Ухвала суду № 140147181, 28.09.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/31017/26

Провадження № 2/127/8824/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Романюк Л.Ф., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та репутацію, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та репутацію, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.

Зазначена позовна заява не відповідає вимогам, встановленим ст. 177 ЦПК України, а тому є підстави для залишення її без руху відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України з метою усунення недоліків.

У позовній заяві позивач зазначає, що судовий збір ним не сплачується на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Разом із тим зазначена норма не встановлює безумовного звільнення учасника бойових дій від сплати судового збору за звернення до суду з будь-яким позовом лише у зв`язку з наявністю в нього відповідного статусу.

Верховний Суд при застосуванні пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» виходить із необхідності врахування предмета та підстав позову і перевірки того, чи стосується спір захисту прав особи, пов`язаних із її відповідним правовим статусом та передбаченими законодавством гарантіями соціального захисту. Зокрема, такий підхід відображено у правовому висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2026 року у справі № 752/3051/25.

Із змісту поданої позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з поширенням відповідачем інформації, яку позивач вважає недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Предметом спору є захист особистих немайнових прав позивача та відшкодування моральної шкоди.

Отже, заявлені вимоги не пов`язані із реалізацією позивачем прав чи соціальних гарантій, які випливають із його статусу учасника бойових дій, а тому сам факт наявності у позивача такого статусу не є достатньою підставою для звільнення його від сплати судового збору у цій справі.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою позовної заяви про захист честі та гідності, ділової репутації немайнового характеру судовий збір справляється у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання позовної заяви про відшкодування моральної шкоди - у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено у розмірі 3328,00 грн.

З огляду на те, що дана заява була подана в електронній формі, до останньої застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Щодо відношення вимоги про відшкодування моральної шкоди до майнової вимоги, судом ураховується позиція Верховного Суду у справі №761/11472/15-ц, постанова від 28.11.2018 року, відповідно до якої у разі здійснення відповідачем грошової оцінки заподіяної моральної шкоди, за вказану вимогу необхідно сплатити судовий збір, оскільки моральна шкода, що визначена у грошовому еквіваленті є шкодою майнового характеру.

Вимога про відшкодування моральної шкоди заявлена в порядку захисту честі, гідності та ділової репутації у зв`язку за доводами позивача поширення відносно нього недостовірної інформації.

Як вбачається, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження сплати судового збору за пред`явленим позовом за кожною з вимог.

Таким чином, за двома заявленими вимогами немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2129,92 грн (2662,40 * 0,8), а за вимогою про відшкодування моральної шкоди у розмірі 300000,00 грн становить 3600,00 грн (300000,00 *1,5 *0,8), а всього 5729,92 грн, та надати суду документ на підтвердження його сплати або надати суду докази того, що позивач звільнений від сплати судового збору.

Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору наступні: отримувач коштів: ГУК у Він.обл./м.Вінниця/22030101; код ЄДРПОУ отримувача: 37979858; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); номер рахунку UA318999980313181206000002856.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, серед іншого, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Як убачається зі змісту поданої позовної заяви, у ній зазначена адреса електронної пошти представника, однак відомостей про наявність або відсутність у позивача та його представника електронного кабінету позовна заява не містить, у зв`язку із чим у цій частині вона також не відповідає вимогам пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 ЦПК України у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему «Електронний суд», надав доказ надсилання відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами на адресу: АДРЕСА_1 . Водночас зазначена адреса у самій позовній заяві визначена позивачем як його адреса, а не адреса відповідача.

Судом було встановлено, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, наданий позивачем доказ не підтверджує належного надсилання відповідачу копії позовної заяви та копій усіх доданих до неї документів за належною адресою.

Таким чином, з метою дотримання прав відповідача, позивачу необхідно надати до суду докази надсилання відповідачу копії позовної заяви та копій всіх документів, що додано до неї, до його електронного кабінету, а у випадку його відсутності - у паперовій формі листом з описом вкладення на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача.

Водночас суд звертає увагу, що викладення відповідачем оспорюваної інформації у зверненнях до органів державної влади саме по собі не є процесуальною перешкодою для відкриття провадження у справі.

Конституційний Суд України у Рішенні від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003, а Верховний Суд, зокрема у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 649/415/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 151/95/16 та від 10 червня 2019 року у справі № 680/195/17, виходили з того, що звернення особи до компетентного органу із заявою з метою перевірки викладених у ній обставин є реалізацією конституційного права на звернення, передбаченого статтею 40 Конституції України, і саме лише непідтвердження зазначених у зверненні відомостей за результатами їх перевірки не є достатньою підставою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації. Водночас інша правова оцінка можлива у разі встановлення завідомо неправдивого характеру повідомлених відомостей, відсутності підстав для відповідного звернення та інших обставин, що свідчать про зловживання правом на звернення.

З`ясування зазначених обставин, зокрема мети звернень відповідача, наявності фактичних підстав для їх подання, характеру викладеної у них інформації, її достовірності чи недостовірності, а також того, чи становили дії відповідача реалізацію права, гарантованого статтею 40 Конституції України, чи виходили за межі добросовісного здійснення такого права, належить до вирішення спору по суті після дослідження доказів, а не до стадії вирішення питання про відкриття провадження.

А тому, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, які не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати. Отже, суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна, і це буде порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

У зв`язку із чим Позивачу необхідно уточнити зміст позовних вимог та їх обґрунтування щодо кожного із наведених висловлювань, зазначивши, які саме відомості він вважає твердженнями про факти, що можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності, та які саме обставини свідчать про їх недостовірність, оскільки оціночні судження не підлягають спростуванню в порядку статті 277 ЦК України, та зазначити докази, на які позивач посилається на підтвердження обставин недостовірності оспорюваної інформації, окремо щодо кожної заяви та кожного фактичного твердження.

Позивачу необхідно уточнити обставини щодо поширення відповідачем оспорюваної інформації, зокрема зазначити, кому саме та яким способом була доведена кожна із зазначених у позовній заяві відомостей, а також зазначити докази на підтвердження відповідних обставин. При цьому питання щодо правової оцінки звернень відповідача до компетентних органів, зокрема щодо реалізації ним права на звернення або можливого зловживання таким правом, підлягає вирішенню під час розгляду справи по суті.

Позивачу також необхідно конкретизувати заявлений спосіб спростування недостовірної інформації, зазначивши, яку саме інформацію та в який конкретно спосіб відповідач повинен спростувати, із визначенням змісту такого спростування, з урахуванням вимог щодо визначеності та виконуваності способу захисту.

Необхідно уточнити обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 300000,00 грн, зазначивши обставини, якими позивач обґрунтовує наявність моральної шкоди, обставини, на яких ґрунтується твердження про причинний зв`язок між діями відповідача та заподіянням моральної шкоди, а також обґрунтування заявленого розміру моральної шкоди.

Згідно статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 175 та 177 Цивільного процесуального кодексу України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позову без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення вказаної ухвали.

При цьому, суд зазначає, що у випадку невиконання вимог суду у встановлений строк, позовна заява буде вважатися неподаною та буде повернута позивачу.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу час для усунення виявлених недоліків.

Керуючись ст.177,185,260,261ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та репутацію, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди - залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків не більше п`яти днів з дня отримання ухвали.

У разі невиконання ухвали суду у зазначений строк позовну заяву вважати неподаною та повернути позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя: