник (наймач) квартири звернуся до МКП «Миколаївводоканал» за укладанням Договору добровільного погашення заборгованості з розстрочкою платежу.

16 липня 2025 року між МКП «Миколаївводоканал» та ОСОБА_1 було укладено Договір №Р5963 добровільного погашення заборгованості з розстрочкою платежу. Однак, боржником були порушені взяти на себе зобов`язання, та станом на 26 травня 2026 року за даним договором залишилась заборгованість у розмірі 1124,58 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

02.06.2026 року матеріали справи передано для розгляду судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді від 08.06.2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 08.06.2026 року відповідачці був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачці за адресою зареєстрованого місця проживання направлялась копія ухвали про відкриття провадження у справі. Вказане поштове відправлення повернулись на адресу суду 01.09.2026 року, з відміткою «вручено, згідно з заявою/договором вкладено до абонентської скриньки 26.08.2026 року».

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

За положенням п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Згідно п. 6, 10, 11, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; норми споживання комунальних послуг (далі - норми споживання) - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством; плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води); споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Згідно ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених КМУ або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власників індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Згідно із частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26.09.2018 по справі №750/12850/16-ц та від 06.11.2019 у справі №642/2858/16, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачами), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги, зобов`язання відповідачів оплатити надані послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Позивач КП «Миколаївводоканал» є єдиним підприємством, що здійснює водопостачання та водовідведення у місті Миколаєві. Послуги надаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ №630 від 21.07.2005 року (які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин). Норми водоспоживання та водовідведення, затверджені рішеннями Миколаївської міської ради № 385 від 26.06.1998 р. № 592 від 14.07.2017 р., та № 661 від 28.07.2021 року.

Отже, судом встановлено, що МКП «Миколаївводоканал» надає населенню м. Миколаєва послуги з водопостачання та водовідведення, в тому числі, відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки про осіб зареєстрованих за адресою АДРЕСА_1 , за період з 01.01.2010 року по 23.02.2026 року, станом на 23.02.2026 року зареєстровано 9 осіб, серед яких - ОСОБА_1 (дата реєстрації у вказаному приміщені 08.06.2002 року)

Стаття 360 Цивільного кодексу України передбачає, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.

Договір про надання послуг водопостачання та водовідведення між позивачем та споживачем, було укладено шляхом оформлення окремого особового рахунку №НОМЕР_1 .

Відповідно до частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги до форми договору не встановлені законом. Укладення договору шляхом оформлення особового рахунку та видачі розрахункової книжки не суперечить діючому законодавству.

Споживачі, які фактично користуються послугами з централізованого водопостачання та водовідведення або звертаються до МКП «Миколаївводоканал» для отримання вказаних послуг, та вважаються такими, що ознайомлені, погоджуються та приєднуються до умов Договору. У зв`язку тим, що даний договір є договором приєднання, його умови не підлягають узгодженню зі стороною, що приєднується (споживачем).

Таким чином, правовідносини між сторонами за своїм змістом є зобов`язальними, позивач повинен надавати послуги водопостачання та водовідведення, а відповідач повинен за них сплачувати в силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України.

За зазначеним рахунком за отримані послуги станом на 16 липня 2025 року рахувалась заборгованість у розмірі 8761,58 грн.

В зв`язку з неможливістю сплатити вказану заборгованість одразу, власник (наймач) квартири звернуся до МКП «Миколаївводоканал» за укладанням Договору добровільного погашення заборгованості з розстрочкою платежу.

З матеріалів справи слідує, що 16 липня 2025 між МКП «Миколаївводоканал» та ОСОБА_1 був укладений Договір №Р5963 добровільного погашення заборгованості з розстрочкою платежу, відповідно до умов якого сторони узгодили, що станом на 16.07.2025 заборгованість за особовим рахунком № НОМЕР_1 складає 8761,58 грн. З договору слідує, що відповідачка ОСОБА_1 зобов`язалась сплатити вказану заборгованість на умовах, визначених цим договором, а позивач (як кредитор) надає відповідачу розстрочку терміном на 5 календарних місяців по погашенню зазначеної заборгованості.

Зокрема, у розділі 2 «Порядок погашення заборгованості» Договору №Р5963 від 25.02.2025 сторони узгодили, що починаючи з першого числа мiсяця наступного за мiсяцем укладання цього Договору, Боржник щомiсяця сплачує решту заборгованості зазначеної у п. 1.1. Договору рiвними частинами, кожна з яких дорiвнює 1752,32 грн.

Кінцевий строк оплати чергової щомісячної частини заборгованості - останній день поточного календарного місяця.

Розділом 2 вищезазначеного Договору сторони домовилися, що платіж вважатиметься здійсненим на виконання умов цього Договору в разi реєстрації платiжного документа Боржника, який надійшов до Кредитора з вiдмiткою в графi Призначення платежу: "На виконання Договору №Р5963 (пункт 2.3. Договору).

В разi надходження вiд Боржника коштів, сума яких дорівнює розміру місячних платежів визначеної п. 2.1. цього Договору, тобто 4752,32 грн, але без зазначення призначення платежу, то кошти зараховуються на погашення боргу за даним Договором. В разі надходження інших коштів без зазначення призначення платежу, першочергово дані кошти зараховуються на оплату абонентського обслуговування, а різниця в рівних пропорціях розподіляється по 50% на поточні платежі та на оплату боргу за даним Договором (пункт 2.4. Договору).

У пункті 2.5. Договору визначили, що розрахунки за поточне споживання послуг з централiзованого водопостачання та централiзованого водовiдведення проводяться на умовах та в строки, встановленi укладеним Договором мiж Боржником та Кредитором про надання послуг з централiзованого водопостачання та централiзованого водовiдведення, за яким надаються (отримуються) послуги, Укладання даного Договору не позбавляє Боржника обов`язку сплачувати поточне споживання послуг.

В обґрунтування своїх вимог позивач надав розрахунок заборгованості за Договором №Р5963 від 16.07.2025, у якому вказаний період нарахування та оплат з червня по грудень 2025 року. З вказаного розрахунку слідує, що 16.07.2025 була проведена оплата за Договором в сумі 4400,00 грн, 01.09.2025 року 770, 00 грн., 21.09.2025 року 867,00 грн., 24.10.2025 року 600,00 грн., 02.12.2025 року 1000, 00 грн., інших оплат на виконання Договору №Р5963 проведено не було.

З матеріалів справи слідує, що залишок заборгованості за Договором №Р5963 добровільного погашення заборгованості з розстрочкою платежу від 16.07.2025, з урахуванням добровільно внесених коштів в сумі 7637,00 грн, складає 1124,58 грн.

Суд звертає увагу на те, що матеріали позову не містять відомостей про період, за який утворилася заборгованість, яка є предметом Договору добровільного погашення заборгованості з розстрочкою платежу, проте, бере до уваги, що у пункті 1.1. названого договору відповідачка, як боржник, визнала у повному обсязі розмір такої заборгованості в сумі 8761,58 грн станом на16.07.2025 року.

Так, згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст.20 вказаного Закону споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

З огляду на вказане, саме на відповідачів покладено обов`язок укладення договору із позивачем на надання відповідних послуг.

Таким чином правовідносини між сторонами за своїм змістом є зобов`язальними, позивач повинен надавати послуги водопостачання та водовідведення, а відповідачі повинні за них сплачувати в силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України.

За змістом п. 5 ч. 3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Приписами статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» встановлено, що споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Положеннями ст. 610 та ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З огляду на правовідносини, які склалися між сторонами, на відповідачку, як боржника у зобов`язанні за укладеним Договором № Р5963 від 16.07.2025, покладено обов`язок з оплати заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка утворилася станом на 16.07.2025, а позивач, як кредитор у зобов`язанні за укладеним договором має право вимагати сплату грошей за надані послуги.

Аналізуючи викладене, беручи до уваги надані сторонами докази, а також зважаючи на відсутність беззаперечних доказів виконання з боку відповідача зобов`язань щодо погашення заборгованості за Договором № Р5963 від 16.07.2025, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи належність, допустимість, а також достатній взаємозв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року)

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2262,40 грн, сплата якого підтверджується платіжною інструкцією №3149 від 28.05.2026 року.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265, 274, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» (код ЄДРПОУ: 31448144) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), про стягнення боргу за надані послуги, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» (п/рахунок НОМЕР_3 в АТ "ВСТ «БАНК», МФО 307123, код ЄДРПОУ 31448144) залишок заборгованості за Договором №Р5963 добровільного погашення заборгованості з розстрочкою платежу від 16.07.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 1124 (одна тисяча сто двадцять чотири) гривні 58 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін